Моральність і право

Моральність і право пов'язані генетично. Моральність — найдавніший регулятор поведінки людей, право — найбільш твердий регулятор. Моральність, як уже відзначалося, існує в нормах і породжується трьома факторами: потребами або істотними бажаннями людей, умовами існування (насамперед природними) і індивідуальними або колективними можливостями людей. Будь-яка норма моральності - породження цих факторів. Поряд з мінливістю змісту норм поступово в них стали виявлятися повторювані моменти. Це був початок тривалого процесу становлення права. Право витікає з моральності.

Повторювані моменти з часом утворять найдавніший ідеал людства — ідеал справедливості, пізніше з'являється ідеал добра. Вони з’являються спочатку як явища моральності, але згодом відокремлюються від неї. Потреби, бажання, можливості людей майже не змінюються, але досить швидко змінюються умови життя. За їхньою зміною слідує зміна змісту норм моральності. Цей мінливий зміст співвідноситься з незмінними ідеалами справедливості і добра. Таким чином, вже в найдавніші часи моральність означала мінливий зміст регуляції відносин між людьми, а право — щось стійке і неминуче в їхньому мисленні.

В епоху рабовласництва з'явилося усвідомлення відмінності моральності від права. Плинність, мінливість норовів (вдач) була зрозуміла усім, право ж мислилося породженням природи. Природа керується вічним, незмінним законом — вищим розумом (логосом). Оскільки людина — частина природи, логос охоплює і його буття. З логосу виводяться поняття добра і зла, справедливості і несправедливості, волі і рабства й ін. За Гесіодом (8-7 ст. до н.е.), право («дике») має свої корені в дійсності, у природі взагалі і людській природі зокрема. «Природне право («юс натурале») — це те, якому природа навчила все живе: тому що це право властиве не тільки людському роду, а й усім тваринам, що народжуються на землі й у морі, птахам; сюди відноситься поєднання чоловіка і жінки шлюбом, народження дітей і їх виховання; ми бачимо, що тварини, навіть дикі, мають знання цього права» (Дігести Юстиніан). У тім же дусі висловлювався і стоїк Цицерон. Він заперечував авторство людей у створенні природного права: «Якби права встановлювалися появою народів, рішеннями людей, вироками суддів, то існувало би право розбійничати, право прелюбодіяти, право пред'являти підроблені заповіти...» (Діалоги. Про державу. Про закони.)

Правознавці часто розглядають природне право з позицій права позитивного, а не з позицій історії суспільства.

У природному праві немає ніяких норм, воно складається з ідеалів і заснованих на них вимогах. Усяке нагадування про «норми» природного права свідчить про його ототожнення з моральністю. Так розуміли право давньоримські юристи: «Вивчаючому право треба насамперед довідатися, звідки походить слово «право» (юс). Право одержало назву від «правосуддя» (юстиція), тому що, відповідно до визначення Цельса, право є наука про добре і справедливе». Добро і справедливість самі по собі не є нормами. Засновані на них вимоги — це не норми повсякденного поводження, це вимоги здійснення даних ідеалів за будь-яких умовах. Природне право — це переданий з покоління в покоління досвід людства. Виражаючись в ідеалах, воно вказує на мінімальну сукупність умов, без яких розвиток суспільства неможливим. Усяке відхилення від природного права люди сприймають як риба, викинута з води, як птах, поміщений у клітку. Рибі потрібна вода, птахові — відсутність перешкод для польоту, а людині — справедливість і воля. Тому у всіх соціальних потрясіннях — страйках, повстаннях, революціях, громадянських війнах природне право було прапором пригноблених, експлуатованих, ущемлених у правах. Природне право - це визначена біодуховною природою людини й обставинами її існування і відбита в ідеалах мінімальна сукупність найбільш суттєвих умов життя людей, за відсутності яких вони не можуть існувати як творці і носії культури.

Позитивне право. Теоретично зазвичай вбачають начало права в його письмовому вираженні і систематизації норм права. Тому прийнято вважати, що позитивне право виникає одночасно з державою. Однак позитивне право формується трохи інакше. Воно також походить з моральності, але іншим способом. Якщо ідеали природного права як зірки світили людям, указуючи правильний шлях, то норми, з яких складається позитивне право, покликані показати, як правильно зробити кожен окремий крок. Деякі, найбільш значні норми моральності стають нормами права. Такі норми «не вбий», «не укради». Що ж стосується інших норм, їхня значимість здається менш значною, тому вони залишаються лише в складі моральності: «не обдури», «не прелюбодій», «не донеси на ближнього» і ін. Пізніше і деякі з цих норм також стануть нормами права, наприклад, турбота про батьків.

Позитивне право відрізняється від моральності низкою рис, передусім волевстановленістю. Якщо норми моральності виникають в основному стихійно, то норми права завжди свідомі. Їхні автори — родовід знаті. Позитивне право виникає і розвиваються як акти волі знаті задовго до виникнення держави й існує у вигляді звичайного права. Йому властива і загальобов'язковість, і примусовість, і покарання за порушення або невиконання розпорядження норми. Держава лише формально закріплює те, що до нього існувало сторіччями.

Аристотель показує також підпорядкованість звичаїв природному праву: «Державне право [суддя] частково природне, частково — узаконене; воно природне, якщо всюди має однакову силу і не залежить від визнання і невизнання [його людьми]. Але якщо споконвічно неважливо, так [вчиняти] або інакше, тоді важливо, коли це [вже] установлено, — наприклад, що [бранця] викуповують за одну міну або що в жертву приносять одного козла, а не двох баранів, то перед [нами] узаконене [право]» (Нікомахова етика).

В іншу історичну епоху сутність позитивного права показує Гегель: «Право називається позитивним, оскільки воно має силу, тому, що воно є, а не тому, що воно розумне» (Філософія права). Волевстановленість сама по собі не показує відношення волі законодавця до моральності, тому можна припустити й аморальне позитивне право. Гарантією моральності позитивного права є відповідність кожної його норми тому або іншому ідеалові природного права.

Строгість норм права сама по собі не відкидається більшістю населення. Багато хто розуміє недосконалість природи людини і необхідність строгості права як вираження соціального контролю. Населення заперечує лише проти «зацікавленої» строгості, за якої одні люди «рівніші» інших. Досвід історії показав, що природне право без позитивного ще неправо, у той час як позитивне без природного вже не право.

Подібності моральності з позитивним правом:

1) Як і право, моральність проходить через свідомість людей, хоча і формується значною мірою стихійно.

2) Інша подібність полягає в наступному: норми моральності і права здійснюються лише за умови рівності сил носіїв моральних і правових норм, з одного боку, і явних або прихованих супротивників цих норм, з іншої сторони. Норми моральності і права існують рівно стільки, скільки існують їхні захисники.

Перевага сил на стороні захисників моральності і права, як правило, приводить до зловживання владою, зрозуміло, у благих цілях. Перевага сил на стороні супротивників даних норм моральності і права приводить до періоду нестабільності і насильства, а також до появи нової системи норм, що виражають інтереси «переможців». Цинізм одного з таких «переможців» добре виражений у байці І.А.Крилова «Вовк і Ягня». Вирок Вовка такий: винний ти вже тим, що хочеться мені їсти!», зустрілися б у струмка два Вовки або двоє Ягнят, результат спілкування був би зовсім іншим. Первісне право зароджувалося саме на основі рівності сил і тільки за такої рівності і могло існувати.

Рід А та рід Б після тривалої боротьби не можуть здолати один одного. Тоді-то вони й укладають усну угоду про те, що рід А діє на території праворуч від струмка, а рід Б - ліворуч. Це історично перше явище права. Договір діє рівно стільки часу, скільки існує рівність сил родів. Даний принцип зберігає своє неминуще значення в будь-яку історичну епоху, у тому числі і сучасну. Доти, поки існувала Радянська держава і його союзники, США не могли здолати ні Кубу, ні В'єтнам, ні нав'язати свої порядки в будь-якому куточку земної кулі. З розпадом Радянського Союзу і соціалістичного табору послідували насильство в Боснії і Герцоговині, бомбування Сербії і Чорногорії, війна проти Іраку. Однополюсний світ характеризується нестабільністю, що і підтверджує істинність принципу рівності сил в існуванні норм моральності і права.

3) Кінцевий результат їхнього функціонування в кожен даний момент часу — це збереження цілісності і життєздатності тієї спільноти людей, що вони обслуговують.

Між моральністю і правом є ряд відмінностей:

1) Норми моральності формуються раніше норм права, вони — результат спонтанної діяльності, у той час як норми права виникають внаслідок усвідомленої цілеспрямованої боротьби за інтереси приватних осіб або груп людей.

2) Норми моральності регламентують усі, без винятку, вияви життєдіяльності людей, у той час як норми права регламентують лише найбільш значимі з них. Моральність ніколи не відстає від життя, право ж постійно «доганяє» його. Позитивне право інстинктивно прагне регламентувати будь-які тілорухи людини. Деякі правознавці стверджували, що право в принципі здатне регламентувати навіть інтимні відносини людей або гру у футбол. Можна лише поспівчувати деяким законотворцям, що прагнуть охопити нормами позитивного права всі моменти людського життя, наприклад, не стріляти з вінчестера по буйволах із другого поверху готелю або бити дружину після дев'яти годин вечора, щадячи вуха сусідів.

У нормах права на першому плані зміст, а не значення діяльності, однак, оскільки різноманіття життя не вдається втиснути в рамки правових норм, трапляються казуси. Так, наприклад, американська поліція колись намагалася оштрафувати дресирувальника, автомобіль якого вела мавпа. Дресирувальник виправдався тим, що в законодавстві США немає норми, що забороняє мавпам водити автомобіль. Французький фальшивомонетник був виправданий на суді за підробку платинових монет, оскільки законодавство забороняло підробляти лише золоті і срібні монети.

3) Дотримання норм моральності «контролюється» усіма членами суспільства, що залежно від обставин виступають або «суддями», або «підсудними». Порушення норм моральності викликає осуд суспільства. Дотримання норм права в додержавну і державну епохи контролюється правлячою елітою. Порушення або невиконання норм припускає покарання або примус.

4) Норми моральності не можуть суперечити праву, оскільки вони породжені суспільством і служать йому.

Цією обставиною пояснюється дивне явище: люди не знають права, але і не порушують його. Це відбувається в тому випадку, коли право моральне. Абсолютна більшість людей у будь-якій країні, не знаючи всіх норм права, керуються моральністю як орієнтиром правильної поведінки. У цьому плані уявляється сумнівним принцип «Незнання закону не звільняє від відповідальності». Отут, видимо, мова повинна йти не про відповідальність рядового громадянина, а про відповідальність законодавця за введення аморальних норм. Такою була норма про податок за бездітність осіб, що досягли вісімнадцятирічного віку (ця норма поширювалася до 1958 року навіть на жінок). Не менш аморальними були норми горбачовських указів про боротьбу з «нетрудовими» доходами і про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом, що підірвали садово-виноградний сектор сільського господарства. Норми позитивного права можуть суперечити моральності, оскільки породжені частиною суспільства.

5) Норми моральності допускають застосування насильства пригнобленою й експлуатованою більшістю стосовно держави. Норми позитивного права завжди стояли на стражі діючої влади. Жодна система права не допускає насильницької зміни державного ладу, революції в суспільстві відбуваються всупереч праву, але відповідно до моральності. Навіть у середні століття допускалася непокора несправедливим законам, тому що Богу слід підкорятися більше, ніж людині. У демократичних суспільствах до революцій справа не доходить тільки завдяки зразковій рівності сил правлячої влади й опозиції.

Поиск по сайту: