Методологічні підходи систематизації інформаційного законодавства України

1. Правотворення повинно базуватися на основі методології системного і комплексного підходів - теорії формування комплексних ієрархічних гіперсистем інформаційного законодавства: розвиток Конституційних норм знаходить вираз у системоутворюючих законодавчих актах, які регулюють суспільні інформаційні відносини в Україні. Системоутворюючим законодавчим актом повинен стати прийнятий Верховною Радою України “Кодекс про інформацію” в якому будуть розвиватися визначені в Конституції України положення про суспільні інформаційні правовідносини. Систематизація інформаційного законодавства повинна вирішити наступні завдання-цілі:

o розвивати норми і принципи правового регулювання суспільних відносин, що визначені в Конституції України;

o враховувати ратифіковані Україною нормативні акти міжнародного права (міждержавні угоди, конвенції);

o легалізувати позитивні звичаї в сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені Організацією Об’єднаних Націй в Декларації прав людини та інших загальноприйнятих міждержавних нормативних актах.

2. Методологічною базою правотворення інформаційного законодавства України є юридична доктрина щодо умовного поділу права на галузі за такою принциповою моделлю: основа - конституційне право; його положення знаходять паралельний розвиток (відповідно до методів правового регулювання і захисту прав) в адміністративному, цивільному, трудовому та кримінальному праві, інших підсистемах національного права України, в нормах яких інформація виступає як опосередкований, додатковий (факультативний) предмет регулювання суспільних відносин.

3. Домінуючою в методології систематизації суспільних інформаційних відносин в Україні є доктрина сучасного вітчизняного конституційного права (основа - Конституція України) та прогресивних здобутків міжнародного права щодо верховенства прав людини.

4. Доктринально визнається багатооб’єктність юридичних норм, законодавства в юридичній кваліфікації суспільних інформаційних відносин.

5. Систематизація інформаційного законодавства повинна проводитися методом агрегації: удосконалення окремих правових норм чи створення нових міжгалузевих правових інститутів повинно не порушувати цілісність та призначення інформаційного законодавства, а удосконалювати його дієвість в цілому, створювати нову системну якість, яка не притаманна окремим його складовим.

6. Напрямки, підцілі, завдання систематизації інформаційного законодавства повинні чітко формуватися відповідно до теорії системи підцілей (“дерева цілей”).

5.4. Мета систематизації інформаційного законодавства України
Метою систематизації інформаційного законодавства України є створення чіткої структури правового регулювання суспільних відносин між їх суб’єктами щодо інформації, забезпечення співвідношення потреб та інтересів людини, соціальних спільнот та держави.
Інше визнається підцілями, функціями, напрямками, окремими завданнями регулювання в сфері інформаційних суспільних відносин.

6. Провідні функції та завдання (підцілі) систематизації інформаційного законодавства України

6.1. Провідні функції Провідними функціями систематизації інформаційного законодавства України є:

• регулятивна - визначення зобов’язань, прав та обов’язків суб’єктів, регулювання суспільних інформаційних відносин;
• нормативна - визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин;
• охоронна - визначення гарантій та меж правомірної поведінки, форм та умов, за якими діяння утворюють правопорушення (делікти) та відповідальності за них відповідно до норм цивільного, адміністративного, трудового, кримінального законодавства;
• інтегративна - системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні; поєднуюча ланка між провідними традиційними галузями права (конституційним, цивільним, адміністративним, трудовим та кримінальним) щодо застосування їх методів та принципів правового регулювання та захисту в сфері інформаційних відносин;
• комунікативна - зазначення в окремих статтях посилань на наявні законодавчі акти, створення підсистем різних міжгалузевих інститутів права, в яких інформація виступає як форма виразу правовідносин.

6.2. Провідні завдання
Провідні завдання систематизації інформаційного законодавства:

• визначення консенсусу (згоди) в суспільних стосунках, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин;
• забезпечення інформаційного суверенітету, незалежності України у міжнародних стосунках;
• забезпечення інформаційної безпеки громадян, їх об’єднань, суспільства та держави як складових національної безпеки України;
• визначення правомірної поведінки учасників інформаційних відносин в Україні;
• захист інформації від витоку, несанкціонованого доступу, знищення, підробки, модифікації, перекручення незалежно від технологій обробки.

7. Вихідні положення структури інформаційного законодавства України
Відповідно до традицій систематизації законодавства України система інформаційного законодавства України на рівні Кодексу має складатися з двох частин:
Частина I. Загальна частина (Загальні положення);
Частина II. Особлива частина (Особливості регулювання інформаційних відносин щодо галузей (сфер) суспільної діяльності).
Кожна з частин поділяється на розділи, розділи, при необхідності, на глави, які складаються з окремих статей.
Структура статті складається з чіткого формулювання диспозиції суспільних правовідносин між їх суб’єктами. В статтях, в яких визначаються правопорушення, повинно бути обов’язкове посилання на вид відповідальності: відповідно до Цивільного кодексу, Кодексу Законів про працю, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу.
Модельні зразки:

• "...покарання за це правопорушення наступає у відповідності зі статтею… Кодексу про адміністративні правопорушення України",
• "...відповідальність наступає у порядку, визначеному статтями… Кримінального Кодексу України",
• "...матеріальна відповідальність наступає у порядку, визначеному Цивільним кодексом України",
• "...відповідальність наступає відповідно до Кодексу законів про працю".

У Цивільному кодексі, Кодексі Законів про працю, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі створюються відповідні розділи чи глави щодо питань регулювання та відповідальності за правопорушення суспільних інформаційних відносин з посиланням на норми інформаційного законодавства України.

8. Основні положення змісту інформаційного законодавства України (майбутнього Кодексу про інформацію)
Частина I. Загальні положення. Ця частина включає основні засади інформаційного законодавства: завдання; сферу дії; визначення основних понять; визначення системи правового регулювання інформаційних відносин (законодавство та підзаконні акти, їх чітка ієрархія); мову інформаційних відносин; зміст (сутність) інформаційних відносин; основні принципи інформаційних відносин; державну політику в сфері інформаційних відносин та інформатизації; суб’єкти (учасники) інформаційних відносин; об’єкти інформаційних відносин (предмет правового регулювання); інформаційну діяльність та її види; основні положення щодо зобов’язань в інформаційних відносинах.
Окремі розділи складають комплекс правових норм:

• дія та застосування норм міжнародного права;
• система способів захисту прав в інформаційних відносинах (вона складається з наступних глав: глави про інкорпорацію визначених в Конституції України способів самозахисту, в тому числі через громадські об’єднання; глави про способи захисту в адміністративно-правовому порядку; глави щодо кримінально-правового порядку захисту інформаційних відносин; глави щодо захисту через прокуратуру та уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України; глави про судовий захист в цивільно-правовому порядку; глави щодо способів і порядку звернення за захистом прав суб’єктів суспільних відносин у міжнародні організації та суди).

Частина II. В особливій частині визначаються урегульовані на рівні законодавства підсистеми (сфери) інформаційних відносин із зазначенням їх системоутворюючих законів, зокрема:

• державна таємниця;
• науково-технічна інформація;
• телебачення і радіомовлення;
• друковані засоби масової інформації (преса);
• інформаційні відносини в автоматизованих системах;
• бібліотеки і бібліотечна діяльність;
• архіви та архівна діяльність;
• інформаційні агентства;
• зв'язок, комунікаційні системи;
• інформатизація та національна програма інформатизації тощо.

В разі визначення нових сфер регулювання інформаційних відносин (методом агрегації) вводяться нові розділи чи глави. Зокрема, такими можуть бути наступні:

Поиск по сайту: