Автомобільний транспорт

Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) (Convention on the Contract for the International Carriage of Goods by Road — CMR). Укладена у Женеві 19 травня 1956 p. із змінами, внесеними Протоколом 5 липня 1978 р. Набула чинності 2 липня 1961 р. СРСР приєднався До неї 1983 р.

Стаття 4 Конвенції зазначає, що кожен договір перевезення встановлюється накладною, а ст. 6 надає також перелік відомостей, які обов'язково зазначають­ся у накладній:

1) місце і дата її складання;

2) ім'я й адреса відправника;

3) ім'я й адреса транспортного агента;

4) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і місце його доставки;

ім'я й адреса одержувача;

6) прийняте позначення характеру вантажу і тип його пакування, а у разі пе­ревезення небезпечних вантажів — їх прийняте позначення;

7) кількість вантажних місць, їх особлива розмітка і номери;

8) маса вантажу брутто або виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;

9) пов'язані з перевезенням витрати, вартість перевезення, додаткові витра­ти, мита і збори, а також інші витрати з моменту укладання договору до передання вантажу;

10) інструкції, необхідні для виконання митних процедур та ін.;

11) зазначення, що перевезення здійснюється незалежно від будь-якого зас­тереження, відповідно до вимог, встановлених Конвенцією.

У разі потреби накладна повинна також містити такі вказівки:

1) заборона перевантаження вантажу;

2) витрати, що відправник бере на свій рахунок;

3) сума покладеного на вантаж платежу, що підлягає відшкодуванню при зданні вантажу;

4) заявлена вартість вантажу і сума додаткової цінності його при доставці;

5) інструкція відправника перевізникові щодо страхування вантажу;

6) додатковий термін виконання перевезення;

7) перелік документів, переданих перевізникові.

Договірні сторони на власний розсуд можуть внести в накладну будь-яку іншу вказівку.

Крім накладної відправник зобов'язаний до доставки вантажу надати в роз­порядження перевізника інші потрібні документи і повідомити необхідні відо­мості для виконання митних та інших процедур (ст. 11). Стаття 8 містить обов'язок перевізника перевірити при прийнятті вантажу:

1) точність записів, зроблених у накладній щодо кількості вантажних місць, а також їх маркування і розмірів;

2) зовнішній стан вантажу та його упаковки.

Якщо перевізник не має можливості перевірити правильність записів, зга­даних у п. 1 даної статті, він повинен вписати в накладну обґрунтовані застере­ження щодо зовнішнього стану вантажу та його упаковки. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправника, якщо він навмисно не вказав у на­кладній, що він їх приймає. Відправник має право вимагати перевірки пе­ревізником маси брутто вантажу або його кількості, вираженої в інших одини­цях вимірювання, а також перевірки вмісту вантажних місць. Перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов'язаних з перевіркою. Результати пере­вірок вносяться в накладну.

Розділ IV містить положення, які стосуються відповідальності перевізника:

перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи його ушкодження, що відбулися у період між прийняттям вантажу до переве­зення та його зданням, а також за запізнення доставки;

перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження або запізнення відбулися з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, не спричиненого якою-небудь провиною перевізника, дефектом самого вантажу або обставинами, уникнути які пе­ревізник не міг, і наслідку яких він не міг запобігти;

перевізник не може посилатися для зняття із себе відповідальності ні на де­фекти транспортного засобу, яким він користується для здійснення перевезен­ня, ні на провину особи, в якої було взято в оренду автомобіль, або її агентів.

Крім того, перевізник звільняється від відповідальності, коли втрата або ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією або кількома з наведених нижче обставин:

1) з використанням відкритих або критих транспортних засобів, якщо це було спеціально обговорено і зазначено в накладній;

2) з відсутністю або ушкодженням упаковки вантажів, за своєю природою здатних до псування й ушкодження без упаковки або незадовільної їх упаковки;

3) з переміщенням, навантаженням, розміщенням, вивантаженням вантажу відправником чи одержувачем або особами, що діють від імені відправника чи вантажоодержувача;

4) із природою деяких вантажів, які внаслідок своїх властивостей піддаються повній або частковій загибелі чи ушкодженню, зокрема поломці, іржавінню, раптовому гниттю, усушці, витокові, нормальній втраті або напа­ду паразитів і гризунів;

5) з недостатністю або незадовільністю маркування чи нумерації вантаж­них місць;

6) з перевезенням живих тварин.

У тих випадках, коли, відповідно до цієї статті, перевізник не несе від­повідальності за деякі обставини, що спричинили збиток, його відпо­відальність обмежується лише тією мірою, якою він відповідає згідно зі стат­тею за ці обставини.

Розділ V регулює правила подання позовів, терміни їх подання та зазначає інстанції, куди можна з позовом звернутись. Так, з приводу будь-яких спорів, пов'язаних із перевезеннями, що виконуються відповідно до Конвенції, пози­вач може звертатися, крім компетентних судів країн, що беруть участь у Кон­венції, зазначених за загальною згодою сторін, до суду країни, на території якої розташовані: а) місце проживання відповідача, його головна контора або відділення чи агентство, за допомогою яких було укладено договір перевезен­ня; б) місце прийняття вантажу до перевезення або місце доставки, і може звер­нутися лише до цих судів (ст. 31).

Подання позовів, пов'язаних з перевезеннями, відповідно до Конвенції може відбуватися протягом одного року, але у разі злочинного вчинку або про­вини, що, відповідно до закону, застосованого судом, який розглядає справу, прирівнюється до злочинного вчинку, встановлюється термін три роки.

Термін обчислюється:

1) у разі часткової втрати вантажу, ушкодження його або прострочення в Доставці — з дня здання вантажу;

2) за втрати усього вантажу — з 30-го дня після закінчення встановленого для перевезення терміну або, якщо такого не було встановлено, із 60-го дня після прийняття вантажу перевізником до перевезення;

3) в усіх інших випадках після закінчення тримісячного терміну з дня укла­дання договору перевезення.

День, зазначений вище як момент відліку терміну подання позову, не береть­ся в розрахунок при встановленні його терміну. Пред'явленням письмової рекла­мації припиняється відлік терміну до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив резолюцію з поверненням доданих до неї документів. У разі час­ткового визнання пред'явленої рекламації термін подання позову відновлюється тільки щодо тієї частини рекламації, що залишається предметом суперечки. До­каз факту одержання рекламації або відповіді на неї, а також повернення доку­ментів, що стосуються справи, покладається на сторону, яка посилається на цей факт. Пред'явлення подальших рекламацій на тій самій підставі не перериває відліку терміну (ст. 32). Після закінчення зазначеного терміну позов не може бути пред'явлений навіть у формі зустрічного позову або повернення.

Конвенція не застосовується: до перевезень, які відбуваються відповідно до міжнародних поштових конвенцій; до перевезень небіжчиків; до перевезень меблів при переїздах.

Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Custom Convention on the Ihtemational Transport of Goods Under Cover of TIR Garnets — TIR Garnets). Укладена в Женеві 15 січня 1959 p. Нова редакція Конвенції від Листопада 1975 р. набула чинності 20 березня 1978 р. Україна як одна з держав — правонаступник колишнього СРСР бере участь у Конвенції відповідно до Закону України від 15 липня 1994 р. № 117/94-ВР. Конвенція вважається чинною для України з 8 грудня 1982 р.

Конвенція стосується перевезення вантажів без їх проміжного переванта­ження у дорожніх транспортних засобах, сполученнях транспортних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з договірних сторін до митниці місця призначення іншої договірної сторони або тієї самої договірної сторони за умови, що визна­чена частина операції МДП між її початком і закінченням здійснюється авто­мобільним транспортом (ст. 2).

Відповідно до ст. 4 вантажі, перевезені з дотриманням процедури МДП, звіль­няються від сплати або депозиту ввізних чи вивізних податків і зборів у про­міжних митницях. Крім того, вантажі, перевезені з дотриманням процедури МДП у запломбованих дорожніх транспортних засобах, запломбованих сполученнях транспортних засобів або запломбованих контейнерах, як правило, звільняються від митного огляду на проміжних митницях. Проте з метою запобігання зловжи­ванням митні органи можуть у виняткових випадках, зокрема за наявності підозри в порушеннях, здійснювати на цих митницях огляд вантажів (ст. 5).

Конвенція про дорожній рух (Convention on Road Traffic) та Протокол про до­рожні знаки (Protocol on Road Signs and Signals). Укладені 19 вересня 1949 p. Діє редакція Конвенції від 8 листопада 1968 p., яка набула чинності 21 травня 1977 р.

Конвенція про дорожні знаки та сигнали (Convention on Road Signs and Signals). Укладена у Відні 8 листопада 1968 p., набула чинності 6 червня 1978 р.

Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожній рух (Agreement Supplementing the Convention on Road Traffic). Укладена в Женеві 1 травня 1971 p.

Угода про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень (СПС) (Agreement on Special Equipment for the Transport of Perishable Foodstuffs and on the Use of Such Equipment for the International Transport of Some Foodstuffs). Ук­ладена в Женеві 1 вересня 1970 p., поширюється й на інші, крім автомобільно­го, види транспорту.

Європейська угода про роботу екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення (Agreement Concerning the Work of Crews of Vehicle Engaged in International Road Transport). Укладена І липня 1970 p. Заз­начає, що під час будь-якого міжнародного автомобільного перевезення, до яко­го застосовується ця Угода, підприємство і члени екіпажу повинні дотримувати­ся щодо тривалості відпочинку і керування, а також складу екіпажу розпоряд­жень, встановлених національним законодавством у тому районі держави, де член екіпажу переважно займається своєю виробничою діяльністю, а також чин­ними в даному районі арбітражними рішеннями і колективними договорами. Тривалість відпочинку і керування визначається відповідно до цього законодав­ства арбітражними рішеннями або колективними договорами.

Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних ван­тажів (ДОПНВ) (European Agreement Concerning The International Carriage of Dangerous Goods by Road — ADR). Укладена в Женеві 30 вересня 1957 p. Україна приєдналася до цієї угоди відповідно до Закону від 2 березня 2000 р. № 1511 -III.

Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення пасажирів і багажу (КАПП) (Convention on the Contract for the International Carriage of Passengers and Luggage by Road — CVR). Укладена в Женеві 1 березня 1973 p. Застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення пасажирів та (у відповідних випадках) їхнього багажу транспортними засобами, коли в договорі зазначено, що перевезення здійснюється територією принаймні двох держав і що пункт відправлення або/і пункт призначення розташовані на тери­торії однієї з договірних держав. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і громадянства сторін, що укладають договір (ст. 1).

Глава IV Конвенції передбачає відповідальність перевізника за шкоду, за­подіяну як особі, так і багажу. Перевізник відповідає за збиток, пов'язаний зі смертю, тілесними ушкодженнями або нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному або психічному здоров'ю пасажира внаслідок події, пов'язаної з пе­ревезенням, що має місце під час перебування пасажира в транспортному за­собі, під час його посадки чи висадки або у зв'язку з навантаженням чи виван­таженням багажу (ст. 11). Якщо головна контора перевізника розташована в такій державі або в державі, що не є договірною стороною, законодавство якої передбачає вищу межу або не встановлює ніякої межі, для визначення загаль­ної суми застосовується законодавство цієї держави, за винятком норм, що на­лежать до колізійного права (ст. 13).

Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний з повною або част­ковою втратою багажу та з його ушкодженням. За багаж, зданий перевізникові, останній відповідає з моменту прийняття його до перевезення до моменту дос­тавки. За будь-який інший багаж перевізник відповідає протягом часу його пе­ребування в транспортному засобі, але у разі крадіжки або втрати, не пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою, — тільки якщо він був зданий під догляд перевізника. До цього іншого багажу прирівнюються особисті речі та предмети, що пасажир має на собі або із собою.

Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу. Укладена 9 жовтня 1997 p., ратифікована Законом України № 581-XIV від 8 квітня 1999 р. Конвенція поширюється на перевізників сторін, які виконують перевезення пасажирів у міжнародному сполученні автобусами, незалежно від країни їх реєстрації, та має для них обов'язкову силу, а також на перевезення пасажирів та їх багажу автобусами, якщо в договорі перевезення зазначено, що воно здійснюється територіями не менш як двох сторін і пункт відправлення або пункт призначення розташовані на території однієї зі сторін. Конвенція регламентує умови та правила перевезень, відповідальність перевізників, поря­док подання претензій та позовів.

Угода про порядок транзиту через території держав — учасниць Співдруж­ності Незалежних Держав. Укладена 4 червня 1999 p., ратифікована із застере­женнями Законом № 2283-ІИ від 22 лютого 2001 р. Відповідно до Угоди сторо­ни не обкладають митом і податками транспортні засоби і товари: що ввозяться з держав, які не беруть участі в цій Угоді, на митну територію сторони транзи­том через митні території інших сторін; що вивозяться з митної території сто­рони в держави, які не беруть участі в цій угоді, транзитом через митні тери­торії інших сторін; що переміщуються між сторонами транзитом через митні території інших сторін.

До зазначених товарів і транспортних засобів, що їх перевозять, не застосо­вуються заходи економічної політики (обмеження на ввезення і вивезення то­варів, які передбачають квотування, ліцензування, встановлення максималь­них і мінімальних цін, а також інші заходи регулювання взаємодії національної економіки зі світовим господарством).

Угода про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспорт­них засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів. Підписана 20 березня 1958 р. у Женеві з поправками від 16 жовтня 1995 р. Законом від 10 лютого 2000 р. № 1448-Ш Україна приєдналася до Угоди.

Двосторонні угоди між Україною та іноземними державами (наприклад, 18 травня 1992 р. у Варшаві було укладено Угоду між Урядом України і Уря­дом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення).

Поиск по сайту: