|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
РОЗВИВАЮЧІ ІГРИ ТА ЇХ УМОВИ
Як же вирішити цю задачу в умовах суспільного дошкільного виховання? Намагаючись відповісти на це питання, зупинимося на деяких принципових положеннях, що лежать в основі системи ігор. Насамперед, розвиваючі ігри являють собою спільну діяльність дітей з дорослим. Саме дорослий вносить у життя дітей ці ігри, знайомить їх зі змістом. Він викликає в дітей інтерес до гри, спонукає їх до активних дій, без яких гра неможлива, стає зразком вико- нання ігрових дій, керівником гри - організує ігровий простір, знайомить з ігровим матеріалом, стежить за виконанням правил. У будь-якій грі міститься два типи правил - правила дії і правила спілкування з партнерами. Правила дії визначають способи дій із предметами, загальний характер рухів у просторі (темп, послідовність і т. д.) Правила спілкування впливають на характер взаємин учасників гри (черговість виконання найбільш привабливих ролей, послідовність дій дітей, їх погодженість і т. д.). Так, у деяких іграх усі діти діють одночасно й однаково, що зближує їх, поєднує, вчить доброзичливому партнерству. В інших іграх діти діють по черзі, невеликими групами. Це дає можливість дитині спостерігати за однолітками, порівнювати їх уміння зі своїм. І, нарешті, у кожному дитсадку є ігри, у яких відповідальна, приваблива роль виконується по черзі. Це сприяє формуванню сміливості, відповідальності, привчає співчувати партнеру по грі, радіти його успіхам. Ці два правила в простій і доступній для дітей формі, без повчальності і нав'язування ролі з боку дорослого привчають малят до організованості, відповідальності, самообмеженню, виховують вміння співчувати, уважно відноситися до навколишнього. Але все це стає можливим тільки в тому випадку коли гра, розроблена дорослим і запропонована дитині у готовому вигляді (тобто з визначеним змістом і правилами) активно приймається дитиною і стає його власною грою. Доказами того, що гра прийнята, є: прохання дітей повторити її, виконання тих же ігрових дій самостійно, активна участь у тій же грі при повторному її проведенні. Тільки якщо гра стане улюбленою і захоплюючою, вона зможе реалізувати свій розвиваючий потенціал. Розвиваючі ігри містять умови, які сприяють повноцінному розвитку особистості: єдність пізнавального й емоційного начал, зовнішніх і внутрішніх дій, колективної й індивідуальної активності дітей. При проведенні ігор необхідно, щоб усі ці умови були реалізовані, тобто щоб кожна гра приносила дитині нові емоції, вміння, розширювала досвід спілкування, розвивала спільну й індивідуальну активність [6]. Психологічний вік дитини - поняття умовне і визначається не тільки календарними термінами, тобто кількістю прожитих років і місяців, але і рівнем психічного розвитку. Головне тут - послідовність етапів розвитку (неприпустимо переступати через цілий етап). Ігри повинні пропонуватися відповідно до необхідної послідовності етапів - від найпростіших і доступних кожному маляті ігор варто переходити до більш складних. У кожній грі необхідно спиратися на те, що дитина уже вміє і що вона сама любить робити. Педагогу важливо знати і розуміти, що вміють і люблять робити його вихованці незалежно від їх віку і на цій основі вводити нові дії і нові задачі. Так, наприклад, трирічні діти, як правило, люблять і вміють бігати і стрибати. Використовуючи ці уміння, можна організовувати нові ігри, за- сковані на новій послідовності цих рухів, їх поступовому ускладненні і головне - їх новому змісті й осмисленні: не просто бігати і стрибати, а стрибати в уявлюваній ситуації (по купинах чи на болот,і бігти від кота чи лисиці, що можуть їх піймати). Цілком можливо, що розвиваючі ігри виявляться захоплюючими для всіх дошкільників, незалежно від віку. Як уже було сказано, вибір гри визначається не календарним віком, а етапом психологічного розвитку. Крім того, на кожному віковому етапі між дітьми існують значні індивідуальні розходження, і їх так само необхідно враховувати при проведенні ігор. Майже в кожній групі дитячого садка є принаймні три типи дітей, що по-різному поводяться під час будь-якої діяльності, у тому числі й ігрової, і відповідно вимагають різного підходу. Діти першого типу дуже активні, рухливі, схильні до сильного збудження. Вони охоче приймають будь-яку нову гру і з ентузіазмом включаються в неї. Звичайно вони швидко схоплюють суть гри і прагнуть узяти на себе активні ролі. Але часто ці вихованці не звертають уваги на інших і зайняті демонстрацією власних можливостей. Для таких дітей найбільш важкими виявляються правила, що стримують їх спонтанну активність: чекати своєї черги, не рухатися до визначеного сигналу, уступати головну роль чи привабливий предмет іншим. Разом з тим виконання саме цих правил особливо корисно для них. При проведенні гри необхідно постаратися показати таким дітям важливість дотримання цих правил і зробити так, щоб вони одержали задоволення від їх виконання. Діти другого типу більш боязкі й обережні. Вони звичайно не відразу розуміють суть гри і не занадто охоче переключаються на нову для них діяльність. Спочатку вони тримаються напружено, без інтересу спостерігають за діями інших дітей. Ні в якому разі не треба змушувати таку дитину брати на себе активну роль, поки вона не буде готова до цього. Спостерігаючи за грою і приймаючи в ній спочатку пасивну участь, вона поступово заражається від дорослого і від однолітків інтересом до гри і через якийсь час починає сама виявляти ініціативу. Звичайно, це стає можливим за підтримки і схвалення (але ні в якому разі не примусі!) вихователя. Однак не всі діти включаються в гру навіть за підтримкою вихователя. У кожній групі можуть виявитися мляві, пасивні вихованці, що відстають у розвитку від однолітків і не можуть діяти нарівні з ними. Навіть при багаторазовому повторенні гри вони не розуміють її суті й уникають активних ролей, а взявши їх на себе, діють неправильно. Такі діти вимагають особливої уваги з боку вихователя. Колективна, групова робота з ними неефективна. Вони мають потребу в особистому контакті з дорослим, у його особистій увазі, поясненні, заохоченні. Індивідуальні заняття необхідні для нормального психічного й особистісного розвитку. Примусом можна тільки відбити інтерес до гри, що зробить весь виховний процес безглуздим. Настільки ж безглузді і навіть шкідливі прямі вимоги щось запам'ятати чи засвоїти в грі. Ми вже говорили, що дитина в дошкільному віці не може вчитися за вимогою дорослого. Вона здатна запам'ятовувати і засвоювати тільки те, що потрібно їй самій, у чому вона відчуває практичну необхідність. Така необхідність природно виникає в цікавій і захоплюючій грі. Підмінювати гру вправами чи уроком, вимагати механічного повторення якихось слів чи рухів неприпустимо. Тим більше, неприпустимі роздратований тон і брутальність у відносинах з дітьми. Доброзичливість, сюрприз-ність, різного роду несподіванки - значно більш ефективні засоби в роботі з дітьми. Потрібно уміти вчасно здивуватися чи засмутитися, заінтригувати дітей якоюсь несподіванкою, виразити замилування, показати мімікою, інтонацією, рухом свою зацікавленість грою й успіхами в ній дитини. Звичайно, усе це потребує від вихователя артистизму. Тільки радість успіху, захопленість, зацікавленість ведуть до формування повноцінної особистості людини[20].
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |