Под влиянием буддизма в архитектуре, например, главная место заняли замки, палацы, и павильоны для чайной церемонии

Рассматривая киноискусство Японии можно обратить внимание на работы Кэндзи Мидзогути. Для его режиссерской манеры характерна техника «плано-эпизода» (одна сцена - один план), которая подразумевает отказ от монтажа в пользу сложных передвижений камеры внутри кадра. В Японии этот план называется «эмакимоно», название которого пришло от длинного живописного свитка развернутого по горизонтали. Обратим внимание на название кинолент: «Утреннее солнце сияет», «Белые нити водопада», «Сказки Туманной луны после дождя».

Слово, на основе его глубокого осмысления в японской традиции, имело эмоционально-чувствительную, воспитательную, облагораживающую, гуманистическую и информативную роль. В поэтическую функциональность слова входило особая его роль – передавать «правду», «истину». Поэтому основным признаком художественной литературы считался реализм и историзм повествования, реализм чувств, реализм переживаний, реализм раздумий и умозаключений. Для того, чтобы написать хайку, например, вы должны быть в состоянии полной расслабленности. Вы можете прослушать вдохновляющую японскую традиционную музыку, чтобы помочь вашей мысли течь. Большинство людей пишут о природе и повседневной жизни. Три строки хайку содержат чувства, которые испытывает поэт. Широко распространенные типы поэзии танка, ренга, хокку, хайка и т. д.

Итак, в современной Японии с большим вниманием относятся к традициям, к далекому прошлому, к памятникам страны. Нынешняя обстановка в Японии свидетельствует о живучести традиция не только в культуре, но и в политическом мышлении и социальном поведении Японцев. Японский традиционализм оказывает многоаспектное влияние на общественно-политическую жизнь страны.

7.Художня культура давнього Єгипту як пластичне втілення ідеї Вічності.Культура Давнього Єгипту – одна з найбільш давніх культур світу, що склалася і розвивалася головним чином у долині ріки Ніл у період з ІІІ тис. до н.е. до ІV століття до н.е.

Історію Стародавнього Єгипту і відповідно історію його мистецтва прийнято ділити на наступні періоди:

 Додинастичний період;

 Давнє царство;

 Середнє царство;

 Нове царство;

 Пізнє царство;

 Птолемеєвський або Елліністичний період.

Найбільш істотною рисою культури давнього Єгипту був сакральний теократичний характер, виражений у культі обожненого фараона і культі загробного життя, тобто у вірі в можливість безсмертя. Віра у загробне життя пов'язувалась єгиптянами з умираючим і воскресаючим богом Осірісом; його воскресіння вважалось у єгиптян запорукою їх особистого воскресіння та безсмертя у потойбічному світі. Теологічне обґрунтування отримав і культ фараона, який вважався сином головного бога єгиптян Ра, божественною, надприродною істотою, що править не тільки своєю країною, але й усім світом. Фараон своєю власною персоною підтримував рівновагу світу, гармонію і справедливість відповідно до принципів справедливості Маат.

Основні домінанти світогляду древніх єгиптян знайшли своє матеріальне втілення в їх блискучих художніх досягненнях. Мистецтво Давнього Єгипту було нерозривно пов'язане з культом і виражало основні ідеї релігії: безмежної могутності богів, включаючи бога-фараона, тему смерті, підготовки до неї і подальшого загробного існування. Воно було покликане служити цілям забезпечення блаженства в потойбічному житті і виступало засобом прославляння фараона. Для увічнення душі і тіла служило мистецтво бальзамування і будівництво гробниць – будинків вічності. Увічнення фараона було гарантом благополуччя всього народу. Мистецтву, як і письму, приписувалася величезна магічна сила в плані збереження життя.

З релігійним характером мистецтва була пов'язана його канонічність, монументальність, симетричність, які виражали уявлення про непорушність існуючих порядків і віру в надприродну сутність фараона. Індивідуальна воля художника була обмежена - завдання його було не творити, а оберігати священні канони.

Давньоєгипетська культура як би виростає з каменю. Архітектори і скульптори використовували у своїй творчості різні породи каменю, в тому числі такі тверді, як граніт, діорит, базальт. Вправні майстри досконало оволоділи цим матеріалом. З каменю споруджувалися гігантські піраміди і храми. Вага окремих монолітів перевищував тисячу тонн. З каменю створювалися найтонші, що просвічують на сонці алебастрові судини і мереживо прикрас.

Найбільш вражаючих результатів єгиптяни досягли в архітектурі, яка була тісно пов'язана з їхніми релігійними уявленнями та політичним ладом. Були вироблені чіткі архітектурні форми і типи монументальних споруд: піраміда, обеліск, колона. Канон в образотворчому мистецтві припускав одночасне сполучення при зображенні фігури на площині елементів у фас (очі, плечі) і профіль (обличчя, груди, ноги), різномасштабність фігур як вираження градації значимості зображуваних осіб. Великого розвитку набуло створення скульптурних портретів. За уявленнями єгиптян портретні статуї відігравали роль двійників померлих і служили вмістилищем їхніх душ. Давньоєгипетські статуї завжди строго пропорційні, фронтальні та статичні. Серед єгипетських скульптур найбільш відомою є великий сфінкс. На думку видатного німецького філософа Г. Гегеля, "сфинкса можно считать символом египетского духа: человеческая голова, выглядывающая из тела животного, изображает дух, который начинает возвышаться над природой, вырываться из нее и уже может свободнее смотреть вокруг себя, однако не вполне освобождаясь от оков"

Багата і різноманітна література Стародавнього Єгипту. Найважливіші літературні тексти – записи міфів, історії про богів. Важливе місце тут посідає "Книга мертвих", яка носила сакральний характер.

У період Нового царства, після релігійних реформ фараона Ехнатона (XIV ст. до н.е.) в єгипетській культурі посилюються гедоністичні мотиви, культура на якийсь час стає більш світською, реалістичною і гуманістичною (так званий "амарнський період").

Поиск по сайту: