Тема 4.1.5 Методика визначення ефективності. Соціальна ефективність

План

1 Система показників ефективності

2 Оцінювання ефективності капітальних вкладень

3 Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

4 Соціальна ефективність

1 Система показників ефективності

Справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Система показників ефективності має відображати витрати всіх ресурсів, що споживаються на підприємстві; стимулювати використання резервів; забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управління. У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

- ефективності використання основних фондів;

- ефективності використання оборотних фондів;

- ефективність використання праці (трудових ресурсів);

- ефективність окремих видів діяльності;

- узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.

2 Оцінювання ефективності капітальних вкладень

Оцінювання ефективності капіталовкладень: абсолютна ефективність показує загальну величину їх віддачі, а порівняльна – з метою визначення кращого з можливих варіантів.

Інвестиції – сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Реальні інвестиції – це вкладення капіталу у різні сфери народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних (будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої) і нематеріальних активів (технічна, технологічна, науково-практична документація, патенти, ліцензії, ноу-хау) підприємства. Такі інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється зіставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну економічну ефективність можна оцінити за допомогою показників:

1) коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат, Е, 1/рік:

де DП – приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П – загальна сума прибутку для новостворювальних об’єктів, грн.;

КВ – загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкладень), грн.

2) Строк окупності капіталовкладень, Т_ок, років, який є оберненим показником до Е:

3. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

Резерви підвищення ефективності:

1) ресурсний напрямок – ефективність використання основних фондів – рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості для оборотних – зменшення обсягів незавершеного виробництва, удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення, прискорення реалізації готової продукції, зменшення обсягів дебіторської заборгованості, аналізувати основні причини втрат та нераціонального використання, забезпечити обгрунтоване нормування витрат матеріалів, організувати використання вторинних ресурсів, праці – внутрішньозмінні втрати робочого часу, рівень використання засобів механізації, аналіз системи стимулювання, визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих;

2) організаційний – ефективність управління та ефективність організації, наприклад звернути увагу на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного);

3) технологічний – ефективність техніки та ефективність технології – потрібен не простий перехід на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою..

4 Соціальна ефективність

Неухильне зростання соціальної ефективності – кінцева мета діяльності підприємств. Рівень економічної результативності діяльності служить матеріально-фінансовою базою для розв’язання будь-яких соціальних проблем. Слід зазначити, що й досі бракує науково обгрунтованої методики її визначення.

Принципові підходи до оцінки соціальної ефективності:

1) її слід визначати на двох рівнях – локальному (на підприємстві стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників) і на муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому);

2) має значення рівень задоволення соціальних потреб працівників за рахунок коштів підприємства: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень, оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок, надання безповоротних позичок на придбання житла, будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, спортивних споруд; забезпечення нормальних (безпечних для здоров’я) умов праці та охорони довкілля; оплата навчання працівників у середніх і вищих навчальних закладах;

3) треба враховувати соціальні заходи за рахунок місцевого та державного бюджетів, розмір яких формується під впливом податкових надходжень: установлення мінімальної зарплати робітникам держпідприємств; встановлення і виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім’ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексація зарплати і пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; реалізація соціальних програм;

4) визначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірювання, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту неможливе.

Контрольні питання

1) Які групи показників виділяють в системі оцінки ефективності діяльності підприємства.

2) Які показники характеризують ефективність капітальних вкладень?

3) Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства.

4) Яке значення має для підприємства зростання соціальної ефективності?

5) Підходи до оцінки соціальної ефективності.

Модуль 4.2. Ефективність ресурсів

Тема 4.2.1 Виробничі інвестиції підприємства

План

1 Поняття інвестицій, їх види, завдання

2 Структура виробничих інвестицій, розрахунок потреби в них. Джерела фінансування

3 Ризик в інвестиційній діяльності

4 Капітальне будівництво як спосіб реалізації виробничих інвестицій підприємства

1 Поняття інвестицій, їх види, завдання

Значну частину у складі ресурсів підприємства становлять інвестиційні ресурси. Їх формування, використання регулюється законодавством України.

Інвестиції – сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюються прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До них належать кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді документації; права користування природними ресурсами, будинками; інші цінності.

Юридичні та фізичні особи, які здійснюють вкладання капіталу (інвестування) у згаданих вище формах цінностей, називаються інвесторами.

Інвестиційна діяльність підприємства – це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання прибутку або доходу.

Завдання інвестиційної діяльності:

1) досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

2) максимізація прибутків від інвестиційної діяльності;

3) мінімізація інвестиційних ризиків;

4) забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності.

Склад інвестицій за окремими ознаками:

1) об’єкт інвестування – фінансові, реальні;

2) характер інвестування – прямі, непрямі;

3) період інвестування – короткострокові, середньострокові, довгострокові;

4) форма власності інвестиційних ресурсів – приватні, державні, іноземні, спільні.

Фінансові інвестиції – придбання акцій, облігацій або інших цінних паперів. Найбільш поширене придбання акцій з метою отримання дивідендів.

Реальні інвестиції – вкладення капіталу з метою відтворення матеріальних і нематеріальних активів (будинки, споруди, патенти, ліцензії тощо). Такі реальні інвестиції називають виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають – капітальні вкладення.

Прямі – вкладення капіталу в певні об’єкти самим інвестором без участі фінансових посередників.

Непрямі інвестиції – участь в інвестиційному процесі різного роду фінансових установ як посередників.

Короткострокові – від декількох місяців до декілька років (близько 3 років); середньострокові – 3-10 років; довгострокові – більше 10 років.

Приватні – здійснюються окремими особами або фірмами недержавної форми власності.

Державні – фінансуються з державного або місцевих бюджетів, більш стабільніші, мають більший термін окупності.

Іноземні – те, що вкладається іноземними інвесторами в Україні.

Спільні – інвестиційні сертифікати, які випускаються в обіг інвестиційними фірмами.

2 Структура виробничих інвестицій, розрахунок потреби у них. Джерела фінансування

Виробничі інвестиції (капітальні вкладення) – кошти, що направляються на розширення відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури: затрати на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення, заміну основних фондів, що вибули.

Валові капіталовкладення – загальна сума витрат капіталу на відтворення, чисті – витрати лише на відтворення основних фондів, розраховуються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань.

До складу капітальних вкладень включають: вартість будівельно-монтажних робіт (будівництво будівель, споруд, монтаж обладнання); вартість технологічного, енергетичного та іншого обладнання, інструментів, інвентаря; витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок.

Структура виробничих інвестицій:

1) галузева – розподіл капіталовкладень (КВ) за галузями;

2) територіальна – розподіл за районами, областями;

3)технологічна – розподіл між затратами на будівельні роботи, вартістю обладнання, іншими КВ. Позитивна тенденція – збільшення частки витрат на устаткування, інвентар;

4) відтворювальна - співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів. Позитивна тенденція – збільшення питомої ваги на технічне переоснащення;

5) за формами власності – приватні, державні.

Етапи планування КВ:

1) обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій в залежності від економічної ситуації на ринку;

2) визначення джерел фінансування.

Джерела фінансування:

- власні кошти підприємства;

- позичкові інвестиційні кошти (кредити, емісія облігацій, цільові держкредити);

- залучені інвестиції (засоби держбюджету, внески іноземних та вітчизняних інвесторів).

Підприємству необхідно розробити інвестиційну стратегію.

3 Ризик в інвестиційній діяльності

Ризик – можливість того, що відбудеться якась несприятлива подія у вигляді втрати підприємством частини ресурсів, зменшення доходів, виникнення додаткових витрат. Треба розробити заходи протидії:

1) страхування (майнове або від нещасних випадків);

2) розподіл ризиків – суб’єкти інвестиційної діяльності розподіляють між собою ризик пропорційно вкладенням;

3) створення резерву коштів на покриття непередбачених витрат;

4) розсіювання ризику – одночасне інвестування декількох проектів.

4 Капітальне будівництво як спосіб реалізації виробничих інвестицій підприємства

Капітальне будівництво – це процес створення нових, технічного переоснащення, реконструкції, розширення діючих об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури. Характеризується тривалим циклом, складністю споруджуваних об’єктів, великими затратами ресурсів. Капітальне будівництво може здійснюватися підрядним та господарським способом. Кінцевий результат – введення в дію виробничих потужностей. При виконанні будівельних робіт визначається кошторисна вартість будівництва, визначаються обсяги інвестування. Завдання безпосереднім виконавцям доводяться за допомогою титульного списку будівельно-монтажних робіт: перелік об’єктів, строки будівництва, потужність об’єктів, витрати на будівельно-монтажні роботи, інші дані.

Контрольні питання

1 Що таке інвестиції, види інвестицій

2 Що відноситься до виробничих інвестицій

3 Етапи планування капітальних вкладень на підприємствах.

4 Ризик в інвестиційній діяльності.

5 Ознаки капітального будівництва.

Тема 4.2.2 Якість та конкурентоспроможність продукції

План

1 Суть, показники та методи оцінювання якості продукції

2 Стандартизація та сертифікація продукції

3 Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції

1 Суть, показники та методи оцінювання якості продукції

Якість продукції – сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції задовольняти певні потреби споживачів відповідно до її призначення.

Обставини, які викликають необхідність поліпшення якості в сучасних умовах:

1) потреби науково-технічного прогресу;

2) зміна споживчих запитів населення;

3) нестача або обмеженість природних ресурсів;

4) підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах;

5) розвиток зовнішньої торгівлі.

Оцінка якості передбачає визначення наступних її рівнів:

1) абсолютний рівень якості – обчислюють певні показники без порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів;

2) відносний рівень – абсолютні показники зіставляються з відповідними показниками аналогічних кращих зразків;

3) перспективний рівень якості – відображає пріоритетні напрями розвитку науки і техніки;

4) оптимальний рівень якості – мінімальна величина загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

Показники якості:

1) одиничні показники якості - характеризують окремі властивості виробу (призначення, надійність і довговічність, технологічність, ергономічні, стандартизації та уніфікації, економічні, патентно-правові).

2)комплексні показники – вимірюється група властивостей виробу: продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

3) узагальнюючі показники – коефіцієнт оновлення асортименту, частка сертифікованої продукції; частка продукції на експорт; обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінам и під час сезонного розпродажу; питома вага браку в загальному випуску.

Методи оцінки якості продукції:

1) об’єктивний – вимірювальний (при оцінці якості використовують технічні засоби контролю) і реєстраційний (спостерігають і підраховують кількість предметів, випадків);

2) органолептичний – аналізують сприймання органами чуття людини споживчих властивостей товару;

3) розрахунковий – розраховують показники якості новостворених виробів.

Конкурентоспроможність – це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення. Чинники забезпечення конкурентоспроможності продукції: продукт, ціна, канали збуту, реалізація, рівень кадрового потенціалу та управлінських структур.

Управління якістю – це дії, спрямовані на встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівня якості продукції в процесі її проектування, виробництва та експлуатації. Механізм управління якістю: прогнозування і планування виробництва; стимулювання виробництва продукції високої якості; контроль за виробництвом; стандартизація та сертифікація продукції.

Управління конкурентоспроможністю – це встановлення оптимального співвідношення між чинниками забезпечення конкурентоспроможності (якістю, ціною, системою збуту, обслуговування).

2 Стандартизація та сертифікація продукції

Стандартизація включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Процес стандартизації регулюється сукупністю нормативно-технічної документації:міжнародні стандарти, держстандарти, галузеві стандарти, технічні умови, стандарти підприємств. Стандарт на продукцію – в ньому встановлюються показники, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Сертифікація продукції – оцінка відповідності продукції певним вимогам та видача певного документа-сертифіката. Сертифікат – документ, що засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідності вимогам міжнародних стандартів. В Україні існує обов’язкова та добровільна сертифікація. Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри, які видають сертифікати відповідності. Державний нагляд здійснює Держкомітет по стандартизації та сертифікації. За порушення стандартів передбачені штрафні санкції.

3 Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції

1) виробничо-технічні – вдосконалення проектування, використання найсучасніших технологій, контроль якості сировини, матеріалів, поліпшення стандартизації;

2) організаційні – вдосконалення організації виробництва і праці, підвищення кваліфікації кадрів;

3) економічні – прогнозування і планування якості, встановлення прийнятних цін, стимулювання виробництва високоякісної продукції;

4) соціальні – кадрова політика, створення належних умов праці і відпочинку, мотивація праці.

Питання для перевірки знань

1 Що розуміють під визначенням «якість продукції».

2 Рівні визначення якості продукції.

3 Показники якості.

4 Методи оцінки якості продукції.

5 Поняття конкурентоспроможність продукції.

Тема 4.2.3 Маркетингова діяльність підприємства

План

1 Функції та принципи маркетингу

2 Стратегія і тактика маркетингу

3 Особливості визначення суспільного попиту на окремі види продукції

1 Функції та принципи маркетингу

Маркетинг – це виробничо-комерційні діяльність під підприємства, спрямована на виявлення і задоволення потреб у його продукції (послугах) через продаж на ринку з метою одержання прибутку.

Функції маркетингу:

1) вивчення ринку, його сегментування, аналіз і прогнозування попиту;

2) вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства;

3) визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку;

4) розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;

5) реклама, збут та його стимулювання;

6) політика ціноутворення.

Принципи маркетингу:

1) орієнтація на задоволення потреб покупців;

2) цілеспрямований та активний вплив на попит;

3) гнучке реагування виробництва на зміну потреб і попиту споживачів;

4) використання ціноутворення як механізму реагування і впливу на кон’юктуру ринку;

5) вибір ефективних форм і методів доставки, реклами та продажу продукції;

6) підтримування творчої атмосфери серед працівників відділу маркетингу.

2 Стратегія і тактика маркетингу

Стратегія маркетингу включає такі основні рішення та обгрунтування:

1) ринок, на якому виступає підприємство;

2) особливості (стратегія) поведінки на ньому;

3) склад і обсяг продукції, яка пропонуватиметься на ринку;

4) розробка нової продукції;

5) форми й методи реклами, доставки і збуту продукції;

6) ціни на продукцію.

Реалізація стратегії здійснюється шляхом прийняття конкретних рішень з різних питань, які можна назвати тактикою маркетингу.

Стратегія і тактика грунтуються на вивченні ринку, його постійному аналізі та сегментуванні. Головний показник ринку для продавця – попит на його продукцію, тобто потреба в ній, забезпечена реальною купівельною спроможністю покупців. Попит є змінною величиною, важливо виявити фактори, від яких він залежить, насамперед, аналізують конкурентоспроможність продукції. Сегментація – розподіл ринку за певними ознаками на групи покупців. Критерії сегментації ринку товарів виробничого призначення: географічні, галузеві, потужність споживача (великі, середні, малі підприємства), стабільність клієнту (постійні, періодичні споживачі). Критерії сегментації предметів народного споживання: географічні, демографічні (стать, вік, рівень доходу, освіта), соціальні (суспільні групи, партії), психологічні (тип особистості, характер поведінки, спосіб життя).

3 Особливості визначення суспільного попиту на окремі види продукції

Організації виготовлення конкретних видів продукції (надання послуг) має передувати вивчення попиту на зовнішньому та внутрішньому ринках через маркетинг, систематичне проведення маркетингових досліджень:спочатку треба дізнатися, який товар, з якими властивостями, за якими цінами, в якій кількості та де саме хоче придбати потенційний покупець, і лише потім планувати та організовувати його виробництво.

1) вивчають суспільний попит на вид продукції;

2) визначають загальну потребу в засобах праці;

3) розраховують потребу в матеріальних ресурсах виходячи із запланованих обсягів виробництва та норм витрат сировини,матеріалів тощо;

Необхідні обсяги виробництва предметів споживання визначають з урахуванням обсягу і структури попиту на них окремо для продовольчих і промислових товарів, при цьому враховують очікувані обсяги сільськогосподарської сировини та існуючі норми споживання цих товарів відповідними групами населення.

Суспільний попит на продукцію вітчизняних підприємств коригують з урахуванням передбачуваного імпорту товарів, що їх буде імпортовано.

Питання для перевірки знань

1 Що таке маркетинг?

2 Принципи маркетингу.

3 Функції маркетингу.

4 Стратегія маркетингу.

5 Який показник ринку є головним для продавця?

6 За якими критеріями сегментується ринок?

Тема 4.2.4 Зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕД)

План

1 Суть і законодавче регулювання ЗЕД. Види ЗЕД підприємства

2 Принципи здійснення ЗЕД. Пошук та вибір іноземного партнера

3 Форми розрахунків при ЗЕД. Стратегія ЗЕД підприємства

1 Сутність і законодавче регулювання ЗЕД. Види ЗЕД підприємства

ЗЕД – одна із сфер господарської діяльності підприємства, пов’язана із виходом на зовнішні ринки та функціонування на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.

ЗЕД регулюється Законами України. До такого виду діяльності належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності;

- наукова, науково-технічна, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними партнерами;

- міжнародні фінансові операції;

- спільна підприємницька діяльність;

- орендні та лізингові операції;

- інші види ЗЕД, не заборонені законодавством.

Види ЗЕД підприємства:

1) ЗЕД;

2) виробнича кооперація;

3) інвестиційне співробітництво;

4) валютні і фінансові кредитні операції;

5) спільне підприємництво.

Чинники, що гамують вихід на світовий ринок:

1) недостатня стабільність банківсько-фінансової системи;

2) затримка виплати платежів за інвестованим іноземним капіталом;

3) відсутність чіткого правового регулювання;

4) нестача кваліфікованих кадрів.

2 Принципи здійснення ЗЕД. Пошук та вибір іноземного партнера

Принципи здійснення ЗЕД підприємства України:

1) суверенітет народу України у ЗЕД;

2) свобода ЗЕД;

3) юридична рівність;

4) верховенство закону;

5) захист інтересів суб’єктів ЗЕД;

6) еквівалентність обміну.

Зовнішньоторговельна діяльність – основний вид ЗЕД. Підприємства самостійно здійснюють вибір іноземного партнера, номенклатури товарів, визначення ціни та вартості угоди, обсягу поставок.

Існує чотири основних виду зовнішньоторговельних операцій;

1) експорт – вивіз товарів, робіт, послуг;

2) імпорт – ввіз товарів, робіт, послуг;

3) реекспорт – зворотний вивіз раніше ввезеного з-за кордону товару без будь-якої його переробки в Україні;

4) реімпорт – зворотний вивіз раніше вивезеного із країни товару, який не піддавався переробці за кордоном.

Під правильності вибору зовнішньоекономічного партнера залежить ефективність ЗЕД. Необхідно його оцінити на фоні інших фірм, тобто проаналізувати його діяльність, проаналізувати ємність та структуру ринку, на який планується вихід.

Обов’язково укладається зовнішньоекономічний договір – матеріально обумовлена угода, суть регулюється Законом України “Про ЗЕД”.

3 Форми розрахунків при ЗЕД. Стратегія ЗЕД підприємства

При ЗЕД використовуються такі форми розрахунків:

1) банківський переказ – покупець дає доручення обслуговуючому його банку перевести певну суму в іншу країну і виплатити одержувачеві переказ, має обмежене використання, бо існує ризик неоплати за відправлений товар та ризик непоставки товару після його оплати;

2) інкасо – вилучення певної заборгованості через банк після пред’явлення продавцем документів,досить надійна форма, але продавець ризикує тим, що на момент відправки товару він немає гарантій щодо платоспроможності покупця, а покупець ризикує тим, що він оплачує неодержаний товар;

3) акредитив – за розпорядженням покупця банк виплачує певну суму продавцеві за умови надання ним певного набору документів у встановлені терміни, основна увага приділяється якості документів, ризик для продавця – банк, який відкрив акредитив, може бути не в змозі виплатити суму за пред’явленими документами, ризик покупця – може одержати поставку, яка не повністю відповідає умовам договору. Перевага для продавця – більш захищений від неплатоспроможності покупця, перевага для покупця – платіж здійснюється тільки після відправки товару;

4) відкритий рахунок – і покупець, і продавець відкривають відкриті рахунки, на яких враховується заборгованість, використовується рідко, продавець не має гарантій платежу, оскільки оплата товару проводиться після того, як всі права на нього перейшли до покупця.

Стратегія ЗЕД – обгрунтування довгострокових цілей фірми. Вона може бути реалізована наступними методами:

1) розміщення капіталу в країнах з відносно низькими податками;

2) участь у міжнародному концерні;

3) використання лізингу.

Треба враховувати всі можливі чинники ЗЕД: національна зовнішньоекономічна політика, чинники міжнародних ринків, інформаційне забезпечення ЗЕД, обізнаність щодо проблем міжнародного маркетингу, міжнародної торгівлі. Також треба мати на увазі транспортну інфраструктуру, наявність сировинно-матеріальних ресурсів, кваліфікованої дешевої робочої сили, доцільність інвестицій, юридичну захищеність.

Контрольні питання

1 Яка діяльність відноситься до зовнішньоекономічної?

2 Які чинники гамують вихід України на світовий ринок?

3 Принципи здійснення ЗЕД.

4 Основні форми розрахунків у ЗЕД.

Тема 4.2.5 Банкрутство та ліквідація підприємства

План

1 Суть та причини банкрутства.

2 Види ліквідації підприємства

3 Реструктуризація та санація

1 Суть та причини банкрутства

Банкрутство – це визнана арбітражним (тепер – господарським) судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Боржником є суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Причинами банкрутства можуть бути зовнішні і внутрішні чинники.

Симптоми банкрутства:

1) спад попиту на продукцію і зменшення обсягів виробництва;

1) втрата клієнтів і покупців;

2) зниження прибутковості виробництва;

3) збільшення величини неліквідних оборотних коштів;

4) неритмічність виробництва;

5) низький рівень використання виробничого потенціалу і зниження рівня продуктивності праці;

6) скорочення робочих місць;

7) збільшення витрат на виробництво і реалізацію продукції;

8) припинення поточних платежів і систематичне порушення термінів погашення зобов’язань;

9) зменшення потоку грошових коштів від здійснення операцій;

10) падіння ринкової ціни цінних паперів і скорочення виплачуваних дивідендів.

Етапи порушення справи про банкрутство:

1) встановлення факту неплатоспроможності боржника;

2) документальне підтвердження вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство;

3) оцінка майна боржника;

4) виявлення всіх можливих кредиторів;

5) обгрунтування можливості реструктуризації або санації;

6) реструктуризація або санація (якщо можливі);

7) визнання боржника банкрутом.

2 Види ліквідації підприємства

Припинення діяльності може відбутись:

- із власної ініціативи;

- на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством;

- у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

- на інших підставах, передбачених актами України.

Ліквідація підприємства за юридичними підставами може бути двох видів:

- добровільна;

- примусова.

Створюється ліквідаційна комісія, яка після проведення інвентаризації та оцінки майна розпочинає продаж майна у випадку необхідності погашень зобов’язань.

3 Реструктуризація та санація

Кризові явища в економіці обумовлюють необхідність перебудови існуючої системи виробництва шляхом реструктуризації і санації підприємств, які є потенційно конкурентоспроможними, або ж ліквідація збиткових підприємств.

Реструктуризація – здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності та задоволення вимог кредиторів.

Мета проведення – створення таких суб’єктів господарювання, які здатні виготовляти конкурентоспроможну продукцію, бути технічно забезпеченими і фінансово-дієздатними.

Зовнішні причини реструктуризації:

1) технологічний процес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв’язку);

2) міжнародна економічна інтеграція;

3) докорінні зміни на ринках розвинутих країн;

4) зміни соціально-економічних систем;

5) політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні причини:

1) незадовільний рівень загального менеджменту;

2) слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

3) неконкурентоспроможність продукції;

4) слабка робота служби маркетингу;

5) конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

Реструктуризація передбачає зміни майна (правового статусу), організаційної та виробничої структури, залученого капіталу, активів, доходів і витрат, персоналу, інших структур.

Види:

1)за повнотою вирішуваних проблем

- часткова – для відновлення технічної дієздатності шляхом додаткової емісії цінних паперів, переоцінка активів;

- комплексна – розробка нової організаційної структури, технічної політики, зміни у менеджменті;

2) за метою змін

- санаційна – застосовується коли підприємство перебуває у передкризовому або кризовому стані і має мету вийти з нього;

- адаптаційна – кризи нема, але з’являються негативні тенденції і треба адаптувати підприємство до нових ринкових умов;

- випереджуюча – має місце в успішних компаніях, які прагнуть підсилити конкурентні переваги.

3) за об’єктом змін

- управлінська – зміна організаційної структури, менеджменту, маркетингової політики;

- технічна – підвищення виробничого потенціалу, покращення системи постачання;

- економічна – для забезпечення відповідного рівня рентабельності;

- фінансова – стосується управління пасивами, передбачає зміну структури пасивів шляхом відстрочки погашення заборгованості, зниження відсоткової ставки по заборгованостям, заміни частки заборгованості на акції, аннулювання заборгованості, отримання від кредиторів нових позик або гарантій;

- реструктуризація власності – зміна власника державних підприємств за зміни власності через зміну участі в капіталі;

4)за тривалістю періоду

- оперативна – розрахована на декілька місяців, використовуються внутрішні ресурси;

- стратегічна – довгострокова, передбачає залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування.

Етапи процесу реструктуризації:

1) усвідомлення необхідності змін;

2) формування команди;

3) діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем;

4) визначення цілей;

5) розробка бізнес-плану реструктуризації;

6) реалізація бізнес-плану;

7) коригуючи дії.

Програма реструктуризації – перелік заходів, що дозволяють досягти поставленої мети – підвищення прибутковості діяльності підприємства.

Санація (фінансове оздоровлення) – комплекс заходів, спрямованих на виведення підприємства із кризи, відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Санація може проводитися у 3 випадках:

1) до моменту порушення кредиторами питання про банкрутство, якщо підприємство звертається за зовнішньою допомогою;

2) якщо підприємство, звернувшись до господарського суду щодо порушення справи про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації;

3) якщо рішення про санацію виносить господарський суд на підставі одержаних пропозицій щодо задоволення вимог кредиторів до боржника.

Етапи класичної моделі санації:

1) причинно-наслідковий аналіз кризової ситуації

2) рішення щодо ліквідації або санації;

3) визначення цілей санації;

4) програма санації;

5) проект санації;

6) бізнес-план санації;

7) реалізація санаційних заходів та вихід з кризи.

Контрольні питання

1 Що таке банкрутство підприємства?

2 Хто визнається банкрутом?

3 Симптоми банкрутства.

4 Етапи порушення справи про банкрутство.

5 Реструктуризація та санація підприємства.

Список літератури

1 Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Антіка, 2002. – 480 с.

2 Джурабаєв К.Т., Астаф’єв В.Є. Організація та планування електротехнічного виробництва. Управління електротехнічним підприємством. –М.: Вища школа, 1989. – 367 с.

3 Зайцев М.Л. Економіка промислового підприємства. Практикум: Учбовий посібник. – М.: ІНФРА, 1999. – 192 с.

4 Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

5 Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Структурно-логічний навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 457 с.

6 Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навчальний посібник – К.: КНЕУ, 1999. – 328 с.

7 Протопопова В.О., Полонський А.Н. Економіка підприємства. – К.: ЦУЛ, 2002. – 220 с.

8 Шегда А.В., Литвиняк Г.М. та ін. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 с.

9 Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік: Навчальний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3 «Звіт про фінансові результати»

11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати»

Поиск по сайту: