Соціальне та культурне: постулати філософської культурології

Розгляд людини як культурної істоти (яка існує у культурному просторі і одночасно приймає участь у його створенні), який став загальним місцем до кінця ХVІІІ століття, змушує по-іншому дивитися на соціальні, політичні та економічні процеси.

Якщо ще К.Маркс ще міг вважати, що відношення до засобів виробництва, які трактуються як знаряддя праці, є основним класо- та стратоутворюючим принципом, то сьогодні подавляючи більшість соціальних мислителів визнає, що виробничі відносини у цілому є похідними і визначаються тим, що активного агента включеноу поле знання та культурних рамок.

Культурологічний підхід стверджує, що культурні архетипи, які задають способи використання людиною своїх здібностей (на межі – способи самопроектування), а також прагматичний, етичний і моральний вимір процесів використання практичного розуму [13] будуть визначати і «місце» людини в соціальних структурах (набір соціальних ролей), і статус, і припустимі форми соціально-економічної і господарської діяльності [14]. Різниці між людьми, які володіють різними типами знань і які орієнтуються на різні культурні норми (форми організації мислення і діяльності), опиняються більше, ніж пресловуті «класові» та станові зв’язки.

Це фактично означає, що простір культури є тією метасистемою [15], у якій конституюються соціальні та діяльністні утворювання. Культура яка розуміється таким образом принципово протистоїть соціальній організації. Соціальні умови можуть змінюватись від ситуації до ситуації, і разом із ними може трансформуватися «місце», яке займає активний агент. Структура політичних і організаційних інститутів, конкретні обставини (включаючи суб’єктивні фактори), свавілля володарів та готовність конкретних людей до підкорення – усе це буде портретом соціальної ситуації. Однак усі ці фактори можуть суттєво трансформуватися (в притулок до повної нейтралізації) під впливом культури. Наявність культурного простору створює можливість самовизначення для будь-якої конкретної людини і малої групи всупереч соціальній ситуації і навіть в опозиції до неї.

Філософська культурологія і культурантропологія виходять із того, що саме в культурі закріплюється факт звільнення людини із під опіки соціальності у будь-яких її формах – політичного тоталітаризму, колективізму, групізму і різним способів примушення. Саме культура «розкупорює» соціальну організацію і створює ту зміну історичного процесу, у якому можливе накопичення досвіду свободи.

Поиск по сайту: