І Загальна характеристика вірусів

Віруси – це облігатні внутрішньоклітинні паразити, що не мають клітинної будови та систем, які синтезують білок та імобілізують енергію. Вони мають власний геном, який складається з нуклеїнової кислоти(РНК або ДНК). Розміри дуже малі 15-400 нм., що дозволяє їм проходити крізь бактеріальні фільтри. Їх виявлення можливе лише при електронній мікроскопії. Зріла форма вірусу – віріон (позаклітинна форма), що у своєму складі містить нуклеїнову кислоту: ДНК чи РНК. Таким чином, існують ДНК-вмісні та РНК-вмісні віруси.

Нуклеїнова кистлота у деяких вірусів заключена у капсид, що складається з білкових субодиниць (капсомерів). За їх розташування віруси діляться на ті, що мають спіральний вид симетрії, чи кубічний, або змішаний. Нуклеокапсид у складних вірусів укритий ще однією оболонкою – суперкапсидом. Він утворений зміненими мембранами клітин хазяїна. Такий капсид містить компоненти, властиві клітинам хазяїна, і вірусні глюкопротеїди. Ці глюкопротеїди утворюють шипи, які забезпечують адгезію вірусу на чутливих клітинах, зумовлюють його антигенні властивості.

Віруси руйнуються під дією лугів,хлораміну та хлорного вапна, але стійкі до дії антибіотиків.

Пріони відрізняються від відомих збудників хвороб тим, що не мають генетичного матеріалу (нуклеїнової кислоти), а є простими низькомолекулярними білками (змінена форма білка хазяїна, що кодується геномом його клітини). Пріони легко проникають через мембрани клітини. Це єдина форма збудників, які не спричинюють запалення та імуних реакцій. Пріони дуже стійкі до дії високої температури, ультрафіолетового випромінювання, дезінфекційних засобів.

Для виділення чистих культур вірусів найчастіше використовують зараження курячих ембріонів, первиннотрипсинізовані та перещеплю вальні культури клітин.

Віруси розмножуються лише у живій клітині господаря. Місцем перебування вірусів є клітини бактерій, рослин, тварин та людей.

Механізм взаємодії вірусу з клітиною має наступні етапи:

1 адсорбція вірусу на мембрані чутливої клітини за рахунок специфічних рецепторів на поверхні вірусів та клітин макроорганізму;

1 проникнення вірусу в клітину відбувається двома шляхами:

- злиття суперкапсиду вірусу з мембраною клітини, при цьому нуклеокапсид проникає у цитоплазму клітини (ВІЛ);

- механізм енндоцитозу або піноцитозу;

2 репродукція нуклеїнової кислоти відбувається в цитоплазмі клітини (РНК) або в ядрі клітини (ДНК);

3 вихід віріонів з клітини відбувається з пошкодженням клітини, або шляхом просочування вірусу через мембрану клітини, яка може залишатися живою.

Такий механізм взаємодії вірусу з клітиною називається продуктивною інфекцією.

Також існує таке явище, як вірогенія – стан, коли вірусний геном інтегрує в хромосому клітини-хазяїна і реплікує разом з нею. В даному випадку вірусний геном називається провірусом. Вірогенія характерна для ДНК-вірусів (віруси простого герпесу, гепатиту В тощо), а також для РНК-вірусів (ретровіруси ВІЛ, онковіруси). Вірогенія зумовлює тривале персистування вірусу в організмі хазяїна. Наслідки такої ситуації можуть бути різні: розвиток пухлини або продуктивна інфекція. У деяких випадках порушується репродукція вірусу, що призводить до його загибелі – абортивна інфекція.

Вірусна інфекція може протікати за декількома формами:

І Гостра маніфестна інфекція – короткочасне перебування збудника в організмі, що може мати типовий чи атиповий перебіг та закінчується одужанням і звільненням організму від вірусу, набуттям імунітету.

ІІ Інапарантна (безсимптомна) інфекція – не має клінічних проявів, організм також звільняється від вірусу та набуває імунітет.

ІІІ Хронічна вірусна інфекція – тривале перебування вірусу в організмі людини, що характеризується періодами одужання і рецидивами.

ІV Повільна інфекція – характеризується тривалим інкубаційним періодом, тривалим прогресуючим перебігом і закінчується тяжкими розладами здоров’я, а найчастіше смертю (СНІД).

V Латентна інфекція – безсимптомний перебіг та вірусоносійство.

Особливості вірусних інфекцій:

1 стрімке наростання токсичних та токсикоз-алергійних реакцій, зумовлене збільшенням кількості дочірніх вірусів та руйнуванням клітин;

2 вірусемія;

3 пригнічення імунітету – ураження клітин імунної системи (віруси грипу, поліомієліту, ВІЛ, вірус Епштейна - Барр);

4 можливість віро генії;ушкодження плода,що призводить до вад його розвитку (віруси краснухи, герпесу, гепатитів, кору, епідемічного паротиту та інші збудники TORCH-інфекції).

Особливості противірусного імунітету. Неспецифічний захист при вірусних інфекціях забезпечують інтерферони, Т-кілери. Ці фактори, особливо при гострій продуктивній інфекції, призводять до швидкого одужання, але вони не формують набутого специфічного імунітету.

Специфічний набутий імунітет забезпечують антитіла. Вонри накопичуються повільно, часто після одужання. Набутий противірусний імунітет може зберігатися по життєво (кір краснуха, епідемічний паротит тощо).

Поиск по сайту: