Двосторонні договори про правову допомогу

Серед міжнародних нормативних актів про правову допомогу слід зазначи­ти двосторонні договори між державами. Прикладом є Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах.

Договором регламентуються, крім іншого, порядок вручення судових та позасудових документів, інші процесуальні дії судочинства: допит сторін, свід­ків, експертів, здійснення експертиз та огляду, а також інші дії, пов'язані із су­довим дорученням.

Відповідно до Договору громадяни однієї договірної сторони на території іншої договірної сторони користуються таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї договірної сторони. Громадяни однієї договірної сторони мо­жуть звернутися до установ юстиції іншої договірної сторони на тих самих умовах, як і громадяни цієї договірної сторони.

Положення Договору щодо громадян договірних сторін стосуються також тих юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства однієї з до­говірних сторін і перебувають на її території. Відповідно до ст. 2 Договору гро­мадяни однієї договірної сторони не можуть бути зобов'язані вносити депозит для забезпечення судових витрат на тій підставі, що вони є громадянами інозем­ної держави або не мають в цій країні ні місця проживання, ні місця перебування. Громадяни однієї договірної сторони на території іншої договірної сторони звільняються від сплати судових витрат на тих самих підставах і в тому самому обсязі, що й громадяни даної договірної сторони. Документ про особистий та майновий стан громадянина, необхідний для вирішення питання про звільнення від сплати судових витрат, видається компетентною установою тієї договірної сторони, на території якої заявник має місце проживання або постійне місцезна­ходження. Якщо заявник не має місця проживання або постійного місцезнаход­ження на території жодної з договірних сторін, то достатньо наявності докумен­та, виданого дипломатичним або консульським представництвом держави, гро­мадянином якої він є.

Усі відносини при здійсненні правової допомоги установ юстиції до­говірних сторін, згідно зі ст. 4, відбуваються через Міністерства юстиції до­говірних сторін.

Мова спілкування. Запит про здійснення правової допомоги та всі додатки до нього складаються мовою запитуючої договірної сторони з дорученням перекладу на мову іншої договірної сторони або на англійську мову, за винятком випадків, коли документ, що підлягає врученню, видається безпосередньо одержувачу.

Порядок вручення документів та виконання судового доручення. У за­питі щодо виконання судового доручення та вручення документів повинні бути вказані:

1) назва запитуючої установи;

2) назва запитуваної установи, якщо ця установа відома;

3) ім'я, прізвище та місце проживання заінтересованих осіб чи їх представників, а щодо юридичних осіб — їх найменування та місцезнаходження;

4) докладна інформація про справу, що є предметом запиту;

5) дані про громадянство, посаду, місце та дату народження осіб, яких це стосується;

6) інформація про характер запиту та інша, необхідна для його виконання.
При виконанні запитів про вручення документів установа, до якої надіслано запит, застосовує законодавство своєї держави. У тих випадках, коли доку­мент, що підлягає врученню, не має офіційного перекладу на" мову запитуваної договірної сторони, він вручається одержувачу, якщо той згоден його прийня­ти. Факт вручення має бути підтверджений відповідно до законодавства, яке застосовує запитувана установа; у підтвердженні мають бути зазначені місце і час вручення документів. Якщо зазначена в запиті особа не проживає за вказа­ною адресою, то запитувана установа вживає заходів для встановлення точної адреси. У разі неможливості виконати запит установою, до якої він звернений, вона повідомляє установу, від якої виходить запит, про обставини, що пере­шкоджають його виконанню.

Договірні сторони мають право вручати документи власним громадянам, які перебувають на території іншої договірної сторони, також через свої дипло­матичні або консульські установи, якщо вони згодні їх прийняти. При вико­нанні запиту установа, до якої звернено запит, застосовує законодавство своєї держави. Проте на прохання установи, від якої виходить запит, вона може зас­тосувати запропоновану в запиті процедуру, якщо остання не суперечить зако­ну її держави.

Якщо установа, до якої звернено запит, не компетентна його виконати, то вона пересилає без затримки цей запит компетентній установі та належним чи­ном повідомляє про це установу, від якої виходить запит. Якщо вказана в запиті адреса виявилась неточною або особа, якої це стосується, не проживає за вказа­ною адресою, то запитувана установа вживає заходів для визначення точної ад­реси. У разі потреби вона може просити запитуючу установу надати додаткову Уточнюючу інформацію.

Установа, до якої звернено запит, повідомляє запитуючу установу про ре­зультати виконання запиту і додає отримані докази. Якщо запит не може бути виконаний, запитувана установа повертає документи і повідомляє про причи­ни, які перешкоджають його виконанню.

Повідомлення про місце і час виконання судового доручення. На прохан­ня запитувана установа юстиції своєчасно повідомляє запитуючу установу про час і місце виконання судового доручення для того, щоб відповідно до законо­давства запитуваної договірної сторони заінтересовані особи мали змогу бути присутніми під час його виконання особисто або через своїх представників.

Захист свідків та експертів. Згідно із Договором свідок чи експерт, які, не­залежно від їхнього громадянства, з'явилися на виклик у відповідну установу запитуючої договірної сторони, не можуть на її території бути взяті під варту, притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності; їх особиста свобода не може бути обмежена ніяким іншим чином через діяння, скоєні до від'їзду з території запитуваної договірної сторони або у зв'язку з ухваленим судовим вироком. Забороняється також притягати цих осіб до кримінальної або адміністративної відповідальності, брати під варту або карати їх у зв'язку з їх свідченням чи експертними висновками:

Вищезгаданий захист не стосується тих свідків та експертів, які протягом ЗО днів з моменту їх повідомлення відповідною установою про те, що їх при­сутність не є обов'язковою, залишаються на території запитуючої договірної сторони або виїжджають і знову повертаються. У цей термін не зараховується час, протягом якого свідок чи експерт не могли залишити територію запитую­чої договірної сторони з незалежних від них причин.

Відшкодування витрат свідків або експертів. Експерт або свідок, викли­кані на територію іншої договірної сторони, мають право на відшкодування неотриманої заробітної плати (доходів) та витрат, спричинених їх виїздом і пе­ребуванням за кордоном. Експерт має право на винагороду за свою професійну роботу. За заявою свідка або експерта установа, від якої надійшов виклик, зо­бов'язана завчасно у повній сумі або частково виплатити витрати на виїзд та перебування свідка або експерта.

Відмова свідків від дачі показань. При виконанні запиту щодо судового доручення особа, якої це стосується, може відмовитися від дачі показань, якщо вона, відповідно до законодавств запитуваної або запитуючої договірних сторін, має на це право або зобов'язана це робити, на що є посилання у запиті.

Відмова від вручення документів та виконання судового доручення. У врученні документів і виконанні судового доручення може бути відмовлено, якщо запитувана договірна сторона вважає, що виконання запиту може пору­шити її суверенітет і завдати шкоди її безпеці та громадському порядку. Водно­час запитувана договірна сторона повідомляє про причини відмови.

Витрати, пов'язані з врученням документів та з виконанням судового доручення. Установи юстиції договірних сторін надають правову допомогу з вручення документів і виконання судового доручення без нарахування витрат та мита, за винятком тих, які пов'язані з викликом експерта та перекладача або із застосуванням особливої процедури, запропонованої в запиті.

Визнання та виконання рішень. За наявності умов, визначених Догово­ром, одна договірна сторона визнає та виконує такі рішення судів іншої до­говірної сторони:

1) рішення у цивільних справах з майнових правовідносин, у тому числі рішен­ня, що підтверджують мирову угоду сторін спору;

2) вироки в частині відшкодування збитків, заподіяних злочином;

3) рішення, якими позивач зобов'язується до внесення на депозит суду коштів для забезпечення судових витрат (застава), від яких він був звільнений на підставі положень Договору, або до відшкодування витрат за розглядом справи.

Договірні сторони взаємно визнають судові рішення у цивільних справах з немайнових правовідносин. Судові рішення, що відповідають умовам, визна­ченим у Договорі, визнаються та виконуються, якщо вони після набуття чин­ності Договором стали чинними і такими, що підлягають виконанню.

Умови визнання та виконання рішень. Рішення, зазначені вище, визна­ються та виконуються, якщо:

1) рішення відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої воно було винесене, набуло чинності та підлягає виконанню;

2) відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої просять визнання та виконання рішення, суд договірної сторони, на території якої винесено рішення, є компетентним;

3) сторона, проти якої винесено рішення, не брала участі в розгляді справи, але була викликана до суду згідно із законодавством договірної сторони, на території якої було винесено рішення, а також якщо недієздатна особа, проти якої винесено рішення, мала змогу бути представленою належним чином;

4) між тими самими сторонами, з тієї самої справи, на території договірної сторони, де рішення слід визнати та виконати, судом раніше не винесено рішення, що набуло чинності, або в суді даної договірної сторони раніше не було порушено такої справи;

5) визнання та виконання рішення не суперечить основним принципам правової системи договірної сторони, на території якої рішення слід визнати та виконати.

Подання клопотання про визнання та виконання рішення. Клопотання про визнання та виконання рішення подається безпосередньо до суду, в компе­тенцію якого це входить, або судом однієї договірної сторони через Міністерство юстиції клопотання подається до компетентного суду іншої договірної сторони.

Додатки до клопотання. До клопотання про визнання та виконання рішення необхідно додати:

1) засвідчену копію рішення;

2) довідку про вручення рішення стороні, проти якої воно винесене, чи будь-який інший засвідчений документ, що підтверджує вручення рішення;

3) довідку про набуття рішенням чинності, якщо це не випливає із самого рішення;

4) у разі винесення рішення за відсутності сторони документи, які засвідчу­ють, що стороні, яка не брала участі у розгляді справи, було належним чином вручено виклик до суду, якщо це не випливає із самого рішення;

5) документи, що підтверджують факт належного представництва в судово­му процесі недієздатної особи, якщо це не випливає із самого рішення;

6) засвідчений переклад рішення та документів на мову договірної сторони, до якої звертаються з клопотанням.

Звільнення від обов'язкового засвідчення. У процесі застосування Дого­вору документи і переклади, видані чи засвідчені органами правосуддя чи іншими компетентними відомствами однієї з договірних сторін у межах своєї компетенції та правомочності, за умови, що вони підписані та скріплені офіційною печаткою, ніякого подальшого засвідчення не потребують.

Порядок визнання та виконання рішення. При визнанні та виконанні рішень застосовується законодавство тієї договірної сторони, на території якої здійснюються визнання та виконання рішень. Суди договірних сторін обмежу­ються лише перевіркою наявності умов, визначених у Договорі, й не аналізу­ють суть рішення.

Обмін інформацією. Договірні сторони обмінюються інформацією про чинне законодавство та практику правозастосування на території кожної з них. У клопотанні про надання інформації слід назвати орган, що звертається з кло­потанням, вказати предмет справи, яка вимагає інформації.

Пересилання документів про реєстрацію актів громадянського стану та інших документів. Кожна договірна сторона на клопотання, що надси­лається дипломатичним шляхом, зобов'язана передати іншій договірній сто­роні свідоцтва про громадянський стан, освіту, стаж роботи, а також інші доку­менти, що стосуються персональних прав та інтересів громадян іншої до­говірної сторони. Документи, зазначені вище, надсилаються дипломатичним шляхом без сплати державного мита.

13.4. Виконання в Україні рішень іноземних судів "v

Порядок визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів встанов­люється новим ЦПК України, Законом України «Про визнання та виконання в Ук­раїні рішень іноземних судів» (далі — Закон) та іншими нормативними актами.

У Законі використано такі терміни:

рішення іноземного суду — рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування збитків потерпілим, а та­кож рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набули чинності та підлягають визнанню і виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України;

визнання рішення іноземного суду — поширення чинності рішення інозем­ного суду на територію України в порядку, встановленому Законом;

виконання рішення іноземного суду — застосування засобів примусового ви­конання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому Законом;

міжнародні договори України — міжнародні договори про надання право­вої допомоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних справах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також інші міжна­родні двосторонні або багатосторонні договори за участю України, якими пе­редбачається визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів;

стягувач — будь-яка фізична або юридична особа, на користь чи в інтере­сах якої ухвалено рішення іноземного суду і яка звертається з клопотанням про його визнання та виконання на території України;

боржник — будь-яка фізична або юридична особа, яка за рішенням інозем­ного суду зобов'язана виконати певні дії на користь чи в інтересах стягувача.

Умови визнання та виконання рішення іноземного суду. Рішення іно­земного суду визнається та виконується в Україні, якщо це передбачено міжна­родними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю «ad hoc» (арбітраж, спеціально створений для розгляду конкретної справи) з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, виз­нається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю «ad hoc» з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Терміни пред'явлення рішення іноземного суду до примусового вико­нання. Рішення іноземного суду може бути пред'явлене до примусового вико­нання в Україні протягом трьох років з дня набуття ним чинності, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом терміну, що перевищує три роки, яке може бути пред'явлене до примусового виконання протягом усього терміну стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Підсудність справ про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Питання про надання такого дозволу на клопотання стягувача розглядається апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київським та Севастопольським міськими судами за місцем постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаход­ження) боржника.

Якщо боржник не має постійного чи тимчасового місця проживання або пе­ребування (місцезнаходження) на території України або ці місця невідомі, пи­тання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається відповідним судом України за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове вико­нання рішення іноземного суду. Таке клопотання подається у порядку, перед­баченому міжнародними договорами України. Воно може бути також подане стягувачем безпосередньо до певного суду України відповідно до підсудності справ про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Якщо міжнародними договорами України передбачено подання клопотан­ня про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, відповідний суд України приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Клопотання про надання дозволу на примусове ви­конання рішення іноземного суду повинне містити:

найменування стягувача або його представника (якщо клопотання пода­ється представником), зазначення їхнього постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження);

найменування боржника, зазначення його постійного чи тимчасового місця проживання чи перебування (місцезнаходження) або місцезнаходження його майна в Україні;

мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення інозем­ного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами України. Якщо міжнародними договорами України вони не визначені, до нього додають:

засвідчену в установленому порядку копію рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набуло чинності (якщо це не зазначено в самому рішенні);

документ, який засвідчує, що сторона, щодо якої ухвалено рішення інозем­ного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо кло­потання подається представником);

засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів ук­раїнською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Якщо зазначене клопотання і документи, що додаються до нього, не оформ­лено відповідно до вимог, передбачених Законом, або до клопотання не додано всі перелічені документи, відповідний суд України повертає їх стягувачеві (або його представникові) без розгляду. Для розгляду клопотання про надання доз­волу на примусове виконання рішення іноземного суду по суті забороняється вимагати інші документи та відомості, ніж визначені ст. 6.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Про надходження такого клопотання відповідний суд України у п'ятиденний термін письмово повідомляє боржника і пропонує йому про­тягом місяця подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний термін з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не пода­но, суддя виносить ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопо­тання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за 10 днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони. Розгляд клопо­тання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду здійснюється суддею одноосібно на відкритому судовому засіданні. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, відповідний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Неявка без поважних причин на судове засідання стягувача або боржника чи їх представників, якщо суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд вино­сить ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний термін з дня вине­сення ухвали.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній ва­люті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день винесення ухвали.

Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами України.

Якщо міжнародними договорами України такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно ухвалене, не набуло чин­ності; якщо сторона, щодо якої ухвалено рішення іноземного суду, була поз­бавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було своєчасно і належним чином повідомлено про розгляд справи; якщо рішення ухвалено у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до Закону органу України; якщо вже ухва­лено рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набуло чинності, або якщо у провад­женні суду України є справа у спорі, порушена між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах до моменту порушення справи в іноземному суді; якщо пропущено встановлений міжнародними договорами України та Законом термін пред'явлення рішення іноземного суду до примусо­вого виконання в Україні; якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; якщо виконання рішення загрожує інтересам України; в інших випадках, передбачених законами України.

Оскарження ухвали суду. Ухвала, винесена відповідним судом України про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і в терміни, передбачені законами України.

Порядок примусового виконання рішення іноземного суду. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове ви­конання, що набула чинності, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом. Дії та за­ходи з примусового виконання рішення іноземного суду застосовуються дер­жавними виконавцями у порядку, передбаченому Законом.

Порядок подання клопотання про визнання рішення іноземного суду, Що не підлягає примусовому виконанню. Таке клопотання за умови, що це передбачено міжнародними договорами України, подається заінтересованою особою до відповідного суду України, визначеного за підсудністю.

До клопотання додаються такі документи:

засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, щодо визнання якого порушується клопотання;

офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набуло чинності, якщо це не зазначено в самому рішенні;

засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів ук­раїнською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Про надходження такого клопотання відповідний суд України у п'ятиденний термін письмово повідомляє заінтере­совану сторону і пропонує їй протягом місяця подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання заінтересованою стороною заперечень у письмовій формі або у разі її відмови від подання заперечень, а так само, коли у місячний термін з часу повідомлення заінтересованої особи про одержане судом клопотання за­перечення не подано, суддя виносить ухвалу, в якій визначає час і місце судо­вого розгляду клопотання, про що заінтересовані сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за 10 днів до його розгляду.

Якщо заінтересована сторона звернулася з проханням про перенесення часу розгляду справи і суд визнав це прохання поважним, розгляд справи може бути перенесено з повідомленням про це заінтересованих сторін. Розгляд клопотан­ня про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому вико­нанню, здійснюється суддею одноосібно на відкритому судовому засіданні. Неявка на судове засідання заінтересованої сторони, якщо суду відомо, що їй було своєчасно і належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо вона не порушує питання про перенесення його розгляду.

За наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його над­ходження відповідним судом України виноситься ухвала про визнання в Ук­раїні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні цього клопотання.

У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, відмовляються у випадках, передбачених міжнародними догово­рами України, а якщо такими договорами це не передбачено, то на підставі відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконан­ня рішення іноземного суду зазначених у Законі. Копію ухвали суд надсилає заінтересованим сторонам у триденний термін з дня її винесення. Ухвала, вине­сена відповідним судом України за наслідками розгляду клопотання, може бути оскаржена у порядку і в терміни, передбачені законами України.

Міжнародні договори України. Якщо міжнародними договорами України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у Законі, застосовуються пра­вила відповідного міжнародного договору України.

Практичні аспекти визнання та приведення у виконання рішень інозем­них судів. Відповідно до ст. 427 ЦПК України 1963 p., ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» Апеляційний суд м. Києва розгля­дає клопотання заінтересованих осіб про визнання та надання дозволу на вико­нання рішень іноземних судів, комерційних арбітражних судів (третейських судів) як України, так й інших країн у першій інстанції. Всі позовні заяви розглядаються згідно зі статтями 136-139 ЦПК України. Відповідно до нового ЦПК питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судом за місцем проживання (перебуван­ня) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або ці місця невідомі, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Під час вирішення таких справ суди керуються нормами міжнародного пра­ва, зокрема:

Конвенцією про визнання та приведення до виконання іноземних арбітраж­них рішень, укладеною у Нью-Йорку в 1958 p.;

Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж, підписа­ною в Женеві 21 квітня 1961 p.;

міжнародними договорами України про надання правової допомоги, зокрема Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами — членами СНД у м. Мінську 22 січня 1993 p.;

Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням госпо­дарської діяльності, підписаною урядами держав — учасниць СНД у м. Києві 20 березня 1992 р.;

Конституцією України, законами України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про дію міжнародних договорів на території України», «Про виз­нання та виконання в Україні рішень іноземних судів», «Про виконавче про­вадження» тощо.

Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» визначив підсудність справ про надання дозволу на примусове виконан­ня рішення іноземного суду. Такі справи розглядаються апеляційними судами України. Судом також перевіряється, чи є держави обох заінтересованих сторін членами Нью-Йоркської конвенції ООН про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятої 10 червня 1958 р.

Згідно зі ст. 4 Конвенції для отримання визнання та приведення до виконан­ня арбітражного рішення стороною, яка подала таке клопотання, надається на­лежним чином завірений оригінал арбітражного рішення або належним чином завірена його копія, а також оригінал арбітражної угоди або її копія. Від­повідно до ст. З арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно ви­несене, визнається обов'язковим.

У визнанні та приведенні до виконання рішення іноземного суду може бути відмовлено в разі обставин, викладених у ст. 5 Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, та у ст. 8 Закону Украї­ни «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» клопотання про надання дозволу на примусове вико­нання рішення іноземного суду має містити:

найменування стягувача або його представника (якщо клопотання по­дається представником), зазначення їхнього постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження);

найменування боржника, зазначення його постійного або тимчасового місця проживання чи перебування (місцезнаходження) або місцезнаходження його майна в Україні;

мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення інозем­ного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами України.

Якщо ними не визначено перелік документів, що мають додаватися до кло­потання, подають такі документи:

засвідчену в установленому порядку копію рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набуло чинності (якщо це не зазначено в самому рішенні);

документ, який засвідчує, що сторона, щодо якої ухвалено рішення інозем­ного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо кло­потання подається представником);

засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів ук­раїнською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Згідно з ч.5 ст.6 Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», якщо зазначене клопотання і документи, що дода­ються до нього, не оформлені відповідно до вимог, передбачених Законом, або до клопотання не додано всіх перелічених документів, відповідний суд Украї­ни повертає їх стягувачеві (або його представнику) без розгляду.

Стаття 7 Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іно­земних судів» визначає порядок розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Про надходження цього кло­потання відповідний суд України у п'ятиденний термін письмово повідомляє боржника і пропонує йому протягом місяця подати можливі заперечення проти клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а також коли у місячний термін з часу повідом­лення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя виносить ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше 10 днів до його роз­гляду. За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду здійснюється суддею одноосібно на відкритому судовому засіданні. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, відповідний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню. Неявка без поважних причин на судове засідання стягувача, боржника або їх представників не є перешкодою для розгляду клопотання.

Розглянувши подані документи, вислухавши пояснення сторін, суд виносить ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання щодо цього. Копія ухвали надсилається су­дом стягувачеві та боржнику в триденний термін з дня винесення ухвали.

Поиск по сайту: