 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Порядок набуття громадянином статусу підприємця
Відповідно до Конституції кожна людина має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. При цьому слід мати на увазі, що у Конституції право на зайняття підприємницькою діяльністю закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна можливість. Для того щоб його реалізувати, фізична особа повинна мати дієздатність. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Наявності дієздатності як такої для набуття статусу підприємця недостатньо. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як підприємця.Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, або уповноважена нею особа (заявник) повинна подати особисто або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи – підприємця. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.Строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця державним реєстратором видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику виписка з Єдиного державного реєстру.Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи -підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік. 36. Кредитні спілки у сфері господарювання Відповідно до ГК та ЗУ „Про кредитні спілки”Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації. Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки. Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності. Кредитна спілка може укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать цьому Закону, іншим нормативно-правовим актам та статуту кредитної спілки, набувати майнові та немайнові права, мати обов'язки, що випливають із законодавства України та укладених кредитною спілкою угод, бути позивачем і відповідачем у судах.Кредитна спілка не може бути засновником, співзасновником або учасником суб'єкта (суб'єктів) підприємницької діяльності, крім місцевого кооперативного банку, як на території України, так і за її межами. Кредитна спілка може бути засновником (учасником) юридичної особи, що здійснює збір, оброблення, зберігання, захист та використання інформації про юридичну або фізичну особу щодо виконання нею кредитного правочину. Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути менше ніж 50 осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути членами кредитної спілки та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області. Рішення про створення кредитної спілки оформляється протоколом установчих зборів, який підписують голова та секретар зборів. Невід'ємною частиною протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (список засновників). У реєстрі обов'язково зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, дані її паспорта або документа, який його замінює, адреса та інші відомості, що підтверджують наявність ознак особи, яка має право бути членом кредитної спілки. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом. Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані із створенням кредитної спілки. Кредитна спілка припиняє діяльність шляхом її реорганізації (злиття, приєднання, поділу) або ліквідації. Кредитна спілка вважається такою, що припинила свою діяльність, після внесення запису до Державного реєстру.
Реорганізація кредитної спілки провадиться за рішенням її вищого органу управління: 1) на підставі рішення Уповноваженого органу про скасування державної реєстрації кредитної спілки у зв'язку з виявленими фактами фальсифікації чи викривлення інформації, яка була подана кредитною спілкою на момент її державної реєстрації і мала істотне значення для прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом; 2) за рішенням суду, в тому числі в разі заняття діяльністю без відповідної ліцензії чи діяльністю, забороненою законом, в разі неплатоспроможності кредитної спілки, в інших випадках, передбачених законом, за поданням Уповноваженого органу, позовом
членів або кредиторів кредитної спілки. 37. Особисте селянське господарство Особисте селянське господарство - це особлива форма індивідуального або сімейного господарювання, що не передбачає створення юридичної особи і здійснюється з метою задоволення особистих потреб членів господарства шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг у сфері сільського зеленого туризму.
Характерні ознаки особистого селянського господарства (ОСГ): - специфічне регулювання: ст. 114 ГК України; Закон України від 15 травня 2003 р. “Про особисте селянське господарство”; Земельний кодекс;
- чисельний субстрат ОСГ: може складатися з одного громадянина або з членів однієї сім'ї, що спільно проживають і ведуть таке господарство;
- наявність статусу суб'єкта непідприємницької діяльності: така діяльність є основного, а реалізація надлишків сільськогосподарської продукції і надання послуг зеленого туризму на платних засадах - допоміжною;
- не потребують реєстрації, а підлягають обліку, який здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики;
- майнова основа ОСГ — земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом; житлові будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку; зазначене майно може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів ОСГ; звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду;
- державна підтримка ОСГ: здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів у порядку, встановленому законом;
- підстави припинення ведення ОСГ: рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності; якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення; припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодексом України; у разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств. 38. Благодійні та інші неприбуткові організації Неприбуткові організації – суб’єкт господарського права, який здійснює некомерційну господарську діяльність.Участь неприбуткових організацій у господарському обороті обумовлена необхідністю матеріального забезпечення їх основної діяльності, не пов’язаної з участю в майнових відносинах. Благодійні організації – недержавні організації, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.Можуть утворюватись у формі:- членська благодійна організація- благодійний фонд- благодійна установаОсобливість правового статусу таких суб'єктів полягає у такому:
- спеціальне правове регулювання: ст. 131 ГК України; низка законів: від 17.09.1997 р. “Про благодійництво та благодійні організації”, від 23.04.1991 р. “Про свободу совісті та релігійні організації”, від 16.06.1992 р. “Про об'єднання громадян”, від 19.12.1992 р. “Про адвокатуру”, від 23.05.1991 р. “Про освіту”, від 17.01.2002 р. “Про вищу освіту”, від 29.06.1995 р. “Про музеї та музейну справу”, від 15.09.1999 р. “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та ін.;
- діють на підставі статуту (положення), що затверджується вищим органом благодійної або іншої неприбуткової організації;
- порядок створення та реєстрації передбачається спеціальним законом про певний вид неприбуткової організації;
- вправі здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання статутних цілей та завдань неприбуткової організації;
- можливість чи заборона створення підприємницьких організацій та участь у таких організаціях передбачається спеціальним законом про певний вид неприбуткових організацій;
- у разі здійснення (відповідно до закону) діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку. 39. Поняття, ознаки та види господарських організацій-органів господарського керівництва
До господарських організацій, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. і координацію такої діяльності, належать: господарські об'єднання (включаючи і промислово-фінансові групи), господарські міністерства та відомства.
Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.
Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-124), законами “Про банки та банківську діяльність” (ст. 26), “Про кооперацію” (статті 30-33), “Про сільськогосподарську кооперацію” (ст. 26) та ін.
Основні риси ГО:
- господарські організації корпоративного типу;
- належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторинними структурами;
- вимоги до учасників ГО - наявність статусу юридичної особи;
- основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);
- відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;
- тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентрація) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;
- реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;
- добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами.
Види ГО:
1) за ознакою засад створення - добровільні (створюються на договірних засадах, хоча в письмовій формі - як установчий документ - договір обов'язково має бути лише в асоціації, корпорації та промислово-фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та консорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровільного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обов'язків за раніше укладеними договорами) і державні (створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управління діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання);
2) за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень - асоціації (створюються з метою постійної координації господарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпорації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням об'єднанню окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців, який (і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання);
3) за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);
4) за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки);
5) за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;
6) за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін (консорціум як тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, а також промислово-фінансові групи) та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);
7) за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово-фінансові групи як особливий вид господарського об'єднання). 40. Правове становище добровільних господарських об’єднань Добровільні господарські обєднання -створюються на договірних засадах, хоча в письмовій формі - як установчий документ - договір обов'язково має бути лише в асоціації, корпорації та промислово-фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та консорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровільного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обов'язків за раніше укладеними договорами.Підприємствам, що входять до об’єднання надаються права:- одержання від об’єднання інформації, пов’язаної з інтересами підприємства- одержання частини прибутку від діяльності об’єднання - бути членом інших об’єднань, якщо законом або установчими документами не передбачено іншого- право вийти з об’єднання (у порядку і умовах, встановлених в установчих документах)- інші права, передбачені законом і установчими документами Система органів управління об’єднання:1) Вищий орган – Збори (конференції, засідання) – затверджує статут і вносить зміни до нього- Вирішує питання про вступ та виключення з об’єднання- Утворює виконавчий орган- Вирішує фінансові та інші питання, які установчими документами віднесені до компетенції Вищого органу2) Виконавчий орган (колегіальний, одноособовий):- вирішує питання поточної діяльностіЗдійснення управління поточною діяльністю об’єднання може бути доручено адміністрації одного з підприємств на умовах, передбачених закономВихід з підприємства на вільних умовах 41. Правове становище державних господарських об’єднань Державні господарські об’єднання - створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управління діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання.Діє на основі рішення про його створення та статуту, який затверджується органом, що приймає рішення про утворення об’єднання.Утворюється у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання.Підприємство, яке входить до складу державного господарського об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднуватись на добровільних засадах своєю діяльністю з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.Управління ДГО здійснює правління об’єднання і ген директор об’єднання, який призначається на посаду та звільняється органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.Склад правління визначається статутом. Порядок управління об’єднання визначається статутом об’єднання відповідно до закону. 42. Правове становище промислово-фінансових групп Промислово-фінансова група (ПФГ) - це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.
Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125), Законом України від 21.11.1995 р. “Про промислово-фінансові групи в Україні”; Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781.
Характерні риси ПФГ як особливого виду ГО:
- заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;
- створюються за ініціативою підприємств та інших організацій низової ланки економіки за рішенням Уряду України;
- відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;
- мета створення - реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;
- тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);
- обов'язкова участь у ПФГ банку (банків) і підприємств; крім них до ПФГ можуть входити наукові, проектні та інші організації (установи) будь-яких форм власності;
- порядок створення ПФГ:
а) укладення між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;
б) подання уповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Міністерству економіки передбаченого законом пакету документів і узгодження питання щодо доцільності і обґрунтованості створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);
- відсутність спеціально створеного органу управління, функції якого, в т. ч. представлення інтересів ПФГ в Україні та за її межами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;
- особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки та з питань економічної інтеграції;
- ПФГ діють на підставі Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;
- законом для ПФГ передбачаються пільги:
(1) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати вивізного (експортного) мита і митних зборів у разі експорту проміжної продукції;
(2) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати ввізного (імпортного) мита і митних зборів у разі імпортування проміжної продукції;
(3) на банки - учасників ПФГ не поширюються обмеження щодо внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій, встановлені ч. 4 ст. З Закону України “Про банки і банківську діяльність”, у частині інвестування коштів у розробку або розвиток і модернізацію виробництва кінцевої та проміжної продукції ПФГ;
- вихід (виключення) головного підприємства або іншого учасника ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;
- реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника ПФГ із складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках:
(1) за поданням Головної державної податкової інспекції України в разі більш як дворазового порушення норм статей 4 і 5 Закону “Про промислово-фінансові групи в Україні”;
(2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена ПФГ;
(3) у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм;
- контроль та перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;
- ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках:
(1) у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності;
(2) неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих випадках;
(3) за ініціативою учасників ПФГ. 43. Правове становище господарських міністерств (відомств) У системі господарювання розрізняють дві категорії міністерств (відомств):
- функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);
- галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністерство зв'язку, Міністерство транспорту та ін.).
Господарське міністерство (відомство) — це господарська організація (орган державної виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.
Правовою основою діяльності господарських міністерств (відомств) є Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.) та положення про конкретне господарське міністерство/відомство (наприклад, Положення про Міністерство транспорту України, затверджене Указом Президента України від 11.05.2000р.).
Основні риси господарського міністерства (відомства):
- господарська організація, яка здійснює управління господарською діяльністю підвідомчих державних підприємств і координацію діяльності всіх підприємств галузі;
- господарська організація унітарного типу;
- підпорядкованість Кабінету Міністрів України;
- установчий документ - положення, розроблене відповідно до Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України;
- наявність статусу юридичної особи;
- частка державного майна необхідна для здійснення міністерством (відомством) своїх функцій, закріплюється за ним на праві оперативного управління;
- наявність функцій двох видів:
а) щодо загальногалузевого управління (участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, формування та розміщення державного замовлення на продукцію галузі і укладення державних контрактів, реалізація державної стратегії відповідної галузі, розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) з окремих видів діяльності, затвердження державних стандартів, норм та правил на продукцію (роботи, послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у відповідній галузі, подання висновку щодо доцільності та обґрунтованості створення ПФГ та ін.);
б) щодо управління майном державних підприємств, які належать до сфери відповідного міністерства (прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію державних підприємств, установ і організацій у відповідній галузі, затвердження статутів державних підприємств галузі, укладення і розірвання контрактів з керівниками цих підприємств, здійснення контролю за ефективністю використання закріпленого за підприємствами державного майна, подання згоди Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутних фондів яких включається державне майно, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підвідомчих державних підприємств, на вихід структурних підрозділів зі складу підвідомчих державних підприємств, на вступ (і вихід) державних підприємств у добровільні господарські об'єднання та ін.). 44. Правове становище холдингових компаній Холдингова компанія - відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності)
Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства.
корпоративне підприємство - господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія;
кооперативними підприємствами є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються й формі господарських товариств, і також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Холдингові компанії можуть утворюватися:
а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);
б) іншими суб'єктами на договірних засадах.
У випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання.
Державна реєстрація холдингових компаній проводиться державним реєстратором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та інших нормативно-правових актів.
Статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного фонду холдингової компанії.
Господарське товариство не може мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є.
До виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії належить вирішення питань:
-формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств;
-визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративних підприємств;
-затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств.
До виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії законом або статутом може бути також віднесене вирішення інших питань. 45. Правове становище товарної біржі ст. 279 ГК України визначає товарну біржу як особливий суб'єкт господарювання, що надає послуги в укладанні біржових угод, виявленні попиту та пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаних з ним торгівельних операцій. Товарна біржа як господарська організація є юридичною особою, має відособлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний й інший рахунки в банках, печатка зі своїм найменуванням.
Залежно від характеру асортиментів товарів товарні біржі діляться на вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі на таких біржах є тільки один вид товару); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило, однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є різноманітні асортименти різноманітних товарів). Так, наприклад, у Донецькій області за станом на 1 жовтня 2004 р. торгово-біржову діяльність здійснювали 31 біржа, у т.ч. 22 товарні, 6 універсальних, 1 спеціалізована, 1 фондова, 1 нерухомості.
Залежно від організації розрізняють публічно-правові (відкриті) біржі й приватноправові (закриті). Публічно-правові біржі функціонують у Європі (Франції, Бельгії, Нідерландах). Приватноправові біржі (закритого типу) діють у Великобританії, США й інших країнах. У той же час варто підкреслити, що в умовах посилення публічного початку в економіці розвинених країн приймається відповідне законодавство, що передбачає посилення державного контролю за діяльністю товарних бірж. Е.Н. Сохацька підкреслює, що сьогодні майже не залишилося приватних бірж, які працюють на принципах самоврядування. У діяльність приватноправових бірж втручається держава шляхом прийняття відповідного законодавства й створення спеціальних органів для контролю за їхньою діяльністю. Тому можна говорити, про виникнення змішаного типу організації біржової торгівлі. В Україні товарні біржі належать до приватноправових тому що ступінь державного регулювання торгово-біржової діяльності вкрай незначний й самі біржі носять закритий характер.
В залежності від характеру діяльності розрізняють біржі прибуткові (комерційні) і неприбуткові (некомерційні).
Товарні біржі в Україні є некомерційними організаціями. Це означає, що кошти, отримані за рахунок джерел дозволених законодавством (оплата послуг біржі, плата за реєстрацію контрактів, вступні й періодичні внески й т.д.). направляються на компенсацію витрат, пов'язаних з функціонуванням біржі, на відновлення оснащення й технологічного процесу, стимулювання працівників біржі й т.п.
Залежно від місця й ролі у світовій біржовій торгівлі розрізняють міжнародні й національні товарні біржі. Міжнародні біржі обслуговують конкретні товарні ринки. У їхній роботі можуть брати участь представники ділових кіл різних країн. Ці біржі можуть надати право укладати спекулятивні (арбітражні) угоди, які дають можливість діставати прибуток від різниці в котирувальних цінах на біржах різних країн. Країни, у яких функціонують міжнародні біржі, беруть на себе зобов'язання чітко дотримуватися відповідного валютного, торгівельного й податкового режимів, які забезпечують їхню діяльність.
Міжнародні товарні біржі функціонують у країнах з розвинутою ринковою економікою й надійною кредитно-фінансовою системою. Такі біржі функціонують у США, Франції й Китаї (Гонконгу) і деяких інших країнах. На території СНД міжнародними називають Московську міжнародну фондову біржу, Міжнародну продовольчу біржу, Кузбаську міжнародну товарно-сировинну біржу, Українську міжбанківську валютну біржу. Однак такі біржі вважати міжнародними в повному розумінні цього слова не можна, оскільки ні валютний, ні торгівельний, ні податковий режими, які діють у Росії й Україні, не забезпечують у достатньому ступені вільного переміщення прибутку, отриманого в процесі біржової діяльності.
Національні біржі діють у межах однієї країни. Вони враховують особливості розвитку виробництва, обігу й споживання матеріальних ресурсів, що властивій даній країні. При цьому валютний, податковий і торгівельний режими забороняють проведення арбітражних угод й участь у біржових торгах фірм й осіб -- нерезидентів країни місцезнаходження біржі.
Залежно від сфери діяльності біржі розділяють на центральні, міжрегіональні й регіональні (локальні). Як показує практика торгово-біржової діяльності в багатьох країнах, територіальне розташування бірж може збігатися із центрами торгівельних зв'язків і транспортних шляхів. Наприклад, Гамбурзька біржа кави й Міжнародна Нью-Йоркська біржа кави, цукру й какао перебувають не в місцях виробництва, а в центрах міжнародної торгівлі. Міжрегіональні біржі, як правило, поєднують райони виробництва й споживання товарів.
В Україні до таких бірж можна віднести -- Товарну біржу АПК центральних областей України (м. Черкаси), Кримську універсальну біржу, Українську універсальну товарну біржу й ін. Регіональні біржі -- це здебільшого обласні біржі, які охоплюють своєю діяльністю території, що збігаються з адміністративно-територіальним поділом. В Україні -- це Донецька товарна біржа, Харківська товарна біржа. Одеська товарна біржа, Полтавська регіональна агропромислова біржа, Західно-Українська регіональна агропромислова біржа, Чернігівська обласна агропромислова біржа «Сівера» й ін.
Згідно ст. 279 ГК України товарна біржа створюється на основі добровільного об'єднання зацікавлених суб'єктів господарювання. Створення товарної біржі здійснюється шляхом укладання засновниками угоди, що визначає порядок її створення, склад засновників, їхнього обов'язку, розмір і строки сплати пайових вступних і періодичних внесків. Аналогічні положення містить ст.5 Закону. Таким чином, укладання угоди засновниками товарної біржі має на меті створення товарної біржі. Вона служить, насамперед, для визначення порядку й умов погодженої діяльності засновників зі створення біржі.Порядок проведення державної реєстрації визначається ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців». З урахуванням основних положень цього нормативно-правового акту при державній реєстрації товарної біржі державному реєстраторові надаються наступні документи:
-- заповнена реєстраційна картка на проведення державної реєстрації;
-- копія угоди засновників про створення товарної біржі;
-- два екземпляри уставу товарної біржі;
-- документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору за проведення державної реєстрації.
Державному реєстраторові забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації товарної біржі. Строк державної реєстрації товарної біржі, як юридичної особи, не повинен перевищувати трьох робочих днів від дня надходження документів для проведення державної реєстрації. Датою державної реєстрації товарної біржі є дата внесення в Єдиний державний реєстр запису про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію товарної біржі повинне бути оформлене й видано засновникам не пізніше наступного робочого дня після державної реєстрації.
Як особливий суб'єкт господарювання товарна біржа наділяється спеціальною компетенцією, обумовленою цілями й завданнями цієї організації. Так, згідно ГК України (ст. 280):
-- установлювати відповідно Закону й чинного законодавства України власні правила біржової торгівлі й біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів;
-- створювати підрозділи біржі й затверджувати положення про них;
-- розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти й типові контракти;
-- зупиняти на якийсь час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня піднімаються більше ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір;
-- установлювати вступні й періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, які надаються біржею;
-- установлювати інші грошові збори;
-- установлювати й стягувати відповідно уставу біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення уставу біржі й біржових правил;
-- створювати арбітражні комісії для вирішення спорів у торгівельних угодах;
-- укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них, у тому числі на біржах, розташованих за межами України;
-- вносити в державні органи пропозиції з питань, які стосуються біржової діяльності;
-- видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні й рекламні видання;
_ здійснювати інші права, передбачені уставом біржі. При цьому біржа наділяється також і певними обов'язками:
-- створення умов для проведення біржової торгівлі;
-- регулювання біржових операцій;
-- регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, які допускаються до обігу на біржі;
-- надання членам і відвідувачам біржі організаційних й інших послуг;
-- збір, обробка й поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку.
46. Правове становище фондової біржі Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися і купуватися. Саме фондова біржа зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та виконує інші функції, пов'язані з обігом цінних паперів.Правову основу діяльності фондової біржі становить комплекс нормативно-правових актів різної юридичної сили:
Господарський кодекс України (статті 356-361, що визначає основні засади посередництва, пов'язаного з випуском та обігом цінних паперів (ст. 356), ліцензування (ст. 357) та умови здійснення цієї діяльності (ст. 358), вимоги до укладення угод щодо цінних паперів (ст. 359), основи правового статусу фондової біржі як торговця цінними паперами (ст. 360-361);
Закон України від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери і фондову біржу” (статті 32-36): визначає поняття та основні засади створення та функціонування фондової біржі як організації, метою діяльності якої є організація укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних;
Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджені наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. № 331;
Положення про регулювання діяльності фондових бірж та торговельно-інформаційних систем, затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 січня 1997 р. № 9 (в редакції рішення ДКЦПФР від 04.09.2003 р. № 364);
Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, затверджені наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва та рішенням ДКЦПФР від 14 березня 2001 р. № 49/60, інші акти законодавства України, а також статут та правила фондової біржі.
Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства (закритого або відкритого) не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами (банками, акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом їхньої діяльності). Засновники мусять мати дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонерові - торговцеві цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків.
Реєструються фондові біржі відповідно до Положення про державну реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.09.2003 № 364.
Перелік документів, що подаються на реєстрацію до Державної комісії, вміщено в пункті 28 зазначеного Положення. Рішення про видачу Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі (або про відмову у видачі - за наявності підстав) приймається не пізніше 30 календарних днів з дня одержання передбачених Положенням документів. Для здійснення державної реєстрації фондової біржі до ДКЦПФР подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію фондової біржі;
2) копія протоколу зборів засновників щодо створення фондової біржі;
3) статут та засновницький договір фондової біржі;
4) список засновників, акціонерів, учасників фондової біржі із зазначенням найменування, місцезнаходження, коду ЄДРПОУ, номера та терміну дії ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів: діяльності по випуску та обігу цінних паперів, номерів телефонів;
5) документ, що засвідчує сплату засновниками внеску до статутного фонду фондової біржі у розмірі, передбаченому чинним законодавством;
6) копія договору, що передбачає передачу засновникам у власність або користування приміщення (частини приміщення);
7) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію фондової біржі.
Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі.
Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом - зборами акціонерів.
У статуті фондової біржі визначаються:
1) її найменування і місцезнаходження;
2) найменування і місцезнаходження засновників;
3) розмір статутного фонду;
4) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;
5) права і обов'язки членів фондової біржі;
6) організаційна структура;
7) компетенція і порядок створення керівних органів;
8) порядок і умови відвідування фондової біржі;
9) порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;
10) порядок припинення діяльності.
У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі.
Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, пов'язану з торгівлею цінними паперами. У зв'язку з цим правила повинні передбачати:
1) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
2) порядок торгівлі на фондовій біржі;
3) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
4) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
5) порядок формування цін біржового курсу та їх публікацію;
6) обов'язки членів біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої діяльності;
7) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
8) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
9) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
10) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.
Порядок проведення торгів на фондовій біржі значною мірою подібний до порядку торгів на товарній біржі.
На фондовій біржі можуть укладатися вищезгадані види біржових угод - форвардні контракти та ф'ючерсні контракти.
Державне регулювання щодо фондових бірж (як учасників ринку цінних паперів), включаючи й контроль за їх діяльністю, здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Антимонопольний комітет України, інші державні органи у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. Відповідно до ст. 38 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”, ст. 7 Закону “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, Положення про державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах” (затверджено рішенням ДКЦПФР від 08.05.2001 р. № 14), ДКЦПФР призначає державних представників на фондових біржах, уповноважених здійснювати контроль за додержанням положень статуту та правил фондової біржі та брати участь у роботі керівних органів фондових бірж.
Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в частині здійснення контролю за діяльністю фондових бірж, зокрема, є:
- здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері;
- захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:
- реєструє правила функціонування організаційно оформлених ринків цінних паперів;
- встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;
- встановлює порядок складання звітності учасників ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України;
- визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів - також з Національним банком України особливості ведення обліку операцій з цінними паперами;
- встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж та призначає державних представників на фондових біржах;
- встановлює вимоги та стандарти щодо обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;
- координує роботу по підготовці фахівців з питань фондового ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами, та проводить сертифікацію фахівців;
- розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери.
Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади і відповідними органами самоврядування.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право:
- у разі порушення фондовою біржею законодавства про цінні папери, статуту та правил фондової біржі зупиняти торгівлю на фондовій біржі до усунення таких порушень;
- проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності фондових бірж;
- надсилати фондовим біржам обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного законодавства;
- надсилати матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність, якщо до компетенції комісії не входить накладення адміністративних стягнень за відповідні правопорушення;
- надсилати матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;
- розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти;
- порушувати питання про звільнення з посад керівників фондових бірж у випадках недодержання ними чинного законодавства України, з метою захисту інтересів інвесторів та громадян;
- призначати тимчасово (до двох місяців) керівників фондових бірж, зупиняти або припиняти допуск цінних паперів на фондові біржі або торгівлю ними на будь-якій фондовій біржі, зупиняти кліринг та укладення договорів купівлі-продажу на певний термін для захисту інтересів держави, інвесторів;
- вилучати під час проведення перевірок на строк до трьох діб документи, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери.
Особливості припинення діяльності фондової біржі. Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності фондової біржі. її діяльність припиняється у тому разі, коли число членів біржі стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у випадку неприйняття нових членів протягом шести місяців.
Оскільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно до законодавства України про господарські товариства. 47. Правове становище торгово-промислових палат
ЗАКОН УКРАЇНИ "Про торгово-промислові палати в Україні"
Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, що створені і діють відповідно до законодавства України, і громадян України, зареєстрованих як підприємців, і їхнього об'єднання. Торгово-промислова палата може займатися підприємницькою діяльністю тільки в тім обсязі, у якому це необхідно для виконання її статутних задач. Отримана нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а направляється на виконання її статутних задач. Торгово-промислова палата є юридичною особою.Торгово-промислова палата відповідає за своїми обов'язками всіма приналежними їй способами і майном.
Торгово-промислова палата не відповідає по зобов'язаннях своїх членів, так само як члени торгово-промислової палати не відповідають по її зобов'язаннях.Торгово-промислова палата не відповідає по зобов'язаннях створених нею підприємств і інших організацій, так само як підприємства й інших організацій не відповідають по зобов'язаннях торгово-промислової палати. Торгово-промислові палати створюються за принципом добровільного об'єднання їхніх засновників. Принцип добровільного об'єднання підприємців у торгово-промислову палату складається в праві вибору чи входити не входити в її склад. Торгово-промислові палати створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (регіональні торгово-промислові палати). У межах кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена тільки одна торгово-промислова палата. На території України діє Торгово-промислова палата України.
Порядок створення торгово-промислової палати
1. Торгово-промислова палата створюється з ініціативи не менш п'ятдесятьох засновників, що знаходяться на відповідній території. 2. Засновники торгово-промислової палати скликають установчий з'їзд (конференцію) чи загальні збори, на якому приймається статут і створюються керівні органи торгово-промислової палати.
1. Торгово-промислові палати мають право:
-проводити з доручення державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а також з інших питань, що стосується правий і інтересів підприємців;
-представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової чи палати з доручення її членів їхні інтереси;
-надавати з доручення українських і іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, зв'язані з захистом їхніх прав і інтересів, відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України;
-звертатися з доручення облич, права яких порушені, в Антимонопольний комітет України з заявами про порушення законодавства про захист від несумлінної конкуренції;
-проводити за замовленням українських і іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних і імпортних) і визначати їхня вартість;
-завіряти і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями й інші документи, зв'язані зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності;
-здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом;
-організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні і за її межами;
-організовувати семінари, конференції, ділові переговори по економічних питаннях за участю українських підприємців і іноземних фірм як в Україні, так і за її межами;
-укладатися необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні й інші угоди з українськими й іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами;
-видавати інформаційні, довідкові, рекламні і методичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали й інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності;
-створювати, реорганізовувати і ліквідувати підприємства й інші організації з метою виконання статутних задач у порядку, установленому законом;
-самостійно визначати методи здійснення своєї діяльності;
-установлювати структуру, штатний розклад, чисельність працівників, форми і розміри оплати і матеріального стимулювання їхньої праці відповідно до законодавства України;
-створювати з ініціативи учасників суперечки третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві чи територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів;
-виконувати інші повноваження, що не суперечать законодавству України.
Поиск по сайту: