Тема 2.4.2 Оплата праці на підприємстві

План

1 Форми і системи заробітної плати

2 Формування фонду оплати праці

1 Форми і системи оплати праці

Основними вимірниками результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві. Такому поділу вимірників затрат праці відповідають дві форми зарплати, що базуються на тарифній системі – відрядна та погодинна

Погодинна зарплата виражає залежність між її розміром та кількістю відпрацьованого часу робітником. Вона впроваджується при оплаті праці адміністративно-управлінського й обслуговуючого персоналу, що працює за ненормованим робочим днем, робіт, які важко чи недоцільно нормувати. Вона поділяється на власне погодинну, позмінну (поденну) й помісячну. Погодинна оплата праці включає просту погодинну й погодинно-преміальну системи. При простій – загальний заробіток обчислюється шляхом множення годинних тарифних ставок, які відповідають тарифному розряду працівника, на кількість фактично відпрацьованого часу. При погодинно-преміальній системі оплати праці, крім заробітку, обчисленого за тарифними погодинними ставками за фактично відпрацьований час, працівникам додатково нараховується премія за досягнення певних показників. Ця система створює у робітника додаткові стимули до підвищення ПП і поліпшення якісних показників своєї роботи. Вона застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються нормуванню (роботи з ремонту, налагодження устаткування).

Погодинна форма оплати праці має такі системи:

1) пряма погодинна, З_пог., грн.

де - фактично відпрацьований за місяць час, год.

2) погодинно-преміальна система, при якій заробіток обчислюється за формулою, , грн.:

де Прем - сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників, грн., встановлюється у відсотках від основної зарплати.

Застосування відрядної форми заробітної плати визначається можливістю нормування та обліку праці, а доцільність – залежністю і необхідністю підвищення продуктивності праці працівника.

Оскільки тарифна система містить оцінку одиниці праці лише в часі, то відрядну форму можна вважати похідною від погодинної, бо для відрядної здійснюється перехід оцінки праці в часі до оцінки по виробах.

Відрядна форма заробітної плати має такі системи: пряма відрядна; непряма відрядна; відрядно-преміальна; відрядно-прогресивна; акордна; бригадна відрядна.

Пряма відрядна заробітна плата розраховується за формулою, , грн.

де Рв – розцінка за один виріб, грн./вир.;

N – кількість виробів, виготовлених за певний проміжок часу, шт.

або

де С_год – годинна тарифна ставка робітника і -го розряду, грн./год;

- норма штучного часу на операцію, год/шт;

Н_вир– норма виробітку за одну годину, шт.

Непряма відрядна система заробітної плати застосовується для оплати праці допоміжних робітників, які обслуговують основних робітників. При цьому заробіток робітників, які оплачуються за непрямою відрядною системою оплати праці, залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують. За цією системою в промисловості оплачуються слюсарі-ремонтники, електрики, наладчики устаткування, транспортні робітники та ін.

Непряма відрядна заробітна плата розраховується за формулою, , грн.:

де - непряма відрядна розцінка за один виріб, грн./вир;

- кількість виробів, виготовлених за певний проміжок часу основними робітниками, шт.

де - денна тарифна ставка допоміжного робітника, який оплачується по непрямій, відрядній системі, грн./день, ();

- кількість робочих місць, які обслуговуються допоміжним робітником за встановленими норматива, од.;

- планова норма виробітку виробів за день, встановлена для кожного робочого місця, яке обслуговується, вир./день, од.;

- тривалість зміни, год.

Відрядно-преміальна система заробітної плати - найбільш пощирена з усіх систем відрядної форми заробітної плати. Заробіток робітника () складається з двох частин: заробітку, розрахованого за прямими відрядними розцінками та премії за досягнення певних якісних показників згідно зі спеціальними положеннями про преміювання робітників-відрядників, грн.:

де Прем – частина заробітку у вигляді премії, грн.

де а – відсоток премії.

Відрядно-прогресивна система заробітної плати застосовується, по-перше, тимчасово (на певний строк), по-друге, на так званих «вузьких місцях», коли треба матеріально зацікавити робітників у перевиконанні норм виробітку, щоб «розшити» ці «вузькі місця».

За цією системою оплати праці виробіток робітників в межах вихідної бази оплачується по прямих відрядних розцінках, а виробіток понад вихідну базу – по підвищених розцінках, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, випущеної понад вихідну базу, , грн.:

де - пряма відрядна розцінка, грн./шт.;

- кількість виробів, виготовлених за певний проміжок часу в межах

вихідної бази, шт;

- кількість виробів, виготовлених понад вихідну базу за певний

проміжок часу, шт;

- підвищена відрядна розцінка, визначена з урахуванням надбавки,

грн./шт.

де - відсоток надбавки за шкалою надбавок.

де в - відсоток для визначення виробітку понад вихідну базу.

2 Формування фонду оплати праці (ФОП)

Загальний ФОП складається із фондів тарифної зарплати погодинників і відрядників і цілого ряду доплат, тому планування ФОП починають з розрахунку саме фондів тарифної оплати праці.

Фонд тарифної зарплати погодинників, Ф_т.пог., грн.

Ф_т.пог.= å Ч_i * F_еф.р.і* С_год1* К_сер.i

де Ч_i – чисельність погодинників, що працюють в і -тих умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих), чол.;

F_еф.р.і – дійсний фонд часу роботи одного погодинника при і -тих умовах праці, н-год./рік;

С_1i – годинна тарифна ставка погодинника першого розряду при і -тих умовах праці, грн./год.;

К_сер.i – середній тарифний коефіцієнт погодинників при 1-тих умовах праці.

К_сер.i = å Ч_j * К_j / å Ч _j

де Ч _j – чисельність погодинників j -го розряду, чол.;

К _j – тарифний коефіцієнт j -го розряду.

Фонд тарифної зарплати відрядників, Ф_т.відр., грн.:

Ф _т.відр.= å Т_i * С_1i * К_сер.i

де Т_i – сумарна трудомісткість робіт при і -тих умовах праці, н-год./рік;

С_1i – годинна тарифна ставка відрядника першого розряду при і -тих умовах праці, грн./год.;

К_сер.i – середній тарифний коефіцієнт відрядників при і-тих умовах праці.

К _сер.i = å Т_j * К_j / å Т_j

де Т_j – трудомісткість робіт по j -тому розряду, н-год.

Просумувавши фонди тарифної зарплати погодинників і відрядників і доплати по преміальним системах, одержують фонд основної зарплати. Додавши до нього інші види доплат, одержують годинний, денний, місячний і річний ФОП.

Контрольні питання

1 Форми оплати праці та їх системи.

2 Коли застосовується погодинна форма оплати праці?

3 Основні умови застосування відрядної форми оплати праці.

4 Методика розрахунку загального фонду оплати праці підприємства.

5 У яких випадках доцільно використовувати відрядно-прогресивну форму оплати праці.

Блок 3 Планування виробничої, економічної та соціальної діяльності підприємства

Модуль 3.1 Планування виробництва

Тема 3.1.1. Регулювання, прогнозування та планування діяльност

План

1 Економічні функції держави. Державне регулювання економік

2 Податкова політика

3 Держзамовлення

4 Державна інвестиційна політика

5 Планування виробництва. Методи планування

6 Бізнес-планування

1 Економічні функції держави. Державне регулювання економіки

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Ця функція здійснюється за напрямами: формування правових засад функціонування економіки, забезпечення економіки необхідною кількістю грошей, усунення недоліків ринкового саморегулювання, перерозподіл доходів, забезпечення населення обов’язковими товарами. Економічні функції держави здійснюються через механізм бюджетної, грошово-кредитної, фіскальної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та іншої політики.

Держрегулювання економіки – це регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основний принцип – мінімальне втручання держави в економічні процеси.

2 Податкова політика

Податок – це обов’язковий платіж, який сплачується до бюджету з юридичних осіб і громадян. Податкове регулювання проводиться з метою нагромадження власних фінансових коштів підприємницькими структурами і формування бюджетних коштів держави.

Загальнодержавні податки та збори% ПДВ, акцизний збір, податок на землю, мито, збір за забруднення навколишнього середовища, збір за спеціальне використання природних ресурсів, податок на прибуток та ін. Місцеві податки та збори: комунальний податок, податок з реклами, збір за паркування, збір за використання місцевої символіки тощо.

По кожному податку та збору встановлена відповідна законодавчо-нормативна база, яка регулюється Податковим кодексом України.

3 Держзамовлення

Держзамовлення є одним із способів регулювання взаємовідносин між державою та суб’єктами господарювання, яке передбачає формування на договірній основі необхідних для задоволення державних потреб обсягів і складу продукції та розміщення державних контрактів на поставку продукції серед підприємств. Держзамовниками є міністерства, державні адміністрації, бюджетні установи. Виконавці – суб’єкти господарювання всіх форм власності. Взаємовідносини регламентуються державним контрактом, фінансуються за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших залучених для цього джерел фінансування. Відбір можливих виконавців держзамовлення здійснюється на конкурсній основі (провадяться тендери).

4 Державна інвестиційна політика

Державна інвестиційна політика – це комплекс економічних, адміністративних і правових заходів держави, спрямованих на активізацію інвестиційної діяльності. Її принципи:

1) збільшення частки власних коштів підприємств у фінансові інвестиційні процеси; - зміщення акцептів з безпосереднього бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

2) виділення коштів для реалізації державних проектів, спрямованих на структурну перебудову економіки;

3) здійснення фінансування об’єктів за рахунок бюджетних коштів на конкурсній основі;

4) надання переваги раніше розпочатому будівництву, переоснащенню діючих підприємств;

5) запровадження системи страхування інвестицій.

Напрями державної інвестиційної політики:

- підтримка інновацій, які становлять основу сучасного технологічного процесу;

- захист інтелектуальної власності;

- сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України та міжнародному інноваційному співробітництву.

5 Планування виробництва. Методи планування

Планування як розділ економіки становить собою систему упорядкованих знань про сутність, методологію та принципи розробки планів, організацію планової роботи на підприємстві.

Планування – одна із функцій керування підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку.

Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби ї методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства.

План – це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства. Він повинен бути не тільки переліком основних видів робіт та послуг, що виконуються, але й передбачати використання передової технології виробничої або комерційної діяльності, забезпечувати необхідними коштами та економічними ресурсами.

Принципи планування:

1) принцип необхідності – повсюдне та обов’язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності;

2) принцип єдності – спільність економічних цілей та взаємодій різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління;

3) принцип безперервності – процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарського циклу;

4) принцип гнучкості – надання планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв”язку з виникненням непередбачених обставин;

5) принцип точності – усілякий план повинен бути складеним з такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов’язково має забезпечити ефективність діяльності;

6) принцип системності – це використання кількісних та якісних закономірностей в системах, а будь-який господарюючий суб’єкт це система, яка складається, наприклад, з підрозділів;

7) принцип пріоритетності – це переважне, головне значення чого-небудь; необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем та ін.

При планування розробляють плани різних видів: плани підрозділів підприємства; загальні плани підприємства; цільові плани; плани різних періодів часу (довго-, середньо- та короткострокові).

В умовах ринку зростаюче значення має прогнозування зовнішнього середовища та внутрішніх умов діяльності.

Перспективне планування охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгостроковий план виражає стратегію підприємства, він має більш концептуальний характер ніж розрахунковий. Середньостроковийплан – це деталізований план на перші роки діяльності підприємства. Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством, а також планів на місяць, квартал. Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування.

Методи планування як складова частина методології планування становлять сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується.

Методи планування:

1) балансовий метод використовується при плануванні необхідних ресурсів для задоволення потреб підприємства. Його суть зводиться до розробки спеціальних балансів, в одній частині яких показують всі напрямки використання ресурсів у відповідності із потребами, а в другій – джерела надходження цих ресурсів. В балансі повинна бути рівність між вказаними двома частинами. Розробляються матеріальні, трудові, фінансові баланси.

2) нормативний метод планування є найбільш точним. Суть його полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів, розцінок та тарифів;

3) метод економіко-математичного моделювання – це механізований і автоматизований метод з використанням ЕОМ. АРМ економіста – автоматизоване робоче місце економіста підприємства;

4) економіко-аналітичний метод засновано на глибокому аналізі діяльності підприємства та експертній оцінці можливих змін.

Розділи плану господарчої діяльності підприємства відображають його галузеву належність та організаційну структуру.

6 Бізнес-планування

Бізнес-планування в економіці України – явище достатньо нове і дуже необхідне.

Функції бізнес-планування:

1) можливість використання бізнес-плану для розробки загальної концепції, генеральної стратегії розвитку підприємства;

2) планування дає можливість оцінити та контролювати процес розвитку діяльності підприємства;

3) залучення до здійснення проектів та реалізації планів потенційних партнерів, які можуть вкласти власний капітал або технології.

На відміну від традиційного планування бізнес-планування враховує не тільки внутрішні цілі підприємства, але й зовнішні цілі осіб, які можуть бути корисними підприємницькій справі – потенційні інвестори, постачальники та споживачі.

На відміну від стратегічного, бізнес-планування включає не весь комплекс загальний цілей підприємства, а тільки одну з них, ту, яка пов’язана зі створенням та розвитком визначеного (нового) бізнесу. Близьким до бізнес-плану є такий документ як техніко-економічне обгрунтування. Але в останньому особливий акцент роблять на виробництві.

Бізнес-план можна визначити як план отримання прибутку в процесі підприємницької та комерційної діяльності. Це план розвитку підприємства, план виробничо-комерційної діяльності, орієнтованої на отримання високого прибутку, забезпечення конкурентоспроможності, виживаності та стійкості підприємництва в ринковій економіці. Він дає відповідь на питання, що необхідно зробити, щоб завоювати хорошу ділову репутацію. Зміст бізнес-плану визначається типом підприємства.

Види бізнес-планів: для діючого підприємства, для нового підприємства, для цілей приватизації, для реорганізуємих підприємств.

Приблизна структура бізнес-плану для підприємства:

1) титульний лист;

2) резюме - пишеться після того, як бізнес-план повністю підготовлено. Резюме повинно бути коротким, прочитавши його потенційні інвестори повинні зрозуміти ідеї та перспективи бізнесу і вирішити, чи варто втрачати час на читання бізнес-плану;

3) історія бізнесу - для вже працюючого підприємства;

4) опис продукції (послуг) - детальний опис майбутнього товару;

5) аналіз положення справ у галузі – описуючи галузь, важливо показати абсолютні розміри ринку, чи схильний ринок до росту або застою, основні групи споживачів;

6) оцінка конкурентів;

7) план виробництва - головна задача цього розділу, довести потенційним партнерам, що підприємство може реально виготовляти необхідну кількість товарів у необхідні строки та в потрібній кількості. Окрім технічного опису повинен містити економічні розрахунки витрат виробництва;

8) план маркетингу - політика підприємства в галузі торгівлі та обслуговування, рекламна стратегія;

9) організаційний план знайомить із формою власності, питаннями керування, розподілення уповноважень та відповідальності, типом організаційної структури підприємства;

10) юридичний план – для нових підприємств вказується форма ведення справи (форма власності та правовий статус підприємства - приватне, державне, колективне);

11) ринок та план продаж- вірогідні покупці, місткість потенційного ринку, обсяги продажу;

12) фінансовий план - найважливіша складова частина бізнес-плану. В ньому наводяться прогноз прибутків та збитків, проект розподілення грошових потоків та проект бухгалтерського балансу, а також проект спеціального рахунку капітальних вкладень. В ньому підраховується фінансовий підсумок;

13) програма інвестування - план отримання коштів для створення та розширення підприємства;

14) охорона довкілля - треба оцінити можливий вплив на зовнішнє середовище діяльності підприємства, наскільки воно є екологічно небезпечним, заходи по зменшенню негативного впливу на довкілля;

15) оцінка ризику та страхування – необхідно дати відповіді на питання, як зменшити ризики та втрати. Ризики бувають – ринковий, конкурентних технологій, зовнішній та внутрішній, ресурсний, ризик капітальних вкладень, ризик псування майна, втрати часу, невиконання зобов’язань. Реальна програма управління ризиками повинна були вироблена на тонкощах ринку страхових послуг;

16) додатки – графіки, схеми, таблиці.

Оформлення та стиль бізнес-плану: речення повинні бути короткими, чіткими, енергійними; не слід застосовувати технічні терміни, складні для потенційних користувачів бізнес-плану; він повинен містити тільки ту інформацію, яка відноситься до справи; ідеї бізнес-плану не повинні бути сильно амбіціозними; вміле використання фотографій, діаграм, графіків, малюнків; чітка структура бізнес-плану та ін.

Контрольні питання

1 У чому полягає економічна функція держави?

2 За якими напрямками держава виконує свою економічну функцію?

3 Основні принципи державного регулювання економіки.

4 Що таке податок?

5 Яким чином регулюються взаємовідносини між державою і суб’єктами господарювання?

6 У чому полягає державна інвестиційна політика?

7 Принципи державної інвестиційної політики.

Тема 3.1.2. Розробка та обгрунтування виробничої програми підприємства

План

1 Поняття виробничої програми, правила її розробки

2 Складові елементи формування виробничої програми

1 Поняття виробничої програми, правила її розробки

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Основою обгрунтування плану виробництва і збуту є маркетинг. Підприємства повинні виробляти те, що потрібно споживачам, служба маркетингу вивчає ринок товарів для визначення оптимального асортименту та обсягу продукції. З потенційними споживачами укладаються договори. Важливу роль відіграє реклама, системи просування товару на ринок.

Особливості формування виробничої програми в ринкових умовах:

1) плани виробництва і реалізації орієнтуються на ринкові потреби споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов”язань;

2) в основі виробничої програми - договір на поставку певної продукції, постачальники, споживачі обираються підприємством самостійно, воно ж встановлює ціни та ін.;

3) планування програми повинно бути гнучким, тобто у поточних планах можливі корригування показників;

4) пріоритетними є натуральні показники і показники якості продукції;

5)виробнича програма повинна формуватись з урахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

6) плани повинні бути багатоваріантними, реалізація повинна давати високий прибуток.

Формування виробничої програми базується на таких елементах: ринковий попит, держконтракти, держзамовлення, власні потреби підприємства, портфель замовлень на продукцію інших підприємств-споживачів.

2 Складові елементи формування виробничої програми

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральні показники – обсяг продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту. Номенклатура – перелік назв окремих видів продукції, асортимент – різновидність виробів в межах даної номенклатури.

Обсяг виробництва в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП - З_п + З_к

де ОВ – обсяг виробництва, натур.один.;

ОП – обсяг поставок, натур.один.;

З_п, З_к – запаси продукції на складах на початок і кінець планового року, натур.один.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, валового і внутрізаводського обороту, обсяг НЗВ.

Обсяг товарної продукції (ТП) – готова продукція, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки, тара, що не входить в гуртову (оптову) ціну виробу.

Обсяг ТП розраховується за формулою, грн.:

ТП = åN_i * Ц_і + Р

де N_і - випуск продукції і –го виду в натур.один.;

Ц _і - гуртова ціна підприємства і -го виробу, грн.;

Р - вартість робіт і послуг на сторону, грн.

Валова продукція (ВП) – вся продукція у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності, грн.:

ВП = ТП – (НЗВ_п – НЗВ_к) – (І_п – І_к)

де НЗВ_п, НЗВ_к – вартість залишків НЗВ на початок і кінець планового періоду, грн.;

І_п, І_к – вартість інструменту для власних потреб на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот (ВО) – обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот (ВЗО) – кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки, грн.:

ВП = ВО – ВЗО

Реалізована продукція (РП) – продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на поточний рахунок або мають надійти у зазначений термін, грн.:

РП = ТП + (Г_п - Г_к) + (В_нп – В_нк)

де Г_п, Г_к – залишки готової нереалізованої продукції на початок і кінець планового року, грн.;

В_нп, В_нк – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців на початок і кінець планового року, грн.

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок (РП_п), грн.:

РП_п = РП - åN_i * Ц_і

де åN_i *Ц_і - вартість недопоставленої продукції, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП), грн.:

ЧП=ТП – (М+А)

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обгрунтована наявними виробничими ресурсами (трудовими, матеріальними), а також виробничою потужністю підприємства.

Питання для перевірки знань

1 Що таке виробнича програма підприємства.

2 Що є основою обгрунтування плану виробництва і збуту

3 На яких елементах базується формування виробничої програми?

4 Назвіть натуральні та вартісні показники виробничої програми.

5 Дайте визначення понять: асортимент, номенклатура.

Модуль 3.2 Собівартість продукції

Тема 3.2.1. Загальна характеристика витрат та їх класифікація

План

1 Поняття витрат та собівартості продукції

2 Класифікація витрат

3 Управління витратами та контроль витрат за місцями та центрами

відповідальності

1 Поняття витрат та собівартості продукції

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати, які поділяють на три групи:

1) витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства – витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації;

2) витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва, джерела фінансування – амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо;

3) витрати на соціальний розвиток колективу – соціально-культурні, жит лові потреби, фінансування за рахунок прибутку.

Найбільшу питому вагу мають витрати на виробництво.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Для обчислення собівартості важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають:

1) дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

2) підготовка й освоєння нової продукції;

3) безпосередньо на виробництво (сировина, матеріали, амортизація, оплата праці);

4) обслуговування виробничого процесу та управління ним;

5) збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати та ін.);

6) охорона довкілля;

7) набір і підготовка кадрів;

8) поточна раціоналізація виробництва.

2 Класифікація витрат

По-перше, розрізняють витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Витрати на одиницю в масовому або серійному виробництві обчислюють як середні за певний період, а в одиничному виробництві – як індивідуальні.

Для планування, обліку та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками:

1) за ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати однорідні за складом і є первинними: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів: витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі, адміністративні витрати та ін.;

2) за способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на одиницю продукції. Непрямі пов’язані з виготовленням не конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, експлуатація будівель, споруд.

3) на підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня кількість не залежить від обсягу продукції (у певних межах): витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. Змінні витрати – витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.

4) залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними (здійснюються щоденно в даному періоді), одноразовими (не частіше як один раз на місяць), майбутніми (оплата відпусток, сезонні витрати).

3 Управління витратами та контроль витрат за місцями та центрами відповідальності

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв для постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратами включає організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат; облік та аналіз витрат; стимулювання економії і зниження витрат.

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов’язком кожного працівника, передусім спеціалістів і керівників.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з’ясовувати причини відхилень і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

Управління витратами передбачає їх розподіл за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування (робоче місце, дільниця, цех), центр відповідальності - поєднання місця витрат з центром, відповідальним за їхній рівень(відділ реклами, відділ постачання). За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг).

Питання для перевірки знань

1 Що таке витрати?

2 На які групи поділяються витрати.

3 Які витрати включаються до собівартості продукції?

4 За якими ознаками класифікуються витрати?

5 Як змінюються постійні та змінні витрати при зміні обсягів виробництва?

6 Що включає в себе система управління витратами?

Тема 3.2.2 Сукупні витрати та собівартість продукції

План

1 Кошторис виробництва

2 Собівартість продукції (послуг). Види собівартості

1 Кошторис виробництва, його склад та значення

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками: кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, зв”язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис та собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати – вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва): сировина, матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі, паливо та енергія, будівельні матеріали, запчастини, допоміжні матеріали. Із витрат на матеріальні ресурси вираховують вартість зворотних відходів, тобто залишки сировини, матеріалів;

2) витрати на оплату праці – виплата зарплати за окладами і тарифами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток, оплата іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи – відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу,відрахування до фонду страхування від нещасних випадків на виробництві;

4) амортизація основних фондів і нематеріальних активів – сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди, інвентарна тара);

5) інші витрати, пов’язані з основною діяльністю – витрати на відрядження, на послуги зв’язку, виплати матеріальної допомоги, плата за професійні послуги (банківські, аудиторські, нотаріальні та ін.).

Складається кошторис та такою схемою.

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, при зменшенні – додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

2 Собівартість продукції. Види собівартості

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів підприємства, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Види собівартості в залежності від часу розрахунку:

1) планова – визначається перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану;

2) фактична собівартість – фактичні витрати на виробництво за даними бухгалтерського обліку;

3)нормативна собівартість – витрати на виробництво та реалізацію, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів;

4) кошторисна собівартість – витрати на окремий виріб або замовлення, що виконуються в разовому порядку.

Види собівартості в залежності від витрат, що входять до неї:

1) технологічна – витрати, пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції;

2) цехова – витрати цехів на виготовлення продукції;

3)виробнича – витрати підприємства, пов“язані з процесом виробництва, фактично виробнича собівартість збігається з цеховою.

Види собівартості за тривалістю розрахункового періоду – місячна, квартальна, річна.

Також розрізняють собівартості: індивідуальна (витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного підприємства) та середньогалузева (витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі).

Питання для перевірки знань

1 Назвіть елементи витрат на виробництво

2 Які витрати включаються до елемента «Інші операційні витрати»?

3 Який документ складається за економічними елементами? Його значення.

4 За якими ознаками класифікуються види собівартості.

5 Значення показника «собівартість продукції».

Тема 3.2.3. Калькуляція продукції

План

1 Поняття: калькуляція, калькуляційна одиниця, об’єкт калькулювання

2 Методика обчислення основних статей калькуляції

3 Методи калькулювання

4 Основні фактори зниження собівартості

1 Поняття: калькуляція, калькуляційна одиниця, об’єкт калькулювання

Калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Воно потрібне для обгрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах. Як правило, складають планові та фактичні калькуляції.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється: основна та допоміжна продукція (інструмент, енергія); послуги та роботи (ремонт, транспортування). Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок).

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (наприклад, 1 трактор, для вугілля – одна тонна, електроенергія – одна кіловат-година, 100 пар взуття і т.д.)

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей:

1) сировина та матеріали;

2) покупні напівфабрикати, комплектуючі, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) енергія технологічна;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна зарплата виробників;

6) додаткова зарплата виробників;

7) відрахування на соціальні заходи по зарплаті виробників;

8) підготовка та освоєння виробництва;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) утримання та експлуатація машин і устаткування;

11) загальновиробничі витрати;

12) адміністративні витрати;

13) витрати на збут.

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість, сума 11 – цехову (виробничу) і всіх статей – повну собівартість. В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної.

2 Методика обчислення основних статей калькуляції

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами.

Стаття «Сировина і матеріали» – витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, для їх обчислення треба знати норми витрат та ціни. Крім ціни враховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи).

Стаття «Покупні напівфабрикати»- вартість покупних виробів, що потребують монтажу або додаткового оброблення; роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами. Крім ціни слід також враховувати транспортно-заготівельні витрати.

Стаття «Енергія технологічна» – витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі, обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Зворотні відходи» - вартість повернутих відходів, вираховується із загальної суми витрат на матеріали.

Стаття «Основна зарплата виробників» – витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Стаття «Додаткова зарплата » – оплата відпусток, часу виконання держобов’язків, доплати за виконання додаткових функцій, обчислюється у відсотках від основної.

Стаття «Відрахування на соціальні потреби» – у відсотках від суми основної та додаткової зарплати (на пенсійне страхування, соціальне страхування по непрацездатності, на випадок безробіття та страхування від нещасних випадків на виробництві) у вигляді єдиного соціального внеску, ставка якого встановлюється діючим законодавством в залежності від класу професійного ризики певного виробництва.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових виробництв, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їх відшкодування. Такі ж витрати в серійному та масовому виробництві фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Відшкодування зносу спецінструментів»– відшкодування вартості спецінструментів, проектування та виготовлення, ремонт спецінструменту, утримання служб підприємства, що обслуговують виробництво спецінструменту.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» – є комплексною і охоплює такі витрати: амортизація основних виробничих фондів, витрати на електроенергію, пальне для приведення їх в дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (електрики, слюсарі). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції ці витрати обчислюється методом розподілу (найбільш поширений метод розподілу пропорційно основній зарплаті виробників).

Більш обгрунтованим є метод обчислення витрат на утримання та експлуатацію на один виріб залежно від часу його обробки та нормативних витрат на одиницю часу.

Стаття «Загальновиробничі витрати» – витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва): зарплата з відрахуваннями працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, охорону праці.

Стаття «Адміністративні витрати» – ці витрати є такими, як і загальновиробничі, але на рівні підприємства, додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов’язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля та ін.), виплату відсотків за кредит. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою загальновиробничі та адміністративні витрати об’єднують в одну статтю. Розподіляються ці витрати пропорційно основній зарплаті виробників, більш точний метод – пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування.

Стаття «Витрати на збут» – витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції.

Методика розрахунку собівартості:

Вартість сировини і матеріалів, В_мат, грн.

В_мат = m * Ц * (1 + К_тр)

де m - норма витрат матеріалу на один виріб, натур. один.;

Ц – ціна одиниці матеріалу, грн.;

К_тр – коефіцієнт транспортних витрат.

Вартість покупних комплектуючих та напівфабрикатів, В_пок, грн.

В_пок = n * Ц_пок * (1 + К_тр)

де n – кількість покупних на один виріб, натур. один.;

Ц_пок – вартість одного покупного, грн.

Стаття «Послуги виробничі зі сторони» містить в собі витрати на роботи і послуги виробничого характеру (П_вир.) сторонніх підприємств та організацій, витрати на випробування якості сировини, перевіз вантажів по території підприємства. Розраховується відповідно з нормами витрат на один виріб, якщо такі витрати є.

Витрати на електроенергію, яка використовується безпосередньо у виробництві, В_ел., грн.

деåР_н.обл. – сумарна потужність верстатів, устаткування, КВт;

F_еф.обл. – ефективний фонд часу роботи обладнання за рік, год.;

К_о – коефіцієнт одночасності роботи двигунів(0,8);

К_з – коефіцієнт завантаження обладнання (0,9);

К_втр – коефіцієнт втрат у електромережі (0,7);

К_к.д. – коефіцієнт корисної дії електродвигуна (0,95);

Ц_ел.ен. – ціна однієї КВт-години електроенергії, грн.);

Р_н.світ. – номінальна потужність одного світильника, кВт.

Вартість відходів, В_відх, грн.

В_віхд = В_мат * К_відх

де К_відх - коефіцієнт відходів,приймається за даними підприємства.

Всього матеріальні витрати прямі, åВ_м, грн.

åВ_м = В_мат + В_пок. + П_вир. – В_відх.

Визначення основної заробітної плати виробничих робітників, З_осн., грн.

З_осн. = С_г.сер. * t_шт

де С_г.сер. – середня годинна тарифна ставка одного виробничого робітника, грн.;

t_шт – сума норм часу на виготовлення одного виробу, год.

С_г.сер.=

де С_г.1.2,…m – годинна тарифна ставка робітника першого, другого, m-го розряду;

n₁, n_2,….n_m – кількість робітників 1-го, 2-го, m-го розряду.

Додаткова зарплата виробничих робітників включає доплати за особливі умови праці, оплату невідпрацьованого часу (відпустка, виконання держобов’язків), доплати за бригадирство, премії за виконання виробничих показників тощо, З_дод., грн.

З_дод. = З_осн. * К_дод.з.

де К_дод.з. – коефіцієнт додаткової зарплати, приймається за даними підприємства.

Прямі витрати на оплату праці, В_пр., грн.

В_пр.=З_осн. + З_дод

Відрахування на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок)включають в себе відрахування до пенсійного фонду, фонду страхування по тимчасовій непрацездатності, до фонду страхування на випадок безробіття (фонд зайнятості), до фонду страхування від нещасних випадків на виробництві, розраховуються за формулою, В_с.з., грн.:

В_с.з. = В_пр. * К_в.с.з.

де К_в.с.з. – коефіцієнт відрахувань на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок).

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання (ВУЕО) розраховуються за формулою, В_у.е.о., грн.

В_у.е.о.= З_осн. * К_в.у.е.о

де К_в.у.е.о. – коефіцієнт витрат на утримання та експлуатацію обладнання (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми витрат на утримання та експлуатації обладнання до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Витрати на підготовку та освоєння виробництва розраховуються відповідно з нормами витрат на один виріб, якщо такі витрати є.

Всього інші прямі витрати складають, В_ін.пр., грн.:

В_ін.пр.= В_с.з. + В_у.е.о

Загальновиробничі витрати на один виріб розраховуються за формулою, В_з.в., грн.:

В_з.в. = З_осн. * К _з.в.в.

де К_з.в.в. – коефіцієнт загальновиробничих витрат (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми загальновиробничих витрат до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Виробнича собівартість розраховується за формулою, С_{вир., грн.:}

С_вир.= åВ_м + В_пр. + В_ін.пр. + В_з.в.

Визначаються адміністративні витрати за формулою, В_адм., грн.:

В_адм. = З_осн. * К_адм

де К_адм. – коефіцієнт адміністративних витрат (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми адміністративних витрат до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Витрати на збут розраховуються за формулою, В_зб., грн.

В_зб. = С_вир. * К_зб.

де К_зб. – коефіцієнт витрат на збут (розраховується як відношення річної суми витрат на збут до річної суми витрат, що включаються до виробничої собівартості).

Розраховуються інші операційні витрати за формулою, В_{ін.опер.}, грн.:

В_{ін.опер.}= С_вир. * К_ін.

де К_{ін.опер.}- коефіцієнт інших операційних витрат (розраховується як відношення річної суми інших операційних витрат до річної суми витрат, що включаються до виробничої собівартості).

Загальні витрати (повна або загальна собівартість), С_заг., розраховуються за формулою, грн.:

С_заг. = С_вир. + В_адм. + В_зб. + В_{ін.опер.}

3 Методи калькулювання

Найпоширенішими методами обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є позамовний, попередільний та нормативний.

При позамовному методі об’єктом калькулювання є окреме замовлення (контракт), за яким визначаються прямі витрати, а непрямі витрати щомісяця розподіляються між замовленнями. Цей метод може використовуватися для визначення собівартості допоміжних та обслуговуючих виробництв. При попередільному методі об’єктом обліку є собівартість напівфабрикатів за окремими виробами в межах переділу (фази технологічного процесу). При нормативному методі складається нормативна калькуляція виходячи з нормативів витрат, а після закінчення виробничого процесу визначають фактичну собівартість як суму витрат в межах норм плюс сума відхилень від норм.

Загальновиробничі витрати змінні розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати), а постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт обліку з використанням бази розподілу при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. Нормальна потужність – очікуваний середній обсяг діяльності підприємства. Нерозподілені витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення.

Поиск по сайту: