Зміст етичного знання

Теоретичне осмислення явищ моральності і моралі почалося в VII столітті до нашої ери. Однак виникнення етики традиційно пов'язується з ім'ям Аристотеля, що жив трьома сторіччями пізніше. Очевидно, був потрібен час для осмислення суспільної необхідності в особливого роду дисципліні. Тому той філософ, що зуміє показати цю необхідність, і буде «батьком» етики. Ним виявився Аристотель. Він став першим систематизатором етики, першим увів слово «етика». Термін «етика» означав спочатку звичне місце мешкання людини, лігвище звірів, а згодом одержав нове значення: звичай, вдача, характер, напрям думок, темперамент.

Великий філософ говорив про етику в трьох смислах: про книги з етики, про філософську теорію, про практичну поведінку людини. У ході історичного розвитку суспільства ці смисли диференціювалися в різних значеннях слова «етика». Як теоретична дисципліна етика, безсумнівно, є розділом філософії. Інші значення слова «етика» такі:

1) приватні вияви моральності або моралі, наприклад, етика щастя, любові, обов’язку тощо;

2) поведінка представників яких-небудь соціальних груп, наприклад, етика дворянина, студента, підприємця і т.д;

3) система норм моральності членів якого-небудь суспільства, наприклад, британського, китайського, індійського й ін; у цьому випадку поняття етики ототожнюється з бажаною поведінкою;

4) система норм моральності якої-небудь релігії, наприклад, християнська, мусульманська етика;

5) система норм моральності якої-небудь політичної партії або громадської організації, наприклад, партійна етика;

6) система норм моральності представників якої-небудь професійної групи, наприклад, етика державної служби, етика торгівлі, військова, дипломатична, педагогічна, журналістська, адвокатська й інші.

Перерахування значень слова «етика», можливо, є неповним, але воно вказує на істотну підставу розподілу етики на фундаментальні і прикладні дослідження. Предметом фундаментальних досліджень є моральність і мораль як властивості діючих індивідів, малих і великих соціальних груп. Об'єктом цих досліджень є людина як розумна істота, конкретні обставини її буття відходять на другий план, хоча й активно використовуються в етичній аргументації. У фундаментальних і прикладних дослідженнях традиційно вказується, якою повинна бути людина і що вона повинна робити, але не вказується, якою може бути людина і що від неї можна вимагати. Будівельник не вимагає від побудованого ним моста, яке навантаження той повинен витримати, будівельник лише розраховує, яке навантаження міст може витримати.

Предметом прикладних досліджень є поведінка індивідів в окремих галузях людської діяльності й у зв'язку з якими-небудь конкретними обставинами. У галузі фундаментальних досліджень важко сказати що-небудь нове, за тисячоріччя суспільного розвитку вивчені уже усі важливі прояви життєдіяльності людини, висловлені різні думки, які можна приймати чи відкидати. До того ж істинність або хибність фундаментальних етичних ідей виявляється сторіччя потому, і людина, що виклала ідею, не може побачити її тріумфу чи відторгнення суспільством. До того ж фундаментальні ідеї етики занадто абстрактні, їхнє застосування до конкретного випадку вимагає роз'яснення. Як до чинного законодавства додаються коментарі, так до фундаментальних ідей етики потрібне обґрунтування застосування у визначених умовах діяльності людини. Тому як відповідь на суспільну необхідність виникають прикладні дослідження.

Прикладна етика — це галузь практичного знання, у якій розглядаються сучасні життєво важливі проблеми, наприклад, клонування людини, наслідки якого ще не визначені, права людини не тільки на життя, але і на смерть (евтаназія), трансплантація органів, продаж зброї при декларуванні мирної зовнішньої політики, застосування сили в міждержавних відносинах, придушення інтересів національних меншостей в ім'я єдиної «політичної» нації, релігійна нетерпимість в ім'я любові до Христа та багато ін.. Будь-яке їхнє вирішення має свою аргументацію, що видається неперевершеною одним і абсурдною іншим. Усі проблеми подібного роду є дискусійними. Положення ускладнюється і тим, що рішення таких проблем не може бути одноразовим, їх доводиться вирішувати різним чином у тих або інших випадках. Прикладні дослідження з різних підстав поділяються на кілька груп:

1) стосовно цінності життя, наприклад, аборти, страта, евтаназія;

2) стосовно значення діяльності, наприклад, співробітництво, соціальне партнерство, ненасильство;

3) стосовно науки, наприклад, етика науки, біомедицинська;

4) стосовно професійної діяльності, наприклад, педагогічна, військова, журналістська;

5) стосовно соціальної структури суспільства, наприклад, класова, національна, релігійна.

Прикладні дослідження пов'язані з фундаментальними, спираються на них, однак не слід думати, що вони становлять лише додаток теорії до проблем практики. На рівні етико-прикладних досліджень створюються власні теорії. З іншого боку, було б помилковим думати, що прикладні дослідження «належать» наукам і є їх частинами, наприклад, біомедицинська етика прописана по відомству біології і медицини, етика науки відноситься до наукознавства, юридична етика — частина правознавства і т.д. Прикладні дослідження — це вищі досягнення етики, це конкретне знання на відміну від знання абстрактного. Відрив прикладних досліджень від фундаментальних позбавив би перші теоретичних розробок других, розведення прикладних досліджень «професійними квартирами» перетворив би прикладні дослідження в інструктаж поведінки службовців тієї або іншої контори.

Поиск по сайту: