Тема 1. Предмет, метод і завдання курсу

Методичні вказівки.

Соціально-економічна статистика, чи статистика, — це:

1) галузь знань — наука, що представляє собою складну і розгалужену систему наукових дисциплін (розділів), що володіють визначеною специфікою і вивчають кількісний бік масових явищ і процесів у нерозривному зв'язку з їх якісною стороною;

2) галузь практичної діяльності — збір, обробка, аналіз і публікація масових даних про явища і процеси громадського життя;

3) сукупність цифрових зведень, що характеризують стан масових явищ і процесів громадського життя чи їх сукупність;

4) галузь статистики, що використовує методи математичної статистики для вивчення соціально-економічних процесів і явищ.

В даний час статистика (соціально-економічна статистика) — це суспільна наука, що вивчає закономірності формування і зміни кількісних відносин суспільних явищ, розглянутих у безпосередньому зв'язку з їх якісним змістом.

Об'єктом вивчення соціально-економічної статистики є суспільство у всім різноманітті його форм і проявів. Це зв'язує соціально-економічну статистику з всіма іншими науками, що вивчають суспільство, процеси, що протікають у ньому, закономірності його розвитку, — з політичною економією, економікою промисловості, сільського господарства, соціологією й ін.

Соціально-економічна статистика вивчає виробництво в єдності продуктивних сил і виробничих відносин, вплив природних і технічних факторів на кількісні зміни в суспільному житті, вплив розвитку суспільства, виробництва на навколишнє середовище.

Соціально-економічна статистика вивчає виробництво, споживання матеріальних і духовних благ у суспільстві, закономірності їхньої зміни, економічні і соціальні умови життя людей.

За допомогою системи кількісних показників соціально-економічна статистика дає характеристику якісних сторін явищ суспільних відносин, структури суспільства і т.ін.

Предметом вивчення соціально-економічної статистики є і процеси, що протікають у народонаселенні, — народжуваність, шлюби, тривалість життя і т.ін.

Соціально-економічна статистика є в даний час складною, широко розгалуженою галуззю знання. Основними розділами (галузями) соціально-економічної статистики як науки є:

• теорія статистики,

• економічна статистика і її галузеві статистики (статистика промисловості, сільського господарства, лісового господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, водяного господарства, геології і розвідки надр, торгівлі й ін.);

• соціальна статистика і її галузеві статистики (політична статистика, статистика рівня життя і споживання матеріальних благ і послуг, житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення, освіти, культури і мистецтва, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення, науки і наукового обслуговування);

• статистика населення.

Галузі соціально-економічної статистики як єдиної суспільної науки взаємозалежні, вони доповнюють і збагачують одна одну. Багато показників статистики окремих галузей так багаті по змісту, що можуть бути використані іншими галузями, тому що містять у собі різнобічну інформацію.

У своїх дослідженнях соціально-економічна статистика використовує методи і принципи теорії статистики, спирається на них і розвиває їх. Це насамперед метод масового статистичного спостереження, метод угруповань, метод узагальнюючих показників — абсолютних і відносних величин, середніх величин, індексний метод і ін. Велике значення в соціально-економічній статистиці має балансовий метод, метод математичної статистики, метод вивчення взаємозв’язків.

У вивченні й аналізі соціально-економічних процесів і явищ широко застосовуються математичні методи, наприклад при аналізі балансу міжгалузевих зв'язків, виявленні впливу різних факторів на підвищення ефективності виробництва і т.ін.

Статистичні методи, методи математичної статистики, моделювання і прогнозування необхідно застосовувати в комплексі, що дозволить зробити більш глибокий аналіз явищ і процесів, одержати науково обґрунтовані висновки, більш точно визначити об'єктивні тенденції і закономірності.

Одним з методів якісної характеристики соціально-економічних явищ і процесів є економічні класифікації, що передбачають визначення критеріїв для розподілу всієї сукупності на однорідні групи. Створення в Україні державної системи класифікації як бази для переходу на сучасні методи організації статистичних спостережень, здійснювалось протягом 1993-1997 рр. Найбільш складним у питаннях впровадження нових статистичних класифікацій було організація та здійснення переходу від Загального класифікатора галузей народного господарства (ЗКГНГ) до Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), за якою з січня 2001 р. здійснюється організація статистичних спостережень, формування зведеної інформації та публікація статистичних даних. Впровадження КВЕД забезпечує проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні; статистичний облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); Застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі; можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

Задачі соціально-економічної статистики визначаються соціально-економічними потребами суспільства. Соціально-економічна статистика вирішує широке коло задач. Насамперед це всебічне і глибоке вивчення стану і розвитку економіки країни, різних соціальних і економічних процесів, що відбуваються в ній, їхніх закономірностей шляхом збору, обробки, аналізу й узагальнення даних про їх.

Тема 2. Статистика економічної активності населення

Методичні вказівки.

Статистика населення вивчає та оцінює закономірності демографічних процесів природного, механічного та соціального руху населення, яке мешкає на певній території, за певний час.

Природний рух – процес, що змінює чисельність та склад населення шляхом його оновлення (смертність та народжуваність) або сприяє цій зміні (шлюбність та розлюченість).

Механічний рух – процес зміни чисельності та складу населення за рахунок його територіального переміщення (урбанізація, міграція, іміграція).

Соціальний рух – процес зміни складу населення внаслідок його соціально-економічного та культурного розвитку (зникнення одних верств населення та поява інших).

Визначальним параметром населення є його чисельність. Джерелом інформації про чисельність та склад населення є переписи, що проводяться не частіше як раз на 10 років, а в міжперепесний період – це результати розрахунків, що проводяться за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху.

Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є наявне та постійне населення.

Наявне населення (НН) – це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання (реєстрації).

Постійне населення (ПН) - це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації.

Враховуються також такі категорії населення як тимчасово проживаючі та тимчасово відсутні.

Тимчасово проживаючі (ТП) – особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають в даному населеному пункті та відсутні на постійному місці проживання не більше як 6 місяців.

Тимчасово відсутні (ТВ) – особи, які постійно проживають в даному населеному пункті, але на момент обстеження перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 6 місяців.

Зазначені категорії населення пов’язані між собою:

НН=ПН-ТВ+ТП, або ПН=НН-ТП+ТВ.

Чисельність постійного та наявного населення використовується по-різному:

- постійне населення використовується з метою визначення складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його окремих груп (демографічне навантаження); на підставі даних про чисельність постійного населення обчислюють потреби у житловому будівництві, забезпеченості шкільними та дошкільними закладами тощо;

- чисельність наявного населення покладено в основу розрахунку всіх показників інтенсивності природного та механічного руху; є основою для визначення необхідного обсягу житлово-комунальних послуг, послуг торговельної мережі, транспорту та зв’язку, побутової та туристичної сфер, медичних та культурних закладів.

Чисельність населення вивчається за його статево-віковим складом, шлюбним станом, за соціальними ознаками: національність та рідна мова, громадянство, освіта, джерело засобів існування.

Статевий склад населення характеризується часткою та співвідношенням чоловіків та жінок. Показником збалансованості статі є коефіцієнт навантаження однієї статі іншою :

або ,

де - чисельність чоловічого та жіночого населення станом на початок року.

Інформація про чисельність населення є момент ним показником – характеризує чисельність населення на певну дату (на початок року). В економічних розрахунках використовуються дані про середню чисельність населення (так само й трудових ресурсів), яка при наявності даних на кінець і початок року розраховується за допомогою простої арифметичної: , де S – чисельність населення.

Важливою системою показників чисельності населення є показники інтенсивності руху населення:

1) природний рух характеризується за допомогою наступних коефіцієнтів:

- загальний коефіцієнт народжуваності , де N – абсолютна чисельність народжених за рік.

Він показує кількість народжених у середньому на 1000 чоловік населення.

- загальний коефіцієнт смертності , де M – абсолютна чисельність померлих за рік.

- коефіцієнт природного руху (приросту, зменшення)

2) механічний рух пов'язаний з міграцією населення. Розрізняють два види міграції:

1. Зовнішня міграція:

а) еміграція (виїзд за межі країни);

б) імміграція (в’їзд з-за меж країни).

2. Внутрішня міграція:

а) безстрокове або довгострокове переселення (між областями та в межах областей в Україні);

б) сезонна міграція, яка впливає на внутрірічний перерозподіл населення і пов’язана з територіальним переміщенням працюючих та тих, що навчаються без зміни постійного місця проживання. Вона пов’язана тільки зі зміною наявного населення.

в) маятникова міграція. Вона не впливає на чисельність ні наявного ні постійного населення, а пов’язана з невідповідністю місця навчання чи роботи, з одного боку, і місця проживання, з іншого.

Механічний рух населення характеризується за допомогою наступних коефіцієнтів:

- коефіцієнт прибуття ;

- коефіцієнт вибуття ;

- коефіцієнт інтенсивності міграційного обороту ;

- коефіцієнт ефективності міграції ,

де С, О – відповідно сальдо та обсяг міграції;

- коефіцієнт механічного руху (приросту, зменшення) або загальний коефіцієнт інтенсивності міграції .

На основі коефіцієнтів природного та механічного приросту визначається коефіцієнт загального руху (приросту, зменшення):

Перелічені коефіцієнти руху населення можуть бути використані не тільки для аналізу відповідних чисельностей, але й для прогнозу їх. Для цього потрібен детальний аналіз, на основі якого можливо прогнозувати на перспективу значення коефіцієнтів руху населення.

Формула розрахунку перспективної чисельності населення:

,

де - чисельність населення через n років,

- чисельність населення вихідного року,

n – число прогнозних років.

Все населення країни у віці 15–70 років розподіляється на три взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочою силою).

До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи у віці 15–70 років, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як „зайняті” та „безробітні” (у визначенні МОП). Відповідно до правил пріоритетності зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю - перед відсутністю економічної активності. Цю залежність можна представити так:

,

де Н - загальна чисельність населення у віці від 15 до 70 років;

ЕА - чисельність економічно активного населення (робоча сила);

ЕН - економічно неактивне населення (поза робочої сили).

,

де З - зайняті економічною діяльністю;

Б - безробітні (у визначенні МОП).

За визначенням МОП зайнятими економічною діяльністю (надалі зайняті) вважаються особи у віці від 15 до 70 років, які:

· працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному вигляді, працювали індивідуально (самостійно) або у окремих громадян на власному (сімейному) підприємстві;

· працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;

· особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного з незалежних від них особисто обставин.

До складу зайнятого населення не належать особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов’язки. Добровільна діяльність є неекономічним видом діяльності і має три визначальні риси:

а) вона не повинна оплачуватися;

б) вона виконується за власним бажанням, без примусу, на відміну, наприклад, від строкової військової служби;

в) вона виконується для організації, громади чи особи, з якою відсутні родинні зв’язки, поза власним домашнім господарством.

Безробітні у визначенні МОП-особи у віці 15–70 років(зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) “не мали роботи (прибуткового заняття)”;

б) “активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню”, тобто робили конкретні кроки протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були “готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів”, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів.

До категорії безробітних належать також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення.

Відповідно до міжнародних стандартів для того, щоб особа вважалася безробітною, вона повинна активно шукати роботу. Пошук роботи визначається як здійснення конкретних кроків впродовж останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи організувати власну справу.

Активний пошук роботи передбачає не тільки пошук роботи за наймом, але й здійснення конкретних заходів з метою організації власної справи та включає наступні способи:

· реєстрацію в державній службі зайнятості чи приватних фірмах працевлаштування;

· звернення безпосередньо до роботодавців;

· розсилання письмових повідомлень;

· передачу оголошень, об’яв в газети;

· звернення за сприянням працевлаштуванню до родичів і друзів;

· звернення за ліцензіями та дозволами;

· пошук землі, будівель, приміщень, машин, устаткування і фінансових ресурсів для створення власного підприємства.

Готовність приступити до роботи означає, що при наявності робочого місця людина повинна бути здатною почати працювати впродовж наступних двох тижнів. Мета критерію готовності по лягає у тому, щоб виключити осіб, які шукають роботу з метою приступити до неї пізніше (наприклад, студенти вузів, які під час обстеження шукали роботу, щоб приступити до неї лише після закінчення навчального закладу).

Зареєстровані безробітні – відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” до категорії зареєстрованих безробітних належать працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку чи інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

До економічно неактивного населення належать: особи у віці 15–70 років, встановленому для обліку економічно активного населення, які не можуть бути класифіковані як “зайняті” та “безробітні”: пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, зайняті в домогосподарстві; учні та студенти; зневірені; особи з сезонним характером роботи; незайняті з інших причин.

Особливою категорією економічно неактивного населення є „зневірені” особи, які впродовж обстежуваного періоду:

а) були „без роботи”, тобто не працювали за наймом або на власному підприємстві;

б) були „тепер готові приступити до роботи”, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів;

в) „не займались пошуками роботи” впродовж останніх чотирьох тижнів, тому що не вірили у можливість знайти її (після неодноразових невдалих спроб знайти роботу втратили надію на працевлаштування).

За методологією МОП зневірені належать до категорії економічно неактивного населення, проте дані про їх чисельність використовуються для оцінки загального обсягу пропозиції робочої сили та попиту на неї.

Для отримання інформації щодо економічної активності населення органи державної статистики використовують дані державних статистичних спостережень підприємств, установ та організацій, матеріали вибіркових обстежень та адміністративної звітності.

Основним джерелом інформації, що дає комплексне уявлення про економічну активність населення є вибіркові обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення.

Ці обстеження проводяться органами державної статистики починаючи з 1995 року. 1995–1998 роках вони проводились один раз у рік, 1999–2003 роках – щоквартально (в останньому місяці кожного кварталу), а з січня 2004 року впроваджені в практику роботи з місячною періодичністю за удосконаленою програмою.

Методологія обстеження базується на основних концепціях і визначеннях МОП. Його програма дозволяє одержати основні показники економічної активності (зайнятість, безробіття за визначенням МОП, економічно неактивне населення) за соціально-демографічними характеристиками, статусами і видами зайнятості, віковими групами, видами економічної діяльності, причинами і тривалістю незайнятості.

Показники економічної активності характеризують розподіл населення за статусом економічної активності, сюди належать абсолютні показники і відносні рівні економічної активності, зайнятості, безробіття. До останніх належать рівень економічної активності; рівень зайнятості; рівень безробіття за методологією МОП.

Рівень (коефіцієнт) економічної активності визначається як відношення чисельності економічно активного населення до всього обстеженого населення або населення по відповідній віковій групі, за статтю, місцевістю та реґіонами.

,

де – рівень економічної активності.

Характеристикою трудової активності населення є показник рівня зайнятості (Р_з), що розраховується як відношення (у відсотках) чисельності зайнятих до чисельності населення у віці від 15 до 70 років, за виключенням осіб, які знаходяться на утримані в інституційних установах (у виправно-трудових закладах, психіатричних лікарнях, лепрозоріях тощо).

Рівень зайнятості вивчається за формулою:

,

де З - чисельність зайнятого населення у віці від 15 до 70 років;

Н – загальна чисельність населення у віці від 15 до 70 років.

Рівень зайнятості за методологією МОП – відношення (у відсотках) чисельності зайнятих у віці 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або у відповідній віковій групі, статі, рівню освіти, професійній групі, географічним ознакам.

,

де З - чисельність зайнятих (у визначенні МОП);

ЕА - чисельність економічно активного населення.

Іншими характеристиками зайнятості населення є такі показники:

· фактична тривалість робочого періоду (дня чи тижня), повний робочий час;

· добровільна неповна зайнятість;

· неповна зайнятість з економічних причин;

· характер роботи (постійна/тимчасова);

· наявність роботи, але тимчасова відсутність на роботі;

· професія (рівень кваліфікації), галузь, статус зайнятості;

· розмір заробітку;

· наявність сумісництва, додаткової роботи (вторинної зайнятості).

Поняття неповного робочого часу визначається як регулярна робота протягом робочого часу, що коротший за нормальний.

“Зайнятими неповний робочий час” вважаються особи, які відпрацювали менше 35 (30) годин впродовж обстежуваного тижня, при нормальній тривалості робочого періоду 40 (36) годин.

Якщо особа працює за сумісництвом, то необхідно враховувати час, відпрацьований на всіх роботах. Таким чином, індивідуальний робочий час включає всі види діяльності впродовж звітного періоду, у тому числі вторинну зайнятість.

“Добровільну неповну зайнятість” становлять особи, які працюють неповний робочий час виключаючи тих, які працювали на добровільних засадах і належали до регулярно зайнятих. Під цим розуміється звичайний статус, що ґрунтується на трудовому договорі (контракті) між працівником та роботодавцем на тривалий або навіть на невизначений час.

До “неповністю зайнятих з економічних причин” (або вимушено неповністю зайнятих) належать всі особи найманої праці чи зайняті на власних підприємствах, які вимушено працювали менше нормального робочого часу, встановленого для даного виду діяльності або вимушено тимчасово не працювали взагалі та шукали іншу основну або додаткову роботу та готові були до неї приступити.

Розрізняють дві головні форми неповної зайнятості з економічних причин:

· видиму, ознакою якої є недостатній обсяг зайнятості;

· невидиму, що характеризується низьким доходом, недовикористанням кваліфікації, низькою продуктивністю праці та іншими характеристиками.

У статистичній практиці головним чином використовується аналіз видимої неповної зайнятості.

Видима неповна зайнятість визначається на підставі трьох критеріїв:

· робота менше робочого часу нормальної тривалості;

· вимушений характер такої роботи;

· пошук іншої роботи і готовність приступити до неї.

Для того, щоб віднести особу до цього підкласу зайнятості, всі три критерії повинні задовольнятись одночасно.

Неповністю зайняті є частиною зайнятого населення, а тому це поняття не стосується безробітних чи економічно неактивного населення. І навпаки, безробітний або економічно неактивна особа не можуть бути неповністю зайнятими.

Для вимірювання неповної зайнятості застосовуються два показники:

· чисельність неповністю зайнятих осіб;

· масштаби видимої неповної зайнятості – сумарна кількість годин чи днів, до досягнення нормальної тривалості робочого часу, що існує у звітному періоді для можливої додаткової зайнятості кожної неповністю зайнятої особи.

Рівень безробіття за методологією МОП – відношення (у відсотках) чисельності безробітних у віці 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або по відповідній віковій групі, статі, рівню освіти, професійній групі, географічним ознакам.

,

де Б - чисельність безробітних (у визначенні МОП); ЕА - чисельність економічно активного населення.

Рівень безробіття серед осіб, які втратили роботу з різних причин – процентне відношення числа осіб, які втратили роботу за причинами, до економічно активного населення.

,

де Б_П - чисельність осіб, які втратили роботу за причинами.

Розширений показник рівня безробіття – процентне відношення суми чисельності безробітних та зневірених до суми чисельності економічно активного населення та зневірених.

,

де 3н – чисельність зневірених осіб.

Незайняте населення (на обліку в державній службі зайнятості) – чисельність громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та перебували на її обліку. Показник розраховується на кінець звітного періоду або за звітний період.

Чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку у державній службі зайнятості на кінець звітного періоду, розраховується як сума чисельності осіб, що перебували на обліку станом на початок звітного періоду та всіх незайнятих громадян, що зареєструвалися протягом цього періоду, за виключенням осіб, які були зняті з обліку впродовж зазначеного періоду через працевлаштування, оформлення дострокової пенсії та з інших причин.

До чисельності незайнятих громадян, які перебували на обліку впродовж звітного періоду, належать особи, що перебували на обліку в центрах зайнятості станом на початок звітного періоду та всі незайняті громадяни, що зареєструвалися протягом цього періоду.

Рівень зареєстрованого безробіттяє процентним відношенням чисельності безробітних, зареєстрованих державною службою зайнятості (Б_з) на дату (кінець або початок звітного періоду) або в середньому за період (квартал, рік) до населення працездатного віку (Н_п).

,

де Б_з - чисельність безробітних, зареєстрованих державною службою зайнятості на дату (кінець або початок звітного періоду); Н_п - чисельність постійного населення працездатного віку в середньому за рік

В аналітичних цілях показники групуються за соціально-демографічними характеристиками населення: статтю; віковими групами; міською та сільською місцевостями; реґіонами.

Поиск по сайту: