|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Загальна характеристика лексичної стилістикиЛексика мови неоднорідна, різнозначеннєва. Вона поділяється на велику кількість семантичних (частково й граматичних) груп слів, за кожною з яких закріпились певні неповторно-індивідуальні функції. Тому цілком вмотивовано розглядати стилістику кожної окремої групи лексики: Ø стилістику загальновживаної лексики, яка використовується в усіх стилях мови; Ø стилістику лексики, яка функціонально обмежена, неоднакова за активністю використання; Ø стилістику іншомовних лексем; Ø стилістику лексико-семантичних груп слів — полісемічних, омонімів, паронімів, синонімів, антонімів; Ø теорію і практику використання тропів, тобто слів і сполучень слів, ужитих образно, переносно — метафор, метонімій, синекдох, епітетів; Ø стилістику архаїзмів, історизмів, неологізмів. Об’єктом лексичної стилістики є слова в усіх виявах властивої їм семантики. Слова вживаються за різних умов і з неоднаковою метою, розгалуженою і неоднозначною стилістичною функцією. Лексика сучасної української літературної мови — один з найважливіших об’єктів стилістики. Теоретичне осмислення й практичне використання слів з властивою їм стилістичною функцією забезпечує високий рівень мовленнєвої культури кожного мовця. В українській мові понад мільйон лексичних одиниць. Кожне слово має свою неповторну стилістику, мовленнєве буття, функціонування. У лексиці (і фразеології) української мови найбільше відображається національно-самобутній характер українського народу, його минуле, сучасний стан і перспективи подальшого розвитку. У ній по-особливому виявляється не тільки логічне, а й образне світосприймання українців, їхнє мислення, почуттєвість. Лексика мови, становлячи особливу структурну частину мовної системи, перебуває в безпосередніх зв’язках з усіма іншими мовними системами — фонетичною, фразеологічною, граматичною. Слово, на відміну від морфеми, в структурі мови є тією мінімальною одиницею, що здатна виражати значення самостійно, вільно відтворюватись у мовленні (усному, писемному). Окреме слово, як і кожна його фонема, усвідомлюється кожним носієм мови, вирізняється серед інших слів. Повнозначне слово здебільшого поєднує в собі дві семантичні реалії: поняттєву і експресивно-емоційну. Слово з його семантикою — це одночасно й продукт думки, і витвір людської чуттєвості. Сам по собі лексичний склад мови існувати не може. Він стає мовним фактом лише тоді, коли втілюється в звуках чи літерах. Вони матеріальні, тому тільки з них формуються слова і синтаксичні конструкції, які завжди виконують певну стилістичну функцію (функції). Про сучасний стан української лексики, про використання певних її шарів свідчать, зокрема, такі статистичні дані: у СУМІ пояснюється семантика майже 134 тисяч слів (словникових статей). 18181 слів, з-поміж них — це слова обмеженого й особливого використання: вульгарних слів — 47, діалектних — 2623, застарілих — 2067, значеннєво зневажливих — 317, іронічних — 44, народнопоетичних — 98, поетичних — 218, розмовних — 9656, фольклорних — 12, рідковживаних — 3095, фамільярних — 4. Таке розшарування української лексики засвідчує її стилістичну різнобарвність, водночас і функціональні можливості, які комунікативно реалізуються в реченні з одного слова і в кілька- чи багатослівних реченнях. Самі ж власне граматичні характеристики речення з погляду суто стилістичного не мають принципово важливого значення: немає речень стилістично більш чи менш спроможних, як і немає слів більш чи менш стилістично вагомих. Кожне слово стилістично неповторне, через що зовсім адекватно не може бути замінене ніяким іншим словом. Співвідношення активної і пасивної лексики неоднакове, особливо в розмовно-побутовому, художньому і публіцистичному стилях мови. Вона постійно змінюється як семантично, так і стилістично: слова набувають нових оцінно-емоційних значень, оновлюваних відтінків. Такою є сама сутність і логіка життя, в якому завжди і скрізь нове співіснує з уже наявним, більш чи менш звичним, нерідко й архаїчним, віджилим, функціонально пасивним; нове зазвичай стверджується, долаючи старе. В цьому чи не найбільше виявляється прогрес мови, який завжди відображає не тільки позитивне, а й негативне в житті народу — творця і носія мови. Поширений у навчально-виховній сфері вислів «Народ — творець мови» метафоричний за своєю сутністю: ним фіксується тільки наслідок соціально-колективного творення мови. Насправді ж кожне слово з його початковим значенням (також і з його пізнішими значеннями) завжди мало свого індивідуального творця, хтось (усе-таки один) першим витворив і вимовив слово з чітко визначеною семантикою. Не завжди можна з упевненістю сказати, хто саме це зробив. Наприклад, слова прозор, брунькоцвіт, злотозор з вірша українського поета Павла Тичини (1891 —1967) вважають поетовими неологізмами, тому що не відомо, чи використовувались вони раніше у мовленні інших. Отже, творення окремого слова — це завжди наслідок певного мовленнєво-індивідуального зусилля. Слів у мові дуже багато, незліченною є також кількість мовленнєвих зусиль усіх носіїв мови (навіть і окремої особи). Це й слугує основою для такої висновково-метафоричної оцінки: творцем мови є народ. Спершу індивідуальну, а згодом і масову основу має витвір і кожної окремої стилістичної функції слова, яка, звісно, як і семантика слова, через свою нематеріальність може сприйматись не сама по собі, а тільки на основі тієї своєрідної матерії, якою є фонетичний склад мови, його фонеми, звуки. Стилістичні можливості мови практично неосяжні, незліченні. Кожен з мовців тільки в найсуттєвіших виявах і ознаках опановує стилістичні можливості мови, її різнотипні одиниці, особливо слова, які сприймаються окремо чи в мовленнєвому контексті. У «Толковом словаре русского языка» (за ред. Д.Ушакова) виділено 36 стилістичних груп лексики. На думку Л. Щерби, таких груп значно більше: «…всяке вживання слів в іншому контексті, ніж той, який зумовлюється відтінком їхньої групи, може викликати той або інший стилістичний ефект». Стилістичне значення (функція) слова в усіх актах комунікації нашаровується на його лексичне значення, доповнює його певним значеннєво-емоційним відтінком, забарвленням. У мові наявні групи слів якнайширшого і обмеженого використання. За стилістичною сутністю прийнято виокремлювати лексику загальновживану, загальнозрозумілу, котра доповнюється, розгортається іншими шарами лексики, які відрізняються стильовими ознаками (лексика розмовно-побутова, офіційно-ділова, художня та ін.), професійною зорієнтованістю, належністю/неналежністю до літературної мови тощо. Додати Норми стилістичного синтаксису. Показник мовної майстерності – це вміння використовувати різноманітні синтаксичні конструкції. Наприклад: - проректор по науковій роботі – проректор із наукової роботи; - школа по підготовці продавців - школа для підготовки продавців; - міське бюро по працевлаштуванню – міське бюро працевлаштування. Конструкції з прийменниками вищого ступеня обов'язково вимагають прийменників від, ніж: книжка була цікавіша від попередньої, книжка була цікавіша, ніж попередня, за попередню. Помилкою є вживання словосполучення, у яких порушуються закони сполучуваності слів: глухий тупик, захисний імунітет, пам'ятний сувенір, де прикметники вже зайві, бо семантика іменника вже передає бажане поняття. Слово одержати вживається в сполученнях із конкретним значенням: одержати листа, квитки, книжки, гроші; але не рекомендується використовувати: одержати високу оцінку, освіту, навички, перемогу; натомість: дістати високу оцінку, освіту, набути навичок, здобути перемогу. Слід дотримуватися норм синтаксичного зв'язку при вживанні слів завідувач, командувач, поширювач з родовим відмінком – відділу, кафедри, бібліотеки; але завідуючий (рідко) кафедрою, редакцією, бібліотекою; згідно з вимогами.
Фразеологія При використанні фразеологічних одиниць важко дотримуватися стійкості їх лексичного складу; довільна видозміна чи калькований варіант – порушення фразеологічних норм.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |