Договір міжнародної експедиції

Поняття міжнародної експедиції. Процес міжнародного товарного обміну змушує укладати низку договорів для його обслуговування. Це насамперед до­говори перевезення, експедиції, збереження тощо. Одним з найважливіших та­ких договорів є договір міжнародної експедиції.

Міжнародна експедиція — обов'язок особи (експедитора) виконати або організувати виконання за винагороду і за рахунок іншої особи (замовника) по­слуг, пов'язаних з відправленням і/або одержанням вантажу в міжнародному сполученні. Сторонами такого договору є суб'єкти різних держав.

Експедитор є посередником між комерсантом, що доручає йому експедиру­вання, і перевізником. У межах експедиції можуть виконуватися такі функції: надання консультаційних послуг; вибір транспортного засобу; укладання дого­вору з перевезення; страхування вантажу; підготовка документів із перевезен­ня; одержання вантажу від клієнта; вирішення питань, пов'язаних з митним оформленням вантажу; передання вантажу вантажоодержувачеві; організація додаткових дій тощо.

Характерною рисою договору експедиції є також те, що у ньому зазначено обов'язки інших осіб, які беруть участь у його виконанні (як правило, участь третіх осіб є необхідною, тому що експедитор не надає усі послуги самостійно).

Змінювана структура послуг з експедиції вантажів, а також відмінності у вирішенні практичних питань щодо експедиції зумовлюють значні складнощі однозначного визначення експедиції та чіткого виділення послуг з експедиції із сукупності інших послуг. При цьому необхідно зазначити, що експедиція охоп­лює послуги лише у сфері обміну і транспортування матеріальних благ (ван­тажів). Послуги, пов'язані з пасажирським транспортом, не є експедиційними.

Розвиток міжнародних торговельних відносин і транспорту сприяв форму­ванню безлічі спеціалізованих варіантів експедиції та відповідних їм орга­нізацій з експедиції. У зв'язку зі специфікою міжнародного обороту торговці, як правило, користуються послугами саме спеціалізованих організацій з експе­диції вантажів.

Міжнародний договір експедиції є підприємницьким, платним та взаємозобов'язальним. Про першу зі згаданих ознак свідчить вимога більшості націо­нальних правових систем, згідно з якою експедитор повинен надавати послуги тільки в межах діяльності свого підприємства. Внаслідок цього обмежується коло суб'єктів, які мають право надавати послуги з експедиції вантажів. Підприємницький характер експедиції також наголошується за договором екс­педиції тим, що діяльність експедитора завжди оплачується. Експедитор діє на підставі замовлення. Конкретне замовлення з експедиції повинне стосуватися послуг, що належать до господарської діяльності особи, яка її здійснює.

Загалом національні законодавства практично всіх держав не передбачають яких-небудь обмежень щодо особи, яка дає замовлення. Замовником може бути будь-яка юридична або фізична особа. Проте стороною укладеного з екс­педитором договору не може бути перевізник того самого вантажу, на рахунок якого повинно надійти замовлення з експедиції.

Найчастіше договір між сторонами укладається поданням замовником за­мовлення на експедицію. Воно подається в письмовій формі, а в термінових ви­падках — телетайпом, телеграфом або навіть телефоном. Поданню замовлення може передувати відповідна пропозиція експедитора.

Регулювання міжнародної експедиції. На сьогодні актів «міжнародного за­конодавства» щодо договору експедиції немає, і договори, що укладаються в цій сфері, ґрунтуються, як правило, на загальних умовах експедиції вантажів, роз­роблених організаціями, які займаються експедиціями.

Роботу над міжнародною уніфікацією регламентації відносин щодо експе­диції було розпочато ще в 1933 р. Міжнародним інститутом уніфікації приват­ного права. Результатом цієї діяльності була розробка в 1966 р. проекту кон­венції, але дотепер не було скликано конференцію з метою її підписання, пере­важно через небажання деяких об'єднань експедиторів (у 1973 р. розпочато нові роботи з проекту конвенції). Тому роль творців правових меж договору ек­спедиції в міжнародному обороті беруть на себе міжнародні організації або єднання комерсантів. Прикладом таких актів є «Загальні умови експедиції, схвалені Польською зовнішньоторговельною палатою» від 1956 р. Крім того, принципи експедиції в міжнародному обороті можуть визначатися угодами, укладеними між організаціями, що займаються експедицією. Таку угоду було, наприклад, укладено експедиторськими організаціями країн РЕВ у 1976 р. (так звана Веймарська угода).

Права та обов'язки сторін за договором міжнародної експедиції. Зміст зобов'язань з експедиції здебільшого відображає зміст конкретного замовлен­ня. Це зумовлено тим, що в більшості національних правових систем регламен­туються лише в загальній формі права й обов'язки сторін договору, і сторонам надано відносно велику свободу у сфері формування змісту конкретного дого­вору експедиції (тим більше це стосується міжнародних договорів експедиції).

У замовленні, як правило, вказують вид товару та інші дані, необхідні для відповідного його виконання, зокрема визначається, які документи будуть не­обхідні для виконання договору з експедиції (ліцензії з імпорту, експорту тощо). Експедитор, як правило, повинен також одержати інші документи, не­обхідні у торговельному обороті: свідоцтво про походження вантажу або свідоцтво про відповідність вантажу санітарним нормам. Крім того, експеди­тор інструктує осіб, зазначених замовником, щодо відправлень вантажу.

Відповідно до практики міжнародної торгівлі на експедитора можуть бути покладені договором обов'язки зі страхування товару (вантажу). У даному разі в замовленні необхідно вказати вартість товару до страхування і ризик, від якого товар повинен бути застрахований. За договору на інших умовах експедитор страхує товар сам. При цьому він має право вимагати відшкодування витрат і страхування від замовника тільки за чіткого визначення цього в замовленні* Експедитор у міжнародному обороті повинен діяти професійно і у разі потре­би, наприклад, звертати увагу замовника на явну неправильність вказівок ос­таннього. Якщо експедитор не одержить від замовника достатніх даних, він зобов'язаний зажадати від нього їх доповнення.

У міжнародній торгівлі, як правило, замовник відповідає за наслідки надання неточних або неправильних даних, зазначених у замовленні, навіть тоді, коли ці неточності або відхилення виникли не з його вини. Крім того, він відповідає за можливі збитки, заподіяні експедитору або третім особам через неточні або не­правильні дані у документах, кореспонденції або на товарі.

У міжнародному обороті при виконанні замовлення експедитор може кори­стуватися послугами іншого експедитора. У разі виникнення претензій до за­мовника щодо оплати за перевезення і відшкодування інших витрат експедито­ра, пов'язаних з виконанням замовлення, він має право залишити в заставу майно, що становить предмет експедиції.

Практично всі національні правові системи передбачають, що експедитор відповідає за збитки внаслідок втрати, нестачі або ушкодження товару з момен­ту його прийняття до моменту передання перевізникові, на збереження, замов­никові або іншому підприємцю, який бере участь у виконанні замовлення, якщо не зможе довести, свою неспроможність запобігти збиткам, незважаючи на відповідні зусилля. Експедитор також відповідає за помічників (осіб, що на­дають окремі послуги, пов'язані з експедицією) і субекспедиторів, якщо не до­веде, що не винен в їхньому доборі.

Розділ 12. ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ. МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ

12.1. Сутність закупівлі

Поняття «закупівля» ширше, ніж «купівля». Його використовують на ета­пах від аналізу вимог до постачання та використання товарів або надання по­слуг і перевірки виконання. Закупівля охоплює придбання товарів, послуг і робіт. Термін «державні закупівлі», як правило, застосовують, коли йдеться про закупівлі у державному секторі (під дію закону підпадають усі закупівлі, Що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів).

Неефективність закупівлі може призвести до надмірних витрат у формі: підвищення цін; закупівлі непридатного, низькоякісного обладнання; придбан­ня обмежених та/або низькоякісних послуг; відстрочення реалізації проектів; несприятливих і неповних умов контрактів для замовника.

Отже, основними вимогами до закупівель як державних, так і приватних, є: економічність; справедливість і неупередженість; гласність; ефективність про­цесу; звітність.

Основні принципи державних закупівель. Здійснюючи державні заку­півлі, необхідно дотримуватися певних принципів.

Діловий підхід: 1) сприйняття кожної закупівлі як ділової операції з ураху­ванням обставин, що можуть спричинити економічну заінтересованість упро­довж довго- і короткострокового періодів; 2) спроби скористатися перевагами і сприяння існуючій конкуренції або її створення; 3) належне планування за­купівлі, у тому числі аналіз потреб; 4) розроблення графіка закупівлі для досяг­нення найкращих умов; 5) визначення необхідного рівня якості (не вищого або не нижчого) чи результату.

Конкуренція. Одним із способів створення конкуренції є запрошення до участі у торгах на підставі вивчення ринків і визначення потенційних учас­ників, постійний пошук нових постачальників.

Недискримінація та об'єктивність: 1) неупереджене справедливе ставлен­ня до кожної пропозиції та учасника торгів; 2) однакові можливості для участі у змаганні за присудження контрактів; 3) застосування умов захисту вітчизня­них виробників виключно в межах, встановлених законодавством.

Довіра. Величезне значення має створення і підтримка посадовими особа­ми, відповідальними за державну закупівлю, довіри громадян до своєї здат­ності та бажання розсудливо витрачати державні кошти. Гроші платників по­датків мають використовуватися так, аби кожна витрачена гривня була підзвітною, і населення вірило, що матиме найбільшу економічну вигоду.

Співпраця з іншими державними органами: 1) спільні закупівлі; 2) участь у контрактах, що їх виконують інші міністерства або відомства; 3) залучення екс­пертної допомоги інших міністерств або відомств; 4) обмін інформацією.

Загальна оцінка вартості пропозицій. При плануванні закупівлі та оцінюванні пропозицій необхідно враховувати усі можливі чинники ефективності витрат за­купівельної операції, наприклад, поточні витрати, обслуговування і зберігання.

Державні закупівлі здійснюють на конкурсних засадах, що має певні пере­ваги, основними з яких є:

економічний ефект. Ефективні закупівлі передбачають закупівлю товарів, робіт і послуг кращої якості за нижчою ціною. Досвід країн ЄС свідчить, що завдяки цьому можна досягти економії витрат до 10-15 %;

досконаліша виробнича конкуренція. Конкуренція за тендерів, організова­них державними замовниками, сприяє постачанню конкурентоспроможних то­варів і послуг, інноваціям у виробництві та інвестиціям, зростанню обсягів продукції, що випускається;

ефективне державне управління. Державні замовники, здійснюючи заку­півлі відкрито, посилюють довіру постачальників і впевненість у відповідаль­ності державних органів як ділових партнерів. Це також має далекосяжні наслідки, сприяючи підвищенню довіри до загальної законодавчої економічної бази держави та підтримці її економічної політики.

Крім того, державна закупівля відіграє стратегічно важливу роль у:

1) модернізації інфраструктури;

2) створенні нових інформаційних технологій;

3) розвитку охорони здоров'я;

4) обладнанні навчальних закладів;

5) будівництві та реконструкції закладів охорони здоров'я і навчальних закладів.

Водночас Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» не охоплює такі сфери: закупівлі в межах державного оборонного замов­лення; закупівлі в межах міжнародних угод, наприклад, проекти що фінансують­ся Світовим банком, Європейським банком або іншими двосторонніми угодами; закупівлі послуг у процесі приватизації; закупівлі робіт зі стандартизації.

Поиск по сайту: