Художні стилі в західноєвропейському середньовічному мистецтві

Поява міст, паломництво і хрестові походи відіграли велику роль у розвитку не тільки європейської економіки і торгівлі, а й мистецтва та культури. Переважання культових будівель було пов'язано з тією виключною роллю, яку в житті суспільства відігравала церква. Під її впливом почали встановлюватися правила зображення біблійних сюжетів (канони),обов'язкові для кожного художника. Церкви та палаци оздоблювалися розписами й мозаїками, траплялися в храмах і скульптурні зображення.

Мистецтво раннього середньовіччя несе відбиток переходу, в ньому змішані поганські і християнські мотиви. З втратою античних досягнень основним стало декоративно-прикладне мистецтво.

Про формування певного художнього стилю можна говорити приблизно з Х століття. Вже чітко простежується особливість середньовічного мистецтва — провідна роль в ньому належить архітектурі. Саме вона відображає основні естетичні ідеї, диктує характерні риси живопису, скульптури, є основою синтезу мистецтв.

Стиль західноєвропейського мистецтва Х — XII ст. отримав назву «романський». Він виник у монументальній кам'яній архітектурі, а в той час всі кам'яні споруди називалися римськими (Roma — Рим), на відміну від варварських — дерев'яних. На формування нового стилю вплинули і рівень будівельної техніки того часу (значний практичний досвід був накопичений, але складні інженерні прийоми не використовувалися), і реалії політичного життя (провідна роль церкви, зміцнення земельних володінь феодалів, безперервні війни).

Серед архітектурних споруд у романську епоху (V-ХІІ ст.) були особливо поширеними рицарський замок, монастирський ансамбль і храм Найбільш характерними для романського мистецтва типами споруд є замок (укріплене житло феодала) і храм , який зовнішнім виглядом також нагадує фортецю.

Рицарський замок (слайд 34) Під час міжусобних сутичок та воєн кам'яні стіни захищали від нападів. (слайд 35) Тому будівлі романської доби зовні були схожими на фортеці: приземкуваті, мали масивні стіни та перекриття, вузькі вікна (слайд 35), високі вежі .

Основою планування романського храму стала римська базиліка — велике прямокутне приміщення, розділене поперечними перегородками на декілька залів — нефів. Стіни були масивними, важкими, вузькі вікна розташовувалися високо над землею. Дахи спочатку споруджували з дерева, але часті пожежі примусили перейти до будівництва кам'яних склепінь. Перекривати великі площі не вміли, тому зводили додаткові опорні стовпи. Характерна деталь — у зовнішньому вигляді будівлі чітко простежується її конструкція і внутрішня будова. Приміщення прикрашали скульптурою і фресками. Для романського живопису характерні дуже яскраві, контрастні кольори. У Європі в XI столітті найбільшою вважалася церква Клюнійського абатства — резиденція ордену бенедиктинців на півдні Франції. До наших днів вона не збереглася, оскільки була зруйнована в наполеонівські часи, коли романські споруди абсолютно не цінувалися.

По всій Європі живим відлунням середньовіччя залишаються лицарські замки , від одних збереглися тільки живописні руїни , але немало вистояло і залишилося майже незайманими.

Спочатку замок являв собою дерев'яну вежу (донжон ), розділену на декілька поверхів-ярусів, оточену валом, огорожею і ровом. Вибирали неприступне, пануюче над навколишнім ландшафтом місце — гору , край урвища , острів . Коли перейшли до кам'яного будівництва, замки поступово перетворилися в складні оборонні комплекси. Головний принцип їх будови полягав у створенні послідовних перешкод для нападників. Через рів , часто заповнений водою, в замок можна було потрапити тільки через підіймальний міст. Головне укріплення являло собою декілька рядів зубчатих мурів з вежами. Обов'язково всередині замку був колодязь або створювався великий запас води на випадок облоги. На окремому дворі будували будинок для власника, церкву, господарські приміщення.

Романське мистецтво найповніше розкрилося в архітектурі церковних будівель (слайд36), їхньому живописному та скульптурному оздобленні. Синтез найрізноманітніших будівель являв собою храм. Романський стильпродовжував традиції культової архітектури римлян. Храм мав прямокутну основу з пропорціями 2:1, як Ноєв ковчег. Храм ділився на три нефи (слайд 37), присвячені трьом іпостасям Бога. Центральний неф (слайд 37) мав прибудову у вигляді півсферичної апсиди. Три прокольних нефи перетиналися поперечним нефом – трансептом, утворюючи форму хреста (слайд 37) Для романського стилю були притаманні товсті стіни, відсутність вікон на першому поверсі, вузькі бойницеподібні вікна верхніх поверхів, арочні склепіння, вітрила, двосхилі дахи. (слайд38)

Романському храму притаманна сувора, велична краса, він відзначається масивністю й урочистою міццю. Споруди накривалися черепицею за типу «риб’ячої луски "(слайд 39), добре відомою ще римлянам. Вікна спочатку не склили, а переймали різьбленими кам'яними решітками і з метою безпеки розміщували якнай­вище над землею. Романська архітектура - характерний приклад раціональ­ного художнього мислення

Кам'яне різьблення прикрашало зовнішні стіни соборів. Воно складалося
з рослинного та зооморфного орнаменту, зображень казкових чудовиськ,
екзотичних тварин, звірів і птахів, що сплітаються шиями або хвостами - мотив
запозичений зі Сходу . (слайд 40) Інколи вони містили експресивні фігури людей. (слайд 41)

Статуї на фризах - приземкуваті (слайд 42), а на стовпах та колонах мають видовжені пропорції. (слайд 42) В них помітна важкуватість і масивність, порушення пропорцій людського тіла, фантасмагорична фауна - кентаври, сфінкси, грифони,
Інтер'єр романського храму слабоосвітлений. Крім скульптур, він прикрашався мозаїкою та фресками, що не дійшли до нашого часу, за винятком оригінальних за стилем і дивовижних за експресією каталонських фресок .

Взірцями храмової романської архітектури вважаються собор Нотр-Дам
ла Ґранд у Пуатьє (слайд 43), собори в Тулузі (слайд 44), Орсивалі (слайд 45), Велезі, Арлі (Франція), Вормсі, (слайд 46) Майнці (слайд 47), Шпейєрі (слайд 48) (Німеччина), Норичі (Великобританія) та в інших європейських країнах.

Було б неправильно розглядати романське мистецтво як суто західний стиль. Знавці бачили у ньому сильні азійські, в тому числі візантійські й перські впливи. Однак головну роль у формуванні середньовічного мистецтва відіграли спільні греко-кельтські витоки, норманські, слов'янські елементи. У романському мистецтві через його неоднорідність виділяли також безліч регіональних шкіл,

наприклад, ломбардську та тосканську \ в Італії, саксонську , в Німеччині, Пуату у Франції та ін.

У XII-XV ст. культуру Європи значною мірою формує готика (від франц. gotrque - назва германського племені готів). Цей термін виник в Італїї в епоху Відродження, коли склалося уявлення, що стрілчаста арка середньовічної архітектури походить від форми гостроверхого шатра готських племен, які начебто будували його, зв'язуючи крони дерев. Термін «готика» ввели в епоху Відродження, виражаючи своє ставлення до варварської, як тоді вважали, архітектури середніх віків.

Новий стиль небезпідставно називають «французькою манерою", або "французьким мистецтвом", у зв'язку з тим, що він започаткувався в 40-хроках XII ст. у північно-східній частині Франції. Виникнення готики пов'язано з перебудовою церкви абатства Сен-Дені слайд 49 (слайд 50) за ініціативою абата Сюжера (1088-1151). Запрошені ним з "усіх частин королівства" митці та будівничі започаткували селективний процес, який привів до синтезу всіх французьких регіональних стилів, наслідком чого стала поява готики. Аналогічні тенденції простежувалися і на території сучасної Бельгії та Швейцарії, дещо пізніше – в Німеччині, Чехія.

Найбільш яскраві готичні пам'ятники — міські споруди: ратуші і, головне, собори. У ратуші концентрувалася ділова, практична частина управління містом. Осердям же всього суспільного життя, безумовно, був собор. Крім основного призначення — проведення богослужіння — тут читалися лекції, проходили містерії — театралізовані вистави на біблійні сюжети, укладалися найбільш важливі договори. Собори будувалися на замовлення міських комун, які, як правило, не шкодували на їх зведення грошей, оскільки собор був свого роду символом, по ньому судили, яке місто. Собор часом бував таким великим, що його не могло заповнити і все населення міста. Готичний собор Паризької Богоматері панує навіть над сучасною столицею Франції, перевершуючи величчю все побудоване пізніше. Будівництво могло тривати десятиріччями, а то і сторіччями. Найбільш знаменитий довгобуд — Кельнський собор , який заклали у XII столітті, а закінчували за старовинними кресленнями вже в XIX столітті.

Головна зорова особливість готичної архітектури — спрямованість будівлі вгору. Готичні собори залишають відчуття легкості, надхмарності при своїй запаморочливій висоті. Як досягається подібний ефект? Основний технічний прийом готики — стрілчасте перекриття. У романських будівлях кам'яне склепіння даху було напівкруглим і спиралося на стіни. Щоб витримати навантаження, стіни мали бути масивними. У готичному проекті конструюється свого роду складний каркас з опорою прямо на фундамент. Таким чином, з'являється можливість зробити стіни легкими, наситити найрізноманітнішими прикрасами. У готичних соборах є безліч вікон зі складними рамами , величезні вітражі, галереї, переходи, вежі, скульптури. За зовнішнім виглядом абсолютно неможливо зрозуміти, яка внутрішня будова приміщення. Кожний з фасадів несхожий на інші. Наприклад, за фотографіями собору Паризької Богоматері, виконаними з різних боків, можна і не здогадатися, що це одна і та ж будівля.

Кожний з соборів присвячувався певній основній темі: Паризький — Богоматері, Шартрський — історії французького королівського дому. Прикраси соборів — рельєфи, скульптури, фрески, вітражі — справжня енциклопедія середньовічного світогляду і середньовічного життя. Наприклад, Шартрський собор прикрашають 9 тисяч скульптур. Химерно переплітаються тут біблійні сюжети, античні образи, побутові сцени, язичницькі мотиви, фантастичні фігури. Можна зустріти своєрідні карикатури в камені (один з рельєфів собору в Пармі зображає осла в одязі ченця, який читає проповідь вовкам). Траплялися зовсім несподівані рішення. На вежах собору в місті Лані стоять великі статуї биків — так городяни увічнили працю тварин по перевезенню каменів на будівництві..

Факт народження готики вважається кульмінацією середньовічного мистецтва. Цей фантастично вишуканий стиль чотири століття панував у Європі від Північного до Середземного моря, виявившись в архітектурі, скульптурі, меблях та одязі. При всіх національних особливостях готики їй, на відміну від попереднього романського мистецтва, притаманна стилістична єдність. Готика є мистецьким виразом духовної, а саме - релігійної згуртованості народів середньовічної Європи, незважаючи на політичну боротьбу між ними та економічне протистояння. Вона концентровано виражає загальний дух Середньовіччя при всій різноманітності племінних, етнічних та регіональних особливостей, притаманних тодішній Європі. Недарма її пізній різновид зветься стилем інтернаціональної готики.

Особливістю готичної будови є стрільчаста арка (слайд 51), що відіграє не тільки декоративну, а й принципово значиму конструктивну роль. Вона полегшує кам'яні склепіння будівлі.л Система арок, аркбутанів та контрфорсів творили каркасну систему (слайд 52), у якій стіна як конструктивна частина будівлі. ставала ніби зайвою, перетворюючись на простінки з великими вікнами (слайд 52). Новий підхід давав можливість будувати споруди небаченої раніше висоти, перекривати широкі прольоти.

Каркасна система готичної архітектури дозволяла створювати високі та
об'ємні інтер'єри соборів і робити величезні вікна з багатокольоровими
вітражами. Спрямованість собору вгору підкреслювалася гігантськими
"мережаними" баштами, високими стрілчастими арками, вікнами і порталами
(від лат. porta - двері, ворота; архітектурно виділений на фасаді вхід у будівлю ),
численними декоративними деталями (слайд 53).

Заміна глухих стін величезними вікнами привела до того, що розпис стін,
характерний для романських соборів, поступається місцем скульптурі (слайд 54) та
вітражу (слайд 54). Вітраж (слайд 55) - своєрідний вид живопису, в якому зображення складається з різнокольорового, з'єднаного вузькими смугами зі свинцю та, охопленого залізною арматурою, скла. Вітражі, розміщені у віконних прорізах, були
такими важкими, що трималися в гнізді без закріплення. Найефектніші
вітражі у Сен-Шапел (слайд 56,57,58) і, Шартрі (слайд 59) (Франція)

Взірцями готики є собори у Франції (собор Нотр-Дам у Парижі, (слайд 60) собори у Реймсі (слайд 61) та Ам'єні (слайди 62), у Німеччині – собор у Кельні (слайд 63), Голландії, Італії, Іспанії, Чехії (собор св. Віта у Празі (слайд 64)), Великобританії (Вестмінстерське абатство (слайд 65)), Польщі (костьоли Діви Марії у Гданську та Кракові), в Австрії (собор св. Стефана у Відні (слайд 66)); чудові взірці готики є у Талліні, Ризі, Вільнюсі.

З численних готичних пам'яток некультового будівництва виділяються ратуша у Брюсселі (слайд 67), деякі вулиці у Парижі.

Загальновизнаним внеском середньовічного мистецтва у світову культуру вважається мистецтво театру. Ще наприкінці раннього Середньовіччя на площах та вулицях міст відбувалися вистави мандрівних акторів - фокусників і акробатів, танцюристів і музикантів тощо. У цих виставах буяв веселий дух ярмарку, розкутого жарту. У XIII-XIV ст. з'являється новий жанр середньо­вічної театральної вистави міракль (від лат. miraculum - диво), драматична інтерпретація біблійних легенд про святих та Діву Марію.

Вершиною середньовічного театру є містерія - (від лат. mysterium - таємниця). Розквіт цього жанру припадає на пізнє Середньовіччя — приблизно XV ст. У містеріях брало участь майже все населення міста: одні - як актори (до 300 чоловік і більше), інші - як глядачі. Виставу приурочували до ярмарків, урочистих подій. Сюжети бралися з Біблії та Євангелія. Дійство тривало з ранку до вечора впродовж кількох днів. Містерія, як зразок майданного дійства, зверненого до великої аудиторії, виражала й народні, земні цінності, і систему релігійних поглядів. Ця внутрішня суперечливість жанру незабаром призвела до його занепаду, а пізніше - й до заборони церквою.

Іншим популярним видом театрального дійства були мораліте (від франц. - моральність) - самостійні п'єси повчального характеру. Грали мораліте на відкритому просторі. На горішньому ярусі сцени розташовувалися небесні сфери, населені янголами. Алегоричні фігури, поділені на два табори, з'являлися з протилежних боків. Загальним знаменником мораліте є ідея про те, що страждання та стриманість винагороджуються на небі, а жорстокість та жадібність ведуть до пекла. Отже, у. виставах майданного театру відобразилися Життєлюбність середньовічної людини, й весела зухвалість і жадоба дива - віра в перемогу добра та справедливості.

Середньовіччя стало епохою розвитку численних ремесел та появи важливих винаходів. Так, з XI ст. у будівельний вжиток увійшли обпалена цегла, кахлі, черепиця. З XII ст. у Європі було освоєно нові технології оброблення металів: зварювання, термічне оброблення, кування, штампування, витягування, згинання, шліфування, карбування, а згодом, у XIII ст., стругання, свердлування, точіння й полірування. Розвивалося виробництво скла, вітражів, дзеркал. У XII ст. з'явилися ткацький і токарний верстати, у XIV-XV - зубчасті передачі, свердлильний верстат, підйомний кран, вогнепальна зброя. Відбулися зміни і в суднобудуванні: на зміну одно­щогловим кораблям прийшли багатощоглові - каравели (слайд 68) (XV ст.), У повсякденний вжиток увійшли окуляри (слайд 69) і годинники (слайд70), що стали справжніми подіями в історії Середньовіччя.

Середньовіччя відіграло важливу роль у культурному розвитку Європи. У цей період почали створюватися європейські нації і національні мови, виникали міста, разом з ними - ремесла, торгівля, створювалась багатогранна цивілізація, що сформувала обличчя сучасного європейця.

Поиск по сайту: