Купівля-продаж житлових будинків (квартир)

Житловий будинок або квартира є важливими об'єктами права приватної власності громадян, тому держава встановила для них особливий правовий режим. Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) порівняно із загальними пра­вилами купівлі-продажу має певні особливості.

Важливістю житлового будинку (квартири) як об'єкта права приватної власності пояснюються суворі вимоги чинного зако­нодавства до дотримання форми договору. Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна під загрозою визнання його недійсним має бути укладе­ний у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК).

Посвідчення договорів про відчуження житлового будинку (квартири) провадиться за місцезнаходженням такого майна (п. 60 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5).

При посвідченні договору продавець зобов'язаний надати правовстановлювальні документи, які підтверджують його право власності на майно, що відчужується.

Такими документами можуть бути:

• нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, по­
жертви, договір довічного утримання (догляду), ренти, да­
рування, міни;

• спадковий договір;

• свідоцтво про придбання майна з публічних торгів чи на
аукціоні;

• свідоцтво про право власності;

• свідоцтво про право на спадщину (за законом чи за запо­
вітом);

• свідоцтво про право власності на частку в спільному майні
подружжя;

^ • договір про поділ спадкового майна;

• договір про припинення права на утримання чи про при­
пинення права на аліменти на дитину за умови набуття прав
на нерухоме майно;

• договір про виділення частки в натурі;

• іпотечний договір;

• рішення суду тощо (п. 62 Інструкції про порядок вчинен­
ня нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо від імені власника виступає його представник, повно­важення такої особи мають бути належним чином підтверджені. Водночас слід мати на увазі, що не виключено, що довіреність на підставі якої діє представник, може бути недійсною (на­приклад, довіритель помер, відкликав її, визнаний недієздатним тощо), тоді укладений на підставі довіреності договір також буде недійсним.

Якщо будинок (квартира) належить подружжю на праві спільної власності, то вимагається письмова згода подружжя на відчуження (справжність підпису на заяві може бути посвід­чена в нотаріальному порядку, за місцем проживання, роботи, навчання, лікування тощо).

Якщо продавцю належить частина будинку чи квартири на праві спільної часткової власності, необхідно надати докази відмови співвласника від права переважної купівлі, тобто до­кази того, що співвласник відмовився від купівлі частки за оголошеною ціною і на визначених умовах чи не надав від­повіді протягом встановленого строку відповідно до ст. 362 ЦК.

Продавець зобов'язаний надати довідку-характеристику з Бюро технічної інвентаризації, яка містить характеристику будівлі, а в сільській місцевості, де інвентаризація не прове­дена — довідку відповідного органу місцевого самоврядуван­ня з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.

Якщо з довідки видно, що власник житла здійснив або здій­снює його перебудову чи прибудову, у тому числі переплану­вання житлового будинку, переобладнання нежитлового при­міщення на житлове чи навпаки, або звів чи зводить господар­ські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або належно затвердженого проекту чи з істотними відхи­леннями від проекту або з грубими порушеннями основних будівельних норм і правил, нотаріус має право вимагати по­дання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. За відсутності такого рішення нотаріус повинен відмовити в посвідченні договору про відчуження житла.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчу­жується вся садиба (тобто земельна ділянка разом з розташова­ними на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторіч­ними насадженнями тощо), якщо інше не встановлено догово­ром або законом (наприклад, в договорі передбачено знесення чи перенесення альтанки та сараю продавцем).

Якщо квартира належить державній організації, то продати її можна лише з дозволу Фонду державного майна України.

Вартість будинку (квартири), що продається, визначається за погодженням сторін, але не може бути менше балансової вартості, яка зазначена в довідці-характеристиці. За посвід-

чення договору купівлі-продажу нотаріусом стягується державне мито.

Після посвідчення договору купівлі-продажу покупець зо­бов'язаний звернутися в Бюро технічної інвентаризації і перереєструвати на себе набуте домоволодіння.

Право власності на придбаний будинок (квартиру) виникає у покупця після нотаріального посвідчення договору з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 334 ЦК).

Вимоги у зв'язку з недоліками проданого будинку (квартири), які не були обумовлені в договорі, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що ці недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах трьох років з моменту передання товару покупцеві, якщо договором чи законом не встановле­ний більший строк. Якщо встановити день передання будинку (квартири) неможливо або якщо покупець володів будинком (квартирою) до укладення договору, ці строки обчислюються від дня укладення договору.

Аналогічні вимоги можуть бути пред'явлені і при продажу іншого нерухомого майна — гаража, дачі, садового будинку. Договір купівлі-продажу гаража може мати такий вигляд.

Договір купівлі-продажу гаража

Місто Чернігів, десятого квітня дві тисячі п 'ятого року Ми: з одного боку я, Калачов Іван Степанович, який проживає в м. Чернігові, вул.Революційна, 2 (далі — Продавець), а з іншого боку, я, Фунт Вацлав Казимирович, який проживає в м.Біла Церква, вул. Банна, З кв. 12 (далі — Покупець), Уклали цей договір про наступне:

1. Продавець продав, а Покупець купив гараж (бокс), під номером
20 (двадцять), який знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул.Героїв
Праці, 245 на території гаражно-будівельного кооперативу "Сигнал "
(кооператив з експлуатації гаражів) м. Чернігова.

2. Зазначений гараж (бокс) належить Продавцю на підставі
Свідоцтва про право власності, яке видане Чернігівським міським бюро
технічної інвентаризації ЗО червня 2000р. на підставі довідки, вида­
ної зазначеним кооперативом 10 червня 2000р. №24, зареєстрованої
в Чернігівському бюро технічної інвентаризації ЗО червня 2000 р. в
реєстровій книзі під реєстраційним номером 9/1227.

Гараж (бокс), який є предметом договору, побудований з цегли. Гараж: (бокс) має також: підвал, який є його невід 'ємною частиною і продається разом з гаражем (боксом). Розмір гаража (бокса) стано­вить 20,0 (двадцять) квадратних метрів.

3. Згідно з відомостями, зазначеними в довідці-характеристиці,
що видана Чернігівським міським бюро технічної інвентаризації 8 квіт­
ня 2004р. під № 222/444, вартість гаража (бокса) становить 1200
(одна тисяча двісті) гривень.

4. Продаж здійснено за 1200 (одна тисяча двісті) гривень, які
Продавець отримав від Покупця до підписання цього договору.

5. Продавець свідчить, що зазначений гараж (бокс), який є пред­
метом даного договору, на момент підписання договору, нікому не
проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, не зас­
тавлений, під забороною (арештом) не перебуває, право власності
Продавця ніхто не оспорює.

6. Всі видатки, пов язані із оформленням договору, несе Покупець.

7. Продавець зобов 'язується повністю звільнити гараж (бокс),
що продається, для вільного доступу і безперешкодного користуван­
ня Покупцем до 15 квітня 2004 р.

Цей договір складено в трьох екземплярах, один з яких залиша­ється в справах нотаріальної контори, а два інших передаються Про­давцю і Покупцю.

Підписи:

Калачов І. С.

Фунт В.К.

Глава 21 Договір поставки

Загальна характеристика договору. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку ді­яльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємниць­кій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим подібним використанням, а по­купець — прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК).

Законодавець відносить поставку до різновиду купівлі-продажу. Відмінність між цими договорами полягає в наступ­ному.

Мета використання продукції чи товару при поставці — підприємницька діяльність або інша діяльність, яка не пов'язана з особистим, домашнім чи іншим подібним використанням.

Сторонами за договором поставки зазвичай є підприємці.

Предмет поставки значно вужчий і обмежується продукцією або товарами. Тобто предметом поставки не можуть бути майнові права, право вимоги, цінні папери, нерухомість тощо. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах документації до зразків (еталонів) або продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Умови поставки повинні викладатися сторонами відповідно до Правил "Інкотермс".

На відміну від предмета договору купівлі-продажу, предмет поставки, як правило, ще не існує в природі на момент укла­дення договору. Скажімо, залежно від укладеного договору за­вод металовиробів може виготовляти і каструлі, і солдатські казанки, і дитячі горщики.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх част­кове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються специфікацією.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного поста­чання товарів споживачами, якщо інше не передбачено зако­нодавством. Як правило, зобов'язання за договором поставки виконуються частинами протягом певного часу. Так, частина продукція буде поставлена в першому кварталі, частина — в другому, третьому і четвертому. Якщо постачальник відванта­жить річну партію телевізорів у січні, то замовник буде нести збитки, оскільки буде змушений понести додаткові витрати пов'язані із зберіганням товару, тому що не зможе його одразу реалізувати.

Якість та комплектність товарів, що постачаються, повинні відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній до­кументації.

Договір поставки — типовий консенсуальний договір, оскіль­ки набуває чинності з моменту погодження сторонами його істотних умов.

Кабінет Міністрів України затверджує Положення про постав­ки продукції виробничо-технічного призначення та поставки товарів народного споживання, а також Особливі умови постав­ки окремих видів товарів.

Порядок приймання покупцем поставленого товару. Не­одмінною умовою забезпечення збереження майна та інших матеріальних цінностей, які замовник отримує за договором поставки, є додержання встановленого порядку приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю.

Для того, щоб з'ясувати, наскільки постачальник належним чином виконав свої зобов'язання, необхідно перевірити кіль­кість та якість відвантаженої продукції, заактувати виявлені недоліки та звернутися до постачальника з претензією.

Порядок приймання продукції визначається стандартами, технічними умовами, договором. Якщо не встановлено особли­востей приймання окремих видів продукції, то приймання здійснюється на загальних підставах, тобто відповідно до Ін­струкції про порядок приймання продукції виробничо-техніч­ного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої поста­новою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7.

Приймання продукції здійснюється в декілька етапів:

• створення компетентної комісії з приймання продукції;

• перевірка кількості та якості продукції;

• складання та підписання акта про результати перевірки;

• затвердження акта керівником.

Одна з головних вимог до приймання продукції — це його своєчасність.

Приймання продукції за якістю й комплектністю прово­диться:

1) при іногородній поставці — не пізніше 20 днів після
видачі продукції органом транспорту або надходження її на
склад покупця при доставці продукції постачальником або при
вивезенні продукції покупцем;

2) при одноміській поставці — не пізніше 10 днів,

3) щодо швидкопсувної продукції — протягом 24 годин після
надходження продукції на склад покупця.

Приймання продукції за кількістю та якістю провадиться за транспортними і супровідними документами (рахунком-факту-рою, специфікацією, описом, пакувальним ярликом тощо) постачальника. Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку скла­дається акт про фактичну наявність продукції й в акті вказу­ється, які документи відсутні.

Одночасно із призупиненням приймання покупець зобов'яза­ний викликати для участі в продовженні приймання продукції й складання двостороннього акта представника одноміського постачальника. Представника іногороднього постачальника покупець зобов'язаний викликати, якщо це передбачено в нормативно-правових актах або договорі.

Акт про приховані недоліки продукції повинен бути складе­ний протягом 5 днів по виявленні недоліків, однак не пізніше

чотирьох місяців від дня надходження продукції на склад по­купця, що виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов'язковими для сторін правилами.

Свої особливості має приймання продукції за кількістю з метою встановлення недостачі.

За кількістю продукція приймається в момент відкритя опломбованих транспортних засобів, які одержані від транс­портної організації чи постачальника.

Як правило, приймання продукції не повинно бути однос­тороннім, тому воно здійснюється:

1) за участю представника постачальника;

2) за участю представника іншої організації;

3) за участю представника громадськості з боку замовника;

4) за згодою постачальника — в односторонньому порядку.
Представник громадськості — це компетентна особа, яка не

належить до матеріально-відповідальних осіб і не має відно­шення до збереження, приймання, обліку та відпуску мате­ріальних цінностей. Тому представником громадськості не може бути головний інженер, бухгалтер, комірник, завскладом та ін. Повноваження представника громадськості підтверджуються посвідченням, яке видає профспілка або трудовий колектив і засвідчує керівник. Його призначення нагадує нам становище понятих при обшуку: він як незаінтересована особа повинен підтвердити наявність недостачі.

За результатами приймання комісія складає акт приймання, який затверджує керівник підприємства.

В акті зазначаються: відомості про постачальника і замовника; місце приймання продукції; час початку і час закінчення; склад комісії; позначка про те, що члени комісії ознайомлені з відповідною інструкцією і попереджені про відповідальність; номер транспорт­ної накладної; номер вагону (контейнеру); стан і опис пломб; стан транспортного засобу; стан упаковки; умови зберігання продукції на складі; як виявлено недостачу (зважуванням, перерахуванням); найменування та кількість продукції, якої не вистачає, висновки комісії про причину недостачі та деякі інші відомості. Належно складений акт приймання дозволяє звернутися з претензією про відшкодування збитків.

За договором на постачальника може бути покладена відпо­відальність за:

• порушення строків поставки;

• поставку неякісної і некомплектної продукції;

• поставку продукції без тари та упаковки;

• поставку продукції без супровідних документів;

• виставлення безтоварного рахунку тощо.

Замовник може відповідати:

• за порушення строків оплати чи безпідставну відмову від
оплати;

• за неповернення багатозворотньої тари;

• за невивезення продукції (якщо за договором продукція
постачається на умовах самовивозу) тощо.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов'язане із виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, засто­совуються штрафні санкції у таких розмірах:

• за поставку неякісних (некомплектних) товарів — штраф у
розмірі 20% від вартості неякісних товарів;

• за порушення строків поставки — пеня в розмірі 0,1% від
вартості товарів за кожен день прострочки, якщо інше не перед­
бачено законом чи договором.

Глава 22

Договір контрактації сільськогосподарської продукції

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується ви­робити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту), або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими в договорі цінами (ст. 713 ЦК).

Договір контрактації сільськогосподарської продукції є різно­видом одночасно і договору купівлі-продажу, і договору постав­ки. Тому на нього, відповідно, поширюються загальні норми купівлі-продажу і поставки, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Договір контрактації — це типовий консенсуальний, оплатний і двосторонній договір.

Сторонами в договорі є підприємці: виробник сільсько­господарської продукції та її заготівельники.

Предмет договору контрактації — будь-яка продукція сіль­ськогосподарського виробництва (рослинництва, тваринництва тощо) як в необробленому вигляді (зернові, картопля, овочі), так і та, що пройшла первинну обробку (масло, вершки). В

більшості випадків контрактується майбутній врожай, якого ще не існує на момент укладання договору. В договорі зазначаються:

• види продукції (асортимент), номер державного стандарту
або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції
шкідливих речовин;

• кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо
у виробника;

• ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови
доставки, строки здавання-приймання продукції;

• обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організа­
ції виробництва сільськогосподарської продукції та її транспор­
тування на приймальні пункти і підприємства;

• взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними
умов договору.

Виробництво сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від кліматичних умов, тому конкретні строки здачі продукції сторони можуть погоджувати додатково.

Оплата за договором, як правило, здійснюється у вигляді повного чи часткового авансування.

Особливість цього договору полягає в тому, що виконання договірних зобов'язань виробником сільськогосподарської про­дукції значною мірою залежить від погодних умов, тому на заготівельника покладаються додаткові обов'язки: не лише прий­няти продукцію у заготівельника, а й забезпечити її вивезення, надати пакувальні матеріали, тару.

Заготівельник не має права відмовитися від прийняття про­дукції, яка відповідає умовам договору і знаходиться у визна­ченому місці здачі.

Державна закупівля сільськогосподарської продукції здій­снюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції, відповідно до Типового договору контрактації.

Глава 23 Договір постачання енергетичними

та іншими ресурсами через приєднану мережу

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язу­ється надати іншій стороні (споживачеві, абонентові) енерге-

тичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (або­нент) зобов'язаний оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використан­ня, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ст. 714 ЦК).

Договір на постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу становить собою публічний, двосто­ронній, консенсуальний і оплатний договір.

Сторонами є суб'єкт підприємницької діяльності, який здій­снює постачання енергетичних та інших ресурсів, з одного боку, та споживач (абонент), з іншого.

Предметом договору є енергія, яка постачається у вигляді електричного струму по проводах або у вигляді тепла і пари по трубопроводах.

Якість енергетичних та інших ресурсів повинна відповідати державним стандартам та іншим обов'язковим правилам чи договору.

Так, якість електроенергії характеризується напругою і час­тотою струму, якість теплової енергії — температурою і тиском пари, температурою гарячої води.

Кількість енергетичних та інших ресурсів передбачається в договорі і визначається у фізичних одиницях виміру (кіловатах та гігакалоріях).

Ціна на енергетичні та інші ресурси, які постачаються, визна­чається відповідно до затверджених тарифів та прейскурантів, які підлягають державному регулюванню.

Характерними особливостями договору є такі:

а) предмет договору неможливо накопичувати і зберігати;

б) для укладання договору у абонента (споживача) повинна
бути мережа, через яку здійснюватиметься постачання;

в) споживання енергетичних та інших ресурсів здійснюєть­
ся одночасно із їх отриманням, тому неможливо повернення
енергетичних та інших ресурсів;

г) процес постачання енергетичних та інших ресурсів через
приєднану мережу є безперервним;

д) постачання енергетичних та інших ресурсів здійснюється
лише через приєднану мережу.

В тих випадках, коли передача предмета договору здійсню­ється транспортними засобами, в тарі та упаковці (наприклад, у вигляді гальванічних батарей), до відносин застосовуються правила договору поставки.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються норми про купівлю-

продаж, про договір поставки, якщо інше не встановлено зако­ном або не випливає із суті відносин сторін.

Спеціальними нормативними актами, які регламентують від­носини між постачальником енергетичних та інших ресурсів і споживачем, є Закон України від 16 жовтня 1997 р. "Про електроенергетику", Правила користування електричною енер­гією для населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357, Правила надання населен­ню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверд­жені постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. № 1497 p., а також відповідні типові договори.

Споживач (абонент) зобов'язаний сплачувати спожиті енер­гетичні та інші ресурси та вести їх облік.

Постачальник має право припинити або обмежити передачу енергетичних та інших ресурсів, якщо виникла загроза аварії чи необхідно вжити заходів щодо її ліквідації.

Глава 24

Договір довічного утримання (догляду).

Рента

Договір довічного утримання (догляду). Своє майбутнє можна забезпечити, зробивши певні заощадження, заробивши велику пенсію, уклавши договір страхування чи розраховувати на вдячних нащадків. Договір довічного утримання — одна із ци­вільно-правових форм забезпечення громадян.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

За юридичною природою договір довічного утримання є оплатним, одностороннім, оскільки після укладення договору на набувача покладаються обов'язки з утримання, а відчужу­вач набуває право на утримання, та реальним, оскільки момент укладення договору пов'язаний із передачею майна.

Відчужувачами можуть бути будь-які фізичні особи (як не­працездатні, так і працездатні), які володіють на праві приват­ної власності житловим будинком, приватизованою квартирою чи іншим майном, яке має значну цінність.

Набувачами є фізичні чи юридичні особи, які мають мож­ливість забезпечити довічне утримання відчужувану, в тому числі догляд і надання необхідної допомоги.

У договорі довічного утримання має бути визначена ціна майна, яке відчужується, а також детально зазначено обов'язки набувача: наприклад, надання відчужувачу до кінця його днів права проживати в житловому будинку, який відчужується (зазначається конкретна частина будинку чи інше упорядко­ване житло, що надається для постійного проживання), забезпе­чення його необхідною допомогою та доглядом, а також визна­чена грошова оцінка всіх видів матеріального забезпечення, які надаються щомісяця. Така оцінка підлягає індексації. Звичайно, що в договорі неможливо передбачити розв'язання всіх питань побутового характеру, тому якщо між контрагента­ми виникне спір, він має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Цей договір може мати такий вигляд.

ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ Місто Одеса, першого лютого дві тисячі п 'ятого року Ми, що підписалися, Коробочка Настасія Петрівна, яка проживає в м. Одесі, вул. Трьохсвятительська, 4, з одного боку, і Чичиков Павло Іванович, який проживає в М.Маріуполі, вул.Індустріальна, 24, кв.246, з іншого боку, уклали договір про наступне:

1. Я, Коробочка Настасія Петрівна, передаю у власність Чичи­
кова Павла Івановича належний мені на праві приватної власності
житловий будинок, що знаходиться в м. Одесі, вул. Трьохсвятительс-
ка, 4, який розміщений на земельній ділянці площею 800 кв.м.

На зазначеній ділянці знаходиться цегляний будинок житловою площею 56 кв.м, загальною площею 92 кв.м, сарай, льох, альтанка.

2. Будинок, який відчужується, належить мені, Коробочці Наста-
сії Петрівні, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за зако­
ном, яке видане 24 серпня 1991 р. 1-ю Одеською державною нотарі­
альною конторою за реєстром № 1-124.

3. Вартість будинку, що відчужується, визначена нами в 40 000
(сорок тисяч) гривень. Страхова оцінка будинку — 10000 (десять
тисяч) гривень.

4. Я, Чичиков Павло Іванович, зобов 'язуюсь:

а) зберегти в безоплатному довічному користуванні Коробочки
Н.П. одну кімнату площею 15 (п 'ятнадцять) квадратних метрів з
південної сторони будинку;

б) повністю утримувати Коробочку Н.П., надаючи їй необхідне
харчування, одяг, лікування, забезпечуючи належний догляд і необхід­
ну допомогу.

Вартість харчування, одягу, лікування, належного догляду і необхід­ної допомоги оцінюється в розмірі 600 (шістсот) гривень щомісяця.

5. Будинок, що передається у власність Чичикова П.І, нікому не
подарований, не закладений, в спорі і під забороною (арештом) не
перебуває.

6. Витрати щодо оформлення та посвідчення договору сплачує
Чичиков П.І.

7. Зміст статей 744— 758 ЦК України сторонам роз 'яснено.

8. Цей договір складено в трьох примірниках, один з яких зберіга­
ється в справах державної нотаріальної контори, другий видається
Коробочці Н.П., третій — Чичикову П.І.

Підписи: Коробочка Н.П. Чичиков П.І.

Договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотарі­альному посвідченню, а договір, за яким набувачеві передається нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справед­ливо розподілені між ними та набувачем.

Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, обмінювати майно, передане за договором довічного утримання, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі, оскільки, посвідчуючи договір довічного утримання, нотаріус накладає на це майно заборону.

Втрата (знищення), пошкодження майна, переданого набу­вачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

За рішенням суду договір догляду може бути розірваний:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої
він був укладений, у разі невиконання або неналежного ви­
конання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачаем обов'яз­ків за договором, відчужувач набуває право власності на пере­дане ним майно і має право вимагати його повернення. Витрати, які були зроблені набувачем на утримання та догляд відчу­жувача, не підлягають поверненню. Суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором, якщо договір розірваний у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з під­став, що мають істотне значення.

Договір довічного утримання припиняється: 1) зі смертю відчужувача; 2) якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, а відчужувач набуває право власності на це майно. У разі при­пинення юридичної особи — набувача з визначенням право­наступників, до них переходять права та обов'язки за догово­ром довічного утримання. У разі ліквідації юридичної особи — набувача, право власності на майно, передане за договором догляду, переходить до відчужувача.

Рента. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично випла­чувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч. 1 ст. 731 ЦК).

Рента належить до інститутів цивільного права, пов'язаних з відчуженням певного майна за плату (чи безоплатно) з метою отримання стабільного постійного доходу у вигляді рентних платежів.

На відміну договорів купівлі-продажу та міни, де сторони одразу отримують належне від контрагента, договір ренти є довгостроковим договором.

Сторонами рентних правовідносин є одержувач ренти і плат­ник ренти.

Договір ренти має певну схожість з договором довічного утримання, оскільки їх об'єднує спільна мета — набуття одер­жувачем ренти (відчужувачем) утримання за рахунок належ­ного їм майна. Ці договори укладаються в нотаріальній формі і підлягають державній реєстрації.

Водночас між цими договорами існують і певні відмінності:

1) договір ренти може бути як укладеним на певний строк,
так і безстроковим, сам же характер договору довічного утри­
мання передбачає, що він діє протягом життя відчужувача;

2) за договором довічного утримання майно передається у
власність набувача за надання утримання у вигляді харчування,
догляду тощо, а за договором ренти одержувач ренти отримує
задоволення від контрагента, як правило, у вигляді грошової
форми, хоча це не виключає встановлення ренти у формі
зустрічної передачі майна, виконання робіт чи надання послуг;

3) зобов'язання за договором довічного утримання набувач
виконує постійно, тобто, як правило, здійснює щоденний догляд
і нагляд за особою, яка потребує утримання. За договором
ренти рентні платежі виплачуються за загальним правилом по
закінченні кожного кварталу;

4) за прострочення виплати ренти платник зобов'язаний
сплачувати одержувачеві проценти, суть договору довічного ут­
римання таку форму відповідальності виключає;

5) одержувач ренти має право розірвати договір, якщо платник
ренти прострочив її в виплату більш як на рік. За договором
довічного утримання одержувач має право вимагати розірвання
договору в будь-який час, якщо доведе, що набувач неналежно
виконує свої обов'язки;

6) якщо договір довічного утримання припиняється із смертю
відчужувача, то виплата ренти не обмежується строком життя
одержувача ренти, оскільки його права за строковим договором
можуть перейти до спадкоємців.

Глава 25 Договір майнового найму (оренди)

25.1. Загальна характеристика договору

За договором майнового найму (оренди) наймодавець пере­дає або зобов'язується передати наймачеві майно у користу­вання за плату на певний строк.

Договір майнового найму має спільні і відмінні від договору купівлі-продажу ознаки. Спільним є те, що і майновий найм, і купівля-продаж — це оплатні, двосторонні договори. Головна відмінність полягає в тому, за договором майнового найму майно передається не у власність, а в тимчасове оплатне ко­ристування на певний строк.

В укладенні договору найму заінтересована кожна із сторін. Наймач інколи не має можливості (або бажання) придбати майно у власність, тому тимчасово користується чужим майном. Наймодавець як власник максимально вилучає корисні власти­вості із свого майна, яке йому тимчасово не потрібно.

Предметом договору найму може бути будь-яка неспоживна річ, яка визначена індивідуальними ознаками, що дозволяє від­межувати цей договір від договору позики, а також майнові права.

Характерною ознакою договору найму є і його оплатний характер, оскільки в іншому випадку вже йтиметься про договір безоплатного користування майном, тобто про позичку.

Строк договору майнового найму визначається за погод­женням сторін, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо строк договору найму не встановлений сторонами, він вважа­ється укладеним на невизначений строк. В цьому випадку кожна із сторін може відмовитися від договору в будь-який час, по­передивши контрагента письмово про це за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці.

Поиск по сайту: