Поняття господарсько-торговельної діяльності

Ст. 263 ГК України визначає господарсько-торговельну діяльність як таку діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг.

Форми, в яких може здійснюватися господарсько-торговельна діяльність, встановлені ч. 3 ст. 263 ГК України, відповідно до якої виділяють: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівлю; оптову торгівлю; роздрібну торгівлю і громадське харчування; продаж і передачу в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та іншу допоміжну діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Зміст і порядок здійснення зазначених форм господарсько-торговельної діяльності встановлюють подальші статті гл. 30 ГК України.

Залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності вона опосередковується господарськими договорами, примірний перелік яких містить ч. 4 ст. 263 ГК України. Це господарські договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та інші договори.

Роздрібна торгівля:

Комерційна робота з продажу товарів у роздрібних торгових підприємствах на відміну від оптових підприємств має свої особливості.

1. Роздрібні підприємства реалізують товари безпосередньо населенню, тобто фізичним особам, застосовуючи свої специфічні способи і методи роздрібного продажу.

2. Торгове обслуговування населення припускає наявність спеціально влаштованих і обладнаних торгових приміщень, пристосованих для:

• якнайкращого обслуговування покупців;

• уміння запропонувати і продати товар кожній конкретній людині;

• здійснення підбору і формування торгового асортименту;

• постійного вивчення й обліку споживчих запитів покупців.

3. Роздрібна мережа на відміну від оптової мережі характеризується великою територіальною роз’єднаністю та роздрібненістю, її діяльність можна віднести, переважно, до сфери малого бізнесу. Від керівників роздрібних торговельних підприємств потрібна велика заповзятливість та ініціатива в комерційній роботі з організації продажу товарів населенню; уміння добре обслужити покупців, протистояти конкурентам і забезпечити нормальний прибуток.

4. Правове регулювання особливих видів поставки Особливим видом поставки є договір контрактації сільськогос­подарської продукції. Відповідно до ст. 272 ГК України, сторонами договору контрак­тації сільгосппродукції є виробник такої продукції і контрактант. В ролі виробника може виступати будь-який суб’єкт господарюван­ня, який виробляє сільгосппродукцію. Контрактантом може бути суб’єкт господарювання, який здійснює заготівку (закупівлю) або переробку сільгосппродукції. Контрактантом в договорі контракта­ції, що укладається на основі держзамовлення на постачання дер­жаві сільгосппродукції, може бути винятковий суб’єкт, наділений повноваженнями замовника, – розпорядника державних коштів, який здійснює закупівлю в установленому порядку, проводить про­цедуру закупівлі і укладає з переможцем договір про закупівлю, уповноважений на здобуття державних коштів, набуття за ним зобов’язань і здійснення платежів. Зміст договору контрактації складають взаємні зобов’язання сторін: виробника – передати контрактанту вироблену ним сіль­госппродукцію у строки, кількості, асортименті, які передбачені договором, і контрактанта – сприяти виробникові у виробництві цієї продукції, прийняти і оплатити її. Вказані зобов’язання на­лежать до істотних умов договору контрактації, за відсутності згоди сторін хоча б щодо одного з них договір не може вважатися укладеним. Відносини у сфері держзакупівель сільгосппродукції на підставі держзамовлень регулюються законами України: «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про державний матеріальний резерв», «Про державне оборонне замовлення», про Державний бюджет України на відпо­відний рік, а також Порядком придбання матеріальних цінностей для закладення в державний матеріальний резерв, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2006 р. № 873, Порядку формування державного продовольчого резерву, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2005 р. № 1029, іншими нормативно-правовими актами. Особливу сферу застосування держзамовлень на поставку держа­ві сільгосппродукції складають державні закупівлі такої продукції в цілях стимулювання її виробництва і розвитку аграрного ринку шляхом проведення державних аграрних інтервенцій, вживання режиму державних заставних закупівель і впровадження системи державних форвардних закупівель зерна на організованому аграр­ному ринку відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України». Аналогічно з використанням договору контрактації здійснюють­ся закупівлі продовольства і іншої сільгосппродукції для місцевих і регіональних потреб на основі місцевих (регіональних) замовлень, що фінансуються за рахунок коштів відповідного місцевого бю­джету. Окрім того, суб’єкти господарювання можуть оформити догово­ром контрактації їх відносини із закупівлі сільгосппродукції поза зв’язком з державним, місцевим або регіональним замовленням. До істотних умов договору контрактації належить, насамперед, умова про предмет – види належної для передачі сільськогосподар­ської продукції (асортименті) і її якості із посиланням на державні стандарти (із вказівкою їхніх номерів) або технічні умови, зі вста­новленням гранично допустимого вмісту в продукції шкідливих речовин згідно з вимогами санітарних норм. Для забезпечення належних умов зберігання сільгосппродукції, яка в значній частині є швидкопсувною, її своєчасного вивозу і пере­робки має бути умова про кількість такої продукції, що приймається контрактантом безпосередньо у виробника. Враховуючи наведене, а також обов’язок контрактанта сприяти виробникові у виробництві і транспортуванні сільгосппродукції, кількість цієї продукції, що приймається контрактантом безпосередньо у виробника, повинна визначатися з максимальним урахуванням інтересів виробника. Ціни на окремі види сільгосппродукції, належній до передачі за договором контрактації, визначаються як вільні або державні відпо­відно до гл. 21 ГК України, Законом України «Про ціни і ціноутво­рення», іншими нормативно-правовими актами. З урахуванням цін на продукцію, що передається, і її кількості за видами визначається загальна сума договору контрактації. Порядок і умови доставки продукції, терміни її здачі-приймання встановлюються сторонами в договорі, виходячи з наявних і передбачуваних можливостей і реальних умов співпраці. На окрему увагу заслуговує умова про обов’язок контрактанта відносно надання допомоги в організації виробництва сільськогос­подарської продукції і її транспортування на приймальні пункти і підприємства. Дана умова є принциповою та такою, що відрізняє договір контрактації і створює переваги для виробника в порів­нянні з іншими договорами, які використовуються при закупівлі сільгосппродукції, – договорами поставки, купівлі-продажу, міни. Конкретні форми надання контрактантом допомоги виробникові обумовлюються сторонами в договорі. Найчастіше така допомога полягає в наданні транспортних, ремонтних, консультаційних або інших послуг, у забезпеченні фінансовими (пільгове кредитування) і матеріально-технічними (сільгосптехніка, паливо, добрива, отру­тохімікати) ресурсами тощо. У договорі контрактації сторони зобов’язані передбачити взаємну майнову відповідальність (відшкодування збитків, штрафні санкції) за невиконання умов договору відповідно до ст. 274 ГК України.

4. ГОСАРБИТРАЖ СССР Утверждена постановлением Государственного арбитража при Совете Министров СССР от 15 июня 1965 г. Инструкция о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству

В целях сохранности продукции и товаров-1 при поставках и создания условий для своевременной и правильной их приемки получателями объединение и его производственная единица, предприятие, организация-2) – отправитель обязаны обеспечить: а) строгое соблюдение установленных правил упаковки и затаривания продукции, маркировки и опломбирования отдельных мест; б) точное определение количества отгруженной продукции (веса, количества мест: ящиков, мешков, связок, кип, пачек и т. п.); в) при отгрузке продукции в упакованных или затаренных местах – вложение в каждое тарное место предусмотренного стандартом, техническими условиями, Особыми условиями поставки, иными обязательными правилами или договором документа (упаковочного ярлыка, кипной карты и т. п.), свидетельствующего о наименовании и количестве продукции, находящейся в данном тарном месте; г) четкое и ясное оформление отгрузочных и расчетных документов, соответствие указанных в них данных о количестве продукции фактически отгружаемому количеству, своевременную отсылку этих документов получателю в установленном порядке; д) строгое соблюдение действующих на транспорте правил сдачи грузов к перевозке, их погрузки и крепления; е) систематическое осуществление контроля за работой лиц, занятых определением количества отгружаемой продукции и оформлением на нее отгрузочных и расчетных документов. Предприятие-получатель обязано обеспечить приемку продукции по количеству в точном соответствии с стандартами, техническими условиями, Основными и Особыми условиями поставки, настоящей Инструкцией, иными обязательными правилами и договором. При приемке груза от органов транспорта предприятие-получатель в соответствии с действующими на транспорте правилами перевозок грузов обязано проверить, обеспечена ли сохранность груза при перевозке, в частности: а) проверить в надлежащих случаях наличие на транспортных средствах (вагоне, цистерне, барже, трюме судна, автофургоне и т.п.) или на контейнерах пломб отправителя или пункта отправления (станции, пристани, порта), исправность пломб, оттиски на них, состояние вагона, иных транспортных средств или контейнера, наличие защитной маркировки груза, а также исправность тары; б) проверить соответствие наименования груза и транспортной маркировки на нем данным, указанным в транспортном документе, и потребовать от органов транспорта выдачи груза по количеству мест или весу во всех случаях, когда такая обязанность возложена на них правилами, действующими на транспорте, и другими нормативными актами. В случае выдачи груза без проверки количества мест или веса получатель в порядке, установленном правилами оформления выдачи грузов, обязан потребовать от органов транспорта, чтобы на транспортном документе была сделана соответствующая отметка. Во всех случаях, когда при приемке груза от органов транспорта устанавливаются повреждение или порча груза, несоответствие наименования и веса груза и количества мест данным, указанным в транспортном документе, а также во всех иных случаях, когда это предусмотрено правилами, действующими на транспорте, получатель обязан потребовать от органа транспорта составления коммерческого акта (отметки на товарно-транспортной накладной или составления акта – при доставке груза автомобильным транспортом). При неправильном отказе органа транспорта от составления коммерческого акта получатель обязан в соответствии с действующими на транспорте правилами обжаловать этот отказ и произвести приемку продукции в порядке, предусмотренном настоящей Инструкцией, Приемка продукции, поставляемой без тары, в открытой таре а также приемка по весу брутто и количеству мест продукции, поставляемой в таре, производится: а) на складе получателя – при доставке продукции поставщиком; б) на складе поставщика – при вывозе продукции получателем; в) в месте вскрытия опломбированных или в месте разгрузки неопломбированых транспортных средств и контейнеров или на складе органа транспорта – при доставке и выдаче продукции органом железнодорожного, водного, воздушного или автомобильного транспорта. При доставке поставщиком продукции в таре на склад получателя последний, кроме проверки веса брутто и количества мест, может потребовать вскрытия тары и проверки веса нетто и количества товарных единиц в каждом месте. Приемка продукции, поступившей в исправной таре, по весу нетто и количеству товарных единиц в каждом месте производится, как правило, на складе конечного получателя. Покупатели – базы сбытових, снабженческих, заготовительных организаций, оптовых и розничных торговых предприятий, переотправляющие продукцию в таре или упаковке первоначального отправителя (изготовителя), должны производить приемку продукции по количеству внутри тарных мест лишь в случаях, предусмотренных обязательными правилами или договором, а также при несоответствии фактического веса брутто весу брутто, указанному в сопроводительных документах. Если продукция поступила в поврежденной таре, то приемка продукции по весу нетто и количеству товарных единиц в каждом тарном месте производится получателями в порядке, указанном в пункте 6 настоящей Инструкции, т. е. там, где производится приемка продукции по весу брутто и количеству мест.
Установленный настоящей Инструкцией порядок приемки продукции, поставляемой в таре, применяется также при приемке обандероленных или опломбированных пачек (связок) в тех случаях, когда без нарушения целости бандероли или упаковки либо без снятия пломбы невозможно изъятие продукции из пачки (связки). Приемка продукции производится в следующие сроки: а) продукции, поступившей без тары, в открытой таре и в поврежденной таре, – в момент получения ее от поставщика или со склада органа транспорта либо в момент вскрытия опломбированных и разгрузки неопломбированных транспортных средств и контейнеров, но не позднее сроков, установленных для разгрузки их; б) продукции, поступившей в исправной таре: по весу брутто и количеству мест – в сроки, указанные в подпункте “а” настоящего пункта; по весу нетто и количеству товарных единиц в каждом месте – одновременно со вскрытием тары, но не позднее 10 дней, а по скоропортящейся продукции не позднее 24 часов с момента получения продукции – при доставке продукции поставщиком или при вывозке ее получателем со склада поставщика с момента выдачи груза органом транспорта – во всех остальных случаях. В районах Крайнего Севера, отдаленных районах и других районах досрочного завоза приемка продукции производственно-технического назначения производится не позднее 30 дней с момента поступления ее на склад получателя. В указанных районах приемка промышленных товаров народного потребления производится не позднее 60 дней, продовольственных товаров (за исключением скоропортящихся) – не позднее 40 дней, а скоропортящихся товаров – не позднее 48 часов с момента поступления их на склад получателя. Приемка считается произведенной своевременно, если проверка количества продукции окончена в установленные сроки. Г О С А Р Б И Т Р А Ж С С С Р Инструкция о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству Утверждена постановлением Госарбитража при Совете Министров СССР от 25 апреля 1966 г В целях сохранности качества поставляемой продукции, создания условий для своевременной и правильной приемки ее по качеству предприятие объединение и его производственная единица, предприятие, организация2), изготовитель (отправитель) обязано обеспечить: а) строгое соблюдение установленных правил упаковки и затаривания продукции, маркировки и опломбирования отдельных мест; б) отгрузку (сдачу) продукции, соответствующей по качеству и комплектности требованиям, установленным стандартами, техническими условиями, чертежами, рецептурами, образцами (эталонами). Продукция, не прошедшая в установленном порядке проверку по качеству, а также продукция, отгрузка которой была запрещена органами, осуществляющими контроль за качеством продукции, и другими уполномоченными на то органами, поставляться не должна; в) четкое и правильное оформление документов, удостоверяющих качество и комплектность поставляемой продукции (технический паспорт, сертификат, удостоверение о качестве и т. п.), отгрузочных и расчетных документов, соответствие указанных в них данных о качестве и комплектности продукции фактическому качеству и комплектности ее; г) своевременную отсылку документов, удостоверяющих качество и комплектность продукции, получателю. Эти документы высылаются вместе с продукцией, если иное не предусмотрено Основными и Особыми условиями поставки, другими обязательными для сторон правилами или договором. В случаях, предусмотренных стандартами, техническими условиями, Основными и Особыми условиями поставки, другими обязательными для сторон правилами и договором, изготовитель (отправитель) обязан при отгрузке (сдаче) продукции в упакованных или затаренных местах вложить в каждое тарное место документ, свидетельствующий о наименовании и качестве продукции, находящейся в данном тарном месте; д) строгое соблюдение действующих на транспорте правил сдачи грузов к перевозке, их погрузки и крепления, а также специальных правил погрузки, установленных стандартами и техническими условиями. При приеме груза от органов транспорта предприятие-получатель в соответствии с действующими на транспорте правилами перевозок грузов обязано проверить, обеспечена ли сохранность груза при перевозке, в частности: а) проверить в случаях, предусмотренных в указанных правилах, наличие на транспортных средствах (вагоне, цистерне, барже, трюме судна, автофургоне и т. п.) или на контейнере пломб отправителя или пункта отправления (станции, пристани, порта), исправность пломб, оттиски на них, состояние вагона, иных транспортных средств или контейнера, наличие защитной маркировки груза и исправность тары; б) проверить соответствие наименования груза и транспортной маркировки на нем данным, указанным в транспортном документе; в) проверить, были ли соблюдены установленные правила перевозки, обеспечивающие предохранение груза от повреждения и порчи (укладка груза, температурный режим, льдоснабжение и др.), сроки доставки, а также произвести осмотр груза. В случае получения от органа транспорта груза без проверки количества мест, веса и состояния его получатель в порядке, установленном правилами оформления выдачи грузов, обязан потребовать от органов транспорта, чтобы на транспортном документе была сделана соответствующая отметка. При приеме груза от органов транспорта получатель во всех случаях, когда это предусмотрено правилами, действующими на транспорте, обязан потребовать от органа транспорта составления коммерческого акта, а при доставке груза автомобильным транспортом – отметки на товарно-транспортной накладной или составления акта. При неосновательном отказе органа транспорта от составления указанных выше актов получатель обязан в соответствии с действующими на транспорте правилами обжаловать этот отказ и произвести приемку продукции в порядке, предусмотренном настоящей Инструкцией.

Продукция, поступившая в исправной таре, принимается по качеству и комплектности, как правило, на складе конечного получателя. Покупатели – базы сбытовых, снабженческих, заготовительных организаций, оптовых и розничных торговых предприятий и другие покупатели, переотправляющие продукцию в таре или упаковке первоначального изготовителя (отправителя), должны производить приемку продукции по качеству и комплектности в случаях, предусмотренных обязательными правилами или договором, а также при получении продукции в поврежденной, открытой или немаркированной таре, в таре с поврежденной пломбой или при наличии признаков порчи (течь, бой и т. д.). Указанные предприятия и организации обязаны хранить продукцию, подлежащую переотправке, в условиях, обеспечивающих сохранность качества и комплектность ее. Приемка продукции по качеству и комплектности производится на складе получателя в следующие сроки: а) при иногородней поставке – не позднее 20 дней, а скоропортящейся продукции – не позднее 24 часов после выдачи продукции органом транспорта или поступления ее на склад получателя при доставке продукции поставщиком или при вывозке продукции получателем; б) при одногородней поставке – не позднее 10 дней, а скоропортящейся продукции – 24 часов после поступления продукции на склад получателя. В районах Крайнего Севера, в отдаленных районах и других районах досрочного завоза приемка продукции производственно-технического назначения производится не позднее 30 дней, а скоропортящейся продукции – не позднее 48 час. после поступления продукции на склад получателя. В указанных районах приемка промышленных товаров народного потребления производится не позднее 60 дней, продовольственных товаров (за исключением скоропортящихся) – не позднее 40 дней, а скоропортящихся товаров – не позднее 48 час. после поступления их на склад получателя. Проверка качества и комплектности продукции, поступившей в таре, производится при вскрытии тары, но не позднее указанных выше сроков, если иные сроки не предусмотрены в договоре в связи с особенностями поставляемой продукции (товара). (Абзац третий пункта 6 с изменениями, внесенными в соответствии с Постановлением Государственного арбитража при Совмине СССР N 98 (v0098400-74) от 14.11.74) Машины, оборудование, приборы и другая продукция, поступившая в таре и имеющая гарантийные сроки службы или хранения, проверяются по качеству и комплектности при вскрытии тары, но не позднее установленных гарантийных сроков. Приемка продукции по качеству и комплектности на складе поставщика производится в случаях, предусмотренных в договоре. Договір енергопостачання Договір енергопостачання є узагальнюючим поняттям, що включає договори постачання окремими видами енергії, які можуть істотно різнитися між собою. Особливості постачання електричною енергією регулюються Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.97 p., Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 31.07.96 р. (далі – Правила користування електричною енергією). Особливості постачання те­пловою енергією (паром, гарячою та перегрітою водою) регулюються Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р. Але по­ложення договорів поставки окремими видами енергії не повинні суперечити загальним вимогам § 3 гл. 30 ГК України. Сторонами договору енергопостачання є енергопостачальник (енергозабезпечуюче підприємство) і споживач (абонент). Вміст договору складають взаємні зобов’язання сторін: енергопостачальника – від­пускати енергію відповідно до договору, і споживача – оплачувати прийняту енергію, дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, забезпечувати безпечну експлуатацію енергетич­ного устаткування, яке їм використовується. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. При цьому, відповідно до Правил користування електричною енергією, при постачанні електроенергією за регульо­ваним тарифом укладається договір про постачання електричної енергії, а при постачанні за нерегульованим тарифом – договір про купівлю-продаж електричної енергії. Договір про постачання електричної енергії за регульованим тарифом укладається її постачальником на основі типового дого­вору зі всіма споживачами і субспоживачами (окрім населення), які розташовані на території провадження ліцензованої діяльності постачальником електроенергії за регульованим тарифом. Умови договору про купівлю-продаж електричної енергії між спожива­чем (субспоживачем) і постачальником електроенергії за нерегу­льованим тарифом визначаються за угодою сторін відповідно до законодавства. Згідно із Законом України «Про теплопостачання» користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору, який укладається між енергозабезпечувальною організацією і спожи­вачем, устаткування якого приєднане безпосередньо до теплових мереж енергозабезпечувальної організації або до теплових мереж від джерела теплової енергії з незалежною системою теплопостачання. За договором про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води або у вигляді пари енергозабезпечувальна організація бере на себе зобов’язання поставляти споживачеві теплову енергію в потріб­них йому обсягах, а споживач зобов’язався оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у строки, пе­редбачені договором. Договір визначає умови і порядок постачання теплової енергії, права і обов’язки споживача, права і обов’язки енергозабезпечувальної організації, відповідальність сторін, по­рядок обліку теплової енергії, порядок розрахунків та інші умови. Згідно із Законом України «Про природні монополії» передача і розподіл електричної енергії, централізоване постачання теплової енергії є сферами діяльності суб’єктів природних монополій, а ви­робництво електричної і теплової енергії понад встановлені обсяги, а також постачання електричної енергії належать до суміжних ринків. Відповідно до Закону України «Про електроенергетику» та Пра­вил користування електричною енергією, постачальники електро­енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачеві або субспоживачеві, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору про спо­живання енергії. Електропередавальна організація не має права від­мовити в передачі електроенергії постачальникам, у приєднанні до її мереж інших електропередавальних організацій або замовників. Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, субспоживачам або постачальникам електроенергії в укладенні (переукладенні) договору про загальне використання тех­нологічних електричних мереж споживача і договору про технічне забезпечення електропостачання субспоживача. Причиною відмови в укладенні вказаних договорів може бути лише недотримання відповідними суб’єктами вимог законодавства, названих Правил і нормативно-технічних документів. Закон України «Про теплопостачання» встановлює, що тепло-транспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації в транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи, а також споживачеві теплової енергії в забезпеченні його цією енергією за наявності технічних можли­востей на приєднання споживача до теплової мережі. Участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами, можуть брати енергозабезпечувальні підприємства інших, окрім державної і комунальної, форм власності. Зокрема, згідно зі ст. 21 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруючим організаціям незалежно від організаційно-правових форм та форм власності надається право доступу до магістральних та місцевих теплових мереж за умови виконання технічних умов на приєднання. Суб’єкт господарюван­ня, який здійснює діяльність з транспортування теплової енергії, зобов’язаний приєднати теплогенеруючу організацію, що має на­мір здійснювати діяльність з виробництва теплової енергії, після виконання технічних умов та укладання договору на приєднання до теплової мережі.

Товарообмінні (бартерні) відносини у сфері господарювання Відповідно до ст. 293 ГК України за договором міни (бартеру) його учасники взаємно зобов’язалися передати один одному у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певні речі (товари), причому одна сторона, набуваючи речі у власність, повне господарське відання чи оперативне управління замість сплати закупівельної ціни (у грошах) передає іншій стороні іншу річ. Кожна із сторін даного договору одночасно є продавцем відносно товару, який вона зобов’язалася передати контрагентові, і покупцем відносно товару, який вона зобов’язалася прийняти в обмін. Тому до договору міни відповідно застосовуються правила ЦК про договір купівлі-продажу, якщо лише це не суперечить змісту стосунків міни. Поширення на відносини міни переважної більшості норм ЦК України, які регулюють купівлю-продаж, свідчить про схожу правову природу цих договорів. Правила ЦК України, що стосуються умов дійсності договору, моменту виникнення права власності на річ тощо, можуть бути застосовані до договору міни. Тому тут субсидіарно застосовуються положення ЦК України, що належать до договору купівлі-продажу. З точки зору юридичної характеристики цей договір є консенсуальним, оплатним, двусторонньозобов’язуючим. Договір міни вважається укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди за всіма істотними умовами договору, а момент набуття не пов’язується з фактичною передачею сторонами обмінюваних товарів. Власне, фактичний обмін товарами є виконання укладеного договору міни, що набрав чинності. Навіть у тих випадках, коли момент набуття договором чинності відповідно до його умов збігається з фактичною передачею сторонами товарів один одному, можна говорити про те, що даний договір міни виконується у момент його укладання, але не про реальний характер договору. Про те, що договір міни є консенсуальним договором, свідчить також саме його законодавче визначення: кожна із сторін зобов’язалася передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший. Договір міни є оплатним, оскільки кожна із сторін за виконання своїх обов’язків з передачі товару контрагентові повинна отримати від останнього зустрічне надання іншого обмінюваного товару. Договір міни є двусторонньозобов’язуючим, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов’язки на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що зобов’язана зробити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має право від неї вимагати. Виділення договору міни передбачає наявність властивих цьому договору ознак, що відрізняють його від інших договорів, у тому числі від найбільш близького до договору міни договору купівлі-продажу. Договір міни належить до договорів, направлених на передачу майна. За договором міни обмінюване майно передається у власність контрагента (ч. 1 ст. 715 ЦК). Уклавши договір міни, кожна із сторін втрачає право власності на майно, яке передає в обмін, та набуває право власності на майно, яке вимінює. Водночас, ГК України надає сторонам можливість набути за договором міни не лише право власності, але й інші речові права (наприклад, право господарського відання або право оперативного управління), на відміну від ЦК України (ч. 1ст. 715), що обмежується лише передачею майна у власність (ст. 293 ЦК). Договір міни відрізняється характером зустрічного надання, тобто його сторони один товар обмінюють на іншій – ця ознака (обмін товарів) відображає особливість предмета договору міни і є безперечним критерієм для виділення його в самостійний тип договірних зобов’язань. Слід зазначити, що якщо в договорі міни відсутня вказівка на ціну або хоча б порівняльну вартість обмінюваних товарів, вони передбачаються рівноцінними. В цьому випадку витрати з виконання договору, у тому числі з передачі і прийняття обмінюваних товарів, покладаються на ту сторону, яка в конкретній ситуації несе відповідні обов’язки, зокрема обов’язки продавця щодо передачі товару і обов’язку покупця щодо його прийняття. Проте закон допускає і ситуації, коли за умовами договору обмінювані товари не є рівноцінними. Тоді за погодженням контрагентів сторона, що надає в обмін товар менший за вартістю, зобов’язана сплатити іншій стороні різницю в цінах обмінюваних товарів. Ще однією кваліфікуючою ознакою договору міни є момент переходу права власності на обмінювані товари. За договором міни право власності на отримані в порядку обміну товари переходить до кожної із сторін одночасно після того, як зобов’язання з передачі товарів виконані обома сторонами (ч. 4ст. 715ЦК). Таке положення покликане запобігти ситуації, в якій сторона, що отримала товар, набуває на нього права власності, не виконавши зустрічного обов’язку з передачі контрагентові іншого товару. Новим для законодавства України (мова йде про ЦК України та ГК України) є ототожнення поняття «міни» і «бартер» (дійсно в лексичному значенні слова «міни» і «бартер» тотожні (бартер – від англ. barter, означає міняти, обмінювати). Традиційно протягом багатьох років термін «бартер» використовувався для позначення зовнішньоторговельних операцій, хоча в період кризи грошового обігу між комерційними організаціями СРСР (як пізніше і в Україні) широкого поширення набули відносини натурального обміну, які теж іменувалися бартером. У сфері зовнішньоекономічної діяльності товарообмінні (бартерні) операції регулюються положеннями Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» Товарообмінна (бартерна) операція у сфері зовнішньоекономічної діяльності – це один з видів експортно-імпортних операцій, яка оформляється бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортно-імпортних постачань передбачена в натуральній формі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України і іноземним суб’єктом господарської діяльності. Таким чином, бартерна операція передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому поєднанні, не опосередкованому рухом грошових коштів в готівковій або безготівковій формі. Частина 4 ст. 263 ГК України вказує, що господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами, у тому числі і договором міни (бартеру). У реальному майновому обігу вважають за краще використовувати поняття «бартерні правочини», хоча воно не повною мірою відповідає сутності зобов’язань, що виникають з таких договорів. У юридичній літературі розме­жовуються бартерні договори і договори міни: бартер, який полягає між суб’єктами господарювання, є різновидом договору міни (ст. 1 Закону «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»),. Об’єктом договору міни (бартеру) виступає товар. Згідно з ч. 6 ст. 139 ГК України товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Також визначення товару закріплене в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», в якому товар – це будь- яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі). За своєю суттю товар є швидше ближчим до поняття «речі» (ст. 179 ЦК України), але не будь-яка річ є товаром, а лише та, яка призначена для продажу. Не можуть бути об’єктами міни (бартеру) основні фонди, під якими слід розуміти матеріальні цінності, які призначаються платником податків для використання в господарській діяльності платника податків впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом (п. 8.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Вказане обмеження встановлене лише відносно основних фондів, що відносяться до державної або комунальної власності, якщо іншою стороною виступає не суб’єкт господарювання названих форм власності. Особливості укладення та виконання договору міни (бартеру) можуть передбачатися не лише ГК України, але і ЦК України, а також іншими законами, наприклад, Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», який встановлює 90-денний термін зустрічної поставки товару в Україну під загрозою адміністративно-господарських санкцій. 14.1.10. бартерна (товарообмінна) операція – господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору; 153.10. Доходи та витрати від проведення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються відповідно до договірної ціни такої операції, але не нижчої (вищої) від звичайних цін.

4. Контрактація сільськогосподарської продукції - це державна закупка зазначеної продукції, що здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарська продукція - це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення першої - двадцять четвертої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її (ч. 2 ст. 272 ГК України).

Згідно з ч. 3 ст. 272 ГК України у договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виробник повинен не пізніше як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

ГК України (ст. 274) встановлює відповідальність за порушення умов договору контрактації. Так, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також уразі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог ГК України.

9. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізинго-одержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГК України та інших законів.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. За погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.

Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання. До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.

10. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. Товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.

Товарний склад є складом загального користування, у разі якщо із закону, інших правових актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) випливає, що він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця.

До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

6. Угоди товарної біржі: поняття, види, порядок укладання

Однією з особливостей товарної біржі є порядок укладання на ній угод та вимоги до їх змісту і форми.
Біржовою визнається угода, що відповідає сукупності умов:
а) якщо за своїм змістом вона є угодою на реалізацію майна (купівлю-продаж, поставку, обмін товарів), допущеного до обігу на товарній біржі. Вимоги до біржового товару регулюються правилами біржової торгівлі окремих бірж;
б) якщо її учасниками є члени біржі та вона укладається членами біржі або за їх дорученням біржовими брокерами;
в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі і за умови такої реєстрації не підлягає нотаріальному посвідченню (щодо угод з нерухомістю). Виконуються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі немає).
Особливості укладання біржових угод врегульовано ст. 15 “Біржові операції” та ст. 17 “Правила біржової торгівлі” Закону “Про товарну біржу”. Детально біржові угоди регулюються Правилами біржової торгівлі, затвердженими біржовими комітетами, а зміст цих угод визначається Типовими контрактами, що їх також затверджують біржові комітети.
Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критерієм поділу є час виконання угоди. Згідно з цим критерієм розрізняють біржові угоди:
- з негайним виконанням (“угоди на реальний товар” або “касові угоди”). Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме “негайне” виконання угоди. За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказаних біржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначається Правилами біржової торгівлі;
- термінові (угоди на строк). Згідно з такими угодами організація-продавець передає у певний, визначений сторонами строк у власність (господарське відання чи оперативне управління) організації-покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах (щодо строку платежу, ціни), встановлених договором. По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визначаються наперед, на майбутнє. Оскільки йдеться про поставки в майбутньому, така біржова угода називається угодою на строк, або форвардною угодою.
Форвардний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати), товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту (п. 1.5.1 ст. 1 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”).
При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітентові такого форвардного контракту.
Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.
Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.
Строк зазначається у договорі (біржовому контракті). Найбільша тривалість цього строку також регулюється біржею в Правилах біржової торгівлі. До угод на строк належать також біржові угоди з товаром, який перебуває в дорозі, а також з товаром з наступним надходженням. Характерною особливістю угоди на строк є те, що договори такого роду можна багаторазово перепродувати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару.
Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні угоди, предметом яких є стандартні біржові контракти на стандартизований товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладення контракту.
Ф'ючерсний контракт визначається Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п. 1.5.2 ст. 1) як стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.
Особливості ф'ючерсної угоди полягають у тому, що:
- предметом ф'ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту на певний товар, а не реального товару;
- предмет контракту і сам контракт мають бути стандартними (в тому числі щодо кількості та якості товару, способу встановлення ціни тощо), оскільки це необхідно для підтримки біржового обігу ф'ючерсів;
- біржовий контракт (предмет ф'ючерса) укладається за умови, що він має вказане біржею стандартне місце поставки, але може вільно продаватись і купуватись на біржі протягом усього строку своєї дії (до визначеного біржею “ліквідаційного строку”);
- особливістю прав продавця ф'ючерса є можливість зворотного його викупу за біржовим курсом (ціною ф'ючерсного ринку) у будь-який момент до закінчення ліквідаційного строку. З свого боку, покупець має право вільного продажу ф'ючерса за таким же курсом і до того ж строку.
Таким чином, ф'ючерс, маючи стандартне місце поставки, є предметом біржової купівлі-продажу протягом терміну його дії. Обіг ф'ючерсів забезпечують біржові спекулянти ф'ючерсами. Як учасники біржових торгів, вони привласнюють різницю між ціною кожного ф'ючерса (ціною ф'ючерсного ринку) і реальною ціною на товар на момент виконання ф'ючерса.
Комерційна ідея ф'ючерса полягає у страхуванні як продавця, так і покупця від несприятливого коливання цін на даний товар.
Продавець реального товару має змогу залежно від курсу цін реального і ф'ючерсного ринків викупити контракт і продати товар за ціною, більш вигідною, ніж ціна контракту.
Покупець, якщо він не заінтересований у ціні контракту на день його виконання, може продати його на біржі.
Купівля-продаж ф'ючерсів з метою страхування від несприятливого коливання цін на біржовий товар протягом строку їх дії називається хеджуванням.
Наступним видом біржових угод є опціон, тобто стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціона або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.
Перший продавець опціона (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.
Будь-який покупець опціона має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).
Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціона.
Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Поиск по сайту: