З початком кризи у 2008 р. відбулося повернення до посиленого регулювання ринку та концепцій кейнсіанства та нового кейнсіанства

Протягом фінансово-економічної кризи, розпочатої у 2008 р., коли відсоткові ставки було знижено центральними банками провідних країн майже до нуля, було використано весь потенціал грошово-кредитних важелів впливу. В цей час відбувається активне застосування інструментів бюджетно-податкової політики для стимулювання економіки.

На початку фінансово-економічної кризи, що розпочалася з іпотечної кризи в США у 2007 р. та переросла в масштабну світову рецесію, прихильники монетаризму намагалися відновити економіку виключно грошово-кредитними інструментами. При цьому з метою стимулювання економічної активності до кінця 2008 р. Федеральна резервна система (ФРС) знизила рівень відсоткових ставок до 0- 0,25%. В цей же час Банк Англії знизив відповідний рівень ставок до 2% — рекордно низьких за останні пів сторіччя, а Європейський центральний банк (ЄЦБ) — до 2,5%, а до середини 2009 р. — до 1%).

Після того, як ці заходи виявилися неефективними та за неможливості знижувати відсоткову ставку нижче нуля, було обрано курс на застосування кейнсіанських заходів, зокрема використання важелів бюджетно-податкової політики.

Оскільки країни, що розвиваються, на відміну від країн з розвиненою економікою, не мають значного впливу на міжнародні ринки капіталу, то зниження їх кредитоспроможності не здійснює значного впливу на світову фінансову систему, а рефінансувати їх борги значно легше.

Основною причиною зростання державного боргового навантаження за умов зниження активності реальної економіки, що розпочалося в 2008 р., стало те, що уряди низки країн були змушені вживати заходи підтримки національної економіки – здійснювати рекапіталізацію банків, які відчули брак ліквідності, допомагати компаніям національного масштабу, запроваджувати та підтримувати програми стимулювання попиту, що вимагає значних фінансових ресурсів.

Протягом ХХ століття відбувалося постійне зростання впливу держави на економіку, що можна побачити із зростання частки державних видатків у ВВП в індустріально розвинених країнах з 1913 р. до 1995 р. в середньому від 12% до 45%.

На сьогодні економіка розвинутих країн характеризується значними обсягами державного фінансування галузей економічної і соціальної інфраструктури, освіти і охорони здоров’я, соціального забезпечення населення, а теза про безумовну залежність економічного зростання від зниження рівня державних видатків не підтверджується світовим досвідом.

Так, у групі Центральної та Східної Європи в 1995 р. найбільш високий рівень державних витрат склався у країнах, що досягли найбільших успіхів у процесі реформування. Частка державних видатків у ВВП Чехії становила 49%, Польщі – 47,5%, Словаччини – 53%, Словенії – 47,3%, Угорщини – 56,1%. З іншого боку, обсяг державних видатків складав 36,9% ВВП у Росії, 36,3% – у Румунії. Таким чином, вихід економіки на траєкторію економічного зростання супроводжувався інтенсивним втручанням держави у перерозподільні процеси.

Якщо державні видатки перевищують 40% ВВП, то зростання обсягів державного фінансування вже не викликає збільшення кількості і покращення якості одержаних послуг.

На думку Л. Фрідмана, критичним показником для державних видатків є розмір на рівні 45-50% до ВВП. При перевищенні зазначеного рівня держава починає негативно впливати на темпи економічного розвитку. Практичним підтвердженням даного висновку слугують Нідерланди та Швеція, де перевищення критичного рівня державних видатків (зростання до 55-65% до ВВП в останні десятиріччя) негативно позначається на траєкторії їх ВВП.

Відповідно до даних Євростату, станом на 2009 р. частка видатків бюджету до ВВП була найвищою та становила більше 50% в таких соціально орієнтованих економіках, як Данії, Франції, Швеції, Бельгії, Австрії, Італії, Нідерландах, де бюджетна система відіграє надзвичайно важливу роль в економічному зростанні та перерозподілі доходів. Ці показники є вищими за середні по Євросоюзу (27 країн) та єврозоні. Це свідчить про значну роль перерозподілу ресурсів економіки через бюджет держави та значну роль розподільчої функції бюджетної системи.

Найнижчим є рівень видатків бюджету до ВВП у Швейцарії (33,7% у 2009 р.), де ця частка є традиційно низькою, та в таких країнах, що нещодавно приєдналися до спільноти ЄС, як Болгарія (40,6%), Румунія (41,0%), Словаччина (41,5%). Щодо останніх, це здебільшого пов’язано з нижчою здатністю економік, що перебувають на етапі економічних трансформацій, генерувати доходи бюджету, а відповідно і використовувати ці ресурси для перерозподілу.

Загалом згідно з даними Євростату, у більшості розвинених країн протягом останнього десятиліття частка сукупних видатків бюджетів розвинених країн Європи до ВВП зросла. До економік, частка видатків бюджету до ВВП яких з початку фінансово-економічної кризи 2007-2009 рр. зросла значно, належать Естонія, Ірландія, Греція, Іспанія, Фінляндія, Великобританія, Ісландія. Більшість з них – країни, борг яких станом на 2010 р. перевищив позначку 100% до ВВП, а також вартість боргу яких внаслідок погіршення макроекономічних показників зросла, внаслідок чого зростають витрати на обслуговування державного боргу за рахунок бюджету.

Поиск по сайту: