АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

РОЗВИВАЮЧІ ІГРИ ТА ЇХ УМОВИ

Читайте также:
  1. А) Передумови квантової теорії
  2. Б) за умови нееластичного попиту
  3. Базисні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу (поставки)
  4. Ідейно-історичні передумови виділення господарського права в самостійну галузь права
  5. Інвестиційний договір: порядок укладання, основні і додаткові умови
  6. Інші умови.
  7. Історичні передумови виникнення кейнсіанства
  8. Історичні передумови виникнення, зміст та етапи маржинальної революції
  9. Історичні умови. Освіта і наука
  10. Істотні умови договору стра хува ння
  11. Мета, зміст та умови успішного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РНР)
  12. Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх розв'язання


До початку дошкільного віку дитина уже володіє визначеним життєвим досвідом, який поки що недостатньо усвідомлений і являє собою скоріше потенційні здібності, ніж сформовану здатність реалізовувати уміння у своїй діяльності. Задача виховання полягає саме в тому, щоб, спираючи на ці поте­нційні можливості, просунути уперед свідомість маляти, покласти початок повноцінного внутрішнього життя.

Як же вирішити цю задачу в умовах суспільного дошкільного виховання? Намагаючись відповісти на це питання, зупинимося на деяких принципових положеннях, що лежать в основі системи ігор. Насамперед, розвиваючі ігри являють собою спільну діяльність дітей з дорослим. Саме дорослий вносить у життя дітей ці ігри, знайомить їх зі змістом. Він викликає в дітей інтерес до гри, спонукає їх до активних дій, без яких гра неможлива, стає зразком вико-

нання ігрових дій, керівником гри - організує ігровий простір, знайомить з ігровим матеріалом, стежить за виконанням правил.

У будь-якій грі міститься два типи правил - правила дії і правила спілку­вання з партнерами. Правила дії визначають способи дій із предметами, за­гальний характер рухів у просторі (темп, послідовність і т. д.) Правила спіл­кування впливають на характер взаємин учасників гри (черговість виконан­ня найбільш привабливих ролей, послідовність дій дітей, їх погодженість і т. д.). Так, у деяких іграх усі діти діють одночасно й однаково, що зближує їх, поєднує, вчить доброзичливому партнерству.

В інших іграх діти діють по черзі, невеликими групами. Це дає можли­вість дитині спостерігати за однолітками, порівнювати їх уміння зі своїм. І, нарешті, у кожному дитсадку є ігри, у яких відповідальна, приваблива роль виконується по черзі. Це сприяє формуванню сміливості, відповідальності, привчає співчувати партнеру по грі, радіти його успіхам.

Ці два правила в простій і доступній для дітей формі, без повчальності і нав'я­зування ролі з боку дорослого привчають малят до організованості, відповіда­льності, самообмеженню, виховують вміння співчувати, уважно відноситися до навколишнього. Але все це стає можливим тільки в тому випадку коли гра, роз­роблена дорослим і запропонована дитині у готовому вигляді (тобто з визначеним змістом і правилами) активно приймається дитиною і стає його власною грою.

Доказами того, що гра прийнята, є: прохання дітей повторити її, вико­нання тих же ігрових дій самостійно, активна участь у тій же грі при повтор­ному її проведенні. Тільки якщо гра стане улюбленою і захоплюючою, вона зможе реалізувати свій розвиваючий потенціал. Розвиваючі ігри містять умо­ви, які сприяють повноцінному розвитку особистості: єдність пізнавального й емоційного начал, зовнішніх і внутрішніх дій, колективної й індивідуальної активності дітей. При проведенні ігор необхідно, щоб усі ці умови були реалізо­вані, тобто щоб кожна гра приносила дитині нові емоції, вміння, розширювала досвід спілкування, розвивала спільну й індивідуальну активність [6].

Психологічний вік дитини - поняття умовне і визначається не тільки кале­ндарними термінами, тобто кількістю прожитих років і місяців, але і рівнем психічного розвитку. Головне тут - послідовність етапів розвитку (неприпу­стимо переступати через цілий етап). Ігри повинні пропонуватися відповід­но до необхідної послідовності етапів - від найпростіших і доступних кожно­му маляті ігор варто переходити до більш складних. У кожній грі необхідно спиратися на те, що дитина уже вміє і що вона сама любить робити. Педаго­гу важливо знати і розуміти, що вміють і люблять робити його вихованці незалежно від їх віку і на цій основі вводити нові дії і нові задачі.

Так, наприклад, трирічні діти, як правило, люблять і вміють бігати і стрибати. Використовуючи ці уміння, можна організовувати нові ігри, за-

сковані на новій послідовності цих рухів, їх поступовому ускладненні і голо­вне - їх новому змісті й осмисленні: не просто бігати і стрибати, а стрибати в уявлюваній ситуації (по купинах чи на болот,і бігти від кота чи лисиці, що можуть їх піймати).

Цілком можливо, що розвиваючі ігри виявляться захоплюючими для всіх дошкільників, незалежно від віку. Як уже було сказано, вибір гри визнача­ється не календарним віком, а етапом психологічного розвитку. Крім того, на кожному віковому етапі між дітьми існують значні індивідуальні розхо­дження, і їх так само необхідно враховувати при проведенні ігор. Майже в кожній групі дитячого садка є принаймні три типи дітей, що по-різному по­водяться під час будь-якої діяльності, у тому числі й ігрової, і відповідно ви­магають різного підходу.

Діти першого типу дуже активні, рухливі, схильні до сильного збудження. Вони охоче приймають будь-яку нову гру і з ентузіазмом включаються в неї. Звичайно вони швидко схоплюють суть гри і прагнуть узяти на себе активні ролі. Але часто ці вихованці не звертають уваги на інших і зайняті демонстрацією власних можливостей. Для таких дітей найбільш важкими виявляються прави­ла, що стримують їх спонтанну активність: чекати своєї черги, не рухатися до визначеного сигналу, уступати головну роль чи привабливий предмет іншим. Разом з тим виконання саме цих правил особливо корисно для них. При прове­денні гри необхідно постаратися показати таким дітям важливість дотримання цих правил і зробити так, щоб вони одержали задоволення від їх виконання.

Діти другого типу більш боязкі й обережні. Вони звичайно не відразу ро­зуміють суть гри і не занадто охоче переключаються на нову для них діяль­ність. Спочатку вони тримаються напружено, без інтересу спостерігають за діями інших дітей. Ні в якому разі не треба змушувати таку дитину брати на себе активну роль, поки вона не буде готова до цього. Спостерігаючи за грою і приймаючи в ній спочатку пасивну участь, вона поступово заражається від дорослого і від однолітків інтересом до гри і через якийсь час починає сама виявляти ініціативу. Звичайно, це стає можливим за підтримки і схвалення (але ні в якому разі не примусі!) вихователя.

Однак не всі діти включаються в гру навіть за підтримкою вихователя. У кожній групі можуть виявитися мляві, пасивні вихованці, що відстають у розвитку від однолітків і не можуть діяти нарівні з ними. Навіть при багато­разовому повторенні гри вони не розуміють її суті й уникають активних ро­лей, а взявши їх на себе, діють неправильно. Такі діти вимагають особливої уваги з боку вихователя. Колективна, групова робота з ними неефективна. Вони мають потребу в особистому контакті з дорослим, у його особистій увазі, поясненні, заохоченні. Індивідуальні заняття необхідні для нормаль­ного психічного й особистісного розвитку.
Таким чином, різні діти вимагають різного підходу і мають потребу в рі­зних виховних впливах. Разом з тим, на жаль, у дитячих садках іноді корис­туються методами, що неприпустимі ні для яких дітей і ні при яких обстави­нах. Ні в якому разі не можна насильно (заборонами, погрозами, покарання­ми) змушувати дитини робити те, чого вона не хоче, до чого вона ще не гото­ва. Задача вихователя (і в цьому полягає мистецтво виховання) - зацікавити маля, захопити його корисним заняттям, підтримати найменші успіхи.

Примусом можна тільки відбити інтерес до гри, що зробить весь вихов­ний процес безглуздим. Настільки ж безглузді і навіть шкідливі прямі вимо­ги щось запам'ятати чи засвоїти в грі. Ми вже говорили, що дитина в дошкі­льному віці не може вчитися за вимогою дорослого. Вона здатна запам'ято­вувати і засвоювати тільки те, що потрібно їй самій, у чому вона відчуває практичну необхідність. Така необхідність природно виникає в цікавій і за­хоплюючій грі.

Підмінювати гру вправами чи уроком, вимагати механічного повторен­ня якихось слів чи рухів неприпустимо. Тим більше, неприпустимі роздрато­ваний тон і брутальність у відносинах з дітьми. Доброзичливість, сюрприз-ність, різного роду несподіванки - значно більш ефективні засоби в роботі з дітьми. Потрібно уміти вчасно здивуватися чи засмутитися, заінтригувати дітей якоюсь несподіванкою, виразити замилування, показати мімікою, інтона­цією, рухом свою зацікавленість грою й успіхами в ній дитини. Звичайно, усе це потребує від вихователя артистизму. Тільки радість успіху, захопленість, заціка­вленість ведуть до формування повноцінної особистості людини[20].

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)