|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
витрати виробництаВитрати виробництва — це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії "вартість". Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що вартість — це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії і, зокрема, в мікроекономіці є концепція альтернативної вартості. З позицій саме цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва.
Чиста монополія — різновид монополіїї, за якої на ринку діє лише один виробник (продавець), що реалізує товар, у якого немає близьких замінників. Ринок чистої монополії має такі характеристики: 1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твер-дження: фірма-монополіст — це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста ці поняття синоніми. 2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста. Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Насамперед потрібно взяти до уваги, що монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він стикається з іншим конкурентним середовищем (про це йтиметься у наступному розділі). 3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст — це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін. Перехре́снаеласти́чністьпо́питу — це процентна зміна обсягу попиту на один товар при зміні на 1 % ціни іншого товару. Перехресна еластичність попиту - відсоткова зміна попиту на товар при зміні на 1% ціни іншого, можливо, взаємопов'язаного з ним товару. Вона показує відсоток зсуву кривої попиту, оскільки зміна ціни на інший товар належить до нецінових чинників попиту. Обчислюється перехресна еластичність також двома методами - точкової та дугової еластичності. Варіант 1. Якщо відома функція попиту товару Х від ціни товару У, а також конкретна ринкова ціна Р, для якої потрібно розрахувати еластичність, то слід використовувати формулу: де Еху - коефіцієнт перехресної еластичності попиту товару Х за ціною товару У; ОДРу) - похідна функції попиту товару Х за ціною товару У; ОДРу) - обсяг попиту товару Х при ціні товару У. Варіант 2. Якщо відомі початкові та кінцеві значення попиту на товар Х і ціни товару У, причому зміна ціни не перевищує 5%, то використовується формула: де Ох - початкова кількість товару Х; Ру - початкова ціна товару У; ДРу - зміна ціни товару У;ДОх- зміна кількості товару Х. Так само, як і у випадку з цінової еластичністю, зважаючи на незначну різницю змін, не має принципового значення, яке зі значень Р та О обрати як початкові, а які - кінцеві, оскільки результати суттєво не відрізнятимуться. Метод дугової еластичності використовується за відсутності функції попиту, а також якщо зміни між початковими і наступними значеннями О і Р можуть бути досить значними (понад 5%). Тоді замість значень Ох та Ру (початкових або наступних) розраховуються їхні середні арифметичні. Перехресна еластичність інтерпретується таким чином. Якщо Еху> 0, то товари взаємозамінювальні, тобто при підвищенні ціни одного товару збільшується попит на його товар-замінник. В цьому разі: Якщо Еху< 0, то товари взаємодоповнювальні, тобто при підвищенні ціни одного товару попит на інший товар знижується. В цьому разі: Якщо Еху = 0, то товари незалежні, тобто зміна ціни на один товар не впливає на попит на інший товар. В цьому разі: Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту (рис. 8.1): якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста — спадний характер. Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Насамперед слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додатковий доход, отриманий від її продажу (граничний доход). Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний доход продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.
48. Нормальні товари – це товари, попит на які зростає в міру зростання доходів споживачів.
49. Монополістична конкуренція – тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Можна сформулювати такі ознаки монополістичної конкуренції: На ринку існує відносно велика кількість продавців, кожен з яких задовольняє невелику частку ринкового попиту. Товар кожного підприємства є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Диференціація може бути як за якісними ознаками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму ринковому сегменті. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент зазнав збитків або втратив значну частку ринку при зменшенні будь-яким підприємством продажної ціни, оскільки він виробляє диференційований товар, на який є досить сталий попит.
50. Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) – це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача.
51. Ціна́ — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару.
Історія розвитку суспільства являє собою цілий ряд економічних систем, які змінювали одна одну. В економічній науці існують різні підходи щодо їх класифікації. Найбільш поширена класифікація всього розмаїття підходів на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю.. Щ Відповідно до цих класифікаційних ознак виокремлюють традиційну, адміністративно-командну, ринкову та змішану економічні системи.
Олігополія являє собою тип ринкової структури, для якої характерно стратегічне взаємодія небагатьох фірм, що конкурують за обсяг продажів. Як визначають особливості олігополістичного ринку ознак слід вказати такі, як: обмежена кількість фірм, значна концентрація виробництва у окремих фірм, обмежений доступ в галузь, стратегічне поведінку фірм.
Олігополістичних ринок може бьпь представлений як стандартизованим (чиста олігополія), таки диференційованим (диференційована оліго полія) продуктом. Незалежно від цього олігополістичних ринки завжди характеризуються наявністю у фірм значної ринкової влади і спадної кривої попиту на продукцію кожної окремої фірми. Проте їх особливість полягає в тому, що в умовах олігополістичного взаємодії (реагування на дії один одного,) фірми стикаються не тільки з реакцією споживачів, але і з реакцією своїх конкурентів. Тому, на відміну від раніше розглянутих ринкових структур, при олігополії фірма обмежена у прийнятті рішень не тільки похилій кривої попиту, а й діями конкурентів.
В умовах олігополії конкурентна взаємодія фірм зачіпає всі сфери конкуренції - ціну, обсяг продажів, частку ринку, диференціацію продукції, стратегію стимулювання збуту, інноваційну діяльність, послуги. Залежно від ситуації фірми можуть обрати різні конкурентні стратегії. Тому для олігополістичних ринків єдиної точки рівноваги, до якої прагнуть фірми, немає.
Оскільки загальної моделі олігополії не існує, фірми однієї галузі можуть взаємодіяти і як монополісти, і як конкурентні фірми. Все залежить від характеру взаємодії фірм. Коли фірми галузі координують свої дії шляхом імітації ціноутворення і стратегії конкуренції один з одним (кооперативна стратегія), ціна і пропозиція будуть тяжіти до монопольним, а крайньою формою такої стратегії буде картель. Якщо ж фірми слідують некооперативних стратегії, тобто проводять незалежну, спрямовану на зміцнення положення фірми стратегію, ціни та пропозицію будуть наближатися до конкурентних. Крайній формою такої поведінки є «цінові війни».
Заміщення факторів виробництва
Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим у процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва: Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз уздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що факгори виробництва мають властивість доповнювати одий одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше.
Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з (див. рис.5.2) виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:
Оскільки залежність (5.4) характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обгрунтування точки рівноваги виробника.
Хоча спадна гранична норма технологічного заміщення працею капіталу властива для абсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них.
1. Фактори виробництва можуть використовуватися лише у певній пропорції. Прикладом є співвідношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого
дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Справедливим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис. 5.7).
2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва в принципі не можливе.
Поведінка фірми щодо ціни та випуску на олігополістичному ринку
У трьох попередніх темах ми розглядали моделі вибору ціни та обсягів виробництва за умови чистої конкуренції, чистої монополії та монополістичної конкуренції. За їх допомогою можна із значною вірогідністю передбачити відповідну поведінку виробника. Цього не можна сказати про олігополістичний ринок. Точний прогноз на такому ринку неможливий, насамперед через безліч варіантів олігополії. У галузі може бути як 2—4 панівні фірми (жорстка олігополія), так і 10—20 (м'яка олігополія). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста.
Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:
1. Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або "жорсткими".
2. Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановленні цін.
Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємним зговором; лідерство у цінах; ціноутворення за принципом "витрати плюс" (рис. 10.1). Розглянемо кожен з них детальніше.
Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А, В і С), кожна з яких має однакову частку на ринку, і вони не погоджують свої ціни через прямий чи таємний зговір. Що відбудеться на ринку та як зміниться положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни? Усе залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть або наслідувати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни, або проігнорувати його.
Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним (головним чином за рахунок інших галузей, оскільки продукт цієї галузі став відносно дешевшим). Тому його можна не брати до уваги. Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продаж за нижчими цінами (рис. 10.2).
Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад наслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продаж, так і відповідного зменшення продаж кожною фірмою. Отже, при односпрямованих діях олігополістів усієї га лузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий самий вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною.
Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити обсяги продажу за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки, — конкуренти збільшать обсяги своїх продаж за його рахунок. При цьому крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.
Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів найвірогідніший?
Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів власних продаж, то конкуренти зроблять те саме, оскільки у протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку. Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти, проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора, Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскіль-) ки конкуренти спробують розширити свою часткї ринку. Отже, крива попиту для олігополіста матиме" вигляд ламаної кривої (рис. 10,3).
Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною (коли продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.
Урахування цих обставин пояснює, чому на оліго-полістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги виробництва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки перетину кривих MC1 та МС2 з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та ціні.
Однак, грунтуючись лише на ламаній кривій попиту, неможливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення
моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей зговір повинен бути таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом. Він відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою.
Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії. При цьому характер кривих попиту та граничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, а ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економічний прибуток кожної фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод, про які йшлося у темі 8.
Разом з тим, в економіці існує багато факторів, що протидіють укладанню нових картельних угод та руйнують старі. До них, зокрема, належать:
— відмінності у витратах та обсягах продаж фірм-олігополістів. За таких умов не збігатимуться ціни, що максимізують економічний прибуток кожної фірми;
— при "м'якій" олігополії кількість фірм у галузі надто велика для досягнення погоджених дій;
— економічні коливання, насамперед спади ділової активності, підштовхують фірми до порушення угод та спроби самостійно долати труднощі;
— економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників, які не є учасниками угоди;
— серед учасників угоди може бути шахрайство, тобто таємне зниження цін для отримання додаткових замовлень; — державне регулювання економіки через обмеження цін, притягнення до адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності учасників цінового зговору.
Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого "лідерства у цінах". Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад. Оскільки перегляд цін пов'язаний з певним ризиком для ініціатора, що пояснюється ламаним характером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не так часто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого — вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар'єри для вступу в галузь, які пов'язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.
Для спрощення механізму розрахунку ціни галузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою "витрати плюс". У цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань продукції, які виробляє олігополістична фірма!
Метод розрахунку ціни "витрати плюс" добре су-міщується з таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти. Таким чином, олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції: де може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіх учасників ринку. Спроба цінової конкуренції містить загрозу перетворитися на цінову війну. Тому на олігополістич-ному ринку переважає нецінова конкуренція, її вихід з-під контролю малоймовірний. Разом з тим, вдале вирішення реклами, післяпродажного обслуговування або стимулювання збуту конкурент може повторити чи нейтралізувати не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціатору ринкові переваги.
Ринок виконує багато функцій. Основними є: регулююча, розподільн, що стимулює, інформаційна
Регулююча – найважливіша функція. Ринок – найбільш зроблений механізм саморегулювання товарного проведення, формування основних пропорцій суспільного відтворення й розподілу ресурсів між окремими регіонами й галузями економіки. Він визначає “що”, “скільки”, “коли”, “ для кого” і “ як провадити”. Він регулює зміни в економіці. Ринкова конкуренція шляхом переливу капіталу з однієї галузі в іншу сприяє формуванню оптимальної структури економіки, дає можливість розвиватися найбільш перспективним галузям народного господарства
Розподільна функція. Ринок сприяє ефективному розподілу ресурсів, забезпечує ефективну безперервність відтворення пропорцій, збалансованість економіки
Стимулююча функція. Ринок виступає стимулятором економічного розвитку, прискорення науково-технічного й суспільного прогресу. Примушує виробників створювати громадсько-корисні, необхідні споживачам товари з найменшими видатками. Спонукує виробників використовувати науково-технічні нововведення, знижувати видатки ресурсів на проведення одиниці продукції, поліпшувати якість товарів і послуг
Санаційна функція. Через ринкову конкуренцію відбувається очищення суспільного виробництва від економічно слабких, нестійких, нежиттєздатних підприємницьких структур і, навпаки, активно стимулюється розвиток ефективних. “ Природний добір” здійснюється твердо й навіть жорстко стосовно слабких підприємств
Інформаційна функція. Ринок являє собою багате джерело інформації, знань про стан справ у господарськім житті, необхідних усім його суб'єктам. Через ціни, які постійно змінюються, ринок подає об'єктивну інформацію про кількість, асортименти і якості товарів і послуг, які залишаються на ринок. У результаті цього виробники можуть порівнювати свої індивідуальні видатки на зроблені товари з видатками конкурентів; споживачі – зрівняти величину своїх доходів з ринковими цінами, з можливістю задовольнити свої потреби
Теорія граничної продуктивності та попит на ресурси
На ринку ресурсів виробники як покупці можуть зустрітися з різними моделями. Проаналізуємо ситуацію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку.
Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає ніякого смислу купувати працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від: а) попиту та ціни на товар виробника на ринку кінцевих продуктів; б) продуктивності ресурсу при створенні товару. Якщо ресурс є високопродуктивним при виробництві товару, що користується широким попитом на ринку та має досить високу ціну, то попит на такий ресурс буде значним. Разом з тим, якщо ресурс має навіть феноменальну продуктивність, а товар, що виробляється за його допомогою, не має необхідного збуту, то малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати цей ресурс. Унікальність та висока продуктивність ресурсу не є гарантією попиту та високої ціни на нього. Усе зрештою залежить від попиту та ціни на кінцевий продукт. Один з прихильників теорії граничної корисності наголошує: "Не тому дорогі токайські вина, що дорогі токайські виноградники, а навпаки, токайські виноградники дорогі тому, що дороге токайське вино".
Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, який залежить від попиту на товари, що виробляються за їх допомогою.
Як ми з'ясували у попередніх темах, у короткотерміновому періоді змінюється лише один фактор, тоді як інші залишаються незмінними. За цих умов діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня (табл. 11.1). За цією таблицею можна розрахувати граничний продукт змінного фактора у грошовому вираженні (MRP).
Граничний продукт у грошовому вираженні — це приріст загального доходу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва. У табл. 11.1 наведено дані про граничний продукт у грошовому вираженні для праці, тоді як капітал залишається незмінним. Аналогічно можна було б розрахувати граничний продукт для капіталу за умови незмінності праці.
Для вирішення питання про масштаби залучення праці до виробничого процесу виробник, якщо він керується правилом максимізації прибутку, має зіставляти додатковий ефект від залучення нової порції фактора з додатковими витратами, пов'язаними з таким залученням. Величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю, називається граничними витратами на ресурси (MRC). Щоб максимізувати прибуток, фірма має використовувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів доти, поки кожна наступна одиниця дає приріст валового доходу фірми більший, ніж приріст її сукупних витрат. Межею доцільності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій зрівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:
Оскільки ми припускаємо, що виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишатимуться незмінними і не залежатимуть від кількості залучених ресурсів. Іншими словами, щодо ресурсу праці граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітній платі (W). Тоді рівняння {11.1) набуває такого вигляду:
Якщо, скажімо, заробітна плата становить 20 грн., то для ситуації, що наведена у табл. 11.1, доцільно зупинитися на залученні шістьох працівників, оскільки сьомий коштуватиме виробникові 20 грн., а приріст валового доходу буде лише 16 грн.
Для моделі конкурентного ринку ресурсів крива попиту на певний ресурс збігатиметься з кривою граничного продукту у грошовому вираженні (рис. 11.1). Його дослідження дає можливість визначити кілька факторів, що впливають на обсяги залучення фактору до виробничої діяльності. Це, по-перше, рівень заробітної плати, який склався на ринку праці. Його зміна перемістить лінію Wl вгору або вниз, що змінить точку її перетину з кривою MRP. По-друге, сама крива МRP може переміститися на графіку під впливом зміни цін на продукт та під впливом зростання продуктивності праці.
Дещо інакше складається ситуація, коли фірма реалізовує свою продукцію на ринку недосконалої конкуренції. У цьому випадку для збільшення обсягів продажу вона змушена знижувати ціну, а для збіль-
шення ціни відмовлятися від частини обсягу реалізованої продукції. Отже, граничний продукт у грошовій формі зменшуватиметься не тільки під впливом дії закону спадної граничної продуктивності, як це було в умовах досконалої конкуренції, а й під впливом зниження ціни на продукцію (табл. 11.2).
Крива граничного продукту у грошовій формі, як і у попередньому прикладі, є кривою попиту на ресурс праці. Однак для моделей недосконалої конкуренції вона матиме меншу еластичність, ніж на конкурентному ринку. Тому при недосконалій конкуренції виробник менше реагує на зміну заробітної плати при залученні ресурсу праці, ніж виробник в умовах досконалої конкуренції. Це можна продемонструвати, розрахувавши кількість залучених у виробництво працівників при однакових змінах заробітної плати за умов досконалої та недосконалої конкуренції (на основі даних табл. 11.1 та 11.2). Як бачимо з табл. 11.3, обсяги залучених ресурсів при досконалій конкуренції більш активно реагують на зміну заробітної плати.
Як ми з'ясували у розд. З, за інших рівних умов виробник при недосконалій конкуренції виробляє про-
дукції менше, ніж це могло бути на конкурентному ринку. Природно, що для виробництва меншого обсягу продукції виробник залучатиме меншу кількість ресурсів, тому попит на ресурси на ринках недосконалої конкуренції завжди менший, ніж на конкурентних ринках.
Звичайно, криві граничного продукту у грошовому вираженні (криві попиту на відповідні ресурси) для кожної фірми матимуть свій нахил та своє положення на графіку. Відмінності будуть спричинені різним рівнем продуктивності праці та граничного продукту. Щоб визначити ринковий попит на той чи інший ресурс, потрібно підсумувати індивідуальні попити на нього окремих фірм.
Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.
Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:
Q = f (K,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.
Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної.
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).
Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X
Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = DТР/DX, де DТР – приріст виробництва, DX – приріст змінного фактору.
Зміни у попиті на ресурс. Еластичність попиту
Ми вже згадували, що крива попиту на ресурс може пересуватися на графіку вправо, що буде означати зростання попиту, чи вліво, що відповідатиме його зменшенню. Розглянемо детальніше фактори, які можуть спричинити такі зміни.
1. Зміни у попиті на продукт. За інших рівних умов зміни у попиті на продукт фірми, який вона виробляє за допомогою певних ресурсів, призведуть до зміщення кривої попиту на ці ресурси у тому самому напрямку. Так, фінансова криза в Україні, Росії та в інших країнах призвела до банкрутства банків, зниження попиту на їхні послуги. Це, у свою чергу, спричинило зростання безробіття серед банківських працівників.
2. Зміни продуктивності ресурсі/. Підвищення продуктивності ресурсу пересуває криву попиту на нього вправо, зменшення продуктивності — вліво. Факторами змін продуктивності ресурсу можуть бути насамперед зміни його власних якісних характеристик (кваліфікація працівників, надійність машин тощо). Крім того, незмінні ресурси можуть забезпечувати більшу продуктивність за рахунок зміни якості інших ресурсів, у поєднанні з якими вони використовуються. Так, підвищення рівня кваліфікації працівника веде до зростання продуктивності і праці, і незмінного капіталу.
3. Зміни цін на інші ресурси. Як відомо, ресурсам властиві субституційність та комплементарність. Зміни цін на ресурси-субститути та ресурси-комплементи по-різному впливають на попит.
Так, при зміні цін на ресурси-замінники одночасно спрацьовують два протилежні ефекти: ефект заміщення та ефект обсягу. Якщо, наприклад, знизилась заробітна плата, то праця стала дешевшою відносно капіталу, для виробника доцільніше буде збільшувати обсяги залучення праці та зменшувати капітал (ефект заміщення). Отже, попит на капітал зменшиться. З іншого боку, здешевлення праці призведе до зменшення витрат виробника взагалі та зростання обсягів виробництва, що має супроводжуватися зростанням попиту на ресурси в цілому (ефект обсягу). Фактична зміна попиту на ресурс залежатиме від співвідношення сил, з якими діють ці ефекти. Якщо ефект заміщення перевищує ефект обсягу продукції, то зміни цін та попиту матимуть однакову спрямованість; якщо з більшою силою діє ефект обсягу, то — протилежну.
Якщо змінюються ціни на комплементарні ресурси, то спрацьовує лише ефект обсягу продукції. При цьому зміни цін на одні ресурси та попит на Інші мають різну спрямованість.
Отже, можна зробити висновок, що крива попиту на ресурс переміститься вправо (збільшення попиту) під впливом таких факторів:
а) збільшення попиту на продукт, що виробляється за допомогою цього ресурсу;
б) збільшення продуктивності ресурсу;
в) зниження ціни на ресурси-субститути, коли ефект обсягу продукції діє сильніше, ніж ефект заміщення;
г) збільшення цін на ресурси-субститути, коли ефект заміщення діє сильніше, ніж ефект обсягів продукції;
д) зниження цін на ресурси-комплементи.
Чутливість попиту на ресурси на зміну його цінових та нецінових факторів визначається показниками еластичності. Цінова еластичність попиту на ресурси залежить, зокрема, від таких факторів:
1. Темпи спадання граничного продукту. Якщо граничний продукт праці знижується помалу при збільшенні кількості праці, що додається до незмінного капіталу, то і крива попиту на ресурс матиме менший нахил та тенденцію до більшої еластичності. Навпаки, при швидкому падінні граничного продукту крива попиту буде слабоеластичною.
2. Легкість ресурсозаміщення. Тут залежність пряма: чим більше існує близьких ресурсів-субститу-тів, тим вища еластичність попиту на певний продукт.
3. Еластичність попиту на продукт виробника. Оскільки крива граничного продукту у грошовому вираженні залежить від ціни на продукт, еластичність попиту на ресурси буде прямо залежати від еластичності попиту на продукт.
4. Частка витрат на ресурс у загальних витратах. Чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на нього.
Виробнича функція
Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовують для виготовлення економічних благ. Припустимо, що за дуже спрощеного виробничого процесу один фактор використовують для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:
Q = F(А),
де Q — економічне благо;
А — фактор виробництва;
F — функція.
У даному разі економічне благо є результатом одного фактора. У реальній дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовують, як правило, не один, а багато факторів (рис. 2).
Якщо процес виробництва перебуває на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворюється; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. У двох останніх випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.
Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію. Річ у тім, що теорія факторів виробництва спирається певною мірою на використання математичного, модельного апарату, яким виступають факторні моделі у вигляді математичної залежності, пов'язуючи величину одержаного результату виробництва з використанням виробничих факторів, що обумовили цей результат.
Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.
На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.
Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці.
Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.
Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріальність технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними й технологічними змінами у виробничому процесі.
Е. Денісон дослідив показник не матеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки не інвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.
Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.
Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.049 сек.) |