Порядок вітань, рекомендацій. Етикет вітання

Вітання. Здавна в Україні живе добра традиція: вітатися з людьми незалежно від близькості знайомства. Якщо з діловим партнером у вас не буде дальшої розмови, то своє вітання ділова людина може супроводити легким поклоном, жінка — нахилом голови, а молодь має трохи нижче вклонятися старшим.

Сьогодні набули певного поширення такі форми вітання: Доброго дня (ранку, вечора), Вітаю Вас, Олександре Степа­новичу, або Доброго здоров'я, пані Галино.

За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий з керівником, студент з викладачем.

Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона — його секретар.

Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.

Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає руку молодшому, жінка чоловікові, начальник — підлеглому, викладач — студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.

Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови.

Якщо ваш діловий партнер — жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.

Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Найчастіше, коли Вам конче потрібно встановити ділові контакти, вдаються до послуг третьої особи — до посередника, який представить Вас діловому партнеру.

Коли посередника немає, а Вам терміново потрібно вирішити певне питання, слід представитися самому. Діловий етикет радить: першим відрекомендовується той, хто стає ініціатором зустрічі, молодший — старшому, підлеглий — керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з'ясувати у викладача. Зрозуміло, жінці краще ще скористатися допомогою третьої особи.

Ритуал знайомства слід здійснювати спокійно, стримано, з гідністю і без ніяковості. Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого — дивіться (не пильно) йому в вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Приємні емоції, що виникли у партнера по спілкуванню, сприяють доброзичливому сприйманню ним інших людей — зрозуміло, у першу чергу вас самого; поліпшують здатність людини до спілкування, а найголовніше — сприяють успішному закінченню ділової зустрічі. Украй нечемно не дивитися на того, з ким Ви розмовляєте. Не обов'язково під час знайомства говорити: "Дуже приємно". Якщо Ви це кажете, то можете пояснити причину свого задоволення зна­йомством: "Рада познайомитися з Вами! Читала Ваші дотепні оповідання і нариси".

Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. У свою чергу жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять.

Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні — обмежується кивком голови. В усіх інших випадках, як уже зазначалося, перший простягає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на ви­робництві, в навчальному закладі тощо).

Знайомлячись і називаючи себе, чітко вимовляйте своє прізвище, ім'я й по батькові (чи тільки ім'я), тобто називайте себе так, як би Ви воліли почути звернення до себе від особи, яку Вам представляють. Жінка теж називає себе під час знайомства — зрозуміло, якщо її попередньо не відрекомендували: "Познайомтесь! Це — наш найвправніший менеджер Марія Степанівна".

Незалежно від службового становища чоловік (хай він навіть генеральний директор міжнародного концерну), коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з'явилася на прийом. Коли процедура знайом­ства завершилася, можна викладати суть справи.

На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний харак­тер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потис­ку і назвати себе.

Коли Ви приходите на нове місце роботи, то маєте пред­ставитися самі співробітникам або Вас має представити їм керівник. Під час виконання службових обов'язків Ви теж можете потрапити в ситуацію, коли потрібно представитися незнайомим людям. За етикетом, слід спочатку привітатися, а потім сказати: "Я — Криворучко Людмила Іванівна, ваш дільничий інспектор", або: "... ваш новий співробітник". За потреби представити когось товариству треба говорити: "Я хочу вам представити нового викладача, кандидата історичних наук Івана Зіновійовича Орла", або: "Сьогодні консультацію проведе Володимир Андрійович Буряк, він фахівець у галузі...".

Якщо ділове знайомство відбулося, і Ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді Вам слід дотримуватися ще й таких правил:

1) коли Ви не можете згадати, як звуть Вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;

2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої емоції, довго говорити про власне самопочуття;

3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона — треба називати людину на ім'я;

4) в установі обов'язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.

Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. З привілею дипломатів, державних і політичних діячів візитки перетворилися на предмет чи не повсякден­ного вжитку під час ділового спілкування бізнесменів, жур­налістів, учених, службовців — будь-якої людини. Знавці міжнародного етикету авторитетно заявляють, що найбіль­шого поширення візитні картки набули в Японії. Здається, немає жодного японця, в якого б не було візитної картки, а процес обміну ними перетворився на ще одну національну церемонію.

На візитних картках, які виготовляють з білого цупкого паперу (звичайно розміром 9 x 5 см), зазначають ім'я й прізви­ще, а нижче, під ними, — посаду власника картки. У лівому нижньому куті візитки друкують адресу установи, в якій працює її власник, а в правому — номер службового телефо­ну. На зворотному боці може бути вказано аналогічно до­машню адресу й номер домашнього телефону.

Візитні картки можна вручати безпосередньо під час зна­йомства, передавати через інших осіб і надсилати поштою. За правилами етикету, відповідь на одержані візитки слід дава­ти також візитками: оптимальний термін — протягом доби. Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють її власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.

Візитні картки як елемент іміджу. Візитна картка – неодмінний і важливий елемент ділового етикету, вона сприяє створенню позитивного іміджу державного службовця. Традиційний розмір візитних карток – 5 х 9 см; вони виконуються на білому напівщільному картоні гарної якості з текстом, видрукованим друкарським способом. Шрифт картки повинен бути чітким і легко читатись. Ім`я, як правило, виділяється напівжирним шрифтом трохи більшого розміру по середині картки. Візитна картка може друкуватись на мові країни, де живе або перебуває в цей час власник, або англійською. У країні, де є дві офіційні мови, доцільно мати окремі візитні картки кожною мовою.

Правила строгого етикету рекомендують чорний текст на білому тлі, нестрогого ‑ дозволяють зробити тло картки злегка тоновим. На глянсовому папері текст читається значно гірше, тому його в ділових комунікаціях не використовують. На картці зазначаються необхідні дані (текст пишеться однією мовою, лише з одного боку картки): прізвище, ім`я, по батькові власника, назва установи (повна, без скорочень та абревіатур), посада, повна поштова адреса та інші відомості. У державних чиновників на візитній картці можуть бути зображені державний прапор або герб. На візитці певного виду вказують звання або титул, номери телефонів, факсу, електронної пошти. Якщо змінився телефон, то можна акуратно вписати новий, закресливши старий, але поганим тоном вважається закреслювати та вписувати нове найменування посади (слід якомога швидше замовити нові візитні картки).

Види візиток:

 Фірмові (корпоративні)

 Персональні ділові

 Для переговорів і коротких зустрічей

 Особисті

 Бедж (бейдж)

Фірмова (корпоративна) візитка – для роботи з великою кількістю клієнтів. Прізвище і посада власника картки на ній не пишуться; може вказуватись корпоративний телефон.

Персональна ділова візитка містить назву фірми і логотип, прізвище, ім`я, по батькові, посаду, лише робочі координати. Ніякі додаткові звання і регалії не вказуються (загальноприйнято її робити на матовому тонкому картоні білого кольору, без кольорових тонів).

Візитка для коротких зустрічей і переговорів (представницька) – вказується лише прізвище, ім`я, по батькові.

Особиста візитка – можна зазначити як службові координати, так і домашні, усі посади та звання, які особа має на цей момент.

Бедж (бейдж) –візитка для масових заходів, зазначається прізвище, ім`я, по батькові, посада, звання; при потребі – розміщують фото.

У багатьох країнах нижній лівий кутик картки призначений для надписів від руки (у всіх країнах вони робляться олівцем чи ручкою, користуючись скороченням тексту французькою мовою; від третьої особи, в однині):

Візитні картки дають можливість налагодити процес спілкування, використовуються при знайомстві, для підтримання контактів, при заочному знайомстві; їх можна вкласти в букет квітів або додати до подарунка, щоб людина могла дізнатися, від кого вони. При цьому зворотний бік картки можна використовувати як міні-лист, написавши кілька слів-побажань, поздоровлень або подяки. Під час ділової бесіди або переговорів можна покласти перед собою візитні картки співрозмовників – це допомагає уникнути помилок у вимові їхніх імен і посад.

Етикет обміну візитними картками:

 Візитка вручається, коли виникла зацікавленість у продовженні контактів. Якщо Вам вручили візитку, то у відповідь Ви повинні вручити свою (етикет вимагає, щоб це було зроблено протягом доби). Якщо Ви не зацікавлені в продовженні контактів, то вручаєте не стандартну робочу, а представницьку (без адреси і телефонів).

 Візитка не повинна бути складеною, зім`ятою чи розірваною. Зберігають візитки в спеціальних візитницях чи окремій кишенці сумки, портфеля.

 Візитку не вручають за столом під час їжі (це роблять до розсадки або в перерві).

 Обмін картками ведеться згідно з рангами та посадами (починаючи з високопоставлених).

 Візитку вручають стороною, повернутою для читання. Особа, якій вручили, повинна поштиво відреагувати (“Дякую, пане Юрченко”, “Дуже приємно, Маріє Петрівно”).

 Жінки на своїй особистій візитній картці не вказують додаткові відомості – лише прізвище, ім`я, по-батькові; усі інші дані можуть бути вписані від руки.

 Заміжня жінка, присутня на переговорах чи прийомі як дружина офіційної особи, передає під час знайомства дві візитні картки – свою та чоловіка. На візитній картці дружини зазначають тільки ім`я, прізвище, адресні дані не пишуть.

Форми звертання. Кожен народ має свої традиційні форми звертання. Ольга Корніяка у книзі «Мистецтво ґречності» наводить такі цікаві приклади. У Румунії є три форми звертання. В англійців цієї проблеми майже немає. Граматична форма звертання на ти у них не вживається. Звертатися на ти можна лише до Бога. У Швеції й Польщі вважають не зовсім ввічливим звертатися до незнайомих, а особливо до старших і керівництва на Ви, тому й вживають як компромісний варіант третю особу, приміром: «Чи дозволить пані її провести?»; «Чи не хоче пан редактор залагодити справу?».

В українській мові, щоб надати звертанню ґречної форми, до займенника Ви додають прізвище, ім'я, по батькові чи ти­тул, скажімо: «Леоніде Федоровичу, Вас просять до телефону». Ввічливим вважається звертання на Ви:

- до малознайомої або незнайомої людини;

- до свого друга чи приятеля в офіційних обставинах спілкування (на зборах чи на вченій раді, у присутності офі­ційних осіб тощо);

- до рівного й старшого за віком чи становищем;

- за підкреслено чемного, стриманого ставлення..

Звертання на ти у ділових контактах — вельми складна проблема. З одного боку, це ознака особливого довір'я, близь­кості, симпатії однодумців. З іншого – коли, скажімо, на­чальник говорить ти своїм підлеглим, — це принизливо для обох сторін, таке звертання особливо ображає старших за віком.

Останнім часом услід за радикальними політичними й економічними змінами в суспільстві звузилася до мінімуму сфера вживання таких поширених раніше форм звертання до незнайомих (і знайомих), як: товаришу, громадянине. ІІІІ зміну їм прийшли: добродію, пане, панове, шановне зібран­ня. Але якщо форми звертання Вам не до вподоби, вживайте безособові конструкції на зразок: «Даруйте, я зробив це не навмисне», «Будь ласка, зробіть мені послугу...»

Поиск по сайту: