І в колективній миследіяльності

Ми почали своє міркування із вказівки на формування рамочних технік мисленої роботи. У подальшому ми виходили із передбачення, що онтологізація і об'єктивація є лише одним із типів реалізації [9]: «об’єктами» у цьому випадку опиняються результати процесів і процедур реалізації в чисто інтелегібільних просторах [10]. Однак не тільки мислена робота і акти полагання, але і процеси самовизначення, комунікації, поведінки, соціальної дії і взаємодії мають рамочний характер і також не можуть бути правильно зрозумілі поза реконструкцією їхніх рамочних компонентів.

Світ колективної миследіяльності та його соціокультурні «оболонки» (форми маніфестації) пронизані знаннями (а також іншими епістемологічними одиницями) і інтелектуальними процесами, які дозволяють використовувати знання у рамочних функціях. Рамочні способи використання знань (та інших епістемологічних організованостів) створюють на матеріалі життєдіяльності і миследіяльності локальні «контури» самовизначення, впливають на формування стратегій і сценаріїв поведінки, а також детермінують границі просторів, в котрих можливі комунікація та взаємодія.

Рамочний спосіб використання знань в європейській інтелектуальній традиції, на мій погляд, був усвідомлений достатньо рано. Один із видів подібних використань і відповідний клас рамок отримав назву культури. У подальшому ідея культури отримала яскраво виражену натуралістичну трактовку [11]. Замість того, щоб аналізувати рамочні способи використання знань та їхні функції у процесах колективної миследіяльності, стала розглядатися морфологія культури – зміст тих або інших «культурних» норм, які фактично трактувалися як «причини» або «генеральні умови» актуальної поведінки в ситуаціях. Разом із тим каузальна трактовка морфології «культури» у європейській традиції розгорталася паралельно із телеологічною трактовкою «культури», як простору свободи та самовизначення. Починаючи із І.Канта, затвердилося розуміння того, що людина не може бути примушена іншими мати ту або іншу ціль, хоча вона може бути при певних обставинах примушена робити те, що заперечує її особистим цілям і установкам. Згідно тієї ж концепції І,Канта, розумна істота набуває здатність самостійно і автономно ставити цілі за рахунок наявності особливого простору - культури [12|. Із цієї точки зору, культура є одночасно простором розгортання родових людських здібностей цілевизначення і індивідуальним надбанням окремої людини, простором актуалгенеза. Культурна організація задає межі того, щл людина як свободо діюча істота може робити із себе сама.

Телеологічна трактовка культури на різницю від каузальної, вміщує у собі вказівку на пошуковий клас процесів і ситуацій рамочного використання знань у колективній миследіяльності, який далеко виходить за межі рамочних технік мисленої роботи.

Поиск по сайту: