Спадковий договір

Інститут спадкового договору моделюється на засадах дого­вору довічного утримання, за яким відчужувач набуває за життя утримання, а набувач — майно у власність.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язу­ється виконувати розпорядження другої сторони (відчужувана), наприклад вчинити певну дію майнового або немайнового ха­рактеру до відкриття спадщини або після її відкриття, і в разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно.

Спадковий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. На майно, яке зазначено в спадковому договорі, нотаріус накладає заборону на відчуження.

Якщо набувач не виконує розпорядження відчужувача, ос­танній може звернутися до суду з вимогою про розірвання спадкового договору.

Як зазначають деякі фахівці, у прямому розумінні спадковий договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин. Віднесення його до спадкового права є дещо умовним.

14.10. Спадкування за законом

На відміну від спадкування за заповітом, при якому спадко­ємців призначає сам спадкодавець, при спадкуванні за законом до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець нази­ває спадкоємцями.

Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі спадкоємцями у відповідних статтях ЦК. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце коли:

• заповіт не складено або він визнаний недійсним повністю
чи частково;

• за заповітом визначена доля частини майна;

• спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спад­
щини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;

• спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як негідні;

• відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за запо­
вітом, якщо заповіт був складений з умовою.

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у по­рядку черги.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усинов­лені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.

До спадкоємців другої черги належать брати та сестри (рідні, єдинокровні, єдиноутробні), дід, баба померлого.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом надано особам, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини.

Зазначимо, що чинне законодавство не містить не лише легаль­ного поняття "член сім'ї", а й поняття "сім'я" взагалі, хоча відпо­відно до ч. 2 ст. З СК сім'ю становлять особи, які: а) спільно про­живають; б) пов'язані спільним побутом; в) мають взаємні права та обов'язки. Відсутність законодавчого поняття "член сім'ї" зумов­лює і відсутність чіткого розуміння поняття "спадкоємець четвертої черги", що не може не викликати численних судових спорів.

П'яту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближ­чого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Оскільки ступінь спо­ріднення обчислюється залежно від кількості народжень, то до спадкоємців шостого ступеня споріднення відповідно належать: двоюрідні праправнуки, троюрідні внуки, троюрідні брати та сестри.

До спадкоємців п'ятої черги належать також утриманці по­мерлого (тобто непрацездатні і неповнолітні особи), які не були членами його сім'ї, але протягом п'яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим дого­вором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Водночас цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку спадщини.

Черговість спадкування може бути змінена і за рішенням суду. Так, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікува­лася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спад­кодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Спадкоємці, які протягом року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають пере­важне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домаш­ньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Це правило пов'язано з тим, що спадкоємці, які проживали із спадкодавцем, звично користувалися цими речами (пральною машиною, посудом, телевізором, меблями тощо),

тому поділ їх в натурі може створити для таких спадкоємців ряд проблем.

Законодавець не визначає, які речі належать до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, а які підпадають під поняття розкоші. Спроби законодавця визначити такий пе­релік в свій час зазнали невдач, оскільки ті речі, які в одній сім'ї вважаються звичайними домашніми речами, в іншій — є предметами розкоші. Зрозуміло, що поняття таких речей сьогодні в сім'ї директора комерційного банку та звичайного лікаря чи вчителя також не будуть збігатися. Питання щодо того, які речі належать до предметів домашньої обстановки та вжитку, мають вирішуватися в кожному конкретному випадку з ура­хуванням майнового становища спадкодавця та суспільства в цілому.

Спадкування за правом представлення. Таке спадкування має місце, коли спадкоємець, який закликався б до спадщини, по­мер до її відкриття. За цих обставин до спадщини закликають осіб, які заступають місце померлого спадкоємця (представля­ють його).

Спадкування за правом представлення можливе лише у разі спадкування за законом.

За правом представлення спадкують:

• внуки, правнуки спадкодавця — частку спадщини, яка б
належала б їхнім батькам чи бабі з дідом, якби вони були
живими на момент відкриття спадщини;

• прабаба і прапрадід — частку, яка б належала за законом
їхнім дітям;

• племінники — частку, яка б належала за законом їхнім
батькам;

• двоюрідні брати і сестри — частку, яка б належала б їхнім
батькам.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представ­лення діє без обмеження ступеня споріднення.

14.11. Усунення від спадщини

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спад­кова правоздатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства.

Водночас законодавець передбачив випадки, коли суб'єктивне право громадянина стати спадкоємцем обмежується. Йдеться про так званих негідних або недостойних спадкоємців, тобто про спадкоємців, які усуваються від спадщини. Керуючись

нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає ко­ло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних ви­падках — незважаючи і на раніше висловлену в заповіті волю спадкодавця.

Be мають права стати спадкоємцями:

• ні за законом, ні за заповітом — особи, які умисно позба­
вили життя спадкодавця або когось із спадкоємців або вчини­
ли замах на їх життя (якщо після вчинення замаху на життя
спадкодавець, незважаючи на цю обставину, склав заповіт на
користь такої особи, вона спадкує на загальних підставах);

• за законом — батьки після дітей, стосовно яких вони
позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах
на момент відкриття спадщини;

• за законом — батьки і повнолітні діти, які злісно ухи­
лялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків
щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені
в судовому порядку;

• за законом і за заповітом — особи, які умисно перешкод­
жали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або
скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадку­
вання у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню
їхньої частки у спадщині;

• за законом особи, шлюб між якими є недійсним або в
судовому порядку визнано недійсним. (Суд може визнати пра­
во на спадкування частки майна, яке було набуто померлим
подружжям під шлюбу, який визнано недійсним після його
смерті, якщо інше подружжя є добросовісним, тобто не знало і
не могло знати про перешкоди до укладання шлюбу).

14.12. Прийняття спадщини. Відмова від спадщини

14.12.1. Прийняття спадщини

На момент відкриття спадщини виникає спадкове право-відношення. Водночас відкриття спадщини і закликання до спад­щини недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоє­мець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтер­натива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Прийняття спадщини — це свідчення згоди спадкоємця всту­пити у всі відносини спадкодавця, які становлять у сукупності

спадщину. Така згода має бути виражена встановленим зако­ном способом.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із засте­реженням.

Спадщина вважається прийнятою, якщо: спадкоємець про­тягом шести місяців, починаючи із часу відкриття спадщини, подав заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини; спадкоємець, який постійно про­живав із спадкодавцем, не заявив про відмову від спадщини, тобто фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, чия цивільна дієздатність обмежена, вважаються за загальним правилом такими, що прийняли спадщину.

Встановлення презумпції прийняття спадщини неповнолітні­ми та недієздатними спадкоємцями звільняє суд від необхідності поновлювати строк для прийняття спадщини цими спадкоєм­цями, а також змушує нотаріуса більш відповідально ставитися до питання про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Так, після смерті Д. свідоцтво про право на спадщину отримали його мати та син. Як з'ясувалося, у Д. була ще малолітня дочка від першого шлюбу Б., законні представники якої заяву про прий­няття спадщини не подавали і строк для прийняття спадщини про­пустили. Із заявою про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним та про подовження строку для прий­няття спадщини звернулася мати неповнолітньої Б. Райсуд Ленін­градського району м.Києва, який розглядав справу, задовольнив позов.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може від­мовитися від прийняття спадщини протягом шести місяців строку після її відкриття.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) може відмо­витися від спадщини лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усинови­телі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній чи недієздатній особі, лише з дозволу ор­ганів опіки та піклування.

Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. Спад­коємець за заповітом може відмовитися від своєї частки на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за за-

коном — на користь іншого спадкоємця за законом незалежно від його черги.

Заява про прийняття спадщини може мати такий вигляд.

В Шосту Київську державну нотаріальну контору Груздева Івана Сергійовича Заява про прийняття спадщини

8 березня 2005р. померла моя дружина, Груздева Ірина Олексан­дрівна, яка проживала в м.Києві по вул.Лютеранській, 21, кв. 76. Піс­ля смерті Груздевої І. О. залишилося спадкове майно: приватизована квартира, в якій вона проживала, автомобіль ВАЗ 2101 1984 р. ви­пуску, номерний знак КІА 12-34, предмети домашнього вжитку.

Цією заявою спадщину я приймаю і прошу видати мені свідоцтво про право на спадщину. Інших спадкоємців за законом і заповітом немає.

19 березня 2005 р.

Підпис: Груздєв І. С

Поиск по сайту: