Оголошення фізичної особи померлою

За загальним правилом фізична особа може бути в судовому порядку оголошена померлою, якщо:

1) вона відсутня за місцем постійного проживання;

2) про її місцезнаходження немає відомостей протягом трьох
років;

3) розшук її не дав позитивного результату;

4) відсутні підстави вважати, що особа ухиляється від право­суддя у зв'язку із вчиненням злочину чи від виконання ци­вільних обов'язків (наприклад, сплати аліментів, повернення боргу тощо).

Так, в січні 2005 р. інкасатор П., який працював у філії одного із комерційних банків, привіз здавати в касу Головного управління Національного банку України 409 тис. гривень. П. відпустив водія і двох міліціонерів із служби Державної охорони, пояснивши, що у касі треба зачекати оформлення документів, а сам анулював опера­цію із здачі коштів і через деякий час вийшов з інкасаторським мішком на вулицю, що і зафіксували камери спостереження. Зви­чайно, що за таких обставин "зникнення" особи відсутні підстави для того, щоб оголосити її померлою.

Якщо особа зникла за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасно­го випадку, то її можна оголосити померлою через шість місяців після такого випадку. Суд повинен виходити з даних, що під­тверджують не факт загибелі людини, а наявність обставин або нещасного випадку, що загрожував смертю. Тобто йдеться про ситуацію, яка створила реальну загрозу для життя людини. Якщо такої ситуації не було, то й підстави для оголошення особи померлою в скорочений строк відсутні.

Так, якщо особа перебувала в списках пасажирів теплоходу "Адмірал Нахімов", але серед врятованих пасажирів і серед трупів її не виявлено, це буде підставою для оголошення такої особи померлою через шість місяців.

Водночас рішення районного суду, яким громадянин С. був оголошений померлим через шість місяців після отримання останніх відомостей про нього (він у нетверезому стані пішов плавати), суд вищої інстанції скасував, зазначивши в своїй постанові, що вказаний факт не можна відносити до обставин, які загрожують загибелі. Особливими є підстави оголошення померлими осіб, які пропали безвісти у зв'язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими після спливу двох років від дня за­кінчення воєнних дій. Так, якщо військовослужбовець пропав безвісти в Афганістані в 1981 р., то він може бути оголошений померлим лише через два роки після того, як із Афганістану було виведено обмежений контингент радянських військ.

Правові наслідки оголошення особи померлою прирівнюють­ся до правових наслідків, які настають у разі смерті (видається свідоцтво про смерть, припиняється шлюб, утриманці набувають право на пенсію, припиняються особисті зобов'язання, від­кривається спадщина, але спадкоємці не мають права відчу­жувати нерухоме майно протягом п'яти років).

Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'являється або якщо одержані відомості про її місцеперебування, суд скасовує рішення про оголошення її померлою. Особа, яка з'явилася, має право вимагати повернення свого майна, яке перейшло до іншої особи безоплатно (подароване, успадковане) і зберегло­ся, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

Набувач, який отримав майно за відплатними договорами, зобов'язаний повернути його тоді, коли він знав, що фізична особа, яка була оголошена померлою, фактично жива.

4.7. Опіка та піклування

Опіка та піклування є однією з форм правового захисту особистих і майнових прав громадян, які в силу об'єктивних причин не можуть самостійно здійснювати та захищати свої законні права та інтереси.

Водночас інститут опіки та піклування покликаний захища­ти й інтереси тих осіб, яким була заподіяна шкода діями не­дієздатної, малолітньої чи неповнолітньої особи, оскільки саме на опікунів та піклувальників за певних обставин може бути покладена солідарна чи субсидіарна відповідальність за шкоду, яка заподіяна їх підопічними.

Опіка може встановлюватися над:

• малолітніми особами віком до 14 років;

• особами, визнаними в судовому порядку недієздатними.
Піклування може встановлюватися над:

• неповнолітніми особами віком від 14 до 18 років;

• особами, визнаними в судовому порядку обмежено діє­
здатними.

Опіка та піклування встановлюються судом. Опікун та піклу­вальник призначаються органами опіки та піклування. Такими органами є органи місцевого самоврядування. Як правило, опіку­нами та піклувальниками призначаються близькі до підопічних особи.

Опікун повністю замінює свого підопічного в усіх право­відносинах, оскільки його функція полягає в тому, щоб за­мінити відсутню дієздатність підопічного. Діючи в інтересах підопічного, він має право укладати практично будь-які пра-вочини, які міг би укласти сам підопічний. Крім того, опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його необхідним доглядом та лікуванням, а опікун малолітнього до того ж зо­бов'язаний дбати про його виховання, навчання та розвиток.

На відміну від опікуна, піклувальник не є законним пред­ставником підопічного, не укладає замість нього правочинів, але здійснює контроль над укладанням тих правочинів, які підопічні самостійно укладати не можуть. Тобто піклувальник діє разом з підопічним, а не замінює його.

З метою недопущення зловживань з боку опікунів та піклу­вальників, законодавець встановлює і певні обмеження щодо вчинення окремих дій.

Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклу­вання:

• відмовитися від майнових прав підопічного;

• видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

• укладати договори, які потребують нотаріального посвід­
чення або державної реєстрації (наприклад, продаж будинку,
квартири);

• укладати договори щодо іншого цінного майна.
Опікун (від імені підопічного) не може укладати договори

(за винятком дарування майна підопічному чи передачі майна в безоплатне користування підопічному) із своїми близькими родичами (батьками, дітьми, братами, сестрами) та подружжям, оскільки, наприклад, при продажу квартири підопічного дружині опікуна виникає колізія інтересів: як опікун він заін­тересований продати майно підопічного якомога дорожче, як чоловік — в тому, щоб дружина придбала його якомога дешевше. Відповідно піклувальник також не має права давати згоду на укладення підопічним правочинів із своїми близькими.

Глава 5 Юридичні особи

Поиск по сайту: