Доведіть, що Іван Драч — невтомний шукач нового змісту і нової форми поезії («Балада про соняшник», «Балада про вузлики», «Крила»)

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліжинці, що на Київщині, в сім’ї робітника. Закінчив середню школу в Тетієві. Працював учителем, перебував на громадській роботі. Навчався на філологічному факультеті Київського університету (1957-1962), згодом працював у «Літературній Україні». Через два роки закінчив сценарні курси в Москві.Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962 року й одразу принесла авторові визнання. І. Драч відомий і як кінодраматург: за його сценаріями поставлено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест». На початку 60-х творчість поета сприймалася неоднозначно, багато кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його творів, незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лексики. Іван Драч — поет, який мислить філософськими категоріями, що відбивають складну реальність, болючі драми нашої доби, що проходять крізь людське серце і людський розум.

45. Проаналізуйте збірку М. Вінграновського інтимної лірики «Цю жінку я люблю». Прочитайте напам'ять вірш «Сеньйорито акаціє, добрий вечір!»

Микола Вінграновський – перший з-поміж рівних у плеяді шістдесятників. Творчість його – багатогранна та багатоаспектна. Людина у М.Вінграновського – відправна точка у ланцюгу роздумів, що призводить до кінцевого пункту – існування життя взагалі. І одночасно людина – це також певний світ зі своїм космосом душі. Характеризуючи інтимну лірику М. Вінграновського зі змістового боку, можна відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр почуттів – від найвищої піднесеності до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Різняться інтимні вірші поета і своєю мистецькою технікою, емоційною тональністю, психологічними типами ліричних героїв. Поет вміло передає вищу мить взаємного саморозкриття в любові, щастя взаємопізнання, довіри і повного злиття душею і тілом двох закоханих. Для М. Вінграновського любов виступає вічною субстанцією життя – його смислом. Весь його таємничий світ глибокої інтимності, зітканий із золотої гри світла, постійно завершується образами світіння і ранку – переходом із ночі любощів у день, у будень життя. Збагачена реалістичним поглядом на світ, безмежною любов’ю до всього земного, лірика М. Вінграновського, разом з тим, продовжує майже втрачені у сучасній українській (та й європейській) літературі класичні традиції поетичного романтизму. Дослідники творчості М. Вінграновського вирізняють світлі тони його інтимної лірики, її патетичні струмені. Митець у своїй творчості близько стоїть до тенденції романсово-елегійної мелодійності. Однак важливою нотою любовних поезій автора є туга за ідеалом. Нерідко доля ліричного героя драматизується. Такі вірші набувають елегійного характеру.

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.

Я забув, що забув був вас,

Але осінь зійшла по плечі,

Осінь, ви і осінній час,

Коли стало любити важче,

І солодше любити знов...

Сеньйорито, колюче щастя,

Хто воно за таке любов?

Вже б, здавалося, відболіло,

Прогоріло у тім вогні,

Ступцювало і душу й тіло,

Вже б, здалося, нащо мені?

У годину суху та вологу

Відходились усі мости

І сказав я - ну, слава Богу,

І, нарешті, перехристивсь...

Коли ж - здрастуйте, добрий вечір...

Ви з якої дороги, пожежо моя?..

Сеньйорито, вогонь по плечі -

Осінь, ви і осінній я...

46. Розкрийте багатство і розмаїття лірики Дмитра Павличка. Назвіть твори поета, покладені на музику („Два кольори”, „Лелеченьки”, „Коли ми йшли удвох з тобою”). Прочитайте поезію напам'ять.

Треба мати великий талант, щоб висловити незбагненне, найпотаємніше з почуттів! Для цього треба бути поетом від Бога. Саме таким є майстер українського поетичного слова Дмитро Павличко. У своїй інтимної ліриці він оспівав кохання як почуття, що гарантує вічну тривалість життя, невпинне оновлення всієї природи.
Багато віршів поета, пронизаних виразним ліричним струменем, було покладено на музику. Одна з найпопулярніших пісень, що стала вже народною, має символічну назву, - "Два кольори". У основі її - українська фольклорна традиція. Найпоширеніше в народній вишивці поєднання кольорів, червоного і чорного, символізує суть людського життя, єдність радості й туги, життя і смерті. Символізм цих кольорів часто використовує Павличко у своїй інтимній ліриці: збірках "Таємниця твого обличчя", "Гранослов", "Сонети поділь-ської осені", в циклі "Пахощі хвої". Червоне - то стигла пшениця, сонячний промінь, пульсуюча кров, правдива любов; чорне - туга, зрада, розлука.

Золотий колір хліба Павличко поширює на людське кохання, бо любов подібна до природи у своїй вічній молодості. Глибока душевна драма ліричного героя цієї поезії спричинена бездушністю його коханої. Чи може бути гармонія у стосунках людей з різними системами життєвих цінностей? Дівчині з її легковажністю, байдужістю, духовною порожнечею ніколи не зрозуміти моральних принципів юнака, не осягнути його благородної, красивої, вразливої душі, яка глибоко страждає від цієї дисгармонії.
Червоний колір іноді вплітається в художню канву творів про нерозділену любов. Митець здатний піднестися над власним болем, осягнути плинність життя з його турботами, стражданнями і увічнити прекрасну мить любові, яка, можливо, і становить сенс людського буття.

Тема кохання у вірші "Весілля" поєднується з ідеєю спадкоємності духовних традицій нашого народу. Прекрасні витончені риси Павличка проступають в окремих творах поета, та все ж те дивовижне обличчя закрите ніжним серпанком вуалі... Бо ніколи не може бути до кінця осягнутою таємниця кохання. У любові душа знаходить повноту і радість життя, злітає до світлих висот духовності.

Твори, які покладені на музику: «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Я стужився,
мила, за тобою...», «За лiтами», «Два кольори», «Коли ми йшли удвох з тобою».

Поезія напам’ять «Два кольори»

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,
Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

Поиск по сайту: