АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Об’єктивні підстави державного регулювання господарської діяльності

Читайте также:
  1. Адміністративний захист прав суб’єктів підприємницької діяльності.
  2. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
  3. Антропогенез і регулювання стосунків
  4. Б) Принципи радянської державної служби базуються на розроблених В. І. Леніним основних принципах державного апарату.
  5. Банкрутство як підстава припинення господарської діяльності.
  6. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності
  7. Бідність, її причини та показники. Соціальна політика держави як політика регулювання доходів.
  8. Велика Британія: політика державного регулювання
  9. Види господарської діяльності
  10. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню
  11. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню
  12. Види зовнішньоекономічної діяльності.

Господарська діяльність − діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність (як і будь-яка інша) вимагає організації та керівництва.

Всі рівні організації господарської діяльностіє необхідними, але особливе значення має державний рівень. Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для нормальної його життєдіяльності. Це стосується й сфери господарювання -економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з врахуванням інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти. Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі.

Державне регулювання ГД – система типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюються уповноваженими державними органами, з метою стабілізації і пристосування соціально-економічної системи до нових умов.

Підстави державного регулювання ГД:

1.Забеспечення і громадських потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку

2. Адаптація економічної і соціальної системи управління до нових умов

3. Формування державного бюджету

4. Захист навколишнього середовища і користування природними ресурсами

5. Забезпечення зайнятості населення

6. Забезпечення безпеки та оборони країни

У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту.Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

 

 

  1. Правові форми та методи державного регулювання господарської діяльності в Україні.

 

 

Господарська діяльність (як і будь-яка інша) вимагає організації та керівництва.

Всі рівні організації господарської діяльностіє необхідними, але особливе значення має державний рівень. Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для нормальної його життєдіяльності. Це стосується й сфери господарювання -економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з врахуванням інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти. Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі.

Здійснюючи економічну політику, держава застосовує різні правові форми і засоби.

Правові форми держ. регулювання ГД – це врегульовані правом, відмінні за конкретними цілями і способом здійснення види діяльності держави (уповноважених державних органів, а також органів місцевого самоврядування - щодо делегованих державою повноважень) у сфері економіки. Розрізняють такі основні правові форми державного регулювання господарської діяльності: нормативне регулювання, планування, управління, контроль.

Нормативне регулювання означає встановлення компетентними органами держави правил здійснення господарської діяльності.

Планування – визначення за допомогою правових засобів, основних напрямів і конкретних результатів діяльності країни регіонів, галузей чи окремих суб’єктів господарювання

Розрізняють директивне та індикативне планування. Перше є обов'язковим для всіх тих суб'єктів господарювання, котрим воно адресоване, і за сучасних умов застосовується переважно в державному секторі економіки; друге (індикативне) має рекомендаційний характер, передбачає заходи заохочення для виконавців плану і в такий спосіб орієнтує їх на бажану для держави та суспільства поведінку у сфері господарювання.

Управління – прийняття компетентними органами рішень, обов’язкових для суб’єктів господарювання з оперативних питань господарського життя

Контроль – встановлення компетентними органами ступеня відповідних фактичних напрямів і результати діяльності суб’єктів господарювання, встановлення державних правил, а також виявлення порушень в діяльності суб’єктів і вжиття заходів щодо їх усунення.

Від форм державного регулювання господарською діяльністю слід відрізняти методи державного регулювання такою діяльністю

Методи державного регулювання ГД – це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб’єктів господарювання, з метою отримання необхідного для суспільства результату.

Методи державного регулювання господарською діяльністю поділяються на:

1) Адміністративні методи – це такі способи впливу держави, коли необхідний результат для суспільства, шляхом прямого впливу компетентного органу, що підлягає однозначному та обов’язковому виконанню суб’єктом господарювання;

2) Економічні методи– такі способи впливу держави, коли необхідний результат досягається через економічний інтерес виконавців.

До економічних методів слід віднести:

- встановлення податкових пільг;

- державне кредитування суб'єктів господарювання;

- надання дотацій;

- застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку у сфері господарювання.

 

 

  1. Поняття та ознаки господарських правовідносин

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що складаються при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

- сфера - економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального, локального);

- зміст — безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;

- особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання - індивідуальний підприємець або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК України);

- поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає: 1) сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; 2) наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління,

а щодо відокремлених підрозділів - право господарського використання із зазначенням конкретних майнових повноважень суб'єкта цього права);

- значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків.

На підставі узагальнення вказаних ознак можна дати таке визначення:

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно із ГК господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

 

  1. Види господарських правовідносин.

 

Господарські правовідносини -врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у сфері безпосереднього здійснення господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю, характеризується особливим суб’єктним складом, а також поєднання організаційних та майнових елементів.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості, з навчальною метою, для наукових цілей.

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними ознаками. Так, відповідно до ГК господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ГК визначає як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання та ін.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії — всередині господарської організації. Наука господарського права за цією ознакою розрізняє ще один вид господарських відносин - міжгосподарські або зовнішньогосподарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:

- горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

- вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

 

 

  1. Методи господарського права

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних та майнових елементів) породжує численні методи правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Методи господарського права - сукупність способів регулювання впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських правовідносин

Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать:

Метод владних приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта.

Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).

Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це - примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)