Розвиток національних економік країн європейської цивілізації (друга половина ХХ ст.)

До нової світової війни призвели ряд причин, серед них найголовнішими слід вважати забуття умов Версальської угоди, всебічна підтримка з боку Заходу німецького реваншизму та мілі­таризму, а також найгостріші протиріччя та суперництво між краї­нами-лідерами. Друга світова війна стала найбільшою економіч­ною катастрофою XX сторіччя. До неї було втягнуто більше 70 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви пе­ревищили 50 млн чол.; було знищено національне багатство на 316 млрд дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економі­чно знесиленими. Руйнування зачепили не лише Європу, але й Північну Африку, Далекий Схід та Південно-Східну Азію. Надзви­чайно сильно постраждав світовий транспорт: зруйновано мости, залізничні колії, численні порти (за свідченням історика-еконо­міста Ван-дер-Веє здатними до експлуатації залишалися в Європі лише Бордо та Антверпен). Не вистачало й рухомого складу заліз­ниць, істотно скоротився торговельний флот.

Численні жертви, моральне та фізичне виснаження населення, зруйнована інфраструктура створювали надзвичайні перешкоди в справі відбудови світового господарства і перш за все Європи, жер­тви якої були найбільшими. До того ж надзвичайний занепад сіль­ського господарства, обумовлений нестачею знарядь праці, скоро­ченням поголів'я худоби, нестачею добрив, знищенням великої кількості господарств у ході воєнних дій ще більше загострював си­туацію. Відродженню промисловості перешкоджала також відсут­ність сировини, напівфабрикатів, знищені транспортні зв'язки. Обладнання більшості підприємств за роки війни застаріло, деякі заводи були зруйновані або демонтовані. Промислове виробництво скоротилося більше ніж на третину порівняно з довоєнним рівнем.

За роки війни значно впав життєвий рівень, що призвело до ви­сокої смертності населення від недоїдання. Безумовно, завершення почалося наприкінці 40-х років у США. За таких умов США ви­ступили своєрідним «спонсором» повоєнної відбудови Європи.

5 червня 1947 р. держсекретар США Дж. Маршал, виступив­ши в Гарварді, представив зміст програми, спрямованої на відбу­дову та розвиток Європи. Програма була розрахована на чотири роки і передбачала розв'язання таких завдань: модернізація ін­фраструктури; збільшення обсягів виробництва (зокрема в енер­гетиці та металургії); більш рівномірне розміщення важкої індус­трії (зконцентрованої традиційно в зоні Руру); раціоналізація виробництва сільського господарства та легкої промисловості і, нарешті, забезпечення грошової та фінансової стабілізації. До по­слуг європейських країн надавався американський економічний досвід та професійні експерти.

Основний принцип плану передбачав, що Європа повинна сама взяти на себе ініціативу його перетворення в життя: країнам, заці­кавленим у поєднанні зусиль, спрямованих на відбудову економі­ки, необхідно було виробити узгоджену програму, яка б спиралася на процес багатосторонньої координації та кооперації зусиль.

З метою реалізації плану в квітні 1948 р. було створено Євро­пейську організацію економічного співробітництва, до складу якої увійшло 16 країн, яка й координувала заходи щодо реалізації плану. За чотири роки дії плану Маршала (1948—1951 рр.) США надали допомогу європейським країнам на суму близько 17 млрд дол. з якої близько 2/3 припали на частку чотирьох провідних єв­ропейських країн: Великобританії, Франції, Італії та ФРН, більша частина з яких дісталася саме ФРН.

Досить цікавим аспектом реалізації плану Маршала було вирі­шення питання щодо джерел фінансування окремих елементів плану. Усі поставки було розділено на три складових:

- предмети найважливішої життєвої необхідності — продукти харчування, паливо, одяг, з умовою, що щорічний приріст ресур­сів європейських країн супроводжувався відповідним скорочен­ням американських асигнувань. У зв'язку з тим, що більшість єв­ропейських країн була не в змозі оплатити відповідні поставки, більшість з них йшла у вигляді дотацій, а власна валюта, отрима­на за реалізацію американських продуктів, використовувалася урядами європейських країн для скорочення дефіциту бюджету (а отже, і темпів інфляції), для нарощування виробництва таких важливих продуктів, як сталь, цемент, шахтне, енергетичне, текс­тильне обладнання, калійні добрива, нафтопродукти тощо;

- промислове обладнання, у фінансуванні поставок якого пе­реважали міжнародні позики;

- сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари, запасні частини фінансувалися під гарантії американського уряду через спеціальне відділення експортно-імпортного банку США.

Таким чином, план Маршала був перш за все орієнтований на забезпечення «вузьких місць» у постачанні західноєвропей­ського виробництва, імпорт сировини та матеріалів, необхідних для європейської економіки, на відбудову та оновлення основ­ного капіталу.

Але треба пам'ятати, що умови для країн-учасниць цього пла­ну були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисло­вості та надання повної свободи приватному підприємництву, що супроводжувалося помітним гальмуванням тих галузей західно­європейської індустрії, які були конкурентами США, зниження тарифів на імпорт американських товарів, обмеження торгівлі з соціалістичними країнами тощо.

Досить висока результативність плану Маршала разом з реалі­зацією власних економічних програм повоєнного відродження проявилася в істотному зростанні випуску продукції в базових галузях країн-учасниць за 1948—1951 рр. більше, ніж уполовину, а за окремими видами продукції ще більше: калійних добрив — на 65%, сталі — на 70%, цементу — на 75%, транспортних засо­бів — на 150%, нафтопродуктів — на 200%. Прогресивні зміни зачепили й експорт, який в цілому зріс на 49 пунктів.

У 1940 — середині 1960-х років одним з провідних факторів економічного піднесення став перший етап третьої науково-техніч­ної революції, пов'язаний із розвитком хімії та нафтохімії (синте­тичні волокна та пластмаси), реактивної авіації, атомної енерге­тики, телебачення, виробництва транзисторів та ЕОМ. Затвер­джуються «жорсткі варіанти» автоматизації, напівавтоматичні технології, інтенсивне розширення НІДДКР.

Меті повоєнного відродження служила широка система захо­дів, яка визначала зміст багатьох національних економічних про­грам. Так, у ряді країн пройшла націоналізація промисловості, банків, фінансових установ, транспорту, запроваджено адмініст­ративний, а з середини 1950-х років й економічний контроль за ці­нами та заробітною платою. Широко застосовувалися найрізно­манітніші методи державного регулювання, яке до кінця 1960-х досягло найвищого рівня, державне підприємництво, пряме та непряме регулювання, програмування.

Надзвичайно важливо розглянути національні програми та мо­делі економічного відродження та повоєнного розвитку провід­них держав, з'ясувати основні тенденції та його напрямки.

Сполучені Штати Америки вийшли з Другої світової війни наймогутнішою державою. Хоча вони й понесли досить істотні людські втрати (до 500 тис. чол.), але матеріальні втрати були мінімальними. Промисловість у роки війни зазнала надзвичайного піднесення, обумовленого переведенням економіки на воєнні рейки, що забез­печило не лише зростання інвестицій, але й підвищення зайнятості та продуктивності праці. Завдяки цьому національний дохід США за роки війни зріс більше ніж вдвічі; у 1945 р. в США вироблялося половину світового національного продукту. В той же час війна значно ослабила основних економічних суперників США: Німеччи­на та Японія зазнали поразки і не могли змагатися із США за ринки збуту й сировини, їх промисловий потенціал був знекровлений і майже знищений, а союзники — Франція та Англія, хоч і перемогли у війні, але потрапили у фінансово-економічну залежність від США.

Відразу після війни США зуміли швидко та ефективно переорі­єнтувати свою економіку на випуск мирної продукції: до середини 1947 р. перехід був фактично завершений, чому сприяли ряд дер­жавних заходів, серед яких слід зазначити програми реконструкції для солдатів, що повернулися з фронту, зростання приватного спо­живання, прискорений розвиток, обумовлений урядовою політи­кою, спрямованою на розширення експорту. Взагалі політика уря­ду в цей період була спрямована на забезпечення більшої зайнятості населення. В 1948 р. було збільшено мінімальну заробітну плату, прийнято програму будівництва дешевого житла.

У політиці уряду США в 1940-ві роки важливу роль відіграли початок холодної війни (що дало можливість обґрунтувати необ­хідність зростання воєнних витрат у державному бюджеті, а от­же, і великих державних замовлень) та план Маршала. Саме за рахунок прибутків від воєнних замовлень були переобладнані підприємства, збільшено зайнятість, піднято заробітну плату. Війна в Кореї, яка розпочалася в 1950 р., дозволила ще збільшити воєнні видатки, що також забезпечувало зростання зайнятості населення. Але війна виявилася невдалою для США, в ній загинуло 54 тис. американців, та перемоги не було. Наступна адміністрація (президент Д. Ейзенхауер) змушена була її припинити. А піднесен­ня економіки, обумовлене цією війною, виявилося нетривалим.

Після завершення війни в 1953 р. економіка США опинилася в кризовому становищі, яка повторилася в 1957 р. Ці кризові ситу­ації пояснюються зниженням купівельної спроможності населен­ня, хоча уряд і робив певні кроки для її підтримки. Але подальше зростання воєнних видатків, спрямованих у промисловий ком­плекс, хоч і давало деякі можливості збільшення зайнятості, при­звело до негативних наслідків. Уряд змушений був іти на скоро­чення золотих та валютних резервів, збільшення внутрішнього боргу, скорочення соціальних витрат тощо. В результаті економі­ка США втрачає динамізм, на деяких напрямках на початку 1960-х років стало помітним відставання.

Досить важливим фактором, який обумовив уповільнення темпів економічного зростання в економіці США, став розпад колоніальної системи, що супроводжувався утворенням нових незалежних країн, деякі з котрих стали досить містким ринком для американських капіталів. Але відтік капіталів з країни, як ві­домо, негативно відбивається на стані її економіки.

Ще один фактор, що негативно впливав на економіку США в повоєнний період — це утворення двох нових промислових цен­трів у світовій економіці. Добре відомо, що в 1950—1960-ті роки на світову арену знов виходять та посилюють свої позиції провідні країни Європи та Японія, в той час як питома вага США у світо­вому промисловому виробництві істотно знижується. Утворення Європейського економічного співтовариства (1957 р.) сприяло підтримці більш високих темпів росту виробництва в Західній Європі та зміцненню її позицій на світовому ринку, перш за все за рахунок США. Вже наприкінці 1960-х років західноєвропейські країни успішно проникли на внутрішній ринок США

З Другої світової війни, як і з Першої, Німеччина виходить переможеною. Її втрати у цій війні значно перевищують втрати у попе­редній. Економіка знаходиться в жахливому стані. Зруйновані міста та села, залізничні та автошляхи, порти. Відповідно до міжнародних угод Німеччина поділена на чотири зони окупації. В країні водночас функціонували декілька економічних порядків — окупаційних вла­дних структур та місцевого самоврядування. Надзвичайно велику роль відігравав «чорний ринок». Масове безробіття, знецінення гро­шей, нестача продовольства, яка пом'якшувалася лише завдяки до­помозі США, практичний перехід до натуральних відносин, що охоплював усі сфери суспільного життя, визначав і надзвичайно ни­зький рівень ділової активності та високий рівень спекуляцій.

Оздоровлення економіки Німеччини вимагало рішучих захо­дів. Активні пошуки концепції економічного відродження приве­ли до формування та впровадження ідеї соціального ринкового господарства, автором якої був міністр економіки Баварії профе­сор Людвіг Ерхард. Відповідно до розробленої ним програми ви­рішальна роль відводилася ринку — регулятору всієї економіки, здатному забезпечити найнижчі ціни при максимальній госпо­дарській продуктивності, що в свою чергу повинно було надати можливість провадити ефективну соціальну політику.

Першим кроком у реалізації програми була грошова реформа, яка стала важливою передумовою загальної реформи економічного механізму. Вранці 21 червня 1948 р. рейхсмарка була прого­лошена недійсною. Кожний німець отримував 40 нових дойчмарок, потім до них додавалися ще 20; гроші на банківських рахун­ках та готівку частково (половина від усієї суми) можна було обміняти у співвідношенні 1:10. Пізніше другу половину обмі­нювали 1:20. Підприємства, отримавши готівку для виплати пер­шої зарплати, для наступних виплат повинні були заробити гроші за рахунок реалізації своєї продукції. Були ліквідовані зобов'я­зання банків та установ колишнього рейху. В кінцевому підсумку розміри грошової маси (готівки та банківських депозитів) було скорочено більше ніж у 14 разів.

Через 3 дні після грошової реформи була проведена реформа цін, які були відпущені на свободу. Розрегулювання цін та заро­бітної плати відбувалося поступово, але швидкими темпами. Ус­піх реформи був очевидним: зникає «чорний ринок», магазини наповнилися товарами, зростання цін призупинилося приблизно через півроку. До початку 1950 р. було перевершено довоєнний рівень виробництва.

Успіх економічної реформи багато в чому був обумовлений поєднанням сприятливих факторів, з яких найважливішими були на­явність матеріальної бази, що збереглася від попереднього періоду (на території ФРН, утвореної в жовтні 1949 р., було зосереджено німецьку металургійну та сталеливарну промисловість, а також хі­мічну, машинобудівну та ін.; за таких умов повоєнний розквіт краї­ни відбувається досить швидко); порівняно дешева робоча сила; тривало відкладений та незадоволений попит населення, який акти­вно впливає на виробництво. Стабілізація фінансової та грошово-кредитної системи стали необхідною передумовою успіху. Поста­вити ж «на рейки» зруйновану економіку лише з допомогою цих за­ходів було неможливо. Сам Ерхард з цього приводу казав, що «ви­рішальний щасливий поворот був результатом комбінації двох ком­понентів — валютної реформи та політики ринкової економіки» (Зрхард Л. Полвека размышлений: Речи и статьи. — М., 1993. — С. 167).

Істотну роль в успіху перетворень та виходу з кризи відіграла зовнішня підтримка (економічна допомога за планом Маршала, а також постачання палива, продовольства, насіння, добрив по ін­ших каналах). У німецьку економіку передавалися американський транспорт та інша власність американської армії. З коштів Фонду європейської програми відбудови надавалися на пільгових умовах кредити. Досить важливим фактором було й те, що держава різко обмежила видатки на оборону та підтримку безпеки.

Надзвичайно важливим було й те, що уряд міцно тримав у ру­ках важелі управління, своєчасно корегуючи економічний курс. Держава підтримувала галузі, які відчували труднощі, особливо вугільну промисловість, металургію, електроенергетику; інвесто­рам та підприємцям надавалися податкові пільги. Але основою «добробуту для всіх» став дрібний та середній бізнес, підприєм­ництво у виробничій сфері.

Реформа, проведена урядом Ерхарда, створила передумови для економічного відродження Німеччини. Вже до початку 1960-х років вона повернулася в десятку найбільш економічно розвину­тих держав світу. Ще 1953 р. був названий «роком споживача». Зростання продуктивності праці та заробітної плати супроводжу­валося не зростанням, а стабілізацією роздрібних цін, навіть їх зниженням; акцент народногосподарської енергії переміщується в бік виробництва товарів широкого споживання. В 1954 р. вдвічі було перевищено рівень виробництва 1936 р. ФРН стає провід­ною країною Західної Європи, випереджаючи в своєму розвитку своїх колишніх переможців. Країна стоїть у витоків європейської інтеграції, ставши ініціатором створення Європейського еконо­мічного співтовариства (ЄЕС). До початку 60-х років на її частку припадало більше 60% видобутку вугілля, близько половини виробництва сталі, майже 40% експорту та 35% імпорту ЄЕС.

Що ж до Франції, то вона у післявоєнні роки стає батьківщи­ною капіталістичного планування та програмування. Вже в 1946 р. тут створюється Генеральний комісаріат з планування. А до по­чатку 60-х років виконуються три плани, які хоча й носять інди­кативний (необов'язковий) характер, але спрямовані на модерні­зацію національного сектора економіки та відбудову госпо­дарства (1947—1953 рр.), зміцнення конкурентоспроможності приватних фірм (1954—1957) та перехід від протекціонізму до «відкритої економіки» (1958—1961 рр.).

Французьке планування ґрунтується на розподілі кредитів, податкових заохоченнях і державних інвестиціях з метою при­скорення виконання планів. Створений спеціальний фонд (Фонд соціально-економічного розвитку) дозволяє здійснювати інвесту­вання в державний та приватний сектори економіки. Податкові заохочення сприяють активізації діяльності, яка сприяє виконан­ню планів. Так, фірми, які допомагають реалізовувати запланова­ну програму регіонального розвитку, частково або повністю зві­льняються від податків.

Великобританія вийшла переможницею з Другої світової війни, але втрати її були надзвичайно великими. Економіка потребувала надзвичайних заходів для виведення її з кризово­го стану. У липні 1945 р. після перемоги на виборах до влади приходить лейбористський уряд на чолі з К. Еттлі, який розпочав реформи, спрямовані на перехід до «демократичного соціалізму». Так, з ме­тою підтримки повної зайнятості провадиться часткова націоналі­зація базових галузей — енергетики, транспорту, кам'яновугільної та сталеплавильної промисловості, а також інфраструктури. До кі­нця 40-х років більше 20% британської промисловості були під безпосереднім контролем держави. В руках держави опинилися Англійський банк, авіаційні компанії, аеропорти та автомобільні шляхи. Власникам націоналізованих підприємств сплачувалася компенсація (загальна сума — 2,5 млрд фунтів стерлінгів).

Націоналізація повинна була надати англійському урядові по­тужний інструмент економічної політики. Але лейбористський уряд діяв за принципами короткотермінової кейнсіанської полі­тики та регулювання зайнятості, загальна довготермінова політи­ка не склалася навіть стосовно до націоналізованих галузей через відсутність координації дій на рівні інститутів управління. Підприємства окремої галузі хоч і знаходилися під контролем спеці­ального органу (ради), не підтримували тісних взаємозв'язків із відповідним міністерством, дирекція кожного підприємства була автономною та вільною в своїх діях.

Досить важливими були заходи уряду лейбористів щодо під­тримки фунта стерлінгів. На початку 1947 р. було проголошено політику економії, під якою передбачалося заморожування заро­бітної плати та доходів, та обмеження споживання шляхом збе­реження запровадженої в роки війни карткової системи. Крім то­го, запроваджені в роки війни високі прямі податки, які досить істотно скоротили різницю в доходах різних верств населення, продовжували діяти й у повоєнний час. Податки та жорстке нормування втримали ціни, але оскільки карткова система зберігала­ся до 1954 р., рівень життя англійців залишався низьким.

До того ж політика уряду, спрямована на досягнення рівнова­ги платіжного балансу, виявилася недостатньо ефективною. Вста­новлення безпосереднього контролю над імпортом та обмеження експорту позитивно вплинули на платіжний баланс, але не змог­ли повністю забезпечити його рівновагу. Уразливість платіжного балансу Великобританії серйозно заважала економічному розви­тку країни в повоєнний час. Економічні труднощі загострилися з початком розпаду Британської колоніальної імперії, адже країна втратила традиційні джерела сировини та ринки збуту. Успіхи господарського розвитку провідних країн світу, досяг­нення НТР посилили процеси концентрації та централізації вироб­ництва. Ці тенденції обумовили інтернаціоналізацію виробництва: зросло число міжнародних монополій, транснаціональних корпора­цій, утворюються інтеграційні об'єднання. Створене в 1957 р. Єв­ропейське економічне співтовариство (ЄЕС) являє собою зразок ме­ханізму міждержавного регулювання соціально-економічних проце­сів. До 1992 р. тут ліквідовано бар'єри на шляху руху товарів, капі­талів, робочої сили. Нині ЄЕС дає близько 90% європейського про­мислового виробництва та включає 15 країн (Австрія, Бельгія, Ве­ликобританія, Греція, Нідерланди, Данія, Італія, Іспа'нія, Ірландія, Люксембург, Португалія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція).

Характеристика економічного розвитку світу в 1960—1990-і роки тісно пов'язана з другим етапом сучасної НТР, який наступив з другої половини 1960-х років, коли були створені та запроваджені ЕОМ четвертого покоління.

У 1960-ті роки почали застосовувати лазери, інтегральні схеми. У 1970-ті роки здійснилася мікропроцесорна революція, впроваджені волоконно-оптичні способи передачі інформації, промислові робо­ти, отримала розвиток біотехнологія. У 80-ті роки винайдено спосіб виготовлення надміцної кераміки, впроваджені великі інтегральні схеми, генна інженерія, термоядерний синтез, комп'ютери п'ятого покоління. Ці досягнення всебічно зачепили суспільне життя: галу­зеву структуру економіки, технологію та форми організації виробництва, відносини власності, соціальну структуру суспільства.

В провідних країнах світу до 1970-х років завершено комплекс­ну автоматизацію виробництва та розпочато перехід до нового технологічного укладу в усіх сферах економіки. В ці роки отри­мали розвиток засоби праці, що поєднували комплексну механі­зацію з електронною технікою. До них відносяться автоматичні лінії, автоматизовані дільниці, цехи, підприємства, верстати з ЧПУ, оброблювальні центри тощо.

Отримало розвиток безлюдне виробництво за рахунок витіс­нення живої робочої сили робототехнікою, підприємства осна­щувалися гнучкими виробничими системами. Якщо раніше пере­важали трудомісткі технології та використовувалася відносно дешева робоча сила, то на цьому етапі здійснено перехід до ресурсо- та трудозберігаючих технологій, екологічно чистих, а от­же, й капітало- та наукоємних.

Зміни в галузевій структурі господарства проявилися в зни­женні частки галузей виробничої сфери у ВНП за рахунок підви­щення кількості зайнятих у галузях науки, охорони здоров'я, культури, інфраструктури (транспорт, зв'язок, торгівля, фінанси). Такі провідні в минулому галузі промисловості, як металургія, текстильна, суднобудування, видобувні галузі поступилися но­вим, наукоємним галузям — електронно-обчислювальному ма­шинобудуванню, атомному енергомашинобудуванню, приладо­будуванню, ракетно-космічній промисловості, фармацевтиці, ви­робництву складного медичного устаткування. Уособленням НТР стали комп'ютери, електронний зв'язок, аерокосмічна техніка. Про­відною галуззю стає інформатика, вона — найважливіший еле­мент сучасних продуктивних сил. Наука стає індустрією знань — для структурних змін сучасного господарства притаманний висо­кий рівень витрат на НДДКР (близько 3% ВНП). В обробній промисловості доля наукоємних галузей досягає 45—50%. Для сфери послуг притаманна висока розгалуженість (диверсифікованість). У цілому економіка еволюціонувала в напрямку «суспільства високої технології».

У соціальній структурі суспільства зменшилася частка безпо­середніх виробників. На провідні позиції вийшла науково-тех­нічна інтелігенція, що забезпечила вирішальний внесок у розви­ток продуктивних сил на сучасному етапі. Зросло значення «но­вого середнього класу», до якого входять представники управ­лінського апарату, частина інтелігенції, вищі верстви робітників та фермерів. Змінилась і структура зайнятості — тепер найбільше число трудящих працює у сфері інформатики та послуг.

В умовах третьої НТР відбувається становлення нових госпо­дарських форм. Якщо до 1970-х років були розповсюджені конгло­мерати, які об'єднували різні фірми, пов'язані між собою лише фінансовим керівництвом, то з початку 1970-х років їх створення припинилося. Індивідуалізація процесу праці внаслідок широкого впровадження ЕОМ на виробництві зміцнила позиції дрібного та середнього бізнесу в нових галузях економіки.

Мікроелектроніка підвищила рентабельність дрібносерійного виробництва, внаслідок чого зменшується концентрація вироб­ництва. Зростання дрібного бізнесу — загальносвітова тенденція. Різновидом дрібного бізнесу стали інноваційні венчурні фірми, інвесторами яких є впливові комерційні банки, пенсійні фонди монополістичних гігантів, великі страхові агенції.

Створення галузей на новій технічній та технологічній основі почалося в середині 1970-х років, після світової економічної кризи 1973—1975 рр. На цьому етапі змінюється механізм державного регулювання; центр ваги з методів прямого регулювання перемі­щується на непрямі — через фінансово-кредитну систему уряди провідних країн взяли курс на обмеження економічних функцій держави та вільний розвиток ринкових зв'язків. Тому у 80-х роках у всіх провідних країнах відбувається приватизація, тобто продаж приватним особам підприємств, які знаходяться у державній власності. В свою чергу процес дерегулювання веде до скорочення державних видатків, у зв'язку з чим знизилось й зро­стання витрат на соціальні потреби — охорону здоров'я, освіту, муніципальне житлове будівництво; скорочується також кіль­кість осіб, які отримують допомогу.

Одночасно набирає розвитку «змішана економіка» — ство­рення підприємств на основі вкладання капіталів приватних та державних.

Одним з найважливіших наслідків застосування електрон­но-обчислювальної техніки та сучасних засобів зв'язку є ін­тернаціоналізація господарського життя, коли економіка кож­ної країни, по суті, стала відкритою. Міжнародні підприємства перетворюються у багатогалузеві комплекси. Створюються по­тужні транснаціональні (ТНК) та багатонаціональні (БНК) корпорації, які відіграють істотну економічну роль у світовому го­сподарстві.

У період, що розглядається, формуються три центри світового промислового виробництва: США, Японія, Західна Європа (ЄЕС). Незважаючи на те, що країни Західної Європи та Японія сильно постраждали в роки Другої світової війни, вони швидко ліквідували її наслідки, їх економіка розвивалася більш швидкими тем­пами, ніж економіка США. І за обсягами виробництва, і за обся­гами експорту протягом практично всього повоєнного періоду спостерігалося випередження Японії та ЄЕС. ЄЕС перевищила ці показники США в 1950—1983 рр. удвічі, Японія — у вісім разів. У 1988 р. ВНП на душу населення Японії перекрив відповідний показник США. У 1960-1980-х роках «технологічний розрив» між цими центрами скоротився. Зберігаючи лідерство на ключових позиціях, США поступилися Японії в галузі електроніки (її част­ка у світовому експорті запам'ятовуючих пристроїв різної ємнос­ті досягає 60—90%), робототехніки, автомобіле- та суднобудування. Серйозні протиріччя спостерігалися через конкуренцію в зовнішній торгівлі між США та ЄЕС.

Незважаючи на те, що на цьому історичному етапі капіталіс­тична система виграла змагання перед світом соціалізму (розпав­ся в 1989 р.), успішний економічний розвиток провідних країн переривався кризами. Особливо глибокими та всеохоплюючими були кризи 1973—1975 та 1980—1982 рр., які відзначалися переплетенням циклічних криз перевиробництва зі структурними (си­ровинною, енергетичною, екологічною), а також галузевими кри­зами. Крім того, для сучасних криз притаманними є явища стагф­ляції — поєднання значного падіння виробництва із зростанням цін та інфляцією. Найбільші труднощі під час цих криз відчули енергоємні галузі — чорна та кольорова металургія, хімічна про­мисловість, автомобілебудування.

До кінця 1980-х років у всіх провідних країнах продовжувалася гонка озброєнь, посилений розвиток воєнно-промислового комп­лексу (ВПК). Гонка озброєнь відволікала значні кошти від розв'я­зання соціальних програм у кожній з країн, а в загальносвітовому масштабі погіршувала екологічну обстановку, утруднювала розв'я­зання енергетичних проблем. І хоча з розпадом СРСР (1991 р.) проблема протистояння капіталізму та соціалізму практично зни­кла, перед людством залишається надзвичайно важливе завдання знищення нагромаджених запасів ядерної зброї.

Поиск по сайту: