Поняття рамки

Зміни в мисленні на рубежі XXI століття: соціокультурні виклики

У останні десять-п’ятнадцять років в методологічному суспільстві отримали бурхливого розвитку так звані "рамочні", або "багетні", техніки методологічної роботи. Мова іде про аморфний комплекс технічних прийомів та принципів організації мислення, які прийшли на зміну технікам синтезу знань (як частковий випадок - конфігурування) та проблематизації, які розвинулись, відповідно, у 60-ті та 80-ті роки.

Еволюція технічного базису методологічного мислення, скоріше за все, була пов’язана із зміною типу практичних задач які вирішувались. У 60-ті роки провідним напрямком робіт було логіко-епістимологічне проектування наукових предметів та методологічних досліджень. У середині 70-х на базі теоретичних уявлень про комунікацію були розгорнуті технології програмування комплексних поліпрофесійних робіт по рішенню складних проблем. На при кінці 80-х центр інтересів методологічної спільноти змістився у сферу організаційного проектування, регіонального (міського) планування, розробки проектів і програм розвитку робочих колективів та соціокультурних систем.

Разом із тим, формування корпусу рамочних технік та технологій організації мислення, на наш погляд, пов’язане із зміною більш широкого соціокультурного контексту.

У числі найважливіших трансформацій слід назвати, перш за все, кризу онтологічного монізму і дуалізму у будь-яких його конкретних версіях і спроби зберегти принципи методологічного монізму в умовах роботи із плюральними (множинними і гібридними) онтологіями. До їхнього числа можуть бути віднесені усі соціокультурні, культур-антропологічні (культур-психологічні), техно-природні, (діяльністно-природні), людсько-машинні та інші уявлення.

Також слід враховувати деградацію традиційних форм інституалізації мислення, які склалися у ХVІІІ – ХІХ століттях: таких як університети і науково-дослідницькі організації академічного толку. Пошук нових форм інституалізації мислення, безумовно, вимагає зміни його технологічної платформи.

Поняття рамки

Поняття рамки надзвичайно складно визначити. Формально рамки обмежують¹ і задають межі визначених просторів. Категорія простір є провідною регулятивною категорією європейського філософського мислення, яка прийшла на зміну античній і середньовічній категорії місця.

Оскільки усяке мислення претендує на те, щоб бути мисленням про існування, то виявлення і фіксація рамок може розглядатися як ключовий момент будь-якої роботи мислення, і особливо – процесів об’єктивації, онтологізації і реалізації.

Можливо передбачити, що усвідомлення рамочного характеру будь-якої роботи мислення, а значить, необхідності виявлення іи фіксації рамок як процедури, яка передує аналізу об’єктів і предметів думки, характеризує перехід від докласичної до класичної філософії. Представниками цього перехідного періоду можуть бути названі Юм, Лейбніц і Вольф, які підготували "кантівську революцію" в філософії та епоху самоаналізу мислення¹.

Вже у пізній схоластичній філософії було усвідомлено той факт, що усяка мислена діяльність завжди передбачає, як мінімум, дві інтеціональності.

Перша – так звана пряма інтенціональність – пов’язана із полаганням об’єктів і предметів думки;

Друга – із полаганням просторів, у яких ці предмети і об’єкти існують (можуть існувати).

Друга інтенціональність (котра ще у середньовічній філософії отримала назву " intеnсiа seсоndа ") носить рефлексивний характер і пов’язана із введенням правил предметизації і може опосередковуватись спеціальними понятійними, онтологічними або логічними конструкціями.

Наявність двох вказаних інтенціональностей у будь-якому акті мислення, на наш погляд, створює сам феном мислення і робить його об'ємлюючим процесом по відношенню до інших інтелектуальних процесів.

При здійсненні мисленої (мислено організованої) інтелектуальної роботи мислення (і в вузькому смислі – як заміщення об’єктів і операцій із об’єктами – знаками і маніпулювання цими знаковими формами)[1] переплітається із розумінням і рефлексією [2]. У рамка кожного типу миследіяльності, а також при здійснені будь-якого складного інтелектуального процесу (проблематизації, онтологізації, моделювання і т. ін.) цей малюнок носить специфічний характер. У реальних системах миследіяльності між мисленням, миследією, розумінням і рефлексією виникають компенсаторні відносини: один із названих процесів може виконувати функцію іншого, а також виштовхувати і заміщувати інші процеси. Аналогічні відношення компенсації (зверх компенсації) будуть виникати при реалізації систем миследіяльності на антропних та машинних носіях³.

У результаті в процесах розвитку миследіяльності коеволюції тих, що історично склалися (у подавляючому випадку – спрощених або редуційованих) систем миследіяльності виникають стійкі зв’язки інтелектуальних процесів, які виконують фіксовані набори функцій у різних технологіях (техніках) мисленої роботи.

Таким образом, і розуміння, і рефлексія, і будь-які інші окремі інтелектуальні процеси співіснують і розгортаються в середині простору мисленої роботи. Мислення (цього разу у широкому сенсі слова) задає принципи і способи зборки, співорганізації цих процесів, їхнє місце, призначення і роль у названому просторі. Більш того, самі по собі – окремо від мислення, яке виступає у даному контексті як спосіб і форма мисленої організації, - ці процеси знеможуть бути взагалі реалізовані (здійснені). Їхнє буття поза мисленою організацією передбачає іншу форму організації – у якості "нищих психічних функцій" (користуючись терміном Лева Виготського [3]).

Рефлексія у цьому випадку битійствує - як пам’ять,

розуміння, - як сприйняття,

- і тільки мислена організація перетворює "нищі психічні функції" у вищі – інтелектуальні процеси у точному смислі цього слова.

Поиск по сайту: