Особливості ЛГБТ- стосунків

Існує цілий ряд стереотипів про стосунки ЛГБТ. Вони включають в себе думки, що представники нетрадиційної орієнтації не здатні утворювати інтимні довготривалі стосунки, що вони живуть самотнім життям; що одностатеві відносини є нестабільними або імітують традиційні гетеросексуальні ролі, і що геї і бісексуали мають кілька сексуальних партнерів, тобто, як правило, полігамні.

Так як одностатеві відносини завжди були історично маргінальними, права на можливість офіційного формування стосунків стали важливою політичною метою для досягнення серед лесбіянок і геїв [57;c.175-177]. Елізабет Піл і соціальний правознавець Розі Хардінг провели онлайн-опитування з 1538 ЛГБТ представників з двадцяти семи країн і виявили, що 94,5 відсотка погодилися, що одностатеві пари повинні мати можливість одружуватись на однаково рівних правах з гетеросексуальними парами[70]. Відсутність юридичного визнання мало негативні наслідки для ЛГБТК представників. Можна привести приклад, що трапився з жителькою США Шерон Ковальські. Шерон та її партнерка Карен Томпсон жили вже разом протягом п’яти років, коли в 1988 році Шерон перенісла важку травму голови в результаті автомобільної аварії. Карен хотіла доглядати за Шерон у себе дома, але родичи Шерон перевели її в будинок престарілих і запобігли можливому контакту між двома жінками. Після майже десятирічної судової тяжби, Карен, все ж таки, дозволили вивезти Шерон, на що було затрачено багато зусиль та грошей[57; c.178-180].

Приклади, подібні цьому демонструють, чому правовий захист для одностатевих стосунків є важливим питанням в житті багатьох ЛГБТ представників.

В останні роки одним з найбільш важливих соціальних змін для одностатевих пар стало введення юридичного визнання їх відносин у більшості західних демократій [70;c.57-66]. Є кілька винятків: у США та Австралії на федеральному рівні,Греція, Ірландія та Італія. Тип юридичного визнання змінюється. У 2008 році дев'ять юрисдикції вже мали еквівалент шлюбу з гетеросексуальним шлюбом. Багато юрисдикцій мають інші аналогічні форми юридичного визнання, в тому числі цивільне партнерство у Великобританії.

Kітзінгер і Уілкінсон стверджують, що рівне ставлення до шлюбу,незалежно від статі, має важливе значення, тому що це буде означати, що категорії, такі як "чоловічі" і "жіночі" і "лесбіянка" / "гей" / "бісексуалів" і так далі не будуть вічно відтворювальними[80]. Що для цього потрібно не "одностатевий шлюб" або "гей шлюб", а якраз рівне ставлення до шлюбу (і до цивільного партнерства) для всіх незалежно від статі та сексуальності. Існуюча розбіжність між цими категоріями призводить до вже існуючих труднощів: наприклад, в Великобританії бісексуали, що живуть у немоногамних відносинах, повинні обирати з яким із партнерів вони юридично закріплять відносини, і, якщо це буде партнер протилежної статі, то їх відносини ототожнюються гетеросексуальним відносинам, що спричиняє собою певне юридичне традиційне ставлення з усіма наслідками, та й, звичайно, моральні труднощі.

Існує невеликий, але зростаючий, обсяг емпіричних досліджень про право визнання гомосексуальних відносин на юридичному рівні,що крутиться навколо наступних основних питань [51],[55],[60], [74]:

*Якщо гомосексуальні шлюби отримують офіційне юридичне визнання, як це може вплинути на самі одностатеві відносини?

*Як офіційне юридичного визнання одностатевих пар і можливість офіційного шлюбу вплине на суспільство в цілому?

*Чи існують відмінності між юридичним визнанням шлюбу одностатевих пар і гетеросексуальних пар?

*Чи існують відмінності між юридично визнаними і юридично невизнаними одностатевими стосунками?

*Як одностатеві пари представляють свої взаємини в своєму повсякденному житті?

Дослідження поглядів одностатевих пар щодо потреби офіційного визнання виявили, що повсякденні причини визнання партнерства включають в себе: любов, захист вже закріплених рольових обов’язків (наприклад, роль матері, що не рожає, в сім'ях лесбіянок), заохочення від членів сім'ї визнання відносин, юридичні та фінансові права, важливість публічної заяви визнання в соціумі [62;c.7-22], [100].

Американський ЛГБТ психолог Естер Росблум і її колеги провели дослідження порівняння трьох груп за допомогою анкетного опитування [96; c.8-180]: одностатеві пари в шлюбі, одностатеві пари, що не знаходяться в шлюбі, і одружені гетеросексуальні пари. Вони отримати копії всіх актів укладень шлюбів у Вермонті, які видали у перший рік можливості офіційного оформлення одностатевого шлюбу і послали одностатевим парам запрошення з проханням взяти участь в анкетуванні. Оскільки дослідження було у порівняння трьох груп, які вони вирішили обмежити кожну групу 400 парами. При порівнянь між одруженими парами лесбіянок і геїв і тих, що не перебувають у шлюбі, вони виявили деякі відмінності. Лесбійські пари в шлюбі були більш відкриті до обговорення своєї сексуальної орієнтації, що говорить про більш близький контакт зі своїми матерями і були більш схожі на подружжя, ніж лесбійських пари, що не перебувають у шлюбі. Подружжя геїв, частіше, мали більше дітей (17 відсотків порівняно з 9,7 відсотками), і були більш схильні розглядати себе як подружжя, проявляти ініціативу у контакті з матір'ю свого партнера і говорити про те, що стосунки з батьком свого партнера настільки теплі, що вони відчувають себе як частина однієї родини, ніж пари геїв, що не перебувають у шлюбі. Геї, що не перебували у шлюбі, були більш схильні розглядати можливість припинення їх стосунків. Тобто, виявляється, те, що одностатеві пари в офіційно закріплених стосунках мають більш тісні відносини зі своїми сім'ями та всередині подружжя, і в деякому плані схожі на гетеросексуальних подружніх пар.

Поиск по сайту: