Методичні вказівки. Собівартість продукції – це вартісний вираз спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини

Собівартість продукції – це вартісний вираз спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, матеріалів, палива, електроенергії, зношення основних фондів) та затрат, пов’язаних з використанням живої праці (заробітна плата робітників і службовців; відрахування на соціальне страхування).

У собівартість продукції повинні включатися лише виробничі затрати, які передбачені техніко-економічними та іншими нормативами і нормами.

При вивченні виробничих затрат необхідно розрізняти собівартість всієї продукції, виготовленої у даному періоді – загальну суму затрат на виробництво і собівартість одиниці продукції (рівень собівартості). Рівень собівартості визначають шляхом ділення загальної суми затрат, пов’язаних з виробництвом певного виду продукції, на обсяг виробництва в натуральних одиницях.

Важливим завданням статистики собівартості продукції є:

- забезпечення правильного обчислення рівня собівартості продукції;

- систематичне спостереження за виконанням плану по собівартості продукції;

- вивчення структури собівартості за видами затрат і виявлення впливу зміни структури на динаміку собівартості продукції;

- аналіз факторів, що впливають на рівень і динаміку собівартості продукції, виявлення резервів подальшого її зниження.

До складу показників, які характеризують абсолютну величину собівартості, належать собівартість одиниці продукції, собівартість всієї продукції.

Характеристика динаміки собівартості продукції здійснюється на основі відносних показників, звільнених від впливу таких факторів, як рівень собівартості продукції, зміна норм витрачання матеріальних ресурсів, удосконалення організації виробництва і праці та ін.

До відносних належать показники динаміки () і затрати на одну гривню товарної продукції.

Загальна сума економії від зниження собівартості продукції розраховується як (z ₁- z₀) q ₁.

На підприємствах, що виробляють різнойменну продукцію, переважна більшість якої є порівняльною, розраховують показники зниження собівартості за допомогою загальних агрегатних індексів.

Порівняльною називають продукцію, яка вироблялась на даному підприємстві у масовому чи серійному порядку у минулому (базовому) і у звітному роках. Не можуть відноситись до порівняльної продукції ті вироби, які вироблялись у минулому році в дослідному порядку, а у звітному – масово чи серійно.

Для вивчення динаміки собівартості порівняльної продукції застосовується загальний індекс:

.

де - витрати минулого року на фактичний обсяг порівняльної товарної продукції;

- фактичні витрати порівняльної товарної продукції.

Зміна собівартості порівняльної товарної продукції характеризується також абсолютними показниками: економією витрат, або їх перевитратами. Суму економії (перевитрат) визначають як різницю між чисельником і знаменником цього індекса.

При обчисленні індексів собівартості за галузевим методом замість даних окремих підприємств S zq використовується середньогалузева собівартість одиниці кожного виду продукції, яка склалась у попередньому році. Середній рівень собівартості одиниці виробу по групі підприємств визначають за формулою середньоарифметичної зваженої:

.

При наявності необхідної інформації по групі підприємств, які випускають продукцію одного і того ж виду, динаміка собівартості вивчається на основі загальних індексів змінного і фіксованого складу та індексу структурних зрушень.

Індекс змінного складу: ;

Індекс фіксованого складу: ;

Індекс структурних зрушень: .

Застосування традиційної системи загальних індексів змінного, фіксованого складу та впливу структурних зрушень при вивченні витрат на виробництво наштовхується на певні труднощі: якщо індексують собівартість одиниці продукції, то роль ваги відіграє обсяг продукції у натуральному виразі. Отже, суму ваг можна отримати лише для одного виду продукції, що її випускають, наприклад, різні підприємства. А коли виробляється кілька видів продукції, навіть якщо вона однорідна та порівнянна, можна застосувати лише один індекс: фіксованого складу у агрегатній формі. Розраховують індекс динаміки, різницю чисельника і знаменника цього індексу називають фактичною економією.

У разі, коли порівняної продукції мало, динаміку собівартості всієї (порівняльної і не порівняльної) продукції аналізують за допомогою показника h - рівня затрат на 1 грн. товарної продукції, який розраховується як відношення повної собівартості товарної продукції до товарної продукції в оптових цінах підприємства (без податку на додану вартість).

Його можна виразити у загальному вигляді за допомогою такої формули:

,

де h – рівень затрат на 1 грн. товарної продукції, коп..

Розраховують такі показники:

- плановий рівень затрат на 1 грн. товарної продукції:

;

- фактичний показник затрат на 1 грн. товарної продукції:

;

- плановий рівень затрат на 1 грн. товарної продукції, перерахований на фактичний обсяг і асортимент продукції:

;

- фактичні затрати на 1 грн. товарної продукції, розрахованої виходячи з оптових цін, які прийняті при складанні плану:

;

- фактичні затрати на 1 грн. товарної продукції з урахуванням зміни цін на предмети праці і готову продукцію:

.

Індекс виконання плану затрат на 1 грн. товарної продукції: .

Показник цей знеособлений, але на нього впливає зміна собівартості одиниці продукції, зміна обсягу і асортименту продукції і зміна оптових цін.

Вплив зміни собівартості одиниці продукції можна визначити за допомогою індексу:

,

вплив зміни складу і асортименту продукції – ,

вплив зміни оптових цін – .

Динаміку собівартості всієї товарної продукції вивчають за допомогою ланцюгових індексів зміни рівнів затрат на 1 грн. товарної продукції. Ці індекси розраховують у двох варіантах:

а) у діючих цінах: ,

б) в цінах попереднього року: .

Методом ланцюгової підстановки визначають вплив факторів – абсолютну зміну рівня затрат на 1 грн. товарної продукції внаслідок відповідної зміни, а саме:

а) цін: ;

б) собівартості: ;

в) асортименту: .

де z₀, z ₁ - собівартість одиниці продукції в базисному та звітному періоді;

q₀, q ₁ - випуск продукції в базисному та звітному періоді;

p₀, p₁- ціна на продукцію в базисному та звітному періоді.

Сума цих трьох приростів дає загальний приріст рівня витрат на 1 грн. товарної продукції.

Ціна – еквівалент обміну товарів на гроші; сума грошей, яку сплачують за одиницю товару.

Ціни класифікують:

- за сферою товарного обслуговування;

- за способом відображення транспортних витрат;

- за формами продажу;

- за стадіями продажу;

- за ступенем регулювання;

- за ступенем стійкості.

Інфляція – підвищення рівня цін та знецінювання грошей внаслідок порушення рівноваги між товарним покриттям та грошовою масою.

Задачі статистики цін:

- реєстрація цін та спостереження за їх зміною;

- аналіз рівня цін;

- характеристика структури цін;

- вивчення співвідношення цін;

- оцінка та аналіз коливань та співвідношення цін;

- регіональний аналіз цін;

- аналіз динаміки цін та виявлення впливу факторів на них;

- прогнозування цін.

Залежно від мети дослідження статистикою можуть застосовуватися різні показники.

Для оцінки абсолютного розміру ціни на певний вид, сорт товару застосовують рівень цін.

Рівень цін – узагальнюючий показник, який характеризує стан цін за певний час по сукупності товарів на конкретній території.

Розрізняють рівні цін:

- індивідуальні;

- середні;

- узагальнюючі.

Середня ціна є характеристикою для цін, які змінюються в часі та просторі.

Існують наступні формули для розрахунку середніх цін:

Середня арифметична зважена ;

Середня гармонійна зважена ;

де р_і – ціна і -ї різновидності товару (або і -го регіону, ціна, що складується на і -у дату);

q_і - кількість і -го виду товару;

n – число видів товару.

При вивченні ціноутворення визначають показники структури ціни: питому вагу кожного елементу в кінцевій (роздрібній) ціні товару (собівартості, націнки, знижки, податків); питому вагу валового доходу (реалізованої націнки) у товарообігу; співвідношення оптових і роздрібних цін, співвідношення структурних елементів роздрібних цін.

Основними напрямками аналізу варіації цін є оцінка різних цін в межах окремих виробів, варіація цін в часі, в просторі. Кожний аспект вивчення коливності цін має свою специфіку у застосуванні статистичних методів і в своїй основі спирається на основні статистичні показники і методи дослідження коливності.

З показників варіації найпростішим є розмах варіації, який являє собою різницю між максимальним і мінімальним рівнями цін на виробі:

R = P_max - P_min

Цей показник дає загальну уяву про коливність цін, оскільки він розраховується на основі двох крайніх їх значень без врахування частот у варіаційному ряді, тому розмах варіації доповнюють узагальнюючими показниками варіації – середнім лінійним (d) та середнім квадратичним (s) відхиленнями:

; ;

Ступінь коливності оцінюється коефіцієнтом варіації: .

Ступінь коливності цін під впливом фактора сезонності виробництва продукції оцінюють за допомогою коефіцієнту сезонності:

;

Важливе значення має порівняльний аналіз показників варіації доходів і відповідних їм цін та аналіз їх залежності за допомогою регресійного методу і коефіцієнта еластичності.

Емпіричний коефіцієнт еластичності:

; ;

де Д – грошовий дохід населення, р – ціна, t – номер року.

В ряді випадків ціни на товари утворюють взаємозв’язану систему, де зміна базових цін веде до зміни цін взаємозв’язаних товарів. Утворюється перехресна еластичність, яка виражає зміну у відсотках ціни одного із взаємозв’язаних товарів внаслідок зміни ціни іншого товару на один відсоток.

;

де рА ₁, рВ ₁, рА₀, рВ₀ – ціни товарів А та В у звітному та базовому періодах.

Співставлення цін одного товару здійснюється за допомогою індивідуального індексу цін: .

Витрати населення на купівлю товарів визначаються:

- рівнем цін на окремі види товарів;

- структурою продажу товарів.

Вплив цих факторів визначається за допомогою системи індексів середніх цін:

або

.

Для характеристики рівня інфляції в світовій практиці використовують показники:

1. Індекс споживчих цін, якій розраховують за формулою Ласпейреса

;

2. Дефлятор валового суспільного продукту або валового внутрішнього продукту, якій вимірюється за формулою Пааше

;

3. Індекс Фішера, який застосовується в тих випадках, коли є певні труднощі у виборі ваг в умовах значної зміни їх структури

.

Поиск по сайту: