Тема з. Господарські правовідносини

1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин.

2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин.

3. Методи правового регулювання господарських відносин.

1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різ­номанітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що складаються при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскіль­ки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

• сфера - економіка (господарювання) різного рівня (держав­
ного, територіального, локального);

• зміст - безпосереднє здійснення господарської діяльності
(виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або
організація/керівництво такою діяльністю;

• особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих
відносин є суб'єкт господарювання - індивідуальний підприємець
або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах
такрк беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади
та органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком­
петенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які
виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійсню-

ють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК України);

• поєднання майнових та організаційних елементів; так,
створення господарської організації вимагає: 1) сукупності орга­
нізаційних дій засновників у формі укладення засновницького
договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та прове­
дення установчих зборів (у передбачених законом випадках),
здійснення державної реєстрації новостворюваної організації,
отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; 2) наділення
новостворюваної організації необхідною для започаткування та
здійснення відповідної (окресленої установчими документами з
врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою
базою з визначенням правового титулу майна (право власності,
право господарського відання чи право оперативного управління,
а щодо відокремлених підрозділів - право господарського вико­
ристання із зазначенням конкретних майнових повноважень су­
б'єкта цього права);

• значний ступінь правового регулювання на рівні актів зако­
нодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено
суспільним значенням сфери господарювання, складністю госпо­
дарських та пов'язаних з ними зв'язків.

На підставі узагальнення вказаних ознак можна дати таке док-тринальне визначення:

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання що­до безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особ­ливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 1 ГК господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення гос­подарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері гос­подарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового регу­лювання специфіки певних видів господарських відносин), з на­вчальною метою (вивчення характерних ознак певних видів вос-

подарських відносин та пов'язаних з цим особливостей їх право­вого регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів господарських відносин, віднайдення найбільш оптимальних шля­хів їх правового регулювання та подання відповідних рекоменда­цій законодавцеві та практичним працівникам).

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійс­нюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. З ГК господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру пра­вовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. З ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виника­ють між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відноси­ни, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК), в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльно­сті, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання та ін.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських від­носин (ч. 7 ст. З ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії - всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управ­ління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами). Наука господарського права за цією ознакою розрізняє ще один вид господарських відносин - міжгос­подарські або зовнішньогосподарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види госпо­дарських відносин:

• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

• вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган
господарського керівництва, в т.ч. власник майна іншого учасника).

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виника­ють, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропро­мисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівни­цтві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регу­люються Господарським кодексом та нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До таких відносин ст. 4 ГК, зокрема, відносить:

• майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються
Цивільним кодексом України;

• земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо
використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та
об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регу­
лювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та
законами: земельні - Земельним кодексом від 25.10.2001 p., гірничі -
Кодексом «Про надра» від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом
від 21.01.1994 p., водні - Водним кодексом від 06.06.1995 p., відноси­
ни щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу (за­
конами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного
середовища», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р.
«Про рослинний світ»), територій і об'єктів природно-заповідного
фонду - Законом від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд
України», атмосферного повітря - Законом від 16.10.1992 р. «Про
охорону атмосферного повітря»);

• трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими
актами трудового законодавства;

• фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що
виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів
усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом від
21.06.2001 р. та низкою законів і підзаконних нормативно-правових
актів);

• адміністративні та інші відносини управління за участю суб'­
єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого
самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетен­
цією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських пов­
новажень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких від­
носин здійснюється Кодексом законів про адміністративні право­
порушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування в Україні»,
«Про міліцію» та ін.). '

Елементи господарських відносин мають місце (або мояіуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств: остан-

ні виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для задоволення особистих потреб членів такого господарства (членів сім'ї), проте у разі реалізації надлишків такої продукції та надання послуг зеленого туризму селянське господарство виступає як су­б'єкт господарювання зі специфічним правовим статусом, що ви­значається спеціальним Законом - «Про особисте селянське госпо­дарство», від 15.05.2003 р.

Суміжними з господарюванням є народні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності - виробництво (зазвичай на професійних засадах) з метою реалізації за плату третім осо­бам предметів художніх промислів, хоча і з відмінними рисами: творчим характером такої діяльності; додатковою метою {збере­ження народних художніх промислів і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості), особливіс­тю матеріальних благ, що виробляються при цьому, - художні вироби декоративно-вжиткового призначення. Особливість гос­подарської діяльності, пов'язаної з народними промислами, ви­значається Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні ху­дожні промисли».

3. Методи правового регулювання господарських відносин

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних та майнових елементів) породжує численні методи правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення гос­подарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей пра­вового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юри­дичного захисту прав та законних інтересів сторін.

Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать:

Метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником мацна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника проі створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію;

видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприєм­ствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбува­ється у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру ста­тутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед врахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів) власника майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника).

Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарю­вання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юри­дично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не пере­шкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухва­лення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).

Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними ор­ганами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (реко­мендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це - примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонер­них товариств.

Деякі автори (насамперед, член-кореспондент Академії право­вих наук України Г. Л. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулююються за допомогою одного комплексного ме­тоду, що інтегрує усі вищеназвані. Це - метод рівного підпоряд­кування усіх учасників господарських відносин суспільному гос­подарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання при­ватних та публічних інтересів та створює партнерські та добро­порядні відносини у сфері господарювання (Хозяйственное право:

ЗО

Учебник / Под ред. В. К. Мамутова.- К.: Юринком Интер, 2002.-С. 37). Подібна точка зору є спірною. Позиція її опонентів ґрунту­ється на тому, що держава в особі уповноважених органів має осо­бливий статус, зокрема визначає ті правила суспільного господар­ського порядку, яким згодом сама має підпорядковуватися нарівні з іншими учасниками господарського життя. Проте держава (в особі уповноважених органів) не лише встановлює, а й може змі­нювати ці правила, що свідчить про її особливе становище серед учасників господарських правовідносин - як організатора госпо­дарського життя в країні.

Тема 4. | Господарське законодавство

1. Конституційні засади правопорядку у сфері господарювання.

2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства.

3. Система господарського законодавства.

4. Господарсько-правові норми: поняття та види.

5. Питання вдосконалення господарського законодавства.

Поиск по сайту: