 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Мова і професія. Основи культури мовлення
Модуль № 2. Культура усного професійного мовлення. Стилістичні засоби (ресурси) ділового мовлення. Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні
Лекція 5. Культура ділового спілкування. Орфоепічні, словотвірні та лексичні засоби практичної стилістики офіційно-ділового стилю
Мета: поглибити знання студентів про орфоепічні,словотвірні та лексичні норми, розкрити усі параметри їх характеристики в діловому мовленні, ознайомити студентів з основними законами виразності усного ділового мовлення.
Завдання: охарактеризувати роль орфоепічних, словотвірних та лексичних засобів практичної стилістики офіційно-ділового стилю, суть структурно-інтонаційної організації тексту документів.
План
1. Мова і професія. Основи культури мовлення.
2. Стилістичні засоби (ресурси) української мови. Нормативність і правильність мовлення: орфоепічні, словотвірні та лексичні норми.
Загальні стилістичні норми усного мовлення
3. Діловий етикет і його основні принципи та засади.
Основні поняття: фоніка, милозвучність мовлення, стилістичні прийоми посилення звукової виразності мовлення, звукові повтори, алітерація, асонанс, анафора, епіфора; синонімія словотвірних афіксів, суфікси книжного забарвлення, суфікси старослов’янського походження, суфікси здрібнілості, суфікси згрубілості, запозичені префікси, основоскладання, словоскладання, словотвірні норми.
Рекомендована література:
1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.
2. Дудик П.С. Стилістика української мови:Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005. -368 с.
3. Зарицький М.С. Стилістика сучасної української мови: Навчальний посібник. – К.: Парламентське вид-во, 2001. – 156 с.
4. Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. – Львів: ПАІС, 2007. – 400 с.
5. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.
6. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Заговори, щоб я тебе побачив
Філософська мудрість
Мова і професія. Основи культури мовлення
Антуан де Сент-Екзюпері єдиною справжньою розкішшю в цьому світі назвав розкіш людського спілкування. Водночас спілкування може стати “розмовою глухих”, призвести до конфліктів, непорозумінь і навіть серйозного, глибокого протистояння, небажання поступитись своїми принципами. Спілкування дозволяє осягнути глибину ерудиції людини та її ницість. Воно приносить нам насолоду від взаємин з іншими і може стати пеклом для обох суб`єктів спілкування.
Жоден вид людської діяльності неможливий без спілкування з іншими людьми, прямого чи опосередкованого. Воно вимагає від людини постійного вдосконалення у вмінні спілкуватись і водночас є тією діяльністю, на яку нині недостатньо звертають увагу.
Зокрема, відомий американський магнат і фінансист Джон Рокфеллер назвав уміння спілкуватись з людьми таким самим товаром, який купується за гроші, як і цукор, і кава, і готовий був платити за це вміння навіть більше, ніж за інший товар у цьому світі.
Отже, спілкування – це універсальна потреба людського буття, яка виникає, функціонує в різних формах людських відносин. В узагальненому вигляді спілкування визначається як процес обміну між людьми інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями.
Розрізняють формальне і неформальне спілкування. Неформальне спілкування суб’єктивніше, не регламентоване, його мета і характер багато в чому визначаються особистими стосунками людей (друзі, мати-дитина). Формальне спілкування зумовлене соціальними функціями людини, регламентоване за формою і змістом.
Для того, щоб людина успішно виконувала свої професійні обов`язки, вона повинна бути не лише компетентною у вибраній діяльності, а й дотримуватись етикетних правил поведінки в різних формальних та неформальних ситуаціях. Знання та вміле використання секретарями-діловодами закономірностей функціонування комунікативних процесів, особливостей застосування комунікативних технологій, правил та засад ділового етикету надають їм можливість більш ефективно організовувати як міжособистісне, так і ділове спілкування.
Під час вивчення 2 модуля «Культура професійного мовлення. Стилістичні засоби (ресурси) ділового мовлення. Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні» йтиметься про культуру усного мовлення та про її застосування в чітко окресленій сфері — у діловому мовленні, діловому стилі.
Стилістика вивчає мову й мовлення, а саме займається відбором виражальних мовних засобів для їх функціонування в мовленні. Одним з критеріїв доцільного відбору є правильність, тобто дотримання мовних норм. Це питання належить до культури мовлення. Отже, стилістика тісно пов’язана з культурою мовлення, і спільне в цих науках – дослідження правильності й нормативності мовлення.
Стилістика як наука розглядає виражальні мовні засоби і стилі мовлення. У залежності від предмету дослідження виділяють стилістику мови й стилістику мовлення.
Стилістика мови вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису. Стилістика мови включає поняття синонімії (лексичної, морфемної, граматичної – морфологічної й синтаксичної). Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики, невіддільний від явища синонімії, оскільки емоційно-експресивні елементи характерні для окремих синонімічних варіантів як засоби вираження їх стилістичної функції. Наприклад, іменник губи – стилістично-нейтральне слово. Зате його синонім уста має відтінок урочистості й вживається здебільшого в художньому стилі.
Стилістика мовлення охоплює функціональні стилі мовлення (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній і розмовний), загальні ознаки стилю:
Ø функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);
Ø завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему і форму висловлювання;
Ø стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);
Ø мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).
(За М.І.Пентилюк)
Отже:
Мовлення — це мовна діяльність, конкретне говоріння, що проходить у часі і виявляється у звуковій (включно з внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі.
Культура мови — це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети й змісту мовлення.
Норми літературної мови — прийняті у суспільній практиці людей правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень. Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю.
Розрізняють такі типи норм: орфоепічні (вимова звуків і словосполучень), лексичні (слововживання), графічні (запис звуків на письмі), орфографічні (написання слів та їхніх частин), граматичні (вживання граматичних форм слів, побудова словосполучень і речень), пунктуаційні (постановка розділових знаків), стилістичні (відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування), мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців, це стійкі формули спілкування (вітання, прощання, побажання, запрошення та ін.).
Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.
Культура ділового мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в усній і писемній професійній мовленнєвій діяльності.
Мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна культура – це живодавний корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу”.
Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:
- правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);
- змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;
- послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;
- багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;
- точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;
- виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;
- доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.
Рівень мовної культури визначається не глибиною засвоєння норм, а вмінням володіти всіма багатствами літературної мови. У книзі «Ділове спілкування» її автор А.П. Коваль зазначає, що найбільше уваги приділяється культурі писемного мовлення, бо тут помилки наочні й довговічні. Культура усного мовленнявиявляється переважно у дотриманні норм вимови і наголошення. У межах усного мовлення розрізняють літературне мовлення та розмовно-фамільярне. У другому трапляється найбільше відхилень від норм. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку.
Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість - основні вимоги мовного етикету.
Належна культура мовлення – це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури будь-якої особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання «мовних стереотипів»: стереотипи мовлення – це стереотипи мислення. Адже тільки через високу культуру мовлення проявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення. Культура мовлення забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування у суспільстві, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми на побутовому та офіційно-діловому рівнях, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому.
Поиск по сайту: