РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ СУСПІЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

Поступ України до інформаційного суспільства викликав потребу адаптації органів публічної влади до нових соціальних відносин та спрямування їх у бажаному для нашої держави напрямку – співвідношення інтересів людини, суспільства, держави. Однією з проблем, яка постала для вирішення, є підвищення ефективності системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади України шляхом реформи.
З цією метою 7 травня 2000 року Постановою № 777 Кабінет Міністрів України утворив Урядову комісію з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади.
На черговому засіданні, 6 жовтня 2000 року Урядовою комісією розглянуто питання про “Концепцію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин” (далі - Концепція).
Проект зазначеної Концепції розроблений групою вітчизняних науковців в галузі інформаційного права та правової інформатики, відповідно до Завдань Національної програми інформатизації на 2001 – 2003 роки та Програми завдань (робіт) з інформатизації на 2001 бюджетний рік, її положень про завдання щодо розробки законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань інформатизації (розділ “Формування політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації”).
Значимість втілення у життя Концепції для нашої країни полягає в тому, що вона створює умови комплексного вирішення проблем державної політики у сфері суспільних інформаційних відносин щодо створення нормативно-правової бази інформаційного суспільства, поступ до якого здійснюється нашою державою відповідно з Програмою інтеграції України до Європейського Союзу (Розділом 13 “Інформаційне суспільство”).
З часу проголошення незалежності України вже створено значний масив законодавчих та підзаконних нормативних актів, які є базою нормативно-правового регулювання суспільних інформаційних відносин. Сукупність юридичних норм в цій сфері вже досягла критичної маси, що дозволяє на науковому рівні умовно виділити їх в автономну галузь законодавства (інформаційне законодавство) та юридичну наукову інституцію (інформаційне право).
В освітній діяльності це вже знайшло вираження у тому, що в ряді юридичних та технічних вузів України в навчальні програми введено учбові дисципліни “Інформаційне право”, “Захист інформації в автоматизованих системах”, “Інформаційна безпека” та подібні їм за змістом інші учбові дисципліни, основним предметом вивчення яких є правове регулювання суспільних інформаційних відносин. Окремі теми з питань правового регулювання суспільних інформаційних відносин введені в навчальні програми з інших дисциплін: в технічних вузах – в учбову дисципліну “Основи права”, а в юридичних вузах – “Міжнародне приватне право”, “Цивільне право”, “Правове регулювання відносин власності”, “Господарське право”, “Правове регулювання підприємницької діяльності” тощо. Все це свідчить про нагальність комплексного наукового обгрунтування вирішення проблем правового регулювання суспільних інформаційних відносин, які бурхливо розвиваються в нашій країні.
У науковій діяльності в Україні ведуться цільові грунтовні науково-практичні дослідження, що знаходить вираз у дисертаціях, на науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”; у значній кількості публікацій з питань правового регулювання інформаційних відносин в умовах інформатизації.
Сьогодні в Україні щодо шляхів правового регулювання інформаційних відносин формуються два напрямки: перший – базується на доктрині англо-американської системи права (фрагментарне вирішення на законодавчому рівні в окремих законах проблем правового регулювання інформаційних відносин); другий – на доктрині європейської (континентальної) системи права (легальне визначення галузей законодавства та їх систематизація на рівні кодифікації).
Перший напрямок домінує у колах громадських, наукових та державних діячів, які вважають, що вирішення проблем нормативно-правового забезпечення у сфері інформаційних відносин можливо на основі ситуаційного підходу. Ця доктрина характерна для національних систем у яких правове регулювання суспільних відносин знаходиться або на стадії зародження (просте копіювання правової системи метрополії чи запозичення положень з інших правових національних систем без урахування їх специфіки), або щодо правового регулювання яких існує певна суспільна невизначеність. Даний підхід був характерним для нормативно-правового регулювання багатьох сфер суспільних відносин на початку утвердження незалежності України. Наслідком такої правотворчої практики є те, що ряд прийнятих Законів України, які прямо чи опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини концептуально не узгоджені між собою, зазначені в них норми суперечать одна одній і породжують правовий хаос.
В останній час теорія та практика правотворення в нашій країні схиляється до другого підходу, більш традиційного для України - юридичної доктрини легальної систематизації законодавства на рівні кодифікації. Це характерно для тих галузей законодавства у яких множина правових норм в певній сфері суспільних відносин досягла критичної маси та проведені наукові обгрунтування щодо їх систематизації на рівні легальної кодифікації.
Щодо інформаційного законодавства ця доктрина була продекларована в наукових колах і публічно апробована: на засіданні секції “Проблеми систематизації галузевого законодавства” (доповідь на тему “Інформаційне законодавство України: від інкорпорації до кодифікації”) Міжнародної науково-практичної конференції “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (жовтень 1999 р., м. Київ); на пленарному засіданні у доповіді на тему “Питання концепції реформи інформаційного законодавства України” науково-технічної конференції “Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні” (квітень 2000 р., м. Київ); на “круглому столі” “Інформаційна безпека” Міжнародного конгресу “Інформаційне суспільство в Україні – стан, проблеми, перспективи” (вересень 2000 р., м. Київ).
За цією доктриною інформаційне законодавство України є умовно автономною галуззю законодавства, яке визначає і регулює суспільні відносини щодо інформації, а інформаційне право є міжгалузевим комплексним інститутом права, основи якого базуються на положеннях окремих галузевих інститутів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права. Специфічним методом правового регулювання суспільних інформаційних відносин сьогодні є комплексне застосування методів зазначених провідних галузей права.
В Україні створені наукові засади щодо систематизації інформаційного законодавства на рівні Кодексу про інформацію, що є новацією в теорії права як в нашій країні, так і за кордоном. Ця наукова доктрина прийнята за основу Концепції, яка пропонується для розгляду і обговорення науковою громадськістю. Реалізація положень Концепції дозволить уникнути суспільної невизначеності та багатозначності щодо змісту і сутності правового регулювання в умовах входження України в інформаційне суспільство.
Враховуючи важливість правового регулювання соціальних інформаційних відносин Урядовою комісією прийнято рішення разом з Академію правових наук України до кінця поточного року залучити юридичну наукову громадськість до широкого обговорення Концепції. З цією метою заплановано опублікувати проект Концепції у друкованих виданнях Академії та організувати ряд науково-практичних “круглих столів”. Це повинно сприяти адекватності процесу правотворення у сфері суспільних інформаційних відносин потребам практики (зокрема, на законодавчому рівні), комплексному, системному вирішенню проблем удосконалення інформаційної діяльності суспільних інституцій нашої країни.
Рішенням Урядової комісії проект Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин прийнятий за основу. Її варіант, з урахуванням окремих пропозицій та зауважень членів Урядової комісії, пропонується для розгляду науковій громадськості, фахівцям-практикам.
Пропозиції та зауваження щодо змісту проекту Концепції просимо надсилати до Київського регіонального Центру Академії правових наук України заступнику Керівника Центру Олександру Дмитровичу Крупчану.
У відповідності з планом - графіком обговорення проекту Концепції, погодженого між керівництвом Урядової комісії та Академією правових наук, планується проведення “круглого столу” через засоби Інтернет.
Висловлюємо надію, що обговорення Концепції широкою науковою громадськістю сприятиме формуванню правового поля інформаційного суспільства України, інтеграції її у світову інформаційну цивілізацію.

Проект
КОНЦЕПЦІЯ
реформування законодавства України
у сфері суспільних інформаційних відносин

Ця Концепція визначає стан правового забезпечення суспільних інформаційних відносин в Україні та стратегію (основні засади) реформи інформаційного законодавства.
1. Об’єктивні умови необхідності законодавства у сфері суспільних інформаційних відносин та його реформи в Україні
Однією з відмінних, визначних ознак сучасного світового соціального прогресу є зростання значимості інформації в суспільних відносинах. Суспільні інформаційні відносини постійно розвиваються, особливо з удосконаленням техніки та технологій збору, обробки, зберігання та передачі інформації, по мірі опанування людством законами природи, зростання суспільного інтелекту за принципом “досконалість не має обмежень”. Зазначені процеси визначають інформаційне суспільство, сутність якого розкрита у 1993 році Комісією Європейського Союзу - “інформаційне суспільство – це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку”.
Не знаходиться поза цим процесом і Україна. Після проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України створюється національна система законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання соціальних відносин, визначною складовою яких є інформація. В суспільних інформаційних відносинах для упорядкування та врегулювання на державному рівні виникла потреба юридично визначитися в найбільш важливих правових нормах поведінки їх учасників, в тому числі й можливості запобігання та боротьби з правопорушеннями, які вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій. В свою чергу, це зумовило необхідність відокремлення та фіксування в державному управлінні напрямку (інституції), що визначається як державне управління в галузі суспільних інформаційних відносин. Метою його є втілення в життя державної політики в умовах розвитку інформаційних відносин в Україні: методів і засобів створення інформаційних ресурсів, їх обігу, збирання, накопичення, систематизації, використання, зберігання та захисту. Важливим аспектом інформаційних відносин є забезпечення національної інформаційної безпеки як важливої складової національної безпеки.

2. Стан правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні
Національне право України має значний масив нормативно-правових актів, які безпосередньо чи опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини.
Чинне законодавство з регулювання соціальних інформаційних відносин базується на таких системоутворюючих його нормативних актах: Конституція України, Закони України "Про інформацію", “Про мови”, "Про державну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про інформаційні агентства", "Про зв’язок", "Про національний архівний фонд і архівні установи", "Про національну програму інформатизації", "Про концепцію національної програми інформатизації", “Про авторське право і суміжні права”, “Про обов’язковий примірник документів” та інші, які створюють певні умови для розвитку їх положень в системі підзаконних актів.
Разом з тим у правовому регулюванні суспільних інформаційних відносин в Україні існує ряд проблем, які потребують вирішення.

3. Проблеми правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні
У сфері суспільних інформаційних відносин нормотворення в Україні здійснюється шляхом вирішення окремих проблем в окремих законах та підзаконних нормативних актах фрагментарно. В той же час значний масив норм щодо інформації розміщено в кодифікованому законодавстві, зокрема в цивільному, адміністративному, трудовому, кримінальному. Таким чином, в Україні сформувалася національна специфічна змішана доктрина права, яка поєднує в собі елементи англо-американської та європейської континентальної доктрини права. Серед недоліків законотворчої діяльності за існуючою доктриною в Україні визначаються такі:

1. Правотворчий процес нерідко здійснюється без узгодження з чинним законодавством, не враховується специфіка національної ментальності, правової культури систематизації права, які є основою правосвідомості населення, інші особливості соціального та державного життя.

2. Різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різні часи без узгодження понятійного апарату, тому вони мають ряд термінів, які не є достатньо коректними, а отже, розуміються неоднозначно учасниками суспільних інформаційних відносин. Деякі категорії взагалі не мають чіткого визначення свого змісту, що призводить до їх неоднозначного застосування на практиці. Наприклад, "інформація", “таємна інформація” і “таємниця”, "документ" і “документована інформація”, "майно" і "власність", “інтелектуальна власність”, "володіння", "автоматизована система" тощо. Це, в свою чергу, породжує соціальні конфлікти (правопорушення) в інформаційних відносинах між їх учасниками та створює умови для уникнення від відповідальності правопорушників, що негативно впливає на формування високої культури правовідносин на рівні найкращих здобутків світової цивілізації.

3. Значна кількість юридичних норм, які регулюють суспільні інформаційні відносини, розпорошена по різних законах та підзаконних нормативних актах, що ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування.

4. Має місце розбіжність щодо розуміння структури системи законодавства в сфері інформаційних відносин та підходи до її формування. Нерідко в окремих законах в систему законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах, що суперечить положенням Конституції України. Це викликає в практиці правозастосування колізію норм - ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акту.

5. Нові юридичні норми в сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені з раніше прийнятими, що призводить до правового хаосу, падіння авторитету публічного права, нігілістичного ставлення суб’єктів суспільних відносин до законодавства.

6. Через неузгодженість правового регулювання у законодавстві щодо збору інформації на різних рівнях державного управління, зокрема персональних даних, різні органи державної влади примушують громадян надавати довідки з різних установ для отримання іншої довідки. Існує порочний принцип недовіри до документу, який був виданий іншою інстанцією, в результаті чого громадяни змушені витрачати багато часу на ходіння по різним державним установам, щоб підтверджувати правомірність виданих їм раніше документів. Це повинно викорінюватися, у тому числі, правовими засобами, зокрема, на рівні законодавства.

7. Сукупність правових норм у сфері суспільних інформаційних відносин, визначених у законах і підзаконних актах, досягли за кількістю критичного стану (критичної маси), що зумовлює необхідність виділення їх в окрему галузь законодавства.

8. Зростає загроза особі, суспільству, державі від такого негативного явища як комп’ютерна злочинність – вчинення злочинів з використанням інформаційних технологій та технологій зв’язку.

Одним із шляхів подолання проблем правового регулювання суспільних інформаційних відносин є законодавча систематизація норм права.

4. Етапи систематизації інформаційного законодавства
Систематизація інформаційного законодавства передбачається в три етапи:

1. Інкорпорація законодавства - визначення ієрархічної системи та структури інформаційного законодавства на рівні правової доктрини.

2. Виділення в системі законодавства галузі та закріплення її легально у Зводі законів України як розділу - "Інформаційне законодавство".

3. Кодифікація - розробка і прийняття Верховною Радою України такого нормативного акту як Кодекс України про інформацію (далі Кодекс).

У цьому Кодексі повинні бути зведені і систематизовано узгоджені між собою та іншим законодавством України її зобов’язаннями щодо інтеграції у світове співтовариство, в тому числі відповідно до Програми інтеграції України до Європейського Союзу (до її розділу 13 “Інформаційне суспільство”).

5. Наукове забезпечення систематизації інформаційного законодавства України
В Україні щодо систематизації законодавства склалися певні добрі національні традиції, дієвість яких перевірена часом. Ідея інкорпорації та кодифікації правових норм у сфері інформаційних відносин визначена та науково обгрунтована в дослідженнях вітчизняних науковців, має відповідні теоретичні напрацювання.
Поряд з цим, в умовах розвитку інформатизації, система існуючих правових норм регулювання соціальних інформаційних відносин потребує моніторингу (відслідковування) щодо їх дієвості в нових умовах і узгодження з новими соціальними відносинами, зокрема щодо виявлення проблем в цих відносинах з науковим обгрунтуванням їх вирішення. Це в першу чергу потрібно для упередження негативних соціальних наслідків.
В основу законодавчої інкорпорації покладаються відпрацьовані юридичною наукою і перевірені практикою норми чинного законодавства України.
При систематизації інформаційного законодавства увага повинна звертатися на визначення структури, місця юридичних норм в системі правового регулювання. Необхідно чітко визначити суб’єкти і об’єкти інформаційних відносин, правила поведінки учасників, їх права та обов’язки.

5.1. Державна доктрина в сфері регулювання суспільних інформаційних відносин
На рівні державної доктрини визначається:

1. Інформаційне законодавство є галуззю законодавства, яке тісно пов`язане з іншими галузями законодавства України.

2. Інформаційне законодавство регулює суспільні правовідносини щодо інформації як форми виразу інших правовідносин: права інтелектуальної власності, інформатизації, захисту інформації, інформаційної безпеки тощо.

Серед основних напрямків правового регулювання соціальних інформаційних відносин визначаються:

1. Визначення та правове закріплення провідних напрямів державної політики в галузі соціальних інформаційних відносин в умовах інформатизації.

2. Забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформацію та інформаційні ресурси, права інтелектуальної власності.

3. Організація та управління створенням і розвитком загальнодержавних та регіональних систем і мереж інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів влади, забезпечення їх технічної та технологічної сумісності і взаємодії на основі державних стандартів в єдиному інформаційному просторі України, інтеграції його з європейським та світовим інформаційним простором.

4. Правове регулювання щодо створення реальних умов для якісного та ефективного забезпечення необхідною інформацією громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і приватних організацій, об'єднань на основі державних інформаційних ресурсів, сучасних інформаційних технологій.

5. Забезпечення співвідношення інтересів суб’єктів суспільних інформаційних відносин у сфері національної безпеки, її складової - інформаційної безпеки.

6. Забезпечення реалізації прав осіб (фізичних та їх об’єднань) на режим доступу до інформації, зокрема особистих даних - інформації про громадян та організації за умов інформатизації державних органів управління та суспільства в цілому.

7. Державно-правове сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій, з визначенням пріоритетів для вітчизняних виробників інформаційної продукції, засобів, технологій.

8. Державне стимулювання вдосконалення механізму залучення інвестицій, розробки і реалізації проектів Національної програми інформатизації та локальних програм інформатизації (установ, підприємств, організацій, всіх форм власності, міністерств та відомств, регіонів тощо).

9. Забезпечення правового режиму формування і використання національних інформаційних ресурсів, збору, обробки, систематизації, накопичення, зберігання, пошуку, поширення та надання споживачам інформації, знань.

10. Правове регулювання щодо стимулювання створення і використання в Україні новітніх інформаційних технологій, засобів комунікації, зв’язку, розробка економічних механізмів для протидії відтоку висококваліфікованих спеціалістів у сфері інформатики за кордон.

11. Визначення загроз безпеці суспільним інформаційним відносинам, регулювання захисту інформації, в тому числі в автоматизованих (комп’ютерних) системах.

12. Створення реальних правових бар’єрів, недопущення свавілля державними та недержавними структурам, посадовими особами щодо примушення подання їм громадянами інформації, яка існує в інших структурах. Утвердження принципу не тільки кримінальної, а й адміністративної та цивільно-правової презумпції невинності (невиновності) громадянина щодо надання ним різним організаціям персональних даних: перевірка достовірності документу, встановлення юридичного факту та його документування повинні бути функцією органу (державного чи громадського), уповноваженого видати відповідний документ.

13. Регулювання суспільних інформаційних відносин між фізичними та юридичними особами, суспільством і державою через засоби масової інформації.

14. Визнання засобом масової інформації окремих регіональних, національних та глобальних комп’ютерних мереж, в тому числі такі як Інтернет (електронних газет та журналів, рекламних та інформаційних сторінок установ, організацій підприємств тощо) подібно до радіо і телебаченню. Упорядкування на рівні законодавства інформаційних правовідносин, що виникають при використанні комп’ютерних мереж загального користування.

Розвиток теоретико-правової бази та практики правового регулювання суспільних інформаційних відносин в нашій країні потрібно здійснювати з урахуванням зарубіжного досвіду та міжнародного права. Особлива увага повинна звертатися на виявлення та дослідження недоліків, для уникання їх у правотворчій та правозастосовчій діяльності, запобігання негативним для суспільства наслідкам інформатизації.

5.2. Принципи наукового забезпечення правотворчої діяльності
Провідними принципами наукового забезпечення правотворчої діяльності щодо систематизації в сфері соціальних інформаційних відносин є:

• системний та комплексний підходи у вирішенні проблем правотворчості;
• грунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обгрунтування новацій (понять, категорій тощо);
• демократизм - залучення широкого кола вітчизняних фахівців до обговорення проблем інформаційного законодавства;
• недопустимість необгрунтованого копіювання зарубіжного досвіду;
• повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;
• презумпція невинності (невиновності) людини, громадянина, приватної особи.

Фахівці, які залучаються до систематизації інформаційного законодавства, повинні володіти знаннями в галузі права та інформатики, теорії та практики.

Поиск по сайту: