АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Сутність спілкування, його мета і моральний сенс

Читайте также:
  1. Cтиль керівництва: сутність, вимоги у його сучасних умовах
  2. I. Сутність і види соціальних змін.
  3. III. Соціальна політика, її сутність і функції.
  4. В чому полягає соціальна сутність браку – 15 б.
  5. Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи.
  6. Власність як економічна категорія. Сутність власності, її економічний та правовий зміст
  7. Власність, її сутність, форми та місце в економічній системі.
  8. Всесвітнє господарство: сутність та складові частини
  9. Головні властивості і геометрична сутність картографічного зображення.
  10. Доходи: сутність, структура, функціональний розподіл та роль
  11. Економiчна сутність непрямого оподaткувaння
  12. Економічна система: сутність, структурні елементи і критерії класифікації.

Спілкування — особлива форма людської взаємодії і міжособистісних взаємин, комунікативна діяльність.

Люди не можуть нормально жити, обмінюватися досві­дом, трудовими і побутовими навичками, не контактуючи один з одним і не впливаючи один на одного (прямо чи опо­середковано). Без спілкування не може відбуватися повноцін­ний розвиток людини як особистості і суб'єкта діяльності. Міжособистісне спілкування становить собою персоніфіковану форму суспільних відносин.

За своєю природою спілкування — соціально-психологіч­не явище. Як показали соціально-психологічні дослідження, основні психічні здібності, властивості, якості і характеристи­ки особи, форми її поведінки й діяльності формуються в про­цесі спілкування з іншими людьми.

Роль спілкування у становленні особи переоцінити немож­ливо: «Тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розкривається людина в людині, як для інших, так і для само­го себе», — писав М Бахтін. Спілкування є обов'язковою умо­вою формування загального інтелекту, розвитку емоційної сфери і волі людини. (Тут можна навести красномовний при­клад з дитиною, яка жила у зграї вовків). Спотворене, пору­шене спілкування веде до деформації внутрішнього світу і психічних властивостей особи. Розвиток індивідуальної свідо­мості також неможливий без спілкування.

Метою спілкування є планування і координація спільної діяльності індивідуума або суспільства в цілому, тобто воно обслуговує іншу, некомунікативну діяльність. Ця продуктивна діяльність може мати як матеріальний характер (матеріальні об'єкти — носії соціальних цінностей — знаряддя, предмети, засоби людської праці), так і духовний (ідеї, думки, ідеали, цінності).

Можливі цілі спілкування надзвичайно широкі і знахо­дяться за межами самого спілкування, тобто спілкування здій­снюється задля чогось: отримати чи надати матеріальні блага (предмети, послуги), забезпечити взаємодію при виконанні спільної роботи (практичної і теоретичної), дістати чи пере­дати ті чи інші дані, змінити стан, допомогти іншому у вирі­шенні його духовних проблем, виробити власне ставлення до важливих явищ життя тощо.

Спілкування — це суб'єкт-суб'єктні відносини із зворот­нім зв'язком, і залежить воно перш за все від цілей і ціннос­тей, на які орієнтується.

У процесі спілкування люди не тільки формують свої уяв­лення про світ, доходять взаєморозуміння, знаходять «спільну мову». Спілкування — це одночасно обмін діями, вчинками, думками і почуттями, переживаннями з іншими людьми, а також звернення людини до самої себе — до власної душі, спогадів, совісті, мрій. Все це складає зміст спілкування. По суті своїй спілкування являє собою форму творчої активності, яка допомагає виявити і розкрити різні грані особистості.

Для культурного розвитку людини спілкування стає потре­бою, його відсутність сприймається як тяжка, - непоправна втрата.

Потреба у спілкуванні не у всіх однакова, вона залежить від цілого комплексу біосоціальних характеристик людини (темпераменту, психічної спрямованості особи — екстравер­ти й інтроверти, цінностей, норм, принципів, традицій, стану здоров'я, нервової системи тощо). Поряд з потребою у спіл­куванні можна говорити про здібність до спілкування (тобто про практичне оволодіння його нормами і правилами).

Спілкування інколи є практично єдиним способом задово­лення людських потреб, однак було б невірним заперечувати самоцінність людського спілкування як засобу духовної вза­ємодії і формування особистості. Кожна людина — молода чи похилого віку — завжди дуже хворобливо переносить стан са­мотності, відірваність від оточуючих. Змінюються об'єктивні і суб'єктивні умови спілкування, загальносоціальні та індивіду­альні ціннісні орієнтації, засоби, форми сучасного спілкуван­ня, але потреба у спілкуванні у людей ніколи не зникає.

Призначення і сенс спілкування в тому, щоб людина са­мовизначилася, самовиразилася, самореалізувалася, самоствердилася, взаємозбагатилась у процесі взаємодії з іншою людиною, яка являє собою вищу цінність у спілкуванні, тобто вона є «дзеркалом», в якому людина пізнає самого себе.

«Все життя ми прищеплюємо собі одні властивості і нама­гаємося придушити інші, все життя свідомо чи несвідомо на­слідуємо, все життя, знаючи про це, чи не знаючи, граємо сво­їх батьків, друзів, знайомих, героїв кіно, літератури й ще незлічений легіон різноманітних персонажів, спільне ім'я яким — історія. Навіть якщо ми із себе нікого не «корчимо», вони «творять» нас. Крізь нашу тілесну оболонку, як посто­яльці готелю, проходять багато різних «я», — відзначає В.Леві.

Саме у спілкуванні людина має можливість дізнатися, хто є та особа, з якою вона спілкується, встановлює стосунки, ви­значити погляди, почуття, світосприйняття, цінності, устано­ви. І, сприймаючи іншу особистість, може зрозуміти особис­тість у собі, самоствердитись. Саме спілкування сприяє самовираженню, реалізації і презентації свого внутрішнього світу, своєї людської гідності. Тому призначення і сенс спілку­вання полягає у визнанні цінності іншої людини, як самої се­бе, і через це, — визначення своєї людської, моральної цін­ності, реалізації її. Спілкування, як ніяка інша діяльність, спроможна вдовольнити цю людську потребу.

Але якщо людина бачить вищу цінність тільки в самій со­бі, якщо ставить перед собою неблагородні, корисливі цілі, якщо інша людина для неї є тільки засобом для досягнення особистих цілей, то таке спілкування можна назвати тільки аморальним і безкультурним.

Визнання цінності коленої людини виявляється у конкрет­них вчинках, оцінках, поглядах, міркуваннях, а також у мімі­ці, жестах, умінні виділити позитивні якості й ставити їх ви­ще окремих недоліків.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)