Правильно Кальки з російської

складати іспити, екзамени здавати екзамени

укладати угоду (договір) заключати угоду

запобігти пожежі попередити пожежу

зазнати невдачі потерпіти невдачу

собі на втіху у своє задоволення

впадати в око кидатися у вічі

ніде правди діти нічого гріха таїти

поговорити по щирості поговорити по душах

жити в розкошах жити приспівуючи

при надії (вагітність) у цікавому стані

крига скресла лід зрушився

3. Діловий етикет і його основні принципи та засади

Оскільки культура мовлення нерозривно пов’язана з загальною культурою людини, а отже, і з культурою її поведінки, ці питання тісно переплетені між собою.

Етика ділових стосунків, норм і правил поведінки та спілкування нині набуває великого значення.

Особливістю професії секретаря-діловода є те, що при виконанні своїх службових обов`язків людина перебуває в насиченому процесі спілкування, де кожен із суб`єктів має свої психологічні та соціальні особливості, свій характер, інтереси, настрій, потреби, темперамент тощо. Від нього протягом одного робочого дня вимагається швидкий темп розумової діяльності, широкий діапазон уваги, постійна зосередженість, періодичне переключення з одного виду роботи на інший, контроль і спостереження за собою та партнером по спілкуванню. Він повинен мати не лише відповідну професійну підготовку, а й володіти такими комунікативними здібностями, які б забезпечували виконання службових обов`язків у межах своїх повноважень. Результативність ділового спілкування залежить від:

а) мети;

б) вибору правильної стратегії і тактики;

в) вибору засобів спілкування;

г) дотримання етичних засад спілкування.

Як відомо, етика – це наука про мораль, моральність, певні чесноти, достоїнства людей, про добро і зло, справедливість і несправедливість. Вироблені людством етичні правила, норми, канони, стандарти поведінки визначають: що і як належить робити в стандартних ситуаціях, щоб:

Ø не зачепити людську гідність (свою і партнера);

Ø не зруйнувати взаємини.

По суті, з етичною проблематикою ми стикаємося всюди, де тільки має місце цілісне духовне осмислення людини. Власного морального значення будь-яка людська дія або вчинок набувають тільки в контексті певних стосунків між людьми – у контексті спілкування. Тільки за впливом, який справляє той чи інший акт діяльності на людське спілкування, людські взаємини, ми можемо робити висновок про його справжню моральну вагу.

Зростаюча соціальна мобільність, динамізм нинішнього життя різко збільшують кількісний і якісний спектр міжлюдських контактів. Незалежно від власної волі ми дедалі частіше зустрічаємося з різноманітними людьми, представниками різних соціальних прошарків, освітніх і професійних груп, різних націй і етносів, конфесій, культур, політичних та духовних орієнтацій. Особливо насиченими такі контакти є в службовця.

Зважаючи на вимоги етики, службовець повинен:

Ø бути відкритим до спілкування з колегами, громадянами;

Ø мати певну внутрішню пластичність, тобто здатність, сприймаючи проблеми інших, водночас залишатись самим собою (щоб не закостеніти в шкарлупі власного Я і, водночас, не зламатись під зовнішнім тиском);

Ø бути діалогічним у спілкуванні («чути» не тільки себе, а й інші способи міркування, інші думки);

Ø будувати стосунки з іншими на принципах моралі – доброчесності, порядності, совісності, поваги, співчуття, дотримання домовленостей.

Причому, повага до партнера по спілкуванню – це не одиничний акт, вона повинна виявлятись протягом усього часу комунікації, які б негативні емоції він не викликав у вас. Слід сказати, що саме відсутність реальної поваги до людини стала однією з основних причин занепаду культури спілкування в радянському суспільстві. У деяких японських компаніях та установах моральній поведінці надають особливої ваги, формулюючи цю тезу так: «Якщо ти зробив помилку, то компанія тобі пробачить, якщо ти переступив через моральні норми – то пробачення тобі не буде ніколи».

Професійна мораль – це складова частина культури поведінки людини. Однак у різних професійних групах є свої додаткові вимоги до поведінки, свої ідеали. Йдеться насамперед про професійну виучку людини, про дотримання нею канонів своєї професії.

Головним показником і водночас основною сферою реалізації етичності, моральної культури спілкування є актуальні стосунки між людьми. Нині існує чимало збірок конкретних настанов і рекомендацій щодо практичної організації міжособистісних стосунків. Класичним взірцем подібної літератури є популярні книжки Д. Карнегі. Його нерідко (і не безпідставно) звинувачують у надмірному практицизмі, маніпулюванні людською моральною свідомістю. Однак деякі правила, запропоновані ним, безперечно, варті уваги: “ Щиро цікавтесь іншими людьми”, “посміхайтеся”, “будьте хорошим слухачем”, “ніколи не кажіть людині, що вона не має рації”, “не використовуйте наказний тон”, “дайте людям відчути їх значущість і робіть це щиро” та ін. [2, с. 53-87].

У людських стосунках необхідно розмежовувати два поняття культури: як способу організації взаємодії людей і морального змісту цієї взаємодії, стосунків. Інакше кажучи, зовнішньої і внутрішньої культури.

Зовнішня культура не має всезагального характеру. Особливості поведінки людей в різних країнах і різних сферах діяльності можуть мати й допускають відмінності. Культура внутрішньо сімейних стосунків відрізняється від культури міжнародних відносин, правил поведінки в армії та від правил хорошого тону у світському суспільстві. Однак широкі ділові зв`язки потребують унормованості стосунків партнерів, яка виявляється через дотримання норм ділового етикету.

Приписи етикету з`явились у сиву давнину як розумні форми спілкування людей. Досі є істинним твердження: якщо люди перестануть чинити за встановленими правилами взаємодії, вони втратять людську подобу. На думку англійського філософа Ф. Бекона, подібність мавпи до людини робить її потворною (маючи на увазі ті вчинки людини, котрі є аморальними). Зводи правил поведінки існували ще в Давньому Єгипті у вигляді «Інструкції з поведінки» (2350 р. до н.е.). У давньокитайського мислителя Конфуція центральне поняття «жень» (гуманність) характеризує закон стосунків людей у суспільстві і мету морального вдосконалення. У відповідності до цього стосунки людей повинні визначатись мудрістю, вірністю обов`язку. Він сформулював також «золоте правило»: «чого не бажаєш собі, того не роби іншим людям» та етикетні правила спілкування: плати добром за добро і справедливістю за зло; спочатку пізнай себе; поважай і люби старших за себе за віком і суспільним становищем; строго дотримуйся існуючих сімейних і суспільних відносин; турбуйся про молодших та ін.

У «Повчанні» великого князя київського Володимира Мономаха викладені оригінальні морально-етичні правила стосунків людей у державі. На основі власного життєвого досвіду він закликав ставити державні інтереси вище особистих бажань та образ. Роздумуючи про милість Бога, вчив пам`ятати про убогих та слабких, поважати старих і менших, не думати про накопичення багатств та скарбів, оберігати від клятвопорушення та неправди, гордині й лінощів, пияцтва та інших пороків. Закликав до любові, турботи про бідних, сиріт і вдів, захисту їх від сильних світу цього. Різко виступав з осудженням князівських усобиць, вбивств, викликаних боротьбою князів за владу, заповідав берегти мир і злагоду як основні принципи поведінки в єдності з добром та красою.

Термін «етикет» (фр. l`etiquette – ярлик, етикетка, від фламандського steeken – встромляти) означає форму, манеру поведінки, сукупність формальних правил ввічливості, що регулюють зовнішні прояви людських стосунків (поводження з людьми, формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в місцях загального користування, манери, одяг тощо). Термін з`явився в 18 ст. при дворі французького короля Людовіка ХІV (його гості одного разу отримали карточки – етикетки, де були перераховані правила поведінки). Етикет як детально розроблена система правил склався в епоху Середньовіччя, де великого значення надавали кодексу лицаря, ритуалам, символам, атрибутиці (особливо одягу), де існувала чітка ієрархія статусів людей, де культивувалось лицарське ставлення до жінки. Вимоги сучасного етикету складались протягом багатьох століть історії цивілізації і є результатом досвіду багатьох поколінь. У своїй основі вони є міжнародними, оскільки їх дотримуються більш чи менш однаково у всіх країнах. Водночас етикет кожної країни має свої доволі суттєві особливості, що зумовлено історичними, національними, релігійними та іншими традиціями і звичаями.

Культура службового спілкування включає низку спільних моментів – правил службового етикету. Так, невміння вести службову розмову, невміння етично поводитися на роботі, крім втрати часу багатьох людей, приносить багато неприємних моментів, зокрема, ризики бути неправильно зрозумілим, створення психологічної напруженості і навіть нервові зриви в колег та громадян. Щоб уникнути подібних ексцесів, непотрібно особливих зусиль. Достатньо дотримуватись на роботі хоча й формальних, але обов`язкових вимог: ввічливий тон розмови, лаконізм викладу інформації, чіткі висновки, роз`яснення, уникнення категоричного, адміністративного тону.

Як правильно зазначає В. Малахов, у недавній нашій історії траплялися часи цілковитого нехтування будь-якими правилами етикету як начебто буржуазним або феодально-аристократичним пережитком, що приховує нещирість, відсутність реальної поваги до людини. Наслідком такого презирливого відкидання етикету незмінно виявлялося поширенням грубості, а то й відвертого хамства, що не було випадковим.

Далеко не всі здавалося б формальні засади етикету мають суто конвенційний (умовний) характер, інколи за ними стоїть досить глибокий зміст морального плану. Так, рукостискання з`явилось як знак неозброєності, взаємної довіри; цокатися келихами люди почали аби засвідчити відсутність у них отрути. Глибоке розуміння суті людини зумовлює різницю звертання до неї на «Ви» і на «Ти». Звертаючись на «Ви», ми підкреслюємо цим свою повагу до людини, її свободу вибору (вона може бути і такою, як зараз, і іншою). А коли ми говоримо «Ти» малознайомій людині чи своєму колезі в діловій обстановці, то тим сама вербально «приковуємо» їх до себе; наче перетворюємо їх на своєрідний об`єкт, річ.

Розрізняють декілька видів етикету:

Ø Придворний етикет – строго встановлений порядок і форми спілкування при дворах монархів. Застосовується сьогодні при дворах і у світському товаристві країн з монархічною формою правління.

Ø Військовий етикет – звід загальноприйнятих в армії, силових структурах правил і манер поведінки військовиків у всіх сферах їхньої діяльності, у частинах, на кораблях та в громадських місцях.

Ø Дипломатичний етикет – правила поведінки дипломатів та інших офіційних осіб один з одним і на різних офіційних дипломатичних заходах (прийоми, візити, презентації, переговори, зустрічі делегацій тощо).

Ø Загальногромадянський (світський) етикет – сукупність правил, традицій та умовностей, яких дотримуються у спілкуванні між собою приватні особи даного суспільства.

Ø Діловий етикет – це певні відносини, правила, які забезпечують найвищу ефективність у виконанні професійних функцій у сфері певної діяльності. Етикет ділових відносин складає зовнішню сторону ділового спілкування.

Кожен різновид етикету будується за принципом старшинства. У загальногромадянському етикеті країн Європи та Америки з розвитком людського суспільства старшинство розподілилось так:

Ø Старший за віком.

Ø Жінка:

а) заміжня;

б) вдова;

в) розлучена;

г) незаміжня.

Ø Чоловік:

а) одружений;

б) неодружений [7, с. 24]..

В офіційній, діловій сфері діє міжнародний принцип переваги рангів, тобто ставлення до персони визначається насамперед її рангом, посадою, котру ця особа обіймає. Старшинство в діловому етикеті розподіляється так:

Ø Старший за рангом, категорією, посадою.

Ø Старший за віком.

Ø Статеві відмінності не підкреслюються і не демонструються.

У діловій сфері на вас передусім дивляться як на особу, що обіймає певну посаду і рахуються насамперед з вашими діловими якостями (здоровий глузд, порядність, успішне ведення справ тощо). Вік та стать – це не козирі в ділових стосунках, вони не замінять досвіду та здібностей. Діловий етикет передбачає, що «на рівних» ви маєте право спілкуватись лише з тими, з ким стоїте на одній «драбинці» ієрархії в діловій сфері (наприклад, керівник управління однієї державної структури може надіслати поздоровлення чи співчуття керівникові управління іншої державної структури, але не офіційній особі, що має статус вищої, ніж він, категорії). Державні службовці незалежно від категорії посад і відповідного рангу, крім своїх прямих обов`язків, повинні мати чітке уявлення про дипломатичний та діловий протокол (які регламентують порядок зустрічей і проводів, ведення розмов і переговорів, організації прийомів, оформлення ділового листування тощо), дотримуватись цих правил.

Негідну поведінку стосовно себе може пробачити приватна особа, але не може допустити сдужбовець, адже вона представляє не лише і не стільки себе, скільки свою установу, фірму, організацію. Відступаючи від загальновизнаних правил ділового етикету чи порушуючи їх, ділова людина завдає збитків престижу, честі, гідності всієї організації, установи, її керівників, а не лише окремій посадовій особі, що працює в цій установі, організації.

Кодекс ґречної поведінки, що включає в себе такі поняття, як ввічливість, гідність, тактовність, стосується всіх однаково в державній установі, незалежно від того, хто є співрозмовником на цей момент (колега, громадянин, вахтер, технічний працівник).

У діловій сфері немає «чоловічого» та «жіночого» ділового етикету, а є дві форми поведінки – ділова та дружня. Тому жінка не повинна вимагати до себе особливого ставлення і не приймати ті знаки уваги, на які може розраховувати у світському та приватному житті. Однак ознакою хорошого тону є демонстрування як чоловіками, так і жінками гарних манер та вихованості, уміння допомогти один одному. Якщо ділова людина має постійно гарні манери й демонструє їх повсюдно, то це викликає довіру до неї, її поведінку можна передбачити, з нею безпечно, вона є стабільною, її поведінка відповідає очікуванням інших людей. За порушення правил ділового етикету немає ніякої офіційної, адміністративної, кримінальної відповідальності, але є громадська думка, сприймання конкретної особи іншими людьми (ґречно вона поводиться чи ні, знає правила етикету чи ні, поважає інших і себе чи ні, толерантна чи ні тощо).

Діловий етикет, як і інші різновиди етикету, побудований на певних принципах:

1. Принцип розумного егоїзму (виконуючи свої функціональні обов`язки, не слід заважати іншим виконувати свої).

2. Принцип позитивності: якщо не можеш сказати щось позитивне чи приємне іншій особі, то краще промовчати (свої побажання змінити щось на краще можна висловити в м`якій, консультативній формі – поради, побажання, рекомендації).

3. Принцип передбачуваності поведінки в різних ділових ситуаціях (ділова людина не лише знає правила ділового етикету, але й дотримується їх: є пунктуальною, обов`язковою, знає, як і кого привітати, уміє провести ділову бесіду тощо).

4. Принцип доцільності: певні правила діють у певний час, у певному місці, з певними людьми (універсальної книги рецептів немає. Однак загально прийнято до 12 години дня вітатись «Доброго ранку», а після 12 – «Добрий день». «Вагова категорія одягу» повинна відповідати «ваговій категорії» випадку, ділової зустрічі. Ціна, якість і стиль одягу повинні максимально відповідати зустрічі, оточенню, контексту і меті заходу).

5. У ділових стосунках існує низка «умовно заборонених» тем для неформальних бесід, з яких не варто зав`язувати гострі дискусії, обговорювати або ж недоречно розпитувати. Це:

а) релігійні переконання та демонстрація релігійних атрибутів (релігійні розбіжності, протистояння, конфлікти одні із найгостріших в історії людства);

б) політичні уподобання та прихильності;

в) аспекти особистого, приватного життя (стосунки в сім`ї, з родичами – досить делікатна тема);

г) заробітна плата, достаток, фінансові проблеми;

д) стан здоров`я власний та інших осіб (репутація вічного скаржника непродуктивна для спілкування; діловий світ вважає, що хвора людина є неповноцінною для сумісних контактів);

е) зовнішність інших людей (особливо за їх відсутності).

Найчастіше темами для встановлення емоційних контактів, знайомства, подолання розбіжностей є: мистецтво (театр, вернісажі, живопис, кіно, музика), подорожі, нові книги та публікації, хобі, країнознавча інформація, спорт, погода тощо. Щоб бути професіоналом своєї справи, діловій людина треба дбати не лише про свої ділові якості, а й про розвиток і збагачення свого розуму, інтелекту, бути напоготові до сприйняття нового.

Переговори. Міжособистісний конфлікт.

Переговори – це не просто технічна вправа на пошук рішення, а політичний процес, беручи участь у якій сторони повинні спільно виробляти рішення. Процес не менш важливий, чим кінцевий продукт. Вас може дратувати, що переговори затяглися, але не забувайте, що переговори це ритуал – ритуал участі. Втягуючись у процес, люди по-іншому починають дивитися на речі. Ваш опонент може виявити гнучкість, про яку в іншому випадку не могло б бути і мови. Дивишся, він прийме думку, що ще недавно відкидав. Як тільки він включить у рішення свої ідеї, воно стане для нього рідним.

У міжособистісних, ділових і суспільних відносинах часто виникають спірні ситуації. Нижче розглядаються психологія й етика поведінки при їхньому вирішенні. При цьому за основу прийнята робоча ситуація.

Суперечка, як правило, містить у собі доказ: одна людина доводить правомірність якої-небудь думки, інша – спростовує. Думка, для обґрунтування чи істинності хибності якої вибудовується доказ, називається тезою доказу. Навколо тези повинен будуватися і весь доказ.

Щоб виявити тезу, досить зробити наступне:

1. По можливості з'ясувати до повної ясності поняття тези. Для цього існують два засоби: самотужки визначити поняття (що не завжди можливо), скористатися визначенням з якої-небудь серйозної книги чи енциклопедичного словника.

2. Довідатися (для виразності наступного мислення) про один чи кілька предметів йде мова в тезі або про усі без винятку предмети даного класу. Тим часом у багатьох судженнях, висловлюваних у доказах, саме в цьому і бракує ясності.

3. З'ясувати, яким судженням ми вважаємо тезу: безсумнівно щирим, безсумнівно помилковим чи ж тільки ймовірним у більшому чи меншому ступені. А може бути, теза представляється на просто можливою: відсутні серйозні доводи за неї, але немає доводів і проти неї.

Помилки в тезах полягають у тому, що ми взялися доводити одну тезу, а насправді довели або доводимо іншу. Ця помилка називається відступом від тези. Приклади її зустрічаються на кожнім кроці в рішенні спірних питань. Наприклад, співрозмовник хоче довести, що нерозсудлива людина нерозумна, а доводить, що нерозумна людина нерозсудлива.

Буває людина бачить, що їй не довести чи не захистити тези і вона навмисне підмінює її іншою так, щоб опонент не помітив. Це називається підміною тези.

Помилки в доводах бувають двох типів: помилковими і необґрунтованими. У першому випадку в основі доводу лежить свідомо помилкова думка, а в другому – довід ще вимагає належного доказу.

Вихідною точкою кожної правильної суперечки повинно бути встановлення пункту розбіжності. Останнє звичайно досягається тим, що ми, на противагу помилковому погляду опонента в конкретному пункті, висуваємо свій несумісний з ним погляд як щирий. Іншими словами, в противагу тезі висувається антитеза. Боротьба між двома цими протилежностями і складає сутність найбільш важливих правильних суперечок.

Є люди, що позитивно нездатні до правильної суперечки. От як про один тип сперечальників пише М.Ю. Лермонтов: «Сперечатися з ним я ніколи не міг. Він не відповідає на Ваші заперечення, він вас не слухає. Тільки лише Ви зупинитеся, він починає довгу тираду, очевидно, що Ви сказали, але яка насправді є тільки продовження його власної мови».

Ще страшніше істеричний сперечальник. Він постійно забуває тему суперечки, хапається за окремі слова, кидається від думки до думки, перебиває супротивника, буквально не дає сказати ні слова, а при спробах вставити слово кричить: «Ви не даєте мені говорити». Він постійно кидає в азарті грубі, бездоказові обвинувачення: «Ти сам не розумієш, що говориш, ти непослідовний, ти мене не слухаєш, а говориш бог знає що». Зрештою, приголомшений, здивований, іноді ображений «супротивник», що має необережність вплутатися в таку суперечку, іде, залишаючи після битви «торжествуючому переможцю».

Конфліктна ситуація завжди наводить на думку про необхідність змін. І в цьому змісті в ній закладений творчий початок: адже в процесі конфлікту, потрапляючи в нестандартні ситуації, людина зобов'язана використовувати імпровізації, новації, конструктивні прийоми взаємодії. Правда, сказане в більшій мері відноситься до конструктивно-творчих видів конфліктів, а не до деструктивного-руйнівного.

Міжособистісний конфлікт – це ситуація, у якій люди або переслідують несумісні цілі, або дотримують несумісних цінностей і норм, намагаючись реалізувати їх у взаєминах один з одним, або в гострій конкурентній боротьбі одночасно прагнуть до досягнення однієї і тієї ж мети, що може стати надбанням лише однієї з конфліктуючих сторін. Серед інших причин міжособистісних конфліктів можуть бути недостатність інформації, невизначеність, недостатня комунікабельність, скутість острахом вибору тощо. Після виявлення схованих причин і джерел конфлікту наступним кроком є корекція проблеми шляхом придатної реакції на неї. Наприклад, якщо конфлікт обумовлений недостатнім спілкуванням, очевидна реакція повинна полягати в тому, щоб налагодити спілкування. Якщо конфлікт пов'язаний з розходженням у життєвих планах, реакція буде полягати в одному з компромісів, знайдених у результаті переговорів і пошуку взаємовигідних рішень. Часто джерелом конфлікту служать недовіра і дратівливість. Спроби відкрито виразити своє роздратування нерідко приводять до великих образ, що закінчуються скандалами або повним припиненням відносин.

Часто буває дуже важко вислухувати когось у стані конфлікту, хочеться піти, ухилитися від продовження чи розмови, перемінити її тему. Такий спосіб дії навіть буває конструктивним, якщо у вас не виникає в майбутньому необхідності спілкуватися з цією роздратованою людиною.

Якщо Ви хочете домогтися якогось рішення, потрібно бути терплячим і ввічливим, хоча Ви ризикуєте почути те саме багато разів, і Вам болісно хочеться припинити розмову. Така поведінка вимагає визначеної мужності, але Ви повинні заспокоїти охоплену страхом чи роздратуванням людину. При правильній з Вашого боку поведінці через якийсь час гнів опонента спаде і розвіється, після чого бесіда і нормальні взаємини можуть відновитися.

Якщо Ви не можете зрозуміти щось з першого разу, ніколи не приховуйте цього. Не турбуйтеся, що будете виглядати смішно чи нерозумно. Навпроти, Ви тільки введете усіх в оману, якщо будете поводитися так, начебто усе зрозуміли, хоча насправді це не так. Визнаючи, що ви чогось не зрозуміли, Ви зберігаєте достоїнство і доводите самому собі свою чесність і бажання усе зробити правильно з першого разу.

Розрізняються стилі конкуренції, відхилення, пристосування, співробітництва і компромісу. Кожний з них ефективний тільки у визначених умовах, і не один з них не можна розглядати апріорі як найкращий. Надавати перевагу одному стилю перед іншим – природно, беручи до уваги особливості Вашого характеру, але тверде дотримання якогось одного стилю здатне обмежити Ваші можливості.

Людина, що використовує стиль конкуренції, звичайно дуже активна, воліє йти до вирішення конфлікту своїм визначеним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, але зате здатна на вольові рішення.

Стиль конкуренції ефективний у тому випадку, коли Ви маєте визначену владу й упевнені, що Ваше рішення в даній ситуації правильне. Однак це не той стиль, що варто було б використовувати в особистих відносинах, коли Ви хочете ладити з людьми, оскільки він може викликати в них почуття відчуження.

Надаючи перевагу цьому стилю у ситуації, коли Ви не маєте реальну владу, наприклад, коли з якого-небудь питання Ваша точка зору розходиться з думкою начальника, Ви ризикуєте обпектися. Цей підхід дозволить вам завоювати прихильників, якщо він незмінно дає позитивні результати.

Нижче приводиться перелік типових випадків, коли рекомендується використовувати стиль конкуренції:

- результат справи дуже важливий для Вас, і Ви робите велику ставку на своє рішення проблеми;

- рішення необхідно прийняти швидко, і Ви маєте достатню владу для цього;

- ви маєте достатній авторитет, і запропоноване Вами рішення – найкраще;

- Ви відчуваєте, що у Вас немає іншого виходу і що Вам нічого втрачати;

- Ви знаходитеся в критичній ситуації, що вимагає миттєвого реагування;

- Ви повинні прийняти нестандартне рішення, але зараз Вам необхідно діяти, і у Вас досить повноважень для цього.

Стиль відхилення реалізується, коли Ви не відстоюєте свої права, не співробітничаєте ні з ким для вироблення рішення чи проблеми, просто ухиляєтеся від вирішення конфлікту. Він прийнятний, коли проблема, що виникає, не настільки важлива для Вас, коли Ви не хочете витрачати сили на неї, коли Ви почуваєте, що знаходитеся в безнадійному становищі. Стиль відхилення рекомендується використовувати також у тих випадках, коли Ви відчуваєте себе неправими і віддаєте перевагу правоті опонента, чи коли ця людина має більшу владу. Ви можете змінити тему розмови, вийти з кімнати чи зробити що-небудь таке, що усуне або відстрочить конфлікт.

Цей підхід буває корисний, якщо приймати рішення негайно ж немає необхідності. Іноді його застосовують, коли для рішення немає достатньої інформації.

Хоча стиль відхилення ідентифікується з «втечею від проблеми» і від відповідальності і не розглядається як ефективний засіб рішення конфліктів, у дійсності відхід чи відстрочка служать цілком придатною і конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Цілком ймовірно, що якщо Ви постараєтеся проігнорувати її, не виражати до неї своє ставлення, піти від рішення, перемінити тему розмови чи перенести свою увагу на що-небудь інше, то конфлікт розв'яжеться сам собою. Якщо ж цього не відбудеться, то Ви зможете зайнятися ним пізніше, коли будете краще до цього підготовлені.

Найбільш типовими ситуаціями, у яких доцільно приймати стиль відхилення, є:

- напруженість занадто велика, і Ви відчуваєте необхідність послабити ситуацію;

- результат не дуже важливий для Вас, і Ви вважаєте, що рішення тривіальне і на нього не варто витрачати сили і час;

- у Вас важкий день, а рішення проблеми принесе нові неприємності;

- Ви знаєте, що не можете (чи навіть не хочете) вирішити конфлікт у свою користь;

- Ви хочете виграти час, щоб одержати додаткову інформацію або заручитися чиєюсь підтримкою;

- Ви почуваєте, що у Вас мало влади і мало шансів вирішити проблему бажаним для Вас чином;

- вирішення проблеми негайно ж небезпечне через можливість погіршити ситуацію.

Стиль пристосування прийнятний, якщо Ви дієте разом із протилежною стороною, не намагаючись відстоювати свої особисті інтереси. Він гарний, коли результат справи надзвичайно важливий для опонента і не дуже суттєвий для Вас. Таким чином, ви поступаєтесь, упокорюєтеся з тим, що хоче опонент. Якщо Ви вважаєте, що поступаєтеся в чомусь важливому для себе і почуваєте в зв'язку з цим незадоволеність, то стиль пристосування недоречний. Він буде невідповідним і в тому випадку, коли Ви відчуваєте, що опонент, у свою чергу, не збирається нічим поступитися або він не оцінить належним чином Вашу поступку. Цей стиль доцільний, коли Ви, небагато поступаючись, мало при цьому втрачаєте. До такої стратегії припустимо прибігати, якщо в даний момент потрібно пом'якшити обстановку, а пізніше Ви плануєте повернутися до цього питання і відстояти свою позицію. У цьому випадку стиль пристосування подібний до стилю відхилення. Однак відмінність полягає в тому, що Ви дієте разом з опонентом, тоді як у випадку використання відхилення не робиться нічого для задоволення інтересів іншої сторони.

Відзначимо найбільш типові ситуації, у яких рекомендується стиль пристосування:

- Вас не особливо цікавить дана проблема;

- Ви хочете зберегти добрі стосунки з іншими людьми;

- Ви розумієте, що підсумок набагато важливіше для опонента;

- Ви розумієте, що правда не на Вашому боці;

- у Вас мало влади і мало шансів здобути перемогу;

- Ви думаєте, що опонент одержить з цієї ситуації корисний урок, якщо Ви поступитесь його бажанням, навіть не погоджуючись з тим, що він робить, чи вважаючи, що він робить помилку.

Використовуючи стиль співробітництва, Ви активно берете участь у вирішенні конфлікту і відстоюєте свої інтереси, але намагаєтеся при цьому співробітничати з опонентом.

Цей стиль вимагає більш продуктивної роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки Ви спочатку «викладаєте на стіл» недоліки, турботи й інтереси обох сторін, а потім спільно обговорюєте їх. При наявності часу і важливості проблеми це гарний спосіб пошуку взаємовигідного результату і задоволення інтересів обох сторін.

Стиль співробітництва особливо ефективний, коли сторони мають різні приховані недоліки й існують труднощі у встановленні джерела незадоволеності.

Наприклад, причиною конфлікту на роботі може повільність одного зі службовців. Але ця повільність може ховати більш глибокий конфлікт, причина якого - незадоволеність роботою: недостатня повага, мала відповідальність, низька заробітна плата. Якщо акцентувати увагу тільки на поверхневі прояви, то це буде подібно усього лише зовнішньому косметичному ремонту, низька ефективність якого проявиться згодом, оскільки корені проблеми залишаться. Людина стане працювати швидше, але буде влаштовуючи додаткові перерви, використовувати робоче устаткування в особистих цілях, вважаючи, що має на це право через низьку оцінку й оплату своєї праці.

Стиль же співробітництва спонукає кожну зі сторін до відкритого обговорення їхніх недоліків і бажань. Службовець прямо повинен заявити, що має потребу в кращій оцінці своєї праці, а начальник – піти йому назустріч. Таким чином, якщо обидві сторони розуміють, у чому складається щира причина конфлікту, то завжди знайдеться можливість шукати спільно нові альтернативи і приймати взаємовигідні рішення.

Стиль співробітництва доцільно використовувати в наступних ситуаціях:

- рішення проблеми дуже важливо для обох сторін, і ніхто не хоче від нього усунутися;

- у Вас тісні, тривалі і взаємозалежні відносини з іншою стороною;

- у Вас є час попрацювати над виниклою проблемою;

- обидві сторони добре інформовані про проблему, і їхні бажання відомі один одному;

- обидві сторони конфлікту мають рівну владу або не звертають уваги різницю в становищі, щоб на рівних шукати рішення проблеми.

Стиль компромісу пропонує часткове задоволення інтересів обох сторін шляхом взаємних поступок, зважуючи всі «за» і «проти». Такі дії у відомій мері нагадують стиль співробітництва, однак компроміс звичайно досягається на більш поверхневому рівні: поступаєтесь в чомусь, аналогічно поступає й інша сторона. Ви не шукаєте приховані недоліки й інтереси, як у випадку стилю співробітництва, а розглядаєте тільки те, що говорите один одному про свої бажання.

Стиль компромісу найбільш ефективний, коли обидві сторони хочуть того самого, але знають, що одночасно вони не зможуть досягти однієї і тієї ж мети.

Наприклад, двоє службовців претендують на одну вакантну посаду або чоловік і дружина, знаходячись у відпустці вдвох, хочуть провести її по-різному. В обох випадках задіяний компроміс, одночасно і задовольняючий, і незадовольняючий обидві сторони.

Метою співробітництва є вироблення довгострокового взаємовигідного рішення, у той час як у випадку компромісу це може бути тимчасовий придатний варіант.

Компроміс часто служить вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до якогось рішення. Як правило, компроміс дає кращий результат для тієї сторони, що має більшу владу.

Коли хочуть прийти до компромісного рішення, спочатку проясняють інтереси і бажання обох сторін, а потім позначають область збігу інтересів.

Типові випадки, у яких стиль компромісу є найбільш прийнятним:

- обидві сторони мають рівну владу і мають взаємовиключні інтереси;

- обидві сторони хочуть швидко знайти яке-небудь рішення питання;

- Вас влаштовує тимчасове рішення;

- інші підходи до рішення проблеми виявилися безуспішними;

- задоволення Вашого бажання має не настільки велике значення, і Ви в силах трохи змінити поставлену на початку ціль;

- у результаті компромісу Вам вдається зберегти взаємини;

- Ви волієте одержати хоч щось, ніж втратити усе.

Складовою ділового етикету є звичайно мовний етикет.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке доповідь?

2. Яку інформацію має знати доповідач заздалегідь?

3. З яких основних частин складається доповідь?

4. Як подолати страх перед аудиторією?

5. Назвіть невербальні засоби інформування

6. Які специфічні ознаки телефонної розмови?

7. Яких правил треба дотримуватися під час телефонної розмови?

8. Назвіть етапи службової розмови.

9. Який розділ мовознавчої науки називається орфоепією?

10. Назвіть основні правила вимови голосних та приголосних звуків.

11. Які вимовні особливості мають слова іншомовного походження?

нести (внести), новий, ознака, пеня, порядковий, предмет, приятель, ринковий, сердити, середина, сімдесят, старий, текстовий,

.

Поиск по сайту: