Походження ліворукості та її види

Шульга (від давньоруського «шуя» - лівиця, ліва рука) – людина, яка переважно використовує ліву руку.

Думки вчених про те, як і чому виникає ліворукість, не тільки різні, але і суперечливі, але незважаючи на значне число робіт, присвячених цій проблемі, можна сказати, що вона вивчена і є чіткі, аргументовані підтвердження гіпотез. Велика кількість гіпотез вже сама по собі говорить про можливість існування різних причин, що призводять до ліворукості [1.C.10].

Природно, що в теоріях походження ліворукості за основу беруться не тільки різні фактори - соціокультурні, патологічні, генетичні, але і їх комплексне поєднання.

Так на початку ХХ ст. існувало безліч гіпотез, що намагалися пояснити виникнення праворукості, а ліворукість розглядалася як виняток. Наприклад, науковці вважали, що первинним фактором праворукості є зв'язок лівої руки з діяльністю серця. Відповідно до іншої версії, праворукість пов’язана з асиметричним розташуванням внутрішніх органів, які зміщують центр тяжіння тіла праворуч. Необхідний при цьому упор на лівий бік робить праву руку більш вільною. М’язи правої руки тренуються, вона стає розвинутішою, її рухи - більш точними.

Ще популярнішою була так звана теорія «щита й меча», за якою щит під час боїв повинен захищати серце і тому воїн тримає його лівою (пасивною) рукою, а зброю - правою. Багатовікове тренування в боях і визначило перевагу правої руки в різних видах діяльності.

1982 р. Д. Кельвін зробив припущення, що дітей колисали з лівого боку, де удари серця матері краще чути. У матерів, які тримали своїх дітей у лівій руці, діти засинали швидше і міцніше, що дозволяло жінкам використовувати праву руку для інших рухів. Науковець стверджував, що розвиток цієї послідовності нервової механіки лівої півкулі призвів до одночасного розвитку мовлення.

Найбільш поширеним припущенням походження ліворукості – праворукості є уявлення про те, що рукість визначається в той момент, коли відбувається становлення центру мовлення. Формування центру мовлення в лівій півкулі мозку веде до більшої її активації й відповідно більшої задіяності кінцівки, рухи якої вона контролює. Якщо центр мовлення формується в правій півкулі мозку, то більш активною буде ліва рука. (Bradshow, 1988; Corina, 1992).

На думку окремих науковців, які проаналізували наскельні малюнки, у первісному суспільстві ліва рука людини була провідною. Учені вважають це цілком природним, оскільки для мисливців або пастухів саме права півкуля виявляється головним помічником, тому що керує практичним боком діяльності. Саме вона забезпечує швидкість реакцій, легкість пристосування до постійно мінливої дійсності. З ускладненням життя людини, розвитком абстрактного мислення, друкованого слова, техніки все більшої активності стала набувати ліва півкуля. Так люди поволі ставали правшами.

1997 р. О. Левін виявив гени, що беруть участь у формуванні центру мовлення, сприяють розташуванню його або в лівій, або в правій півкулі мозку.

Підтвердженням цієї гіпотези можуть бути такі факти. В європейській культурі сліпонароджені люди, що читають за Брайлем (писемність на основі дотику), віддають перевагу користуванню лівою рукою для розрізняння знаків. Так само під час використання мови жестів глухі люди, які почали вивчати її до першого року життя, виявляють домінування лівої півкулі над правою і під час розв’язання просторових завдань.

Поиск по сайту: