Постіндустріальні зміни та формування світу геоекономіки

До середини ХХ століття індустріальне виробництво, яке розширювалося було основою державних прибутків та державної політики, джерелом усіх тих програм, котрі ми пов’язуємо із поняттям сучасної соціально-орієнтованої держави. Одиницею світо-господарської кооперації і розвитку у цей період було «народне господарство» - специфічний господарський організм, який є у багатому відбиттям національно-державних кордонів. Як ми вже підкреслювали вище, друга половина ХХ століття принесла нам масштабну кризу державних інститутів, які складали каркасну структуру моделі національної держави.

Підкреслимо, що ця криза у різному ступені захопила і пострадянські суспільства, і суспільства «всезагальної благо дії», і ліберальні держави. Індустріальна модель у цілому зіткнулася із рядом системних обмежень.

Прибутки почали «уходити» із індустріального виробництва, самою специфікою свого існування прив'язаного до території національної держави і системним зв’язкам народного господарства.. Грубо кажучи, індустріальне виробництво перестало приносити ту «дельту» додаткового продукту, котра могла би бути перерозподілена або вилучена і спрямована на забезпечення функціонування системи державних інститутів з метою виконання усієї сукупності обов’язків, узятих на себе соціально-орієнтованою державою.

У другій половині ХХ століття склався фундамент нового, так званого постіндустріального господарсько-економічного укладу, ядром котрого стали економіка та індустрія виробництва, розповсюдження та вживання (використання) знань. Виробництво нових знань, а значить, новітніх технологій – знань про те, як можливо використовувати ресурси, які маються інакше, ніж ми звикли це робити - сьогодні визначають не тільки конфігурацію, але і вартість усіх інших факторів виробництва.

Наслідки постіндустріальної революції починають відчуватися скрізь.

Традиційні культурні членування, які пов’язані із

· етнічною належністю,

· релігією,

· віком і професією,

доповнюються, а поті і витискаються іншими, які пов’язані із

· типом знань, які використовуються,

· технологій,

· способами роботи із інформацією,

· типом совіти, яка взята в її змістовних аспектах,

· рівнем мобільності.

Посилився процес «розмивання» кордонів середнього класу. Центри прибутків переміщуються із територіально прив’язаних народних господарств спочатку і ТНК, а потім у сферу обігу світових фінансових потоків і нові постіндустріальні види діяльності, які пов’язані із створенням і розповсюдженням технологічних нововведень. Ринок та управління починають трактуватися як механізми розповсюдження знань, які доповнюють один одного. По мірі зміни джерел виробництва та каналів розповсюдження знань перерозподіляється і влада, яка на них ґрунтується.

У другій половині ХХ століття поступово складається реальність геоекономіки — світового обігу та перерозподілу глобальних ресурсів:

· біосферних,

· людських,

· фінансових,

· організаційних,

· інноваційних.

Національна держава, напроти, усе більш і більш втрачає можливість бути центром, стратегічним простором для функціонування економіки і розвитку технологій. Постіндустріальні види діяльності, а головне – розвиток у цілому – як би вийшли за рамки існуючих національно-державних кордонів. Традиційні поняття – такі як

· суверенітет,

· ЗВП,

· внутрішній ринок,

· податки