Поняття зобов'язань із заподіяння шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов'язаннями із правопорушення або деліктними зобов'язан­нями) — найпоширеніший вид недоговірних зобов'язань.

Зобов'язання із заподіяння шкоди — це зобов'язання, які ви­никають внаслідок порушення майнових чи особистих немай-нових прав абсолютного характеру і мета яких — забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шко­ди, яка заподіяна як внаслідок невиконання договірних зо­бов'язань, так і у випадках, коли між сторонами договірні від­носини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відпо­відальність.

І договірна, і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

• мета — поновити порушені права;

• мають майновий характер;

• реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

• виконують попереджувальну, виховну функцію.
Водночас між договірною і недоговірною (деліктною) від­
повідальністю існують і певні відмінності:

1) договірна настає, коли сторони перебувають у відносних
правовідносинах, недоговірна — в абсолютних;

2) договірна покладається на порушника договору або на
особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель,
гарант), недоговірна — на порушника або на особу, яка за за­
коном відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна
установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиня­
ються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

3) договірна — це додатковий обов'язок, який приєднується
до невиконаного обов'язку (поставити продукцію і сплатити
штраф), а недоговірна — це новий обов'язок замість невикона­
ного (заподіяв шкоду — відшкодуй);

4) договірна передбачена як законом, так і договором, недо­
говірна — виключно законом;

5) договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стяг­
нення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна — виключно у
вигляді відшкодування збитків.

Крім ЦК, правовідносини щодо відшкодування шкоди ре­гулюються й іншими нормативними актами. Серед них закони України:

від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 p.); від 17 квітня 1991 р. "Про реабіліта­цію жертв політичних репресій на Україні"; від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 p.); від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"; від 23 вересня 1999 р. "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"; від 18 січня 2001 р. "Про об'єкти підвище­ної небезпеки"; від 18 січня 2001 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похо­ванням"; від 31 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"; від 1 липня 2004 р. "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ін. Серед підзаконних нормативних актів згадаємо:

Положення про застосування Закону України "Про порядок від­шкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затверджене наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41; Перелік професійних захворювань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662; поста­нову Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 953 "Про обов'язкове страхування відповідальності за ядерну шкоду"; Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 тощо. Роз'яснення законодавства щодо недоговірної відповідаль­ності дано в постановах Пленуму Верховного Суду України:

від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"; від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про від­шкодування моральної (немайнової) шкоди"; від 2 липня 2004 р.

№ 13 "Про практику застосування судами України законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" та в роз'ясненнях Вищого арбітражного (господарського) суду: від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза­них з відшкодуванням шкоди"; від 29 лютого 1996 р. № 02— 5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з від­шкодуванням моральної шкоди".

Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає ли­ше за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК. Відповідаль­ність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов:

1) шкода;

2) протиправність поведінки заподіювана;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та за­
подіяною шкодою;

4) вина заподіювана шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.

Зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, на жаль, досить часто мають місце в реальному житті. Заява про відшкодування шкоди може мати такий вигляд.

В Печерський районний суд м. Києва

Позивач: Лісович Василь Іванович,

прож. м.Київ, Олексіївський узвіз, 13, кв.1

Відповідач: Турбін Олексій Васильович,

прож. м.Київ, Олексіївський узвіз, 13, кв.5

Позовна заява про відшкодування шкоди

Я є власником і користувачем квартири за адресою: м.Київ, Олек­сіївський узвіз, буд. 13, кв. 1.

22 квітня 2005 р. з вини відповідача, що проживає поверхом ви­ще, була залита моя квартира (відповідач не закрив кран у ванній кімнаті).

Вина відповідача у скоєному встановлена актом обстеження квар­тири комісією від 22 квітня 2005 р.

Внаслідок заливання квартири мені заподіяна матеріальна школа в сумі 870 (вісімсот сімдесят) гривень, яка складається із вартості ремонту телевізора "Рубин-102"(120гривень), читки ковдри (60гри­вень), а також: відновного ремонту квартири, вартість якого (згідно складеного ЖКК кошторису) становить 690 гривень.

В добровільному порядку відповідач відшкодувати заподіяну шкоду відмовляється. Відповідно до cm. 1166 Цивільного кодексу України

Прошу:

1. Стягнути з Турбіна Олексія Васильовича на мою користь запо­діяні заливанням квартири матеріальну шкоду в розмірі 870 (вісімсот сімдесят) гривень та витрати, пов'язані із сплатою державного мита.

28 квітня 2005 р. Підпис: Лісович В. І.

36.2. Система деліктів

З позицій чинного законодавства критеріями, які дозволя­ють сформувати систему деліктних зобовязань, є підстави їх виникнення або іншими словами склади деліктів.

Система деліктних зобов'язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним. Склад загаль­ного делікту законодавець наводить в ст. 1166 ЦК, де передба­чено, як загальне правило, що заподіяна шкода відшкодову­ється особою, яка її заподіяла.

Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:

• способом заподіяння шкоди;

• особою заподіювача шкоди;

• особою потерпілого,

• особою, яка відповідає за шкоду;

• об'єктом, якому заподіюється шкода;

• обставинами заподіяння шкоди;

• особливими умовами відповідальності тощо.
Види спеціальних деліктів: