АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Загальна характеристика лексичної стилістики

Читайте также:
  1. V. Характеристика современного гражданского права
  2. Анализ возможных мест утечки веществ и характеристика этих веществ.
  3. Бактерии, их характеристика
  4. Билет №6.Типы культуры,их характеристика
  5. В 1. Перенос расплавленного металла в сварочной дуге. Силы, действующие в дуге на расплавленный металл, общая характеристика.
  6. В 4. Виды производственного освещения и их характеристика. Основные светотехнические величины и единицы их измерения, КЕО.
  7. В 4. Виды производственного освещения и их характеристика. Основные светотехнические величины и единицы их измерения. КЕО
  8. В 4. Характеристика процесса горения. Виды горения. Горючие вещества Взрывопожароопасные свойства ГВ.
  9. В-7 Общая характеристика первобытного общества?
  10. Валовой национальный продукт и валовой внутренний продукт: их структура и сравнительная характеристика.
  11. Ведущие отрасли права РФ (краткая характеристика).
  12. Вибрация. Характеристика вибраций, ее воздействие на человека

Лексика мови неоднорідна, різнозначеннєва. Вона поділяється на велику кількість семантичних (частково й граматичних) груп слів, за кожною з яких закріпи­лись певні неповторно-індивідуальні функції. Тому ціл­ком вмотивовано розглядати стилістику кожної окре­мої групи лексики:

Ø стилістику загальновживаної лексики, яка вико­ристовується в усіх стилях мови;

Ø стилістику лексики, яка функціонально обмеже­на, неоднакова за активністю використання;

Ø стилістику іншомовних лексем;

Ø стилістику лексико-семантичних груп слів — полісемічних, омонімів, паронімів, синонімів, антонімів;

Ø теорію і практику використання тропів, тобто слів і сполучень слів, ужитих образно, переносно — ме­тафор, метонімій, синекдох, епітетів;

Ø стилістику архаїзмів, історизмів, неологізмів.

Об’єктом лексичної стилістики є слова в усіх виявах властивої їм семантики. Слова вживаються за різних умов і з неоднаковою метою, розгалуженою і неоднознач­ною стилістичною функцією.

Лексика сучасної української літературної мови — один з найважливіших об’єктів стилістики. Теоретичне осмислення й практичне використання слів з властивою їм стилістичною функцією забезпечує високий рівень мовленнєвої культури кожного мовця.

В українській мові понад мільйон лексичних оди­ниць. Кожне слово має свою неповторну стилістику, мовленнєве буття, функціонування. У лексиці (і фразео­логії) української мови найбільше відображається націо­нально-самобутній характер українського народу, його минуле, сучасний стан і перспективи подальшого роз­витку. У ній по-особливому виявляється не тільки логіч­не, а й образне світосприймання українців, їхнє мислен­ня, почуттєвість.

Лексика мови, становлячи особливу структурну час­тину мовної системи, перебуває в безпосередніх зв’язках з усіма іншими мовними системами — фонетичною, фра­зеологічною, граматичною. Слово, на відміну від морфе­ми, в структурі мови є тією мінімальною одиницею, що здатна виражати значення самостійно, вільно відтворю­ватись у мовленні (усному, писемному). Окреме слово, як і кожна його фонема, усвідомлюється кожним носієм мо­ви, вирізняється серед інших слів. Повнозначне слово здебільшого поєднує в собі дві семантичні реалії: понят­тєву і експресивно-емоційну. Слово з його семантикою — це одночасно й продукт думки, і витвір людської чуттє­вості. Сам по собі лексичний склад мови існувати не мо­же. Він стає мовним фактом лише тоді, коли втілюється в звуках чи літерах. Вони матеріальні, тому тільки з них формуються слова і синтаксичні конструкції, які завжди виконують певну стилістичну функцію (функції).



Про сучасний стан української лексики, про викорис­тання певних її шарів свідчать, зокрема, такі статистич­ні дані: у СУМІ пояснюється семантика майже 134 тисяч слів (словникових статей). 18181 слів, з-поміж них — це слова обмеженого й особливого використання: вульгар­них слів — 47, діалектних — 2623, застарілих — 2067, значеннєво зневажливих — 317, іронічних — 44, народ­нопоетичних — 98, поетичних — 218, розмовних — 9656, фольклорних — 12, рідковживаних — 3095, фамі­льярних — 4.

Таке розшарування української лексики засвідчує її стилістичну різнобарвність, водночас і функціональні можливості, які комунікативно реалізуються в реченні з одного слова і в кілька- чи багатослівних реченнях. Са­мі ж власне граматичні характеристики речення з пог­ляду суто стилістичного не мають принципово важливо­го значення: немає речень стилістично більш чи менш спроможних, як і немає слів більш чи менш стилістич­но вагомих. Кожне слово стилістично неповторне, через що зовсім адекватно не може бути замінене ніяким ін­шим словом.

Співвідношення активної і пасивної лексики неод­накове, особливо в розмовно-побутовому, художньому і публіцистичному стилях мови. Вона постійно змінюєть­ся як семантично, так і стилістично: слова набувають нових оцінно-емоційних значень, оновлюваних відтін­ків. Такою є сама сутність і логіка життя, в якому зав­жди і скрізь нове співіснує з уже наявним, більш чи менш звичним, нерідко й архаїчним, віджилим, фун­кціонально пасивним; нове зазвичай стверджується, до­лаючи старе. В цьому чи не найбільше виявляється прогрес мови, який завжди відображає не тільки позитивне, а й негативне в житті народу — творця і носія мо­ви. Поширений у навчально-виховній сфері вислів «На­род — творець мови» метафоричний за своєю сутністю: ним фіксується тільки наслідок соціально-колективно­го творення мови. Насправді ж кожне слово з його по­чатковим значенням (також і з його пізнішими значен­нями) завжди мало свого індивідуального творця, хтось (усе-таки один) першим витворив і вимовив слово з чіт­ко визначеною семантикою. Не завжди можна з упевне­ністю сказати, хто саме це зробив. Наприклад, слова прозор, брунькоцвіт, злотозор з вірша українського по­ета Павла Тичини (1891 —1967) вважають поетовими неологізмами, тому що не відомо, чи використовува­лись вони раніше у мовленні інших.

Отже, творення окремого слова — це завжди наслі­док певного мовленнєво-індивідуального зусилля. Слів у мові дуже багато, незліченною є також кількість мов­леннєвих зусиль усіх носіїв мови (навіть і окремої осо­би). Це й слугує основою для такої висновково-метафоричної оцінки: творцем мови є народ.

Спершу індивідуальну, а згодом і масову основу має витвір і кожної окремої стилістичної функції слова, яка, звісно, як і семантика слова, через свою нематері­альність може сприйматись не сама по собі, а тільки на основі тієї своєрідної матерії, якою є фонетичний склад мови, його фонеми, звуки.

Стилістичні можливості мови практично неосяжні, незліченні. Кожен з мовців тільки в найсуттєвіших ви­явах і ознаках опановує стилістичні можливості мови, її різнотипні одиниці, особливо слова, які сприймають­ся окремо чи в мовленнєвому контексті.

У «Толковом словаре русского языка» (за ред. Д.Ушакова) виділено 36 стилістичних груп лексики. На думку Л. Щерби, таких груп значно більше: «…вся­ке вживання слів в іншому контексті, ніж той, який зу­мовлюється відтінком їхньої групи, може викликати той або інший стилістичний ефект».

Стилістичне значення (функція) слова в усіх актах комунікації нашаровується на його лексичне значення, доповнює його певним значеннєво-емоційним відтін­ком, забарвленням.

У мові наявні групи слів якнайширшого і обмеже­ного використання. За стилістичною сутністю прий­нято виокремлювати лексику загальновживану, за­гальнозрозумілу, котра доповнюється, розгортається іншими шарами лексики, які відрізняються стильо­вими ознаками (лексика розмовно-побутова, офіційно-ділова, художня та ін.), професійною зорієнтованістю, належністю/неналежністю до літературної мо­ви тощо.

Додати

Норми стилістичного синтаксису.Показник мовної майстерності – це вміння використовувати різноманітні синтаксичні конструкції. Наприклад:

- проректор по науковій роботі – проректор із наукової роботи;

- школа по підготовці продавців - школа для підготовки продавців;

- міське бюро по працевлаштуванню – міське бюро працевлаштування.

Конструкції з прийменниками вищого ступеня обов'язково вимагають прийменників від, ніж: книжка була цікавіша від попередньої, книжка була цікавіша, ніж попередня, за попередню.

Помилкою є вживання словосполучення, у яких порушуються закони сполучуваності слів: глухий тупик, захисний імунітет, пам'ятний сувенір, де прикметники вже зайві, бо семантика іменника вже передає бажане поняття.

Слово одержати вживається в сполученнях із конкретним значенням: одержати листа, квитки, книжки, гроші; але не рекомендується використовувати: одержати високу оцінку, освіту, навички, перемогу; натомість: дістати високу оцінку, освіту, набути навичок, здобути перемогу.

Слід дотримуватися норм синтаксичного зв'язку при вживанні слів завідувач, командувач, поширювач з родовим відмінком – відділу, кафедри, бібліотеки; але завідуючий (рідко) кафедрою, редакцією, бібліотекою; згідно з вимогами.

 

Фразеологія

При використанні фразеологічних одиниць важко дотримуватися стійкості їх лексичного складу; довільна видозміна чи калькований варіант – порушення фразеологічних норм.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)