Загальна середня екологічна освіта

Загальноосвітньому навчальному закладу відводиться провідна і найважливіша роль в екологічній освіті і вихованні учнівської молоді. Це - основна ланка, оскільки не всі ЇЇ випускники зможуть одержати вищу освіту. Мета загальної середньої освіти - формування особистості з новим, ексцентричним типом мислення й свідомості, високим ступенем екологічної культури. Завдання цієї освіти - сформувати систему знань, поглядів і переконань учнів, які забезпечуватимуть громадську відповідальність за стан навколишнього середовища, як основу існування держави, готовність його поліпшувати шляхом прийняття необхідних екологічно обгрунтованих рішень на основі нового стилю мислення і життя у злагоді з природою. Ця провідна ідея має розвиватися від початкової освіти до закінчення школи. Ефек­тивним засобом формування екологічної культури є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів, що пов'язані з основним матеріалом, до складу практично всіх навчальних дисциплін. В основу процесу екологізації повинні бути покладені дидактичні, психологічні, етичні та методичні принципи. Пріоритетом загальної середньої екологічної освіти є персональна орієнтація, що

Екологічний менеджмент ____________________ _________

передбачає створення таких умов, за яких природа стає особистішою цінністю для кожного школяра. Такий підхід здійснюється на трьох ступенях відповідно до віку дітей, обсягу та рівня їх знань і досвіду, психологічних особливостей. У загальноосвітньому навчальному закладі і ступеню (ІТИ, IV класи) забезпечуються:

* елементарні знання про природу та взаємозв'язки у ній, взаємодію і взаємовплив людини і природи;

- розуміння погіршення стану навколишнього середовища внаслідок нераціональної господарської діяльності та особистої причетності до екологічних проблем;

- розвиток ціннісного ставлення до природи як джерела задо­волення естетичних, комунікативних, пізнавальних, рекреаційних та інших потреб особистості;

- формування елементів здорового способу життя та навичок екологічно доцільної поведінки.

Загальноосвітні навчальні заклади II ступеню (5-9 класи) покликані забезпечити учням базовий рівень екологічної освіти, оволодіння ними основами екологічної культури. Учні мають:

- знати сутність екології як науки та сфери практичної діяльності людини, поняття та закономірності, що характеризують природу як цілісну систему;

- усвідомлювати первинність природи, всезагальний та об'єк­тивний характер природних закономірностей, необхідність їх дотримання людиною;

- розуміти діалектичний характер впливу науково- технічного прогресу на природу, сутність та причини виникнення глобальних екологічних проблем, шляхи досягнення збалансованого екологічно безпечного розвитку;

- знати екологічні права та обов'язки громадян України;

- вміти оцінювати стан навколишнього середовища, регулювати власне споживання та спосіб життя, брати участь у практичних природоохоронних діях.

Поряд з екологізацією змісту освіти на цьому етапі рекомендується запровадження окремих курсів екологічного спрямування за вибором. Загальноосвітній навчальний заклад III ступеню (10-11, 12 класи) забезпечує поглиблений рівень екологічної освіти відповідно до спеціалізації.

Він забезпечує усвідомлення старшокласниками взаємозалеж­ності екології та економіки, знання груп професій за впливом на

ДОДАТКИ

довкілля. Учні старшої школи мають знати особливості впливу на навколишнє середовище обраної майбутньої професії, відповідні вимоги до фахівця, бути обізнаними в екологічному законодавстві відповідної галузі господарства, добре орієнтуватися в екологічних проблемах України. В цілому у старшокласників має бути сформована особистісна екологічна позиція і вміння її відстоювати в умовах правової демократичної держави.Умови реалізації навчально-виховного процесу:

- комплексний підхід до вивчення навколишнього середовища з використанням міжпредметних зв'язків;

- врахування вікових індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей і здібностей до творчості в процесі навчання і виховання;

- вибір оптимальних форм, методів і прийомів навчання екології з наданням учням максимального прояву самостійності у проведенні різних типів уроків, занять у природі, організації і роботи на екологічній стежці, у природничо-краєзнавчих та художніх музеях, бібліотеках та наукових закладах;

- організація безпосередньої практичної діяльності у довкіллі (екскурсії, практики, практикуми, експедиції) з його охорони та поліпшенню під час навчальної та суспільно корисної праці;

- позитивний вплив учителя на виховний процес власним Прикладом дбайливого ставлення до навколишнього середовища;

- єдність дій педагогів і учнівського колективу школи на основі краєзнавчого принципу навчання з урахуванням особливостей свого Краю, регіону.

На третьому етапі екологічної освіти доцільно включити в інваріативну частину шкільної компоненти дисципліну «Основи екологічних знань». Зміст цього курсу має забезпечити оптимальне співвідношення основних теоретичних знань і практичних навичок, які необхідні для розуміння місця людини в природі та принципів сталого розвитку, здійснення природоохоронної діяльності (10 клас).

Основні завдання:

- формування цілісного уявлення про біосферу, світоглядних знань, взаємозв'язки у системі «людина - природа - суспільство»;

- взаємозалежність економіки і екології;

- розкриття наукових основ народногосподарських проблем (раціонального використання природних ресурсів, захист довкілля від забруднення, збереження еталонів природи), формування знань про

Екологічний менеджм ент

ДОДАТКИ

позитивні етноекологічні особливості господарювання, основні поняття сталого розвитісу;

- виховання почуття відповідальності за стан довкілля, усві­
домлення людини як частки природи, свідомості щодо необхідності
дотримання природоохоронного законодавства;

- розвиток системи інтелектуальних та практичних умінь і навичок
емоційних переживань, пов'язаних з вивченням, оцінюванням та
збереженням природи рідного краю та власного здоров'я.

У старшокласників розвиваються оціночні судження та деякі навички прогнозування, початок яким закладається ще у підлітків. Тому вони, при певній підготовці, здатні стати наставниками для дошкільнят та учнів початкових класів щодо передачі деяких екологічних знань та екологічної поведінки.

Зміст шкільної екологічної освіти від початкових до старших класів структурується за блочно-модульним принципом і відображає напрями сучасної екології. Обов'язковими є два блоки:

а) екологія як наука про закономірності співіснування і взаємодію
організмів з навколишнім середовищем;

б) екологічні аспекти сучасної цивілізації.

На цьому рівні доцільно ввести іспит з основ екологічних знань. Шкільний етап грунтується на позитивному емоційном досвіді спілкування з природою і розвитку вже набутих знань, умінь, навичок та переконань у необхідності жити в злагоді з природою. Він є базою для формування екологічної культури молодого громадянина і подальшого поглиблення екологічної освіти на основі наступності. Є доцільним створення спеціалізованих середніх навчальних закладів третього ступеня (ліцеї) екологічного профілю в кожному регіоні. Екологічна освіта в загальноосвітньому навчальному закладі може бути реалізована за трьома моделями - однопредметною, багатопредметною і змішаною. Однопредметна модель передбачає екологічну освіту в рамках окремого предмету (базується на інтеграції навчального матеріалу і інтегрованих методах і формах навчання). Багатопредметна модель передбачає максимальну екологізацію змісту предметів як природничого, так і суспільно-гуманітарного циклів. Змішана модель - найбільш перспективна. В ній екологічний зміст, представлений як поаспектно у кожному навчальному предметі, так і цілісно в спеціальних інтегрованих курсах, передбачених кожним етапом навчання. Позашкільна екологічна освіта та виховання, як інтегральна форма «екологізації» навчально-виховного процесу, спрямована на

забезпечення потреб особистості у творчій самореалізаци, поглиблення і розширення шкільного базового рівня екологічної освіти; підготовку до активної професійної та громадської діяльності.

Вона здійснюється всіма позашкільними навчально- виховними закладами, творчими молодіжними об'єднаннями за місцем прожи­вання, на підприємствах - недержавними молодіжними та дитячими осередками в позаурочний час. Завдання їх:

- виховання потреб спілкування з природою і безпосередня участь
в її охороні;

- організація змістовного екологічно грамотного дозвілля в

природі;

- підтримка юних талантів і обдарувань для формування творчої
та наукової еліти у галузі охорони довкілля, стимулювання творчого
самовдосконалення дітей та учнівської молоді шляхом проведення
олімпіад, конкурсів, фестивалів та інших форм позакласної роботи.

Вони здійснюються з врахуванням вікових можливостей і потреб школярів та учнівської молоді через профільні позашкільні заклади і гуртки, клуби, зокрема - Український державний екологічно-натуралістичний центр дітей та молоді Міністерства освіти і науки України, Будинки дітей та юнацтва, секції Малої академії наук, численні регіональні та юнацькі екологічні клуби, товариства, спілки. Реалізація екологічних завдань здійснюється через такі форми позашкільної освіти та виховання:

- традиційні та нетрадиційні форми роботи в літніх екологічних таборах (екологічні стежки, екскурсії тощо);

- проведення польових навчальних практикумів, екологічних експедицій; тематичних дитячих природоохоронних акцій;

- проведення екологічних олімпіад, конкурсів екологічного малюнку, фестивалів екологічної пісні, ділових ігор, наукових конференцій тощо;

- створення системи підготовки та перепідготовки працівників позашкільних навчально-виховних закладів;

- розширення мережі різних профілів позашкільних закладів (туристсько-краєзнавчих, технічних та ін.);

- залучення до навчально-виховної роботи з екології в цих закладах висококваліфікованих спеціалістів, вчених.

24²⁷²

Екологічний менеджмент

ДОДАТКИ

6. Вища екологічна освіта

Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої освіти на наступному, більш високому рівні з метою формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та біосферного світогляду, підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів у всіх сферах екологічної практичної, управ­лінської, освітньої та наукової діяльності. Розвиток вищої екологічної освіти повинен базуватися на комплексному збалансованому поєднанні природничого, технологічного, економічного, юридичного і соціо-культурного підходів. При визначенні змісту вищої екологічної освіти і відборі матеріалів для залучення у навчальні програми, необхідно орієнтуватися на наступні критерії:

- наукову достовірність екологічних показників і процесів, що
відбуваються у біосфері;

- просторово-географічні особливості екологічних явищ, відмінність галузевих, локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем і зв'язки між ними з врахуванням руху від простого до складного;

- адекватне відображення базових понять (рівні існування, цикли, всезагальні взаємозв'язки, демографічний вибух, розвиток сумісний з довкіллям, поєднання знання з сумнівом);

- збалансований біологічний, технологічний і соціологічний підхід тгри вирішенні сучасних екологічних проблем.

Вища екологічна освіта має бути диференційованою, різно­плановою, охоплювати всі рівні професійної підготовки з урахуванням потреб особистості, регіонів та держави. Першочерговим завданням розвитку вищої екологічної освіти є розробка програм навчальних курсів з екології згідно з вимогами часу, міжнародними принципами, можливостями ВНЗ, потребами регіонів та відповідних стандартів. В навчальних планах всіх ВНЗ (які не готують фахівців-екологів) на бакалаврському рівні необхідно передбачити курс екології, який би включав необхідні теоретичні і практичні аспекти, а також відповідні кожному окремому ВНЗ курси з блоку прикладних екологічних дисциплін (можливо, у блоці вибіркових професійно-орієнтованих дисциплін). Для цього в навчальних програмах ВНЗ одним з обов'язкових курсів лекцій має бути курс «Основи екології» (базові екологічні знання), а також курси блоку «Прикладна екологія» (залежно від профілю ВНЗ - «Агроекологія»,

«Урбоекологія», «Ландшафтна екологія», «Військова екологія», «Геоекологія», «Екологічні проблеми енергетики», «Екологічні

проблеми транспорту», «Екологічне право», «Економіка приро­докористування» тощо). Особливе значення має екологічна освіта для студентів педагогічних вищих навчальних закладів, майбутніх вихователів і вчителів, які поряд із загальним високим рівнем екологічної культури мають опанувати методику екологічної виховної роботи. Суттєве значення має введення спеціального розділу з охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування у дипломні (кваліфікаційні) роботи (проекти) випускників технічного, аграрного, військового та інших напрямів підготовки, залучення студентів до виконання науково-дослідних робіт з екологічної тематики, до участі в екологічних гуртках, олімпіадах і конференціях. Другою, найважливішою функцією вищої екологічної освіти є підготовка фахівців-екологів різного освітньо-кваліфікаційного рівня для освітньої галузі (вчителів, викладачів); для державних органів управління в галузі охорони навколишнього середовища та раціо­нального природокористування; громадських організацій; для підприємств, установ та організацій різних галузей народного господарства. Вчитель-еколог повинен забезпечити викладання курсу «Основи екологічних знань» у середніх загальноосвітніх закладах, професійно-технічних закладах, а також проведення позашкільної екологічної виховної роботи. Підготовка вчителів екології повинна здійснюватись у педагогічних ВНЗ та класичних університетах. Підготовка викладачів з екологічних дисциплін вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації відбувається через магістратуру та аспірантуру з екологічних спеціальностей у класичних університетах, а також у ВНЗ за екологічним та галузевим спрямуванням. Навчальні плани ВНЗ, які готують фахівців-екологів, на бакалаврському рівні повинні забезпечувати підготовку бакалавра-еколога з фунда­ментальним рівнем знань з класичної екології з окремими елементами прикладної екології. Кожний окремий ВНЗ на рівні підготовки «спеціаліст» та «магістр» може надавати перевагу підготовці фахівців-екологів того профілю, який необхідний в даний період галузям регіону (екологи аграрники, екологи-енергетики, екологи-лісогосподарники, екотехніки, геоекологи, радіоекологи, екологи заповідної справи, екотоксикологи, інженери техноекологи, військові екологи, еко-політики тощо) і організацію якого ВНЗ може забезпечити. На магістерському рівні відбувається також спеціалізація у екологічній науці в плані поглиблення і розширення бакалаврського курсу.

24*

Екологічний менеджмент

ДОДАТКИ

В освітньо-професійних програмах підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра-еколога необхідно передбачити викладання наступних професійно-орієнтованих дисциплін: «Загальна екологія», «Екологія рослин», «Екологія тварин», «Екологія людини», «Ланд­шафтна екологія», «Моніторинг навколишнього середовища», блок дисциплін напрямку «Прикладна екологія», «Екологічний аудит», «Екологічний менеджмент», «Управління екологічною безпекою», «Основи сталого розвитку», «Екологічна політика», «Економіка природокористування», «Нормування антропогенних навантажень», «Сучасні екологічні проблеми». Особливої уваги потребують питання розвитку екологічної освіти у ВНЗ технічного, агропромислового та військового профілю. Зміст вищої екологічної освіти повинен віддзеркалюватися у Державних стандартах вищої освіти за всіма напрямами підготовки згідно положень цієї Концепції.

Програми підготовки фахівців-екологів повинні передбачити:

- здобуття відповідного обсягу теоретичних знань з екології, орієнтованих на майбутню галузеву діяльність;

- розвиток необхідного обсягу практичних екологічних знань в галузі охорони довкілля та раціонального природокористування, уміння самостійно аналізувати і моделювати екологічні ситуації з орієнтацією на управління ними;

- розвиток усвідомлення реальності екологічної кризи і шляхів її запобігання;

- здобуття навичок у розв'язанні галузевих, загальних локальних і регіональних екологічних проблем, уміння користуватися еко­логічними нормативно-правовими документами;

¹ - розвиток здатності оцінювати екологічні ситуації і здійснювати заходи з охорони довкілля з позицій сучасної екології, політики, економіки, законодавства;

- формування активної громадської позиції щодо вирішення проблем захисту довкілля і збереження біосфери;

- вміння активно користуватись сучасними інформаційними технологіями для вирішення екологічних завдань. Обов'язковим^ введення в навчальний процес лабораторних і практичних занять з екології, польових і виробничих екологічних практик, в тому числі на базі структурних підрозділів Мінекоресурсів, органів державної влади, а також за кордоном. Термін екологічних польових практик має бути не менше 3-х тижнів на рік (після 1-го, 2-го, 3-го і 5-го років навчання). Різні екологічні спеціалізації повинні мати різні за змістом, кількістю

годин і складністю завдань практики. Тематика,- курсових та ква­ліфікаційних робіт (проектів) повинна, формуватися насамперед з урахуванням реальних потреб регіону та держави з охорони навко­лишнього середовища та раціонального природокористування. Кожний окремий ВНЗ надає перевагу підготовці фахівців-екологів того профілю, який необхідний в даний період галузям промисловості, сільського, лісного та водного господарства, транспорту, енергетики, оборони тощо. Підготовка фахівців-екологів у недержавних вищих навчальних закладах, повинна здійснюватися з обов'язковим урахуванням положень концепції розвитку екологічної освіти України у повному обсязі. Кількість державних і недержавних екологічних вищих навчальних закладів і кафедр повинна бути розумно, обгрун­товано збалансована. Велике значення для підвищення рівня вищої екологічної освіти мають:

- міжвузівські, регіональні і міжнародні контакти викладачів і студентів (слухачів);

- участь фахівців Мінекоресурсів в розробці Державних стандартів екологічної освіти;

- зв'язки з громадськими організаціями;

- регулярний обмін досвідом, стажування, виконання спільних
екологічних проектів, науково-дослідних програм і видання під­
ручників та посібників;

- термінова підготовка і перепідготовка педагогічних кадрів вищих
навчальних закладів у галузі екологічної освіти.

Поиск по сайту: