Страховий випадок. Страховий ризик

Відносини страхування становлять специфічний вид право­відносин, які складаються із досить великої кількості конст­рукцій. Тому вивчення спеціальної страхової термінології є необхідною умовою для належного засвоєння цього інституту.

Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування, тобто це ті небезпе­ки, які загрожують об'єкту страхування і на випадок настання яких сторони укладають договір.

Із наведеного визначення випливають дві істотні ознаки страхового ризику. Страховий ризик не повинен бути:

• неминучим;

• невідворотним.

Ймовірність означає насамперед можливість настання пе­редбаченої договором події. Якщо настання тієї чи іншої події абсолютно виключено, то відповідно ризику не існує, і в цьому випадку й укладення договору не повинно мати місце. Якщо ж передбачена договором подія має неминуче відбутися незалеж­но від бажання сторін, скажімо, щорічний льодохід, то і в цьому випадку укладання договору страхування суперечитиме його правовій природі.

В доктрині страхового права основною ознакою страхового ризику є його правомірність. Так, в ст. 4 Закону "Про страху­вання" прямо заборонено страхування майнових інтересів, що суперечать законодавству України.

Більш дохідливо це положення сформульовано в ст. 928 ЦК Російської Федерації, яка забороняє страхування не лише "проти­правних інтересів", а й "страхування збитків від участі в іграх, лотереях та парі", а також "витрат, до яких особа може бути при­мушена з метою звільнення заручників". Вважаємо, не можна страхуватися від небезпек, які чекають порушника закону, наприк­лад, перевізник бажає уникнути конфіскації контрабанди на митниці, спортсмен, який вживає допінг — накладення штрафу та дискваліфікації.

Це положення випливає із загальних засад цивільного зако­нодавства, задекларованих в ст. 13 ЦК. Здійснення прав, наданих громадянину, повинно бути в межах закону. Тобто особиста свобода на обрання змісту договору обмежується публічними інтересами суспільства.

Страхові ризики є різнорідними за своїм складом, оскільки в основу класифікації можуть бути покладені різні підстави.

Залежно від джерела небезпеки ризики умовно можна по­ділити на:

• природні, тобто походження яких характеризується цілко­
витою незалежністю від волі людини;

• антропогенні, тобто пов'язані із вольовими діями і вчин­
ками людей.

Так, найхарактерніші ризики в майновому страхуванні пов'язані із:

• стихійним лихом, так звані катастрофічні ризики (повінь,
повідь, землетрус тощо);

• подіями техногенного характеру, так звані техногенні
ризики (пожежі, аварії тощо);

• забрудненням навколишнього середовища внаслідок ви­
робничої діяльності людини, так звані екологічні ризики;

• змінами державної політики або політичні ризики (дії
іноземних держав, зміна податкового, бюджетного, страхового
законодавства);

• протиправними діями третіх осіб (крадіжки, розбій, грабіж,
умисне чи з необережності знищення майна, шахрайство, тощо);

• правомірними діями третіх осіб, коли шкода майну запо­
діюється у зв'язку з виконанням службових чи громадських
обов'язків (дії пожежників, працівників органів внутрішніх
справ, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, при
рятуванні чужого життя чи майна тощо).

Ступінь страхового ризику, як правило, визначається на під­ставі статистичних досліджень. Саме від ступеня страхового ризику залежить обґрунтованість фінансової основи страхування. Ступінь ризику визначає розмір страхових платежів, а також інші істотні умови договору страхування.

У випадках, коли йдеться про особисте страхування, факто­рами ризику традиційно є:

• вік застрахованого;

• стан здоров'я;

• професія.

Тому невипадково при страхуванні життя всіх осіб, які ба­жають застрахувати своє життя, поділяють на три категорії за професійними ознаками: а) службовці; б) робітники; в) особи небезпечних професій (пожежники, монтажники, шахтарі, водо­лази, акробати на трапеціях, працівники ОВС та ін.).

Різний ступінь страхового ризику нівелюється розміром страхових внесків, які сплачують застраховані. Якщо страху­вальник надав страховику заздалегідь неправдиві відомості сто­совно обставин, які впливають на ступінь страхового ризику (наприклад, замість хворого застрахованого медичний огляд пройшов його брат-близнюк), такі дії розглядатимуть як істотне порушення обов'язків за договором і вони стануть підставою для відмови у виплаті страхової суми.

Ступінь страхового ризику істотно впливає на розмір страхових платежів. Так, під час проведення московським заводом "Карат" щорічної виставки ювелірних виробів у Москві експонати були

застраховані від вогню, зловмисних дій третіх осіб та крадіжки зі зломом страховою компанією "Россия". Розмір страхових платежів при страхуванні експонатів аналогічних виставок зазвичай стано­вить 1 % від розміру страхової суми. Але в даному випадку страхова премія була визначена в розмірі 0,25% страхової суми. В умовах серйозної конкуренції страхова компанія запропонувала такий над­звичайно низький тариф, зваживши на те, що протягом багатьох років у практиці виставки не було не лише крадіжок, а й спроби крадіжки.

Під час другої світової війни на морських страховиків наводив жах німецький лінкор "Бісмарк", який торпедував не тільки кораблі своїх противників, а й судна нейтральних країн. Розмір страхової премії досяг небачених величин — 25% страхової суми після того, як "Бісмарк" затопив англійський лінійний корабель "Хуг". Але коли в травні 1941 р. під час чергових торгів було отримане пові­домлення, що цей морський монстр потоплений британською ко­ролівською ескадрою, розмір страхових внесків одразу зменшився в 2,5 рази.

Після перших повідомлень про те, що лайнер "Титаник" зіт­кнувся із айсбергом, ставки перестрахувальних премій на вантажі, які ним перевозилися, піднялися до 60%, але після оптимістичних повідомлень почали знижуватися до 50%, потім до 45%, 30%, і, нарешті, до 25%, поки не була нарешті отримана інформація, що корабель затонув.

Ризик, характерний для певних видів страхування (пасажирів, морських суден, будівель, великої рогатої худоби тощо), вра­ховується у відповідних правилах страхування, в яких нерідко перелічуються події, які не визнаються страховими випадками, і відповідно, ризики, пов'язані із ними, не визнаються ризи­ками страховими.

Страхова оцінка — це фактична вартість майна, яке підлягає страхуванню.

Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку.

Страхове відшкодування — це грошова сума, яка фактично виплачується при настанні страхового випадку. Розмір страхо­вого відшкодування не може перевищувати страхової суми.

Співстрахування має місце, коли об'єкт страхування за одним договором за згодою страхувальника страхується кількома стра­ховиками.

Перестрахування — страхування одним страховиком ризику виконання частини своїх зобов'язань перед клієнтом у іншого страховика.

Страхова суброгація — перехід до страховика, який сплатив страхове відшкодування клієнту, права вимоги до особи, яка відповідає за заподіяну шкоду.

Страхова франшиза — частина збитків, що не відшкодову­ється страховиком відповідно до закону чи договору страхуван­ня. Тобто страховик звільняється від обов'язку відшкодовувати незначні за розміром збитки.

30.2. Договір страхування

За договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхувальнику страхову суму або відшкодувати завдані збитки у межах страхо­вої суми, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Факт укладення договору посвідчується страховим свідоцтвом (страховим полісом, страховим сертифікатом), який страховик передає страхувальнику разом із правилами страхування.

За загальним правилом договір страхування набуває сили з моменту сплати першого внеску.

Договір страхування повинен містити: назву документа, ві­домості про сторони, об'єкт страхування, розмір страхової суми та страхових внесків, строк їх сплати, перелік страхових випад­ків; обставини, за яких страхова сума не сплачується; строк дії договору та ін.

Договір страхування майна та страхування цивільної відпо­відальності належить до типових алеаторних договорів, оскільки страхувальнику заздалегідь невідомо, наскільки вигідним для нього є укладений договір.

30.3. Обов'язки сторін за договором страхування 30.3.1. Розподіл обов'язків сторін

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки права та обов'язки набувають обидва контрагенти — страховик і страхувальник. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається страхувальник, який вико­нує свої обов'язки, якщо перерозподіл обов'язків не передба­чений в договорі.

Обов'язки сторін за договором страхування умовно можна розділити на три групи:

1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укла­
дення договору;

2) обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору;

3) обов'язки, які виникають після настання страхового
випадку.

Поиск по сайту: