Прикладна етика

Різновид - політична етика, педагогічна етика, етика наукової творчості, етика бізнесу і т.д..

Можна охарактеризувати, як приклад, такий її вияв як біоетика.

Найбільш високого рівня розвитку біоетика досягла в США, де вона виділилася в самостійну дисципліну, стала академічним предметом, активно обговорюваним у широких суспільних колах. Займається вивченням етичних питань біології й охорони здоров'я. Етичним орієнтиром більш конкретного характеру виступає принцип гуманізму, інтерпретація якого поліваріативна.

До тематики біоетики входять як традиційні для медичної етики питання, так і відносно нові, гостро актуальні в даний час. Що стосується першої групи, те це, насамперед, вироблення моделі взаємин "лікар-пацієнт". Багато в чому завдяки зусиллям біоетиків у цьому взаємовідношенні була посилена значимість пацієнта, що знайшло відображення в етичній доктрині "інформованої згоди" і її наступній правовій підтримці. Етична аргументація цієї доктрини зосереджувалася навколо ідеї автономії особистості, щовипливає з принципу гуманізму та затверджує право кожного приймати самостійне рішення в тих або інших життєвих ситуаціях, у тому числі і з приводу медичного лікування. Відповідно до юридичних актів, що закріпили цю позицію, "кожна людина вважається хазяїном свого тіла" і, знаходячись у здоровому розумі, може заборонити якийсь вид лікування, а лікар не повинен перешкоджати такому рішенню. Звичайно, доктрина "інформованої згоди" не може забезпечити благополучного вирішення всіх численних конфліктних ситуацій у рамках даних взаємин, але її цілком очевидний "правильний" етичний зміст здатен захистити пацієнта від спроб медичних працівників використовувати його як предмет для маніпуляцій (що, до речі, досить характерно для нашої, наприклад, медичної практики).

Найбільший дослідницький інтерес і найбільші труднощі в інтерпретації представлені в біоетиці проблемою евтаназії. "Пасивну" евтаназію пов'язують, в основному, зі свідомою бездіяльністю лікаря, що дозволяє пацієнтові вмерти, а "активну" - з організацією, якщо так можна висловитися, смерті пацієнта відповідно до його волевиявлення (уведення відповідних ліків, відключення системи життєзабезпечення і т.п.). Широкомасштабну дискусію на цей предмет ніяк не можна вважати завершеною, хоча юридично активна евтаназія в США заборонена.

Дослідження проблеми евтаназії припускає пошук відповідей на численні питання, але за суттю своєю всі вони зводяться до визнання виправданості (або невиправданості) злочину вихідної моральної норми "не вбивай", тому що розходження між пасивною ("дозволити вмерти") і активною ("допомогти вмерти") евтаназією з етичної точки зору не є досить принциповими. Особливості дискусії з цієї проблеми виявляються в тім, що прихильники евтаназії аргументують свою позицію прагматичними, не моральними розуміннями, а їхні опоненти намагаються триматися в межах етичного обґрунтування.

У біоетиці обговорюються і такі проблеми, як етична виправданість (або невиправданість) умертвлення дефективних немовлят, параметри можливості трансплантації людських органів, відношення до абортів і т.д. Їхнє конструктивне осмислення припускає досягнення хоча б відносної домовленості з приводу визначення смерті. Багато в чому завдяки діяльності біоетиків колишнє медичне визначення (утрата здатності до дихання і циркуляції крові) було переглянуто і доповнене "невідворотною смертю мозку", що в 80-х роках одержало законодавче підкріплення й значно полегшило вирішення деяких конфліктних ситуацій у медичній практиці. Дослідницькі інтереси біоетиків стосуються також спірних аспектів психіатрії; проблеми використання людини як об'єкта медичного й наукового експериментування; питань, пов'язаних зі штучним заплідненням, сурогатними матерями, транссексуалами і т.д. Розуміючи, що біоетика не може виробити єдину, загальнозначущу методологію вирішення всіх подібних проблем, її представники орієнтуються на досягнення консенсусу хоча б за окремими спірними питаннями і найчастіше домагаються в цьому успіху.

Навіть така коротка інформація щодо одного з конкретних виявів прикладної етики дозволяє зробити висновок про її досить істотну позитивну значимість. Далеко не всі лікарі, наприклад, здатні перейнятися духом "благоговіння перед життям" і, тим більше, реалізовувати його у своїй професійній діяльності, але спонукати їх на гуманне ставлення до пацієнта за допомогою більш зрозумілих професійних моральних кодексів — завдання цілком здійсненне. Звичайно, з погляду моралі цінність поведінки "за совістю" (не потребує конкретних настанов і стимуляції ззовні) більша, ніж поведінка "за кодексом", але і в другому випадку вона має морально-позитивне забарвлення. Приблизно так обстоїть справа й в інших сферах професійної діяльності, вони теж можуть бути трохи "облагороджені" за допомогою кваліфікованого й делікатного втручання прикладної етики. Однак в ідеалі етика повинна втілювати в собі цілісну єдність практичного й теоретичного, глобального і ситуативного. Доречно в цьому зв'язку згадати просте, але ємне судження, що стало афоризмом: немає нічого більш практичного, ніж гарна теорія.

Поиск по сайту: