Післякастраціїші ускладнення

Післякастраційні ускладнення у самців поділяються на дві групи.

До першої групи відносять інфекційні післяопераційні ускладнення, які діагностують через певний період після операції (через добу і більше). Вони можуть розвиватися при операціях у ослаблених тварин, порушенні правил асептики й антисептики, грубому оперативному втручанні (негативний подразнюючий вплив на стінки рани, залишення масивної кукси тощо). Залежно від виду тварин, способу операції та характеру допущених відхилень у післякастраційних ранах може розвиватися мікрофлора гнійного, мікозного і навіть анаеробного походження, спричиняючи розвиток інфекційного процесу з відповідними ознаками. Терапія таких ускладнень потребує обов'язкового застосування антимікробних препаратів у поєднанні з консервативними і оперативними методами лікування.

До другої групи ускладнень відносять такі, що розвиваються безпосередньо під час кастрації або через недовгий період після її завершення. Причинами їх є ігнорування індивідуальних особливостей тварини (анатомічної будови пахвинного каналу, швидкості зсідання крові), неправильний вибір методу кастрації, допущення лікарем певних помилок під час виконання операції, які призводять до розвитку відповідних ускладнень.

Кровотечі із судин мошонки характеризуються витіканням крові у вигляді частих крапель, що виділяються із судин розрізаної стінки. Кровотеча із дрібних артеріальних судин мошонки зупиняється самостійно. Якщо протягом найближчих півгодини після операції кровотеча самостійно не припиняється, приступають до її зупинки. Для цього тварину фіксують у лежачому положенні. У ВРХ і ДРХ можна накладати гумовий джгут на шийку мошонки. Рану мошонки розкривають хірургічними пінцетами або рановими гачками й на кровоточиві судини накладають гемостатичні пінцети. Якщо кровоточиві судини знайти не вдається, в порожнину мошонки вводять стерильні марлеві тампони, які просочують гемостатичними препаратами. Краї рани з'єднують 2—3 стібками тимчасового вузлового шва, щоб запобігти випадінню тампонів. Тампони видаляють через 3—4 год.

Кровотеча із артерії сім'япроводу. Виникає частіше при кастрації дорослих тварин у випадках, коли перехідну зв'язку роз'єднують дуже близько до хвоста придатка. При цьому характерне тривале витікання крові у вигляді частих крапель із внутрішньої поверхні загальної піхвової оболонки. Тварину фіксують так, як і в попередньому випадку. Якщо вдається знайти кровоточиву судину, на неї накладають гемостатичний пінцет, а якщо ні — в порожнину мошонки вводять стерильні марлеві тампони, просочені гемостатичними препаратами, а рану мошонки з'єднують кількома вузловими швами, щоб запобігти випаданню тампонів. Тампони витягують через 4—5 год.

Кровотеча із кукси сім'яного канатика. Це ускладнення характеризується появою постійного струменя крові невдовзі після операції. Причиною її може бути розрив сім'яного канатика, слабко зав'язана лігатура на канатику або зісковзування її, мала експозиція інструмента (щипці Занда, емаскулятор) на канатику. При цьому тварину фіксують у лівому лежачому положенні. Пальці або щипці М'юзо вводять у порожнину мошонки або в піхвовий канал і там знаходять куксу сім'яного канатика, витягують її на рівень рани. Відступають від краю кукси на 1—1,5 см, повторно накладають на неї лігатуру. Ранову поверхню кукси припікають 5 %-ним спиртовим розчином йоду. Після цього ватно-марлевим тампоном із порожнини мошонки видаляють згустки крові і рану присипають складним порошком. Якщо не вдається підтягнути в рану куксу сім'яного канатика, її затискують гемостатичним пінцетом, який за кільця фіксують бинтом, перекинутим через поперек. Інструмент знімають через добу.

Застосовують також тампонування порожнини мошонки. Тампон застосовують з тим розрахунком, щоб притиснути куксу сім'яного канатика до стінки мошонки. Цього досягають, використовуючи широкий марлевий бинт. Вільний кінець його пінцетом просовують по стінці піхвової оболонки до верхньої, вужчої, частини порожнини мошонки. При цьому бинт зміщує куксу до протилежної стінки мошонки. Цим запобігають зміщенню кукси доверху, що часто буває у випадках, коли зразу всувають шматки марлі або ватно-марлевий тампон великих розмірів. Після цього, розмотуючи бинт, просовують у тому самому напрямку більші його шматки. Закінчуючи тампонування, в бинт завертають шматки вати, забезпечуючи цим достатнє стискання сім'яного канатика. Кінець бинта залишають у рані мошонки. Щоб тампон не випав, на рану накладають один або два тимчасових вузлових шви.

Інколи кукса сім'яного канатика знаходиться в пахвинному каналі. В такому разі намагаються захопити її корнцангом і вивести назовні через рану. Якщо ця маніпуляція не вдається або кукса знаходиться в черевній вражюші, розширюють пахвинні кільця (шляхом їх розтину), знаходять часу, підтягують і на неї накладають лігатуру. На утворену рану накладають верховий шов. Перший поверх — на очеревину й апоневрози м'язів, другий — на шкіру.

Випадіння загальної піхвової оболонки. Причини випадіння загальної піхвової оболонки в літературі описані не досить чітко. Більшість акторів не враховують похибок в техніці розрізу окремих шарів мошонки, які безпосередньо впливають на виникнення цього ускладнення. В групі таких похибок найбільш важливе значення має зміщення в широких межах шарів мошонки відносно площини загальної піхвової оболонки. Механізм цього явища досить простий. При старанній фіксації сім'яника й достатньому напруженні шкіри зразу ж після виконання розрізу рана широко зяє. Це зумовлюється високим ступенем еластичності шкіри мошонки. Краї розрізу зміщаються у бік в міру її натягування. При розтині волокон м'язово-еластичної оболонки, при тому самому положенні сім'яника, зяяння значно збільшується. У момент роз'єднання волокон куперової фасції, пухко фіксованих на поверхні загальної піхвової оболонки, остання дуже оголюється. Рана розрізу має форму овалу, що відповідає випуклості сім'яника, який випинається і обтягнутий загальною піхвовою оболонкою. При надмірному натягуванні оболонок і грубому, повільному маніпулюванні шкіра разом з прилягаючими еластичними тканинами зміщується із поверхні загальної піхвової оболонки до рівня руки, якою фіксують сім'яник. У цьому випадку він стає наполовину підготовленим до видалення його закритим способом — загальна піхвова оболонка відпрепарована (майже на всій довжині аж до мошонкової зв'язки).

Після операції шкіра, м'язовоеластична оболонка й куперова фасція в міру їх високої еластичності та взаємної фіксації рівномірно зміщуються у напрямку до паху. Загальна ж піхвова оболонка, будучи віддаленою від куперової фасції, без перешкоди опускається через рану розрізу і звисає нижче рівня шкіри у формі двох овальних клаптів. У зв'язку з тим, що еластичність піхвової оболонки значно знижується при періорхіті внаслідок просочування ексудатом, відкладень фібрину на її поверхні та склерозі — подібні зміни мають значний вплив на розвиток цього ускладнення. Розміри клаптів, що випали, у кожному окремому випадку різні залежно від площини відшарування тканин і ступеня зміщення ранових країв мошонки доверху.

Ускладнення спостерігають також у випадку, коли розріз загальної піхвової оболонки значно менший, ніж інших шарів мошонки. Це пов'язано з тим, що у нижньому відділі порожнини загальної піхвової оболонки утворюються кишені, в яких нагромаджуються згустки крові, ексудат. Під їх масою загальна піхвова оболонка відшаровується від фасції і випадає через розріз. Загальна піхвова оболонка випадає, як правило, у перші 24 год. після кастрації. При огляді рани через добу після кастрації спостерігають звисання із рани мошонки валика, відкладання на ньому фібрину й витікання ексудату. Краї шкіри мошонки набряклі.

Тварину фіксують у лежачому положенні. Оболонку, яка випала, зрошують 3—5 %-ним розчином новокаїну, захоплюють пінцетом і вирізають ножицями по рівню відшарування її від прилягаючих тканин. Кишені розтинають і видаляють згустки фібрину. У порожнину мошонки із шприца вводять 10 %-ний йодоформний ефір або присипають складними порошками (йодоформ, ксероформ, стрептоцид, борна кислота та ін.), застосовують лінімент Вишневського, синтоміцинову емульсію.

Випадіння кукси сім'яного канатика. Це ускладнення спостерігають у валахів і дуже рідко у кабанчиків. Виникає при низькому відокремленні сім'яників, надмірно грубому витягуванні сім'яника та надриві м'язів піднімача сім'яника. Між краями рани мошонки знаходять звисаючу куксу сім'яного канатика, яка з часом набрякає, збільшується, на її поверхні відкладається фібрин. Це призводить до інфікування її мікроорганізмами та розвитку запалення (фунікуліту).

У післяопераційний період звільнена від сім'яника мошонка підтягується до тіла. У цьому напрямку її зміщує сила скорочення зовнішнього піднімача сім'яника разом з еластичними волокнами шкіри й глибоких шарів стінки. За наведених обставин довга кукса канатика проникає в розріз мошонки й виступає назовні. Цьому сприяють зміни в сім'яному канатику, які виникають в процесі кастрації: надмірне його натягування порушує еластичність тканин, призводить до крововиливів у товщу сім'яного канатика у точці введення голки при анестезії; введення великої кількості анестетика в його товщу і відрив брижі на значній відстані від краю кукси.

Випадіння кукси сім'яного канатика, як правило, виникає в перші години після кастрації. Саме по собі вправлення спостерігають дуже рідко; протягом перших годин виникає спайка між вісцеральним листком очеревини, який покриває куксу сім'яного канатика, із стінками рани. Із цього моменту вона перестає зміщуватися.

Далі частина кукси сім'яного канатика, що виступає назовні, набрякає й покривається грануляційною тканиною. її защемлення, яке зростає з початком рубцювання рани мошонки, сприяє розширенню і розвитку великої кількості нових гілок кровоносних судин. Стан застою при великій кількості останніх зумовлює бурхливий ріст пухких, грибоподібних грануляцій. Назва гранульома відповідає характеру цього процесу. Тварину фіксують у лежачому положенні. Частину кукси, яка випала, ампутують емаскулятором або на неї якомога далі накладають лігатуру і, відступивши від останньої донизу на 1,5—2 см, відсікають ножицями у ділянці здорових тканин сім'яного канатика.

Утворену куксу змазують 5 %-ним спиртовим розчином йоду. Післяопераційну рану надалі обробляють так, як і у попередньому випадку.

Випадіння сальника. Може виникнути як під час операції, так і в перші години після неї. Причинами є сильне напруження м'язів черевної стінки, широке внутрішнє пахвинне кільце. Із порожнини мошонки звисає &ю-рожева складка, яка має тенденцію до збільшення.

Операцію виконують у спинному лежачому положенні тварини під рЕ»ш наркозом. Сальник накривають серветкою, шкіру мошонки миють і ташують 5 %-ним спиртовим розчином йоду. Сальник обережно витягують ш 5—10 см, перев'язують лігатурою із кетгуту і, відступивши від неї на 2 см. відсікають. Куксу сальника захоплюють корнцангом і вправляють у черевну порожнину. Через піхвовий канал у черевну порожнину вводять 150—250 мл 1 %-ного розчину новокаїну разом з антибіотиками. Загальну піхвову оболонку відпрепаровують від оточуючих тканин і разом із куксою сім'яного канатика перекручують на 1,5—2 оберти навколо осі й накладають лігатуру.

Випадіння петлі кишки. Це найнебезпечніше ускладнення, яке виникає в момент кастрації або через деякий час після неї.

Причини — широкі внутрішні кільця пахвинних каналів, тривала голодна дієта перед кастрацією, невміла фіксація тазових кінцівок, що призводить до збігання внутрішнього та зовнішнього пахвинних кілець, неспокій тварини під час кастрації, розрив м'язів, які утворюють пахвинний канал, підвищення внутрішньочеревного тиску тощо.

Найчастіше випадають петлі тонкого відділу кишечника. Це супроводжується раптовим збільшенням об'єму мошонки. Тварина починає непокоїтися і петля кишечника виходить назовні. Особливо швидко це відбувається, коли тварина стоїть. При цьому спостерігають неспокій тварини, приступи колік. Петлі кишечника, що випали, швидко набрякають, підсихають й набувають багрового кольору.

Петлю кишечника, яка випала, захищають марлевими серветками, полотенцями чи простирадлом від забруднення, механічних пошкоджень. Потім проводять наркоз. Тварину оперують у лежачому спинному положенні. Випалі петлі кишечника добре змочують у розчині етакридину лактату у співвідношенні 1:1000, який готують на 1 %-ному розчині новокаїну. Краї загальної піхвової оболонки захоплюють гемостатичним пінцетом, помічник хірурга утримує їх у вигляді лійки, а лікар обережно вправляє у черевну порожнину випалу петлю. При защемленні петлі кишечника у пахвинному каналі в порожнину загальної піхвової оболонки та у піхвовий канал за допомогою гумової трубки вводять 50 мл 3 %-ного розчину новокаїну і після цього, виконуючи легкий масаж кишки, обережно вправляють її в черевну порожнину. Якщо петля кишечника наповнена газами, тонкою стерильною ін'єкційною голкою проколюють стінку кишки у навкісному напрямку для їх видалення. Потім навколо голки накладають кисетний шов із кетгуту і в момент її витягування шов затягують, щоб запобігти інфікуванню черевної порожнини.

Якщо й після цієї маніпуляції петля кишечника не вправляється, під контролем пальця у піхвовий канал вводять ґудзикуватий скальпель і в передньозовнішньому напрямку розтинають його на 2—3 см, після чого петлі кишечника порівняно легко вправляються у черевну порожнину. Вправивши петлю кишечника, відпрепаровують загальну піхвову оболонку від прилягаючих тканин, перекручують її на 1,5— 2 оберти по осі і накладають лігатуру. Рану присипають складним порошком. Якщо на петлі кишечника є гематома, її розтинають, а потім накладають лігатуру із кетгуту на кровоточиву судину й неперервний шов на рану. Місце розрізу обробляють антисептиком і петлю кишечника вправляють у черевну порожнину.

У випадках розриву стінки кишки на неї накладають кишкові шви, обробляють антисептиками і вправляють у черевну порожнину. У разі виникнення некрозу стінки кишки роблять резекцію кишки й після накладання швів кишечник вправляють у черевну порожнину, Після цього тварину обмежують у кормах та воді протягом 4—5 днів, з профілактичною метою застосовують загальну антибіотикотерапію.

Післякастраційна пахвинно-мошонкова грижа. Пахвинно-мошонкові грижі часто діагностують у післякастраційний період у кнурів (у них наявні розширені пахвинні кільця), в яких вміст черевної порожнини — петлі тонких кишок, що опустилися в порожнину загальної піхвової оболонки. Такий стан, нерозпізнаний до кастрації, спричинює грубу помилку хірурга: видалення сім'яника відкритим способом, тоді як єдиним раціональним методом у цьому випадку є грижорозтин, Найчастіше петля кишки проникає до розрізу мошонки вже в момент відокремлення сім'яника. Досвідчений хірург негайно виправляє помилку: витягує куксу сім'яного канатика, відпрепаровує загальну піхвову оболонку, накладає на неї і на куксу сім'яного канатика лігатуру біля зовнішнього пахвинного кільця й на останнє накладає вузловий шов. При недостатньому досвіді хірург з метою запобігання випадінню кишечника обмежується зашиванням рани мошонки або загальної піхвової оболонки.

Вправна грижа надалі стає невправною; спайки петлі кишки із загальною піхвовою оболонкою виникають у ділянці розрізу мошонки й на значному відрізку стінки грижового мішка. У випадках, коли в грижовому мішку фіксується відрізок кишки значної довжини з численними перегинаннями й широкими спайками,.все-таки виникає защемлення.

Запальний процес у стінці кишки, який розвивається при її защемленні, з переходом на стінки грижового мішка супроводжується утворенням великих спайок між серозною оболонкою кишки й загальною піхвовою оболонкою. Наслідком його є некроз стінки кишки та грижового мішка в одному або кількох місцях з утворенням кишкової нориці. У деяких випадках безпосередньо причиною їх виникнення є прошивання прилягаючої стінки кишки у момент накладання швів на рану мошонки, коли хірург поспішає, спостерігаючи випадіння вперше.

Доступ до серозно-фасціального мішка необхідно робити безпосередньо над зовнішнім пахвинним кільцем. У цьому місці найбільш обмежені спайки стінок кишки між собою, з брижею і прилягаючим відділом піхвового каналу. При розтині грижового мішка в цій ділянці вільно, без ризику пошкодити стінку кишки, розпізнають особливості грижі: ширина і щільність спайок, розміщення колін кишки, ступінь інфільтрації брижі тощо, які впливають на характер оперативного втручання. Виходячи із особливостей грижі, відпрепаровуючи грижовий мішок від вмісту, легко провести його розтин у потрібному напрямку.

При розтині грижі, який виконують у перші п'ять днів після кастрації, кишкову петлю легко відшарувати від грижового мішка і вправити в черевну порожнину. Пізніше, при появі широких, міцних спайок, необхідно провести резекцію кишечника, як і при наявності кишкової нориці, незалежно від давності її появи,

Внутрішньочеревне защемлення кишок. Це важке ускладнення діагностують у тварин, яких кастрували відкритим кривавим методом "на відрив". При такому грубому втручанні тканини сім'яного канатика розриваються в основній своїй масі в пахвинному каналі та в черевній порожнині, У деяких випадках обривок кукси сім'яного канатика обмотується навколо прилягаючого коліна кишки й зростається з її стінкою. Це відбувається у випадках, коли не фіксують сім'яний канатик пальцями біля зовнішнього пахвинного кільця в момент відривання сім'яника. Цим обмежується рухливість кишки і евакуація вмісту у цій ділянці, а при відповідних умовах, через натягування в одному напрямку, виникають осьові повороти, які ведуть до її непрохідності.

Інколи сім'яний канатик при розриві його брижі й прилягаючої до пахвинного каналу частини судинної складки та складки сім'япроводу зміщується своїм краєм у черевну порожнину. Тут його травмований кінець приростає до очеревини, утворюючи несправжню зв'язку черевної порожнини. Між куксою сім'яного канатика і черевною стінкою утворюється щілина. Петлі тонкого відділу кишечника проникають під такі зв'язки, де є всі умови, що сприяють защемленню.

У поодиноких випадках защемлена кишка самостійно звільняється — зникають симптоми кишкової непрохідності. У випадках, залишених без втручання, смерть тварини настає на другий день від моменту защемлення кишки.

У перші години защемлення інколи вдається досягнути звільнення защемленої петлі кишки застосуванням глибоких клізм, фіксуючи тварину в спинному положенні з припіднятим тазом або у вертикальному положенні головою донизу. Важливою умовою при лікуванні є обов'язкове застосування наркозу, оскільки при цьому розслаблюються м'язи черевної стінки, що сприяє звільненню защемленої петлі кишки.

Цей спосіб не дає позитивних результатів у пізньому защемленні — більше двох тижнів після кастрації. При цьому надійнішим способом є розтин або вирізування тяжа, який защемляє кишку. Розріз черевної стінки, достатній для введення руки в черевну порожнину, роблять у здухвинній ділянці. Руку вводять у черевну порожнину в напрямку до пахвинної ділянки і встановлюють особливості защемлення. Рівномірним стискуванням защемленого сегмента кишки частково звільняють його від вмісту, чим полегшуються наступні маніпуляції, Защемлюючий тяж фіксують на одному більш доступному із його кінців корнцангом Розтинають його тупокінцевими ножицями, які мають довгі гілки й короткі леза, або фетотомом, який вводять між пальцями. Після цього тяж, відокремлений на одному кінці, підтягують корнцангом до розрізу черевної стінки і в натягнутому стані розтинають біля другого краю, У випадку, коли немає можливості ввести корнцанг і зафіксувати тяж, його перерізають у найдоступнішій ділянці.

Гнійне запалення кукси сім'яного канатика. Ушкодження кукси сім'яного канатика гнійною інфекцією спостерігають досить часто. Особливо це ускладнення розвивається в ослаблених тварин, які перехворіли на інфекційні захворювання.

Коли сім'яник відокремлюють порівняно високо, кукса канатика дещо підтягується до пахвини і розміщується у верхній, вужчій частині пахвинного каналу, її рановий край при цьому дотикається до загальної піхвової оболонки. Запальна реакція чітко виражена в ділянці травми, тобто біля краю кукси. Наслідком цього запалення є прилипання нижнього відділу кукси до стінки піхвового каналу і надалі — зрощення в цьому місці, що, як правило, відбувається в напрямку брижі сім'яника. Саме тут, по ходу складок очеревини, в основному розміщуються нитки фібрину; в цьому напрямку і відтягується рановий край кукси. Судинна система сім'яного канатика, яка забезпечує крово- та лімфообіг сім'яника, після кастрації припиняє виконувати свої функції. Сама кукса протягом кількох тижнів перетворюється у тонкий тяж з пухкої тканини, вкритий очеревиною. При визначенні ролі окремих факторів, які призводять до виникнення гнійного запального процесу в куксі сім'яного канатика й зумовлюють його розвиток, необхідно враховувати:

Тканини кукси в перші дні знаходяться у несприятливих умовах живлення. Існуюча в нормі сітка дрібних судин, пов'язана з петлями внутрішньої сім'яної артерії з перетискуванням останньої, нездатна забезпечити нормальний перебіг процесів тканинного обміну. Тільки надалі в результаті розвитку нових судин відновлюється кровообіг, який відповідає тому слабкому напруженню процесів обміну, що відбуваються в тканинах атрофованої кукси. Таким чином, у післякастраційний період знижується стійкість тканини кукси проти розвитку інфекції.

Довга кукса сім'яного канатика особливо часто ушкоджується не тільки тому, що вона опускається до рани розрізу мошонки і легше забруднюється, ніж коротка, яка розміщена в глибині піхвового каналу, а й тому, що тканини нижньої ділянки такої кукси, що втратила живлення з боку гілок внутрішньої сім'яної артерії та верхніх гілок судинної складки, менше всього стійкі проти розвитку в них інфекції.

Раніше зазначалося, що важлива роль у живленні кукси сім'яного канатика належить розширеним судинним гілкам з боку загальної піхвової оболонки. Якщо ж брижа сім'яника розривається після розтину перехідної зв'язки на великому проміжку, саме нижній відрізок кукси втрачає це джерело живлення.

Також відмічено, що у вузькій частині вагінального каналу для порівняно короткої кукси виникають сприятливі умови приростання до стінки піхвової оболонки, а висока реактивність очеревини сприяє розвитку дрібних судин, які живлять ушкоджену її ділянку вже у перші години, після операції. Кукса, що звисає в нижній, широкий відділ порожнини загальної піхвової оболонки, не приростає до стінки піхвової оболонки. У цьому випадку вона не торкається до загальної піхвової оболонки. Крім того, постійна рухливість стінки спорожнілої мошонки, коливання її при кожному русі тварини перешкоджають процесу прирощення. Таким чином, нижня ділянка довгої кукси не має судин з боку загальної піхвової оболонки, а значить, відсутнє й це джерело живлення.

• При будь-яких методах відділення сім'яника в нижній ділянці сім'яного канатика, де він потовщений, завжди залишається більша маса травмованих тканин, ніж у верхній.

При відкритому методі кастрації важко уникнути забруднення порожнини загальної піхвової оболонки. Однак її верхній вузький відділ забруднюється безпосередньо в момент операції тільки тоді, коли хірург повинен маніпулювати тут пальцями при вправленні випавшої кишки чи сальника. Рановий край піхвової оболонки й прилягаючий до нього відділ загальної піхвової оболонки інфікуються вже під час операції. У такому разі довга кукса сім'яного канатика неминуче зазнає впливу інфекції, яка розвивається в оточуючій її порожнині.

Безпосередньо в нижньому відділі порожнини, де має місце нагромадження крові й ексудату, виникають сприятливі умови для розвитку інфекції. Від цього деякою мірою захищена коротка кукса. Такі умови сприяють ураженню інфекцією довгої кукси сім'яного канатика. Є й інші фактори, які впливають так само. Грубе маніпулювання на куксі сім'яного канатика у процесі відокремлення сім'яника, яке супроводжується розривом тонкостінних лімфатичних судин та венозних петель, призводить до крово- і лімфовиливів у тканини. Вони сприяють розвитку мікрофлори, яка проникає у товщу кукси.

Крім того, інфікування кукси сім'яного канатика в момент кастрації і пізніше зумовлює застосування грубого лігатурного матеріалу, яким кілька разів обмотують навколо сім'яного канатика.

Особливу увагу заслуговують деякі помилки в техніці відділення сім'яників, які загрожують інфікуванню краю кукси, а також залишки значної кількості розміжчених тканин. Користуючись прошивними лігатурами, не слід проколювати сім'яний канатик великою і товстою голкою, бо, проникаючи в його товщу, вона пронизує й розтинає своїми різальними краями численні дрібні судини, петлі венозного сплетення та внутрішньої сім'яної артерії. У цей момент і надалі, поки протягують лігатуру й розбирають її кінці, щоб зав'язати навколо канатика, кров виливається назовні і головним чином у проміжки тканин сім'яного канатика. Тому краще накладати непрошивну лігатуру.

За всіх зазначених обставин основним фактором розвитку гнійного запалення кукси сім'яного канатика є її інфікування внаслідок порушення правил асептики й антисептики, а також при вимушених втручаннях у випадках виникнення післякастраційних ускладнень (кровотеча, випадіння сальника й кукси сім'яного канатика тощо). Тому при явному забрудненні кукси сім'яного канатика і загальної піхвової оболонки необхідно негайно вжити заходів щодо його усунення. Крім антисептичних речовин (ксероформ, йодоформ, стрептоцид тощо), ефективним є введення в порожнину піхвової оболонки пухкого марлевого дренажу із кінцем, що виступає назовні. Дренаж витягують через два дні.

Основний шлях інфікування кукси сім'яного канатика — це її рановий край. Ділянка розміжчених тканин, стиснутих лігатурою, є первинним осередком ушкодження. Звідси інфекція проникає в товщу тканин кукси.

Розвиток запального процесу супроводжується бурхливою реакцією з боку вісцерального листка очеревини, який покриває сім'яний канатик, результатом чого є злипливе запалення на всьому проміжку ділянки ушкодження кукси. Нижній рівень цієї спайки знаходиться від розрізу загальної піхвової оболонки на певній відстані залежно від довжини самої кукси. Доверху спайка обох листів очеревини простягається виступами різної довжини, а місцями — ізольованими ділянками. Таким чином, при гнійному запаленні кукси сім'яного канатика черевна порожнина відмежовується від осередку інфекції.

Надалі при гнійному розпаді тромбів, стінок судин і прилягаючих тканин в куксі утворюється багато дрібних ізольованих і пов'язаних між собою абсцесів. З часом вони самостійно проривають. Гнійний ексудат виливається в порожнину, обмежену загальною піхвовою оболонкою і звідси через рану розрізу — назовні, Коли вона широка, витікання гнійного ексудату в перші 7—10 днів відбувається вільно. Потім рана звужується і на її місці утворюється нориця. Із цього моменту виділення шматків тканин кукси, що розпадається, стає утрудненим, вони затримуються в порожнині. Зовнішній отвір у процесі рубцювання й зморщування пухких тканин мошонки витягується і набуває форму лійки, відкритої донизу. Розростання сполучної тканини в товщі потовщеної кукси, а також із боку загальної піхвової оболонки призводить до значного збільшення об'єму мошонки.

Загроза життю тварини при гнійному запаленні кукси може виникнути або в зв'язку із розвитком гнійного перитоніту.

На ранній стадії розвитку гнійного запалення кукси сім'яного канатика необхідно рихло тампонувати порожнину загальної піхвової оболонки. Тампон, просочений скипідаром у суміші із рослинною олією (1:1), посиланий білим стрептоцидом з антибіотиками або біциліном, залишають у порожнині на 3—4 дні. Одночасно необхідно застосовувати загальну антисептичну терапію.

Якщо в процесі лікування не передбачається позитивних змін, приступають до оперативного втручання. Ампутацію кукси слід робити на 8—10-й день після кастрації, поки не спостерігають інтенсивного розростання сполучної тканини в самій куксі та піхвовій оболонці. Показання для виконання ампутації кукси сім'яного канатика конкретні, оскільки немає інших способів, щоб виконати розтин багатьох фокусів нагноєння, які с в даному випадку, і забезпечити евакуацію вмісту.

При цьому загальну піхвову оболонку відпрепаровують від прилягаючих тканин. Потім на куксу, покриту загальною піхвовою оболонкою, в межах здорових тканин накладають лігатуру. Від лігатури відступають донизу на 1—1,5 см, ножицями пересікають куксу й уражену ділянку видаляють. Ранову порожнину пухко тампонують марлевим дрена­жем, кінець якого виводять назовні. Щоб дренаж не випав, на рану накладають 1—2 стібки вузлових швів, Видаляють його на 4—5-й день. Крім того, застосовують засоби антисептичної дії.

Гнійне запалення загальної піхвової оболонки (вагіналіт). Гнійне запалення кукси сім'яного канатика супроводжується запаленням загальної піхвової оболонки. Спостерігають також і первинні вагіналіти, коли в порожнині загальної піхвової оболонки нагромаджуються згустки крові й ексудат, що є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів.

На початку процесу спостерігається бурхлива запальна реакція з боку піхвової оболонки й прилягаючих тканин: просочування ексудатом, болючість, гарячка, її супроводжує набрякання преггуція, вентральної стінки черева. У кнурів виникає широкий набряк промежини. З рани витікають краплі рідкого, жовтого, прозорого ексудату. У жуйних згустки фібрину щільніше фіксовані на серозній оболонці, що для них є закономірною реакцією при перебігу гострих запальних процесів.

Із лікувальною метою роблять великий розріз мошонки, щоб гнійний, ексудат вільно виходив назовні. Його залишки видаляють зволоженим розчином етакридину лактату у співвідношенні 1:500 ватно-марлевим тампоном. Рану залишають відкритою. Надалі порожнина мошонки закривається без додаткових маніпуляцій.

При вагіналіті, який супроводжується ушкодженням дистального кінця кукси сім'яного канатика, обмежуються видаленням ексудату із ранової порожнини. В останню вводять марлевий дренаж. Його слід просочувати сумішшю скипидару з олією. Дренаж видаляють на четвертий день. Поява густого гнійного ексудату, зменшення набряку, зниження температури тіла свідчать про сприятливий кінець хвороби. Повторне дренування у такому випадку не застосовують.

При бурхливому розвитку інфекції (температура тіла різко підвищується вже на 4—5-й день після кастрації, наростає набряк препуція, промежини, вентральної стінки черева) необхідно негайно проводити операцію. При цьому загальну піхвову оболонку відпрепаровують якомога далі до зовнішнього пахвинного кільця. На куксу сім'яного канатика, покритого загальною піхвовою оболонкою, в межах здорових тканин накладають лігатуру. Відступивши від неї на 1—1,5 см, ушкоджені тканини відсікають. Порожнину рихло тампонують і лікують із застосуванням засобів антисептичної дії.

Заочеревиниі абсцеси. Утворення заочеревинного осередку нагноєння у формі абсцесу пов'язано з інфікуванням кукси сім'яного канатика та загальної піхвової оболонки. Основним шляхом проникнення мікроорганізмів є лімфатичні судини. Абсцеси спостерігають під загальною піхвовою оболонкою на рівні пахвинного каналу.

У ранній період розвитку абсцесів відмічають нагромадження значної кількості фібринозного ексудату, який відшаровує очеревину у відповідній ділянці.

Болючість мошонки відсутня. Однак слід відмітити, що актиномікозний процес ускладнюється вторинною гнійною інфекцією, із розвитком якої виникають явні ознаки гострогнійних явищ (флегмонозні інфільтрати підшкірних тканин, абсцеси, запалення лімфатичних вузлів). При широкому розростанні гранулем відмічають повільно прогресуюче виснаження. Діагностика полегшується виявленням в ексудаті жовтуватих крупинок, які можна побачити неозброєним оком. При мікроскопії ексудату спостерігають друзи грибка.

Основним методом лікування при актиномікозній гранулемі кукси сім'яного канатика є її оперативне видалення. Чим раніше провести цю операцію, тим легше її виконати. Термін лікування становить 10—14 діб. Непогані результати одержують при застосуванні препаратів йоду. Усередину призначають калію йодид (4,0—6,0 г на день) із зменшенням дози, як тільки досягнуто розм'якшення гранулеми. В канали нориці після вишкрібання їх стінок вводять розчин йоду, в товщу уражених тканин ін'єктують люголівський розчин. Ін'єкції повторюють через 1—2 дні.

У практиці застосовують антибіотикотерапію. Антибіотики ін'єктують в порожнину гранулеми, а також навколо неї, вводять кров у суміші з розчином новокаїну (2:1) та антибіотиків. Ін'єкції повторюють через кілька днів.

Туберкульоз кукси сім'яного канатика. Ознаки ускладнення проявляються через місяць і пізніше після кастрації.

У тварини спостерігаються лихоманка, наростаюче виснаження. Кукса сім'яного канатика потовщена. Інколи утворюється нориця, яка йде в порожнину загальної піхвової оболонки до кукси. Виділення гнійного ексудату незначне. При його дослідженні знаходять збудник туберкульозу.

Розвиток туберкульозного процесу в товщі кукси канатика і прилягаючих тканин призводить до ураження поверхневих і пахвинних лімфатичних вузлів, а також вузлів, які знаходяться біля поперекового відділу аорти та її задніх гілок. Часто уражується передміхурова залоза і сім'яні міхурці, Інфікування в післяопераційному періоді є результатом проникнення збудника в кастраційну рану з пилом заражених приміщень або є місцевим проявом загальної туберкульозної інфекції. Тварин, у яких діагностували туберкульоз кукси сім'яного канатика, здають на забій.

Поиск по сайту: