 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Лекція №1. Тема: Юридична психологія в системі психологічних знань
Тема: Юридична психологія в системі психологічних знань
План:
1. Історія юридичної психології.
2. Предмет і завдання юридичної психології.
3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками.
Юридична психологія – порівняно молода галузь психологічної науки і практики, але спроби систематичного розв'язання багатьох завдань юриспруденції методами психології відносяться ще до XVIII ст. Про це свідчать багато наукових праць відомих юристів того часу. Наприклад, французький юрист Франсуа де Питаваль видав двадцятитомну працю «Дивовижні кримінальні справи», де аналізував психологічну сутність злочинних дій. В книзі Джона Говарда «Стан тюрем в Англії і Уельсі» (1777) вказувалось на важливість вивчення і врахування у виправних закладах індивідуальних особливостей людей, які відбувають покарання. В Росії відомий юрист І.Т. Посошков у своїх працях доводив актуальність розробки класифікації злочинців за «степенью испорчености», а також обґрунтував психологічно ефективні способи дізнань свідків і обвинувачуваних. Ф.В.Ушаков у трактаті «О праве и цели наказания» (1770) розкривав психологічні умови впливу покарання.
Першими монографічними працями в юридичній психології традиційно вважають публікації німецьких вчених К. Еккартегаузена «Про необхідність психологічних знань при обговоренні злочинців» (1792) та І.Х. Шауманна «Думки про кримінальну психологію»(1992).
У першій половині XIX ст. зростає кількість публікацій про злочинність і особисті якості злочинців. Це були наукові праці німецьких вчених І.Гофбауера та Г.Фрідрейха, вітчизняних вчених А.П.Куніцина, А.І.Галіча, К.Єлпатьєвського, Г.С.Гордієнко, П.Д.Лодій та інших про психологічне обґрунтування міри покарання, виправлення і перевиховання злочинців. У цей період значну популярність отримала френологічна теорія австрійського лікаря-анатома Франца Галля (1758— 1829), який намагався довести пряму залежність між психічними якостями і фізичними особливостями побудови головного мозку людини, яка проявляється у вигляді випуклостей, впадин і співвідношенні частин черепа. Послідовники Ф.Галля створювали «френологічні карти» для ідентифікації типів злочинців. Паралельно з цією теорією розвивався біологічний підхід до особистості злочинця. Це відображено у монографії італійського тюремного лікаря-психіатра Чезаре Ломброзо (1835— 1909) «Преступный человек, изученных на основе антропологии, судебной медицины и тюрьмоведения» (1876).
Він розробив концепцію «природженого злочинця», у якого, як він вважав, є атавістичні риси, які роблять його схожим на своїх попередників-дикунів. Він доводив, що типового «природженого злочинця» можна розпізнати за певними фізіономічними ознаками: скошений лоб, видовжені або недорозвинуті мочки вух, випуклі щелепи, великі скули, впадини на задній частині голови та ін.
Такий підхід мав своїх прихильників, так і критиків.
У другій половині XIX ст. активізувались дослідження причин злочинності і особистих якостей злочинців. Російський юрист С.І. Баршев в роботі «Погляд на науку кримінального законознавства» (1858) писав, що жодне питання кримінального права не може бути розв'язано без допомоги психології, і якщо суддя не знає психології, то це буде суд не над живими людьми, а над трупами.
К.Я.Яневич-Яневський і В.Д.Спасович у підручнику «Кримінальне право» (1863) звертає увагу на важливість, з одного боку, визначення правових законів з урахуванням природи людини, а з іншого — наявності у юристів психологічної компетентності.
У монографії вітчизняного психіатра А.У.Фрезе «Очерки судебной психологии» (1871) стверджувалось, що предметом юридичної психології повинно бути пристосування до юридичних питань відомостей про нормальний або ненормальний душевний стан. Д.А. Дриль, який мав медичну і юридичну освіту, у своїх публікаціях 80-х рр. доводив, що право і психологія мають справу з одними і тими ж явищами — законами свідомого життя людини. Тому право, не маючи власних засобів вивчення цих явищ, повинно запозичувати їх у психології.
На кінець 80-х рр. XIX ст. була теоретично обгрунтована психологія злочинців (професійні, випадкові, неврівноважені психічно), її розробляли професор Санкт-Петербурзького університету І.Я. Фойницький і його послідовники Д.А. Дриль, А.Ф. Лазурський, С.М. Познишев.
Аналіз психологічних закономірностей діяльності суду присяжних відображено у працях Л.Є. Владимирова, А.Ф.Корні, А.М. Бобрищева-Пушкіна. Активними ініціаторами впровадження в судові справи психологічних експертиз були юристи того часу Л.Є.Владимиров, С.І.Гогель, психіатри В.М.Бехтерєв, С.С.Корсаков, В.П.Сербський.
Вчені, які вивчали причини злочинів, дійшли висновку, що злочинній поведінці, як і будь-якій іншій, люди можуть навчитися на основі психологічних механізмів наслідування і учіння.
Видатним юристом початку XX ст. Л.І.Потражицьким розроблена раціоналістична концепція «психології права», де право виступає як психічне явище.
В кінці XIX — початку XX ст. з'являється ряд фундаментальних праць з юридичної психології. Так, австрійський вчений Г.Гросс у 1898 р. опублікував монографію «Кримінальна психологія». Разом із своїми однодумцями у Лейпцигу він видавав спеціальний журнал «Доповіді з психології свідчень». У Росії з 1904 р. за редакцією В.М.Бехтерєва випускався «Вісник психології, кримінальної антропології і гіпнотизму». Почалося, таким чином, формування юридичної психології як самостійної галузі психології і сфери практичної діяльності. В науковий обіг вводиться узагальнюючий термін «юридична психологія». На цей час чітко визначились три основні напрямки: кримінальна, судова і пенітенціарна (виправна психологія).
Уже в той час багато уваги приділялось психології розслідування злочинів і свідчень свідків. Це роботи таких вчених, як І.Н.Холчева, Є.М.Кулішера, М.М.Хомякова, А.В.Завадського, А.І.Елістратова, О.Б.Гольдовського та ін. Вони займались і експериментальними дослідженнями правдивості свідчень свідків, які, за їх висновками, у багатьох випадках були недостовірними.
Вчені Німеччини, Франції, США, Росії плідно працювали над розробкою соціально-психологічних теорій злочинності, за допомогою яких пояснювали причини кримінальної поведінки людей. Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, самогубств, проституції) за певний історичний період вченими різних країн, показав, що кількість аномалій у поведінці людей зростало, як правило, у період воєн, економічних криз, соціальних потрясінь. Це однозначно доводило неправомірність теорії природженого злочинця і вказувало на соціальну основу цих явищ.
Експериментальний метод в юридичній психології широко використовував В.М.Бехтерєв. Він публікував статті на цю тему, пізніше видав книгу, присвячену використанню психологічного методу при вивченні злочинності.
На початку XX ст. в університетах на юридичних факультетах стали викладати спеціальні дисципліни з юридичної психології як у зарубіжних, так і у вітчизняних вузах.
Для пояснення механізмів формування злочинної поведінки в зарубіжній юридичній психології широко використовувались концепції психоаналізу і біхевіоризму, розроблявся тестовий підхід для вивчення особистості злочинця.
За часів Радянської влади в нашій країні виникли сприятливі умови для розвитку різних галузей юридичної психології. Так, у 1925 р. в нашій країні вперше в світі був організований Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця. Спеціальні кабінети з цієї проблематики були організовані в Москві, Києві, Харкові, Ленінграді, Саратові, Воронежі, Ростові-на-Дону, Мінську, Баку та ін. На думку А.В.Петровського, в 20-ті роки.
«Судова психологія» — це авторитетна і широка галузь науки, яка має предметом вивчення психологічні передумови злочину, побут і психологію різних груп злочинців, психологію свідчень і судово-психологічну експертизу, психологію засудженого.
У першій половині XX ст. в Радянському Союзі були проведені досить цікаві дослідження в галузі судової психології. Так, в лабораторії експериментальної психології при Московській губернській прокуратурі, створеній у 1927 р., А.Р.Лурія вивчав можливості застосування методів експериментальної психології для розкриття злочинів і сформулював принципи роботи приладу, який пізніше отримав назву «детектора брехні».
На першому Всесоюзному з'їзді з вивчення поведінки людини в 1930 р. була створена спеціальна секція з судової психології, де обговорювались питання вивчення психологічних проблем боротьби із злочинністю. На цьому з'їзді юридична психологія була офіційно визнана як самостійна прикладна наука з трьома основними напрямками: кримінальним, судовим і пенітенціарним (виправним).
Однак у цей період рівень юридичної психології ще відставав від потреб юридичної практики. Психолог, який здійснював судово-психологічну експертизу, не тільки виявляв достовірність свідчень, але практично визначав і рівень звинувачення особи, яка скоїла злочин. Така неправомірна переоцінка можливостей психологічної експертизи викликала негативне ставлення до експертних психологічних досліджень і, як зазначає В.Л. Васильєв, через це і з деяких політичних причин дослідження і практична робота в галузі юридичної психології були припинені. І тільки в кінці 1950-х і на початку 1960-х рр. знову було поставлене питання про необхідність відновлення робіт з юридичної психології. В постанові пленуму Верховного суду СРСР 3 липня 1963 р. «Про судову практику у справах про злочини неповнолітніх» вказувалось на доцільність проведення судово-психологічної експертизи при виявленні здатності неповнолітніх повністю усвідомлювати значення своїх дій і при визначенні міри їх можливості керувати своїми діями. З 1965—1966 навчального року почалось викладання юридичної психології на юридичних факультетах усіх вузів країни. Знову починається активна робота по використанню психологічних знань у судовій і слідчій практиці.
З 1968 р. в ВНДІ Прокуратури СРСР під керівництвом А.Р. Ратінова почав працювати психологічний науково-дослідний сектор, а в Академії МВС — кафедра психології управління. В реєстр наукових спеціальностей була включена нова спеціальність — «юридична психологія». З 1975 р. в Академії МВС була створена перша дисертаційна рада з юридичної психології, захищалась кандидатські і докторські дисертації.
Активно в цей період розвивалась юридична психологія і в зарубіжних країнах. Зростає кількість міжнародних контактів і порівняльних досліджень. У навчальних посібниках з юридичної психології останніх десятиліть визначились такі основні сфери діяльності психологів:
• кримінальна психологія;
• психологія потерпілого;
• психологія неповнолітніх;
• психологічні основи попереднього розслідування;
• психологія судової діяльності;
• пенітенціарна (виправна) психологія.
В розробці цих сфер діяльності юридичних психологів брали активну участь Ю.В. Чуфаровський, В.Л. Васильєв, Г.Г. Шиханцов та ін.
Праця індивіда в будь-якій сфері людської діяльності визначається психічними процесами, що сприяють пізнанню об'єктивних законів дійсності, взаємовідносин між людьми, мотивів і спрямованості їхньої поведінки, психологічної структури окремої особистості. Вивчення ж психологічних закономірностей сприяє оптимальному регулюванню діяльності людини, становленню такої її наукової організації, що визначає високий рівень виробництва і соціальних відносин. Кожна галузь праці має притаманні саме їй риси, що певною мірою впливають на характер відносин людей у процесі конкретних трудових операцій і розкривають психологічні особливості осіб, які їх здійснюють. Умови і характер тієї чи іншої галузі праці, широта і багатосторонність соціальних відносин при реалізації трудових функцій є нерівнозначними. Тому в психології прийнято виділяти ті психологічні закономірності діяльності людини, які є настільки специфічними для неї, що відображають структуру соціальних відносин людей у свій її багатогранності.
Широкий спектр правової діяльності, її різноаспектність із перевагою виховної спрямованості визначають необхідність використання в цій діяльності психологічних закономірностей, виявлених у процесі вивчення її основних характеристик. Знання психологічних закомірностей взаємин особистості і колективу має велике значення для правильного виконання працівниками правоохоронних органів службових і суспільних функцій. Психічне життя людини пов'язане з судочинством і правовою діяльністю особистості має свої особливості, характер яких визначається виконанням безлічі різноманітних соціальних і правових функцій.
Саме ця обставина сприяла формуванню юридичної психології - науки, яка досліджує закономірності психіки людини, що виявляються у сфері суспільних відносин, які регулюються правом.
У цій площині інтеграція юриспруденції та психології сприяла становленню нової науки - юридичної психології, яка забезпечує вирішення комплексу завдань, що стосуються правозастосовчої діяльності.
Юридична психологія покликана розробляти загальні закономірності психологічної науки в їхньому специфічному відображенні - з погляду права. Природна цілісність цієї науки є відтворення глибинної інтегративності базових наук (психології та юриспруденції), розвиток яких створив передумови для виникнення юридичної психології. Кожна наука, як певна форма руху матерії має свої закономірності, специфіка і теоретична значущість яких підносять систему знань до рівня наукової самостійності. Такі закономірності можуть бути позначені й у юридичній психології. Зрозуміло, що їхній комплекс, зміст і роль згодом будуть модифікуватися.
У сучасній юридичній психології виділяють закономірності, пов'язані з психологічними аспектами правотворчості, психологією правосвідомості й право розуміння, психологічними проблемами правозастосування. Що стосується традиційних закономірностей, то до них належать:
1) виникнення і формування психічних властивостей особи, що сприяють протиправним діям;
2) розвиток і формування психічних властивостей особи в процесі злочинного діяння;
3) формування психічних властивостей особи при здійсненні різних функцій у судочинстві;
4) зміна психічних властивостей особи, яка вчинила злочин, у процесі перевиховання;
5) зміна і формування психічних властивостей особи у профілактичній діяльності.
Наведені закономірності здебільшого належать до тих сфер людської діяльності, що переважно пов'язані з протиправними діями або з діями, що причаюють їх, і регулюються, з одного боку, нормами права, а з іншого - заходами соціального впливу.
Отже, юридична психологія вивчає психічні явища і властивості, що стосуються формування антисоціальної настанови, її джерел, передумов і факторів, які впливають на її розвиток і попередження, форм її можливого прояву, а отже і її ранньої діагностики.
До закономірностей, досліджуваних юридичною психологією належить і формування психічних властивостей особи в процесі вчинення злочину, зокрема психологічний бік мотивації злочинного діяння, стадій, способів його вчинення і приховування, впливу вчиненого діяння на психологічні властивості особи в періоди, пов'язані з її становленням до діяння, його наслідків, оцінка соціальної й особистісної значущості своєї винуватості.
Юридична психологія вивчає зміни психічних властивостей осіб, щодо яких здійснюється правосуддя. У результаті цього виникає можливість розробляти рекомендації з проведення окремих слідчих дій і встановлення психологічного контакту, а також з вибору способів виявлення обставин вчиненого злочину, впливу на причетних до нього осіб з метою одержання достовірної інформації.
Аналіз психічних властивостей особи, яка виконує функції свідка в судочинстві, дає змогу виявити закономірності її психіки, пов'язані зі специфікою сприйняття (довільного і мимовільного) і відтворення події злочину, інтерпретацією останньої, зумовленими екстремальними умовами її перебігу. Вивчення закономірностей, що стосуються зміни психічних властивостей особи, яка вчинила злочин дає змогу з'ясувати усвідомлення нею вини та визначення своєї ролі в мікро середовищі, де відбувається процес виховного впливу. Психологічний вплив правового виховання відбувається шляхом одержання особою необхідної інформації щодо правозастосовчих заходів.
Психологічні знання потрібні кожному юристу, так як дозволяють цьому пізнати психічні особливості особистості, її властивості, які обумовлюють специфіку її поведінки, діяльності, спілкування і т.п. знання психологічних закономірностей, застосування в юридичній діяльності психологічних методів і прийомів підвищує ефективність праці юриста, допомагає йому глибше розуміти мотиви вчинків людей, регулювати взаємовідносини з ними, виявити індивідуальність особистості.
Відомий психолог А.Ф.Лазурський писав, що «індивідуальність людини визначається не тільки своєрідністю її внутрішніх психічних функцій, типу особливостей її внутрішніх психічних функцій, типу особливостей її пам'яті, уяви і т.п., але не в меншій мірі і її ставленням до оточуючих її явищ, — тим, як, як кожна людина реагує на ті чи інші об'єкти, що вона любить і ненавидить, чим цікавиться і до чого байдужа...»
При підготовці до розробки курсу ЮП були поставлені наступні завдання:
-- розкрити основні поняття, категорії і систему ЮП, її методологічні основи і методи, які використовуються на практиці;
-- викласти необхідні загально психологічні і соціально-психологічні основи у застосуванні до курсу юридичної психології;
-- розглянути проблеми правової соціалізації особистості, фактори і умови формування правосвідомості і причини її деформації;
-- розкрити психологічні аспекти криміналізації особистості, механізми злочинної
поведінки і особистості злочинця, а також психологію слідчих дій;
-- викласти психологічні питання перевиховання правопорушників;
-- допомогти студентам у вивченні психологічних проблем у діяльності юриста.
ВОНА ВИВЧАЄ ТІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ, ЯКІ ПОВ'ЯЗАНІ З УЧАСТЮ ЛЮДЕЙ В ГАЛУЗІ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН, ЩО РЕГУЛЮЮТЬСЯ ПРАВОМ (ПРАВОВІДНОСИНИ).
Отже, юридична психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері відносин, що регулюються правом.
Об'єктом юридичної психології є психіка особистості як властивість високоорганізованої одухотвореної матерії, яка являється особливою формою відображення суб'єктом правовідносин об'єктивної реальності, саморегуляції на цій основі своєї поведінки і діяльності.
Предметом юридичної психології є вивчення психічних явищ, механізмів і закономірностей особистості (особи, які проявляються у сфері дії влади).
Поиск по сайту: