АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Вчення арістотеля

Читайте также:
  1. II. Вивчення нового матеріалу.
  2. II. Вивчення нового матеріалу.
  3. II. Вивчення нового матеріалу.
  4. II. Вивчення нового матеріалу.
  5. II. Вивчення нового матеріалу.
  6. II. Вивчення нового матеріалу.
  7. II. Вивчення нового матеріалу.
  8. II. Вивчення нового матеріалу.
  9. II. Вивчення нового матеріалу.
  10. II. Вивчення нового матеріалу.
  11. IV.Вивчення нового матеріалу
  12. А) поглиблене вивчення курсу.

Подальший розвиток і навіть поглиблення античної політико-правової думки після Платона пов'язаний з ім'ям його учня і критика Аристотеля, якій належать крилаті слова: «Платон мені друг, але більший друг – істина». Наукові роботи Аристотеля вражають різноманіттям проблем, що він досліджував, глибиною їх аналізу, широтою осмислення етичних, політичних вимог і правових питань античної епохи. Аристотель — автор дуже важливих для історії політичної науки робіт, як «Політика» і «Афінська політія», у яких докладно висвітлюється політико-правова тематика.

Аристотель у трактатах висунув припущення щодо природному походження держави; назвав людини політичним істотою; класифікував форми державного будівництва за кількістю панівне; виділив: правильні форми державного правління (монархія, аристократія, політія), у яких метою політики є загальне добро і неправильні форми (тиранія, олігархія, демократія), де переслідуються лише власні інтереси і цілі можновладців; запорукою стабільності держави вважав його присутність серед суспільстві великого шарусреднеобеспеченних громадян; висловлював ідею верховенства закону [>4,с.34].

Аристотель першим спробував всебічної розробки науки про політику. Мабуть, вперше грецький мислитель називає політику наукою, а політичне спілкування розглядає як найважливішу форму людського спілкування, яке обіймає всі інші види спілкування. Політика як наука в нього міцно пов'язана з етикою. Наукове розуміння політики передбачає, за Аристотелем, розвинені ставлення до моральності (>добродетелях), знання етики (моралі). Етика постає як початок політики, запровадження до неї.

Аристотель розрізняє два виду справедливості: яка урівнює і розподіляє. Критеріємуравнивающей справедливості є «арифметичне рівність», сферою застосування цієї принципу – область цивільно-правових угод, відшкодування збитків, покарання й т.д.Распределяющая справедливість виходить із принципу «геометричного рівності» і означає розподіл загальних благ гідно, пропорційно внеску і внеску тієї чи іншої члена спілкування. Основним результатом етичних досліджень, істотним для політики, є положення у тому, що політична справедливість можлива лише між вільними і рівними людьми, які належать одного співтовариству, і має своєю метою їх самозадоволеність (автаркію) [>5,с.18].

Аристотель вперше грунтовно розкриває зміст поняття «громадянин». Людини Аристотель розглядає як істота політичне, а поняття «громадянин» (>polites) визначається їм через що у суд і мови влади. Багато ідей Аристотеля і сьогодні звучать досить актуально.

Для Аристотеля, як й у Платона, держава є якимось ціле і єдність складових його елементів, але критикує платонівську спробу «зробити держава надмірно єдиним». Держава складається з безлічі елементів, й надмірний прагнення їх єдності, наприклад запропонована Платоном спільність майна, їхніх дружин та дітей, призводить до знищення держави. З позицій захисту приватної власності, сім'ї та прав індивіда Аристотель грунтовно критикував обидва будівельні проектиплатоновского держави.

Класифікація форм держави у «Політиці» проходить за двом критеріям: за кількістю правлячих осіб і здійснюваної у державі мети. Залежно від кількості панівне Аристотель виділяє правління одного, небагатьох і більшості. За другим критерію виділяються правильні держави, де верховна влада переслідує мети загального добра громадян, і неправильні, де правителі керуються інтересами особистої вигоди. За підсумками цих двох критеріїв Аристотель, продовжуючи традицію, закладену Платоном, здійснює детальну класифікацію державних пристроїв. Він виділяє шість видів державного будівництва. До правильним державам Аристотель відносить монархію, аристократію і политтю; до неправильним — тиранію, олігархію і демократію. З неправильних форм держави тиранія – найгірша.

Сам цей перелік форм держави оригінальний. Приблизно ті ж самі класифікацію, але проведену на інших підставах, можна знайти у діалозі Платона «Політик». Новим теоретично Аристотеля було те, що спробував зводити всі розмаїття державних форм до двох основним — олігархії і стабільності демократії. Їх породженням чи змішанням є всі інші різновиду влади.

Докорінна причина політичної нестійкості, заколотів і зміни форм держави за відсутності належного рівності. Олігархія погіршує існуюче нерівність, а демократія надмірно зрівнює багатих та простий народ. Розмірковування Аристотеля про демократію і олігархії свідчать, що він були зрозумілі соціальні протиріччя, що визначали розвиток рабовласницького держави [6,с.46].

Держава (>polis), вважає Аристотель, створюється не через те, щоб жити, але у тому, щоб жити щасливо. Розглядаючи питання, який краєвид державного будівництва найкращий, Аристотель дійшов висновку, що «держава, що складається з середніх людей, матиме і найкращий державний лад» (політія).Полития як форма держави з'єднує у собі кращі боку олігархії і принципи демократії, але вільна від своїх недоліків, і крайнощів.Полития – «середня» форма держави, і «середній» елемент у ній домінує в усьому: в моралі – поміркованість, на майнових питаннях – середній статок, увластвовании – середній шар. «Держава, що складається з «середніх» людей, матиме і найкращий державний лад» [>5,с.19].

Важливе значення Аристотель надавав розмірам і географічним розташуванням держави. Його територія повинна бути достатньою задоволення потреб населення Криму і одночасно легко доступній для огляду. Кількість громадян слід обмежити те щоб вони «знали одне одного». Політичним ідеалом Аристотеля був самодостатній економічно окремий поліс. Найкращі умови для досконалого держави створює помірний клімат Еллади.

Концепція Аристотеля служила теоретичним виправданням привілеїв і місцевої владиземлевладельческой аристократії. Попри його запевнили, що демократія і олігархія в політики змішані «до половини» і і з «ухилом убік демократії», аристократичні елементи у державі отримали явне переважання.

Участь народу управлінні обставлено тут такими застереженнями, що практично позбавляють його можливості вирішувати справи державні.Свободнорожденние, не які мають багатством чи чеснотою, не допускаються для обіймання вищих посад. Аристотель погоджується дати їм право брати участь у дорадчої і судової влади, але з вимогою, що з народної маси нічого очікувати вирішального голоси. Для прикладу змішаного державних устроїв в «Політиці» названі аристократична Спарта, Кріт, і навіть «прабатьківська» демократія, введена в Афінах реформами Солона.

Правова теорія Аристотеля була підпорядкована тим самим ідеологічним цілям, як і вчення про країну. Право він ототожнює з політичною справедливістю, підкреслюючи цим його зв'язку з державою як моральним спілкуванням між вільними громадянами. «Поняття справедливості, – зазначає Аристотель, – пов'язані з поданням щодо державі, оскільки право, служить критерієм справедливості, є регулюючої нормою політичного спілкування».

У цілому нині право як політичний явище Аристотель називає «політичним правом». Це, зокрема, означає неможливість неполітичного права, відсутність права загалом у неполітичних (деспотичних) формах правління. Політичне право ділиться їм у природне, і умовне (>волеустановленное). «Природний право – то, яке скрізь має однакове значення та залежною від визнання чи невизнання його. Умовне право – то, що спочатку може бути без істотної різниці таким або іншим суб'єктам, але якщо воно визначено, це байдужість припиняється». Розпорядження природного права Аристотель ніде спеціально не перераховує. За змістом його концепції «відприроди»существуют і відповідають цим розпорядженням сім'я, рабство, приватна власності, війна греків з варварами та інших. Під умовним правом вона розуміє закони, встановлених у державі, у тому числі як писані закони, і неписане звичайне право. Природний право стоїть над законом; серед законів важливіше неписані, засновані на звичаї [6,с.47].

Істотним складовим моментом політичного якості закону України є відповідності політичну справедливість та права. Відступ закону від права означала б, згідно з концепцією Аристотеля, відхід політичних форм до деспотичному насильству, виродження закону, у засіб деспотизму.

Політичне правління – це, за Аристотелем, правління закону, а чи не людей: правителі, навіть кращі, піддаються почуттям і афектам, закон ж – «урівноважений розум».


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)