Методологическая работа

Сутність методологічної роботи, а разом із тим – сутність методологічної революції у сфері філософії, науки і інженерії складається утому, що послідовно усвідомлюються, виокремлюються і засвоюються прийоми, способи і техніки роботи із декількома типами рамок.

Для інженерії, наукового дослідження і навіть для філософії (особливо метафізики) була характерна робота із одним (достатньо стійким - в усякому випадку відносно часу самого мисленого процесу або чисельної дії) набором рамок із наступним переходом до змісту заданого простору, до тих об’єктів, які існують або можуть існувати у такому контурі.

Напроти, методологічна робота – це завжди робота із багатьма такими, що принципово не зводяться один до одного рамочними контурами, а значить – із багатьма дійсностями, із багатьма родинами об’єктів.

За рахунок цього у методологічній роботі виникає деяка затримка, свого роду «епохе». Сенс у якому ми використовуємо цей термін у даному контексті, ближче не стільки до феноменологічного, скільки до первісного – який посходить до Пірсона. Методологічне «епохе» виробляється нами тоді, коли ми штучно «затримуємо» конструктивне завершення процедури полагання об’єктів і який то свідомо і цілеспрямовано рухаємося в умовах наявності багатьох рамок, які не зводяться одна до одної. Їхня наявність із самого початку створює ситуацію проблематизації. Кожна рамка або контур рамок передбачає (пунктирно) свій тип об’єктів і предметів, але методологічне мислення якби «не помічає» цієї обставини. Процедура об’єктивації і опредмечування не завершується або, точніше, її завершення «відкладається». Методологічна робота висуває ряд заборон на формальну об’єктивацію, яка характерна для предметного і метафізичного мислення. Названі рамочні контури фіксуються, рух відбувається одразу в декількох контурах або рядах рамок; за рахунок цієї техніки створюються умови для отримання нових типів об’єктів і онтологічних картин [5].

Об’єкт, а також будь які більш складні об’єктна-онтологічні конструкції (онтологічні картини, моделі) повинні розглядатися у методологічній роботі як результат рефлексії і співвіднесення один із одним декількох рамочних контурів. Якщо перефразувати Хайдеггера можливо сказати, що

Об’єкт - є те, що виникає у зазорі між рамками.

Граничні,ті що обіймають іробочі рамкив методологічній роботі

У методологічній роботі прийнято розрізняти, по крайній мірі, три типи рамок:

· граничні,

· ті що обіймають і

· робочі [6].

Це розрізняння носить виключно функціональний характер і поза контексту програмування вряд чи осмислене. У багатому подібне розрізняння слід розглядати як спробу первісного структурування ситуацій багаторамочної мисленої роботи. За цим розрізнянням стоїть гіпотеза про те, що програмування є більш складний тип мислення, ніж наукове дослідження або філософська понятійна спекуляція.

Методологічне програмування завжди рухається у трьох рамочних контурах, які функціонально визначаються як робочі, ті що обіймають і граничні рамки.

Граничні рамки – вказують на границі світу який мислиться, межі граничної онтології;

рамки, що обіймають – задають способи і напрямки объективации (предметизації);

робочі – структурують оперативне поле у якому розгортається мислена діяльність.

У той мірі, у який методологічне мислення у будь який проблемній ситуації рухається у трьох названих рамочних контурах (слід підкреслити, що частіше ці рамки присутні і визначають роботу яка проводиться, хоча і не рефлектуються), створюється нова соціокультурна і антропологічна ситуація.

Поиск по сайту: