Цивільне законодавство

Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, в яких містяться норми цивільного права.

За юридичною силою та органом, шо їх видавав, нормативні акти можна поділити на:

• закони;

• підзаконні нормативні акти (укази Президента України,
постанови уряду, галузевих міністерств, відомств, органів ви­
конавчої влади);

• нормативні акти СРСР та УРСР (ті, що не втратили силу).
В сучасному цивільному праві особливого значення набува­
ють такі джерела права, як:

• міжнародні договори;

• корпоративні правила;

• принципи права;

• звичаї торговельного обігу;

• юридична доктрина.

Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Особливе місце в системі цивільного законодавства посідає ЦК. Він має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законо­давства.

Чинний ЦК — результат третьої республіканської кодифікації цивільно-правових норм, набрав чинності з 1 січня 2004 р. Перший ЦК УСРР був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК УРСР був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і набрав чинності 1 січня 1964 р. Зміст ЦК 2003 p. становлять такі книги: "Загальні положення", "Особисті немайнові права фі­зичної особи", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право".

Закони в державі приймаються в різні часи, тому вони потре­бують відповідної систематизації. Зведення законів у ту чи іншу систему без зміни їх змісту називається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збірники нормативних актів із страхового, транспортного, житлового законодавства, законо­давства про інтелектуальну власність тощо.

Систематизація нормативного матеріалу, коли чинні правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в правовому регулю­ванні і потім видається новий закон в систематизованому вигля­ді, називається кодифікацією, а її результат — кодексом. Ко­декс — це законодавчий акт, в якому об'єднані і системати­зовані норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти. Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою за­безпечення законності актів відомчого законодавства, їх від­повідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 "Про державну реєстра­цію нормативно-правових актів Міністерств та інших органів влади" введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийнятих центральними органами, здій-

снює Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місце­вих органів управління — управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.

Міністерства та інші органи державного управління вида­ють нормативні акти у формі наказів, інструкцій та постанов. Нормативні акти міністерств та відомств, видані в межах їх компетенції та сфери діяльності, обов'язкові для всіх юридичних та фізичних осіб.

До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми ци­вільного права, належать і рішення та розпорядження норма­тивного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов'язаних з правилами ведення торгівлі в певній місцевості, оренди нежитлових приміщень тощо. В межах адмі­ністративного району це розпорядження є обов'язковим для виконання.

Нормативні акти СРСР та УРСР. Згідно з Законом України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" і постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після прого­лошення незалежності України, а акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законо­давства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.

Серед цих актів значний обсяг становлять підзаконні норма­тивні акти: Інструкція про порядок приймання продукції вироб­ничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Державного арбітражу СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6; Примірний статут житлово-будівельного кооперативу", затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від ЗО квітня 1985 р. № 186, та ін.

Норми міжнародного права і міжнародні договори. Стат­тею 9 Конституції України встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'єм­ною частиною національного законодавства України і застосо­вуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Коли такий порядок не встановлено, пріоритет

згідно з нормами міжнародного права мають норми міжнарод­них договорів.

Це положення прямо встановлене ч. 4 ст. 39 ГК: "Якщо чинним міжнародним договором згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав спожива­чів, то застосовуються правила міжнародного договору".

Корпоративні правила. Важливою формою приватного регу­лювання цивільного обігу виступають корпоративні норми по­ведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов'язковими для певного кола осіб, здійснюється шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, до­говорів про приєднання, статутів різноманітних громадських організацій та інших актів цивільно-правового характеру.

Такі акти приймаються відповідно до вимог цивільного за­конодавства і вимагають певної поведінки від осіб, на яких поширюється їх дія.

Звичай — це правила поведінки в цивільному обігу, які складалися тривалий час і які санкціонуються суспільством для правозастосовної практики.

В ЦК прямо передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Так, ст. 149 КТМ передбачає, що за відсутності угоди сторін тривалість вантажних робіт, розмір плати перевіз­нику за простій розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.

Юридична доктрина як джерело права становить собою на­укові правові ідеї, офіційно визнані на практиці загально­обов'язковими положеннями. В сучасній теорії юридична докт­рина втратила значення самостійного джерела права. Водночас не можна заперечувати практичне значення юридичної доктрини у формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обгрунтуванні проектів нормативних актів. Досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звер­таються до фахівців (наприклад, з авторського права, винахід­ницького права) за роз'ясненнями у зв'язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.

Класифікація нормативних актів за сферою регулювання. Крім вертикальної системи зв'язку нормативних актів (тобто

класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) ци­вільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. За цією ознакою можна виділити такі складові частини ци­вільного законодавства, як:

• транспортне законодавство. Це законодавство як сукупність
нормативних актів визначає основні правові, економічні та орга­
нізаційні засади діяльності транспорту, правовий статус тран­
спортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови
перевезення, організацію безпеки руху на транспорті тощо.

Серед нормативних актів цієї категорії можна назвати: Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України; закони України від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт", від 4 липня 1996 р. "Про залізничний транспорт", від 5 квітня 2001 р. "Про автомобільний транспорт", від 6 квітня 2000 р. "Про перевезення небезпечних вантажів", від 1 липня 2004 р. "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також Статут залізниць. На кожному виді транспорту діють окремі правила перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 18 лютого 1997 р. № 176 Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (в редакції постанови від 29 січня 2003 р. № 141); Міністерством транспорту України затверд­жені Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом (наказ від 21 січня 1998 р. № 21); Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (наказ від 28 липня 1998 р. № 297). На авіаційному транспортні діють Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568; Правила повітря­них перевезень вантажів, затверджені наказом Міністерства транспор­ту України від 14 жовтня 2003 р. № 793. Наказом Державного комі­тету будівництва, архітектури та житлової політики України від 18 листопада 1997 р. № 22 затверджені Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України тощо;

• страхове законодавство регулює відносини між страховиками
(страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту
майнових прав і інтересів громадян та юридичних осіб у випадку
настання певних подій.

Основними нормативними актами цієї категорії є: закони України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 p.), від 1 липня 2004 р. "Про обов'язкове стра­хування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ряд підзаконних нормативних актів: Поло­ження про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959; Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою

Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523; Порядок і правила проведення обов'язкового авіаційного страхування ци­вільної авіації, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535; окремі положення про порядок і умови окремих видів державного обов'язкового страхування — опера­торів ядерних установок, відповідальності володільців зброї тощо; • торговельне законодавство.

Крім Закону України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), згадаємо також: Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торго­вельного обслуговування населення, затверджені постановою Ка­бінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108; Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 р. № 37; Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 11 липня 2003 р. № 185; Правила роз­дрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228; Правила тор­гівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Дер­жавного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105; Правила торгівлі у роз­строчку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від

I липня 1998 р. № 997; Правила роздрібної торгівлі непродо­
вольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки
та з питань європейської інтеграції України від 11 березня 2004 р.
№ 98, окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями,
примірниками аудіовізуальних творів, нафтопродуктами та ін.;

• законодавство про інтелектуальну власність.