Тема 3. Статистика національного багатства

Методичні вказівки.

Національне багатство – це засоби розвитку, якими володіє країна, тобто сукупність накопичених матеріальних благ, які є результатом людської праці, золота та іноземної валюти, землі й природних ресурсів, які враховані та залучені до господарського обігу.

Згідно з системою національних рахунків Євростату національне багатство поділяється на фінансові й матеріальні засоби.

Фінансові засоби – це дорогоцінні метали, готівка та рахунки в банку, цінні папери, страхові та інші фонди.

Матеріальні засоби, в свою чергу, поділяються на природні ресурси (ті, що використовуються, та ті, що не використовуються) та накопичені матеріальні блага, створені суспільством: основні фонди, матеріальні оборотні фонди та запаси, майно населення.

Система показників статистики природних ресурсів оцінює розміщення, збереження, обсяг запасів природних ресурсів за ступенем їх вивчення і можливості залучення до економічного обігу.

Земельні ресурси – це вся площа країни або регіону, включаючи внутрішні води. Залежно від господарського використання і цільового призначення земельні ресурси поділяються на такі види:

- землі сільськогосподарського призначення, що використовуються у сільськогосподарському виробництві (орні землі, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища);

- землі несільськогосподарського (спеціального) призначення (землі міст, селищ, промисловості, транспорту, лісового та водного фондів).

Структура земельних ресурсів показує характер їх використання. Для цього розраховують коефіцієнт використання орних земель:

.

Для оцінки плодоріддя почв проводять їх порівняльну оцінку за здатністю задовольняти потреби рослин у необхідних речовинах. В масштабах країни та її окремих регіонів проводять порівняльну оцінку почв.

Лісові ресурси – це землі, які покриті та непокриті лісом, але призначені для потреб лісового господарства.

Статистика лісового фонду характеризує розміри, склад, стан, рух, відтворення і використання лісового фонду.

Залежно від економічного значення місцезнаходження і функцій лісу в економіці країни лісові ресурси поділяються на:

І. Ліси спеціального призначення (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні й оздоровчі, національні заповідники).

ІІ. Ліси з обмеженим експлуатаційним значенням і недостатніми лісосировинними ресурсами, в яких необхідно проведення більш суворого режиму використання лісів.

ІІІ. Державні ліси багатолісних районів експлуатаційного призначення.

Зміни розміру лісних ресурсів, складу та стану визначають за допомогою статистичних показників:

1) показник приросту деревини (збільшення запасів лісового фонду за певний період на 1 га площі, що вкрита лісом);

2) ;

3) ;

4)

Ресурси надр – це природні мінеральні речовини неорганічного та органічного походження, які з метою їх статистичного вивчення групуються наступним чином:

- пальне (вугіль, нафта, газ, торф, сланці);

- рудні (чорні, кольорові та інші метали);

- нерудні (будматеріали, мінеральна сировина, дорогоцінне каміння тощо).

Залежно від ступеня вивчення і підготовлення родовищ до промислового освоєння розрізняють чотири їх категорії:

- “А” – детально розвідані запаси з точним визначенням розмірів корисних копалин;

- “В” – заздалегідь розвідані запаси з приблизно визначеними обсягами корисних копалин, по яким ведеться проектування будівництва підприємств;

- “С1” – запаси розвіданих родовищ складної географічної будови, а також мало розвідані запаси;

- “С2” – перспективні запаси, які встановлені на підставі геологічної будови родовища.

Крім того, всі запаси корисних копалин поділяються на:

- балансові (розвідані, вивчені, придатні до використання при даному рівні розвитку техніки);

- за балансові (розвідані, вивчені, але непридатні до використання при даному рівні розвитку техніки).

З допомогою системи показників статистики національного багатства вивчають виявлені, розвідані та корисні копалини, що розробляються.

Основні показники статистики навколишнього середовища. Виділяються групи показників:

1. Склад навколишнього середовища. Виділяються елементи: запаси води; водопостачання; площа зелених насаджень, в т.ч. на 1 мешканця.

2. Частка окремих елементів навколишнього середовища в загальній кількості, яка не зазнає несприятливих змін. При цьому виділяють:

- площі земель, що зазнали ерозії;

- площі земель, що забруднені пестицидами;

- площі земель, що засолені;

- площі земель зі зруйнованим покриттям внаслідок промислового використання;

- вирублені площі лісового фонду, які не покриті лісом;

- забруднені водоймища;

- число зниклих видів тварин і рослин.

3. Джерела забруднення: кількість автомобілів на 1 км² території; обсяг викидів у повітря отруйних речовин; забрудненість води і повітря.

При оцінці використовуються граничнодопустимі норми викидів.

Узагальнюючим показником охорони навколишнього середовища є обсяг капіталовкладень в охорону, а також структура капіталовкладень за напрямками (охорона землі, атмосфери; посадка лісів, створення заповідних зон), а також про створення і перегляд граничнодопустимих норм.

Основні засоби – головна частина національного багатства держави. Це матеріально-уречевлені цінності, які тривало використовуються в економіці, не змінюючи при цьому своєї натуральної форми.

Головна увага, як правило, приділяється вивченню основних виробничих засобів.

Основні виробничі засоби – це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою первісну матеріально-речову форму, і поступово зношуючись, переносять свою вартість на заново створений продукт.

У нині діючій класифікації основних засобів виділяються такі групи:

- будівлі;

- споруди;

- передавальне устаткування;

- машини і устаткування;

- транспортні засоби;

- інструменти загального призначення;

- виробничий інвентар і приладдя;

- господарський інвентар;

- інші основні засоби.

Особливий інтерес викликає ділення виробничих засобів залежно від ступеня участі різних елементів у виробничому процесі на активну (виробничі й силові машини та устаткування) і пасивну (засоби праці, які забезпечують нормальні умови процесу виробництва: будівлі, споруди, виробничий та господарський інвентар, інші основні засоби) частини.

Планування й облік основних засобів здійснюється в натуральному і вартісному виразах.

Для того, щоб визначити загальний обсяг основних засобів, охарактеризувати їх структуру, вивчити технічний стан і ступень використання, розрахувати амортизаційні відрахування, визначити розмір плати за користування засобами і показники рентабельності роботи, необхідна вартісна оцінка основних засобів.

Розрізняють три види вартісної оцінки засобів: повна первісна, повна відновна і залишкова вартість основних засобів.

Повна первісна вартість основних засобів – це загальна сума фактичних затрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж засобів виробництва в діючих на той час цінах.

Повна відновна вартість – це сума витрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж за цінами і умовами виробництва на момент переоцінки основних засобів.

Залишкова вартість – це та частина повної первісної вартості об’єкта основних засобів, яка ще не перенесена на продукт.

У процесі функціонування основний капітал зношується. Розрізняють зношення фізичне – поступове зниження споживної вартості основних засобів внаслідок виробничого їх споживання, а також під впливом сил природи і моральне – наслідок науково-технічного прогресу.

Відшкодування фізичного і морального зношення основних засобів проходить шляхом включення частини їх вартості в затрати на виробництво продукції у вигляді амортизаційних відрахувань, розміри яких залежать від норм амортизації.

Прискорену амортизацію розраховують кількома методами:

1. Метод лінійної амортизації (у основі є положення, що норма амортизації й річна вартість основних засобів є незмінними)

де А_t – річна сума амортизації у t – му році;

ОЗ – повна первісна (балансова) вартість основних засобів;

К – витрати на капітальний ремонт і модернізацію;

Л – ліквідаційна вартість;

Т – загальний строк служби основних засобів.

2. Метод застосування постійної норми амортизації основних засобів

де N – постійна норма амортизації;

ОЗ_t - реальна вартість основних засобів на початок t – го року.

Та інші методи розрахунку.

У статистичній звітності наявність основних засобів відбивається за повною і залишковою вартістю на початок і кінець звітного року, а також їх середньорічна величина.

Для обчислення середньої річної вартості основних засобів за місячними даними застосовується формула середньої хронологічної:

Більш точні дані про середню річну вартість основних засобів можна одержати, розрахувавши її за формулою середньої арифметичної зваженої:

де ОЗ – вартість основних засобів, яка рахувалась на балансі підприємства протягом певного періоду без змін:

t– кількість днів перебування обсягу основних засобів на підприємстві.

де – середня місячна вартість основних засобів

При складанні планів середню річну вартість основних засобів розраховують за формулою:

;

де ОЗ_п – вартість основних засобів на початок року;

М_екс – кількість місяців їх експлуатації;

ОЗ_вв – вартість введених в експлуатацію основних засобів у звітному році;

ОЗ_виб – вартість вибулих у звітному році основних засобів;

М_зал – кількість місяців, що залишилися до кінця року після вибуття основних засобів.

Баланс основних засобів за повною первісною вартістю можна виразити:

ОЗ_п + ОЗ_вв = ОЗ_виб + ОЗ_к,

де ОЗ_вв – основні засоби, які надійшли у звітному році;

ОЗ_виб – основні засоби, які вибули у звітному році;

ОЗ_к – основні засоби на кінець року.

Показниками стану основних засобів є коефіцієнти зношення і придатності.

;

де ЗОЗ – залишкова вартість основних засобів.

Важливими показниками руху основних засобів є коефіцієнти надходження, оновлення і вибуття:

; ;

де ОЗ_ввн – вартість нових основних засобів.

Усі ці коефіцієнти розраховують також у процентах, для чого їх треба помножити на 100%.

Узагальненими показниками ефективності використання основних виробничих засобів є капіталовіддача (f), капіталомісткість (е), капіталорентабельність (R_f) та капіталоозброєність (f_oзб).

; ; ;

де Q – обсяг виробленої продукції;

Т – середньоспискова чисельність всього промислово-виробничого персоналу;

К_зм – коефіцієнт змінності працюючих.

Динаміку показників ефективності використання основних виробничих засобів за групою однотипних підприємств вивчають за допомогою індексів капіталовіддачі (капіталомісткості та ін.) змінного складу, фіксованого складу і структурних зрушень.

Індекс змінного складу розраховується відношенням двох середніх величин капіталовіддачі за звітний і базисний періоди:

де d₁, d₀ – частка основних засобів окремих підприємств у загальній сумі у звітному та базисному періодах (d = ОЗ: S ОЗ).

На індекс капіталовіддачі змінного складу впливають два фактори:

a) змінна капіталовіддачі на окремих підприємствах у звітному періоді порівняно з базисним;

b) змінна структури основних виробничих засобів.

Кількісну характеристику цього впливу можна одержати, розрахувавши індекси фіксованого (постійного складу) і структурних зрушень.

Індекс капіталовіддачі фіксованого складу:

;

Вплив структурних зрушень на зміну капіталовіддачі визначають за допомогою індексу структурних зрушень:

Індекс змінного складу дорівнює добутку індексу фіксованого складу й індексу структурних зрушень:

При вивченні капіталовіддачі вирішуються два завдання:

1. виявляється вплив капіталовіддачі на обсяги виробництва;

2. вимірюються окремі фактори, що впливають на рівень і динаміку капіталовіддачі.

Приріст (зниження) обсягу виробництв а за рахунок зміни рівня ефективності використання основних засобів та їх кількості розраховується за формулами:

Загальний:

приріст за рахунок вартості основних засобів:

приріст внаслідок зміни капіталовіддачі:

Якщо сукупність поділяється на підгрупи, потрібно вивчати вплив не двох, а трьох факторів: а) зміни капіталовіддачі в кожній підгрупі; б) зміни структури основних засобів (тобто зміни питомої ваги кожної підгрупи в загальній вартості основних засобів); в) зміни загальної вартості основних засобів. У такому разі маємо:

а)

б)

в)

Поиск по сайту: