Теоретичне вивчення психологічних особливостей юнацького віку

Розділ 1

Теоретичне вивчення особливостей міжособистісних стосунків осіб юнацького віку з різними типами музичних вподобань.

Теоретичне вивчення психологічних особливостей юнацького віку

Юність - завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 - 17 років) та старший юнацький вік (18-25 років). В юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини.

Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому. В юнацькому віці значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки.

Вивчення психологічних проблем юності відзначається двома основними підходами.

Ряд теорій (біологічного, психологічного, психоаналітичного напрямків) пояснюють юність, виходячи переважно зі змін в організмі та їх внутрішніх факторів. При цьому протиставляється розвиток людини або як індивіда, або як особистості. На одному з полюсів цього підходу - біологічні теорії, для яких юність - це важливий етап росту організму, що детермінує всі лінії (морфологічну, фізіологічну, соціально-психологічну) онтогенезу індивіда.

Психологічні теорії наголошують на тому, що юність є своєрідним етапом розвитку внутрішнього світу, насамперед - самосвідомості дитини.

У психоаналітичних теоріях акцентується увага на юності як етапі бурхливого психосексуального розвитку дитини.

Інший підхід - соціологічний - відзначається спробами розкрити переважно зовнішню детермінацію періоду юності з погляду суспільства, інтересів його розвитку. У цьому розумінні юність - етап соціалізації дитини, переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, формування соціальних ролей, ціннісних орієнтацій.

Психологія юнацького старшого юнацького віку - один з найстарших розділів вікової психології, Л.С.Виготський наприкінці 1920-х років, справедливо помітив, що загальних теорій у ній набагато більше, ніж твердо установлених фактів, як у закордонній, так і у вітчизняній психології. Поряд з різними закордонними теоріями і концепціями, що розглядали юнака такими, як біогенетична теорія Стенлі Хол, Арнольд Гезелл; концепція персоно логічної орієнтації Едуард Шпрангер, Шарлотта Блер; Жан Піаже – специфіка юнацького мислення; психоаналіз Зиґмунда Фрейда; неофрейдизм Ерік Еріксон, важливий внесок у розуміння юнацької психології вніс представник гештальтпсихології Курт Левін. Він виходив з того, що людська поведінка є функцією, з одного боку, особистості, з іншого боку – навколишнього середовища. Властивості особистості і властивості середовища взаємозалежні. Як дитина не існує поза родиною, так і ці суспільні інститути не існують окремо від взаємодіючих з ними і завдяки їм індивідів. Єдність і взаємодію їх особистісних компонентів Левін називає життєвим чи психологічним простором. Поводження юнаків визначається, насамперед, маргінальністю (проміжністю) їх положення. Специфічність соціальної ситуації, особливо студентів 1-2років навчання і життєвого світу виявляється й у психіці, для якої типові внутрішні протиріччя, невизначеність рівня домагань і таке ін. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність як соціально-психологічне явище, зв'язуючи психічний розвиток особистості зі зміною його соціального стану. Однак, ставлячи життєвий світ дитини в залежність від його безпосереднього оточення, мікросередовища, Левін залишає в тіні його суспільні та соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду маргінальності, зокрема розходжень між підлітком і юнаком, і індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Тим часом невизначеність вікового статусу далеко не завжди означає також невизначеність рівня домагань і ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським психологом Джоном Бамбаром показала, що поняття юнацької маргінальності занадто розпливчасте і не пояснює конкретних варіацій, психіки і поводження юнаків.

Альтернативні теорії юнацького віку аналізують різні сторони розвитку-фізичний розвиток, розумовий розвиток, формування самосвідомості, зрушення в структурі спілкування, мотиваційні процеси і т.п. розглядалися і у вітчизняній психології. Цим займалися такі психологи як Виготський Л.С., Божович Л.І., Леонтьєв А.Н., Ельконін Д.Б. і ін.

Ельконін Д.Б. розглядав юнацький вік з позиції культурно-історичної теорії і провів їхній психологічний аналіз. У даному віці ведучою стає учбово-професійна діяльність, завдяки якій у студентів формуються визначені пізнавальні і професійні інтереси, елементи дослідницьких умінь, здатність будувати життєві плани і виробляти моральні ідеали, самосвідомість. Внутрішній світ особистості, її воля, позаучбова діяльність, ініціатива, дружба, любов випадають з неї, як щось несуттєве, другорядне, хоча, перераховане вище є дуже значимим у цьому віці і впливає на подальший розвиток особистості.

Для вітчизняної психології характерним є врахування діалектичної єдності біологічних, психологічних та соціальних складових у розвитку особистості. Труднощі юності пояснюються розходженням у моментах досягнення індивідом, з одного боку, біологічної зрілості, а з іншого - соціальної зрілості. У нашому технологічно високорозвиненому суспільстві, де період шкільного навчання досить тривалий і має тенденцію до зростання, біологічне дозрівання випереджує соціальне.

Більшість юнаків і дівчат цього віку вже досягають статевої зрілості. Майже завершується дозрівання і всього організму дитини. Фізичний розвиток старшокласників у темпах уповільнюється і більш помітний у дівчат, а юнаки поступово "наздоганяють" їх. Збільшення росту в дівчат триває переважно до 16-17 років, а в юнаків - до 17-18 років.

Особливо швидко зростає м'язова маса і сила в хлопців, що робить цей період важливим для їх досягнень у деяких видах спорту. Більш збалансованими стають показники в зростанні внутрішніх органів, розмір серця у пропорціях щодо показників судинної та м'язової систем досягає показників дорослої людини. Значно вдосконалюється нервова система, яка стає стабільнішою та витривалішою. Гальмівні процеси врівноважені із процесами збудження.

Ще однією особливістю сучасності є прискорення біологічного дозрівання і уповільнення соціального. Соціальна зрілість вимірюється багатьма параметрами, які з'являються неодночасно та індивідуально. Так, суспільство визнає дорослість людини з 17 років, коли вона отримує паспорт, починає відповідати за всі свої вчинки перед законом, користується виборчим правом та всіма іншими правами дорослої людини. Водночас фактична соціальна зрілість може настати як раніше моменту її юридичного визнання (наприклад, під час війни, коли використовується праця підлітків та юнаків), так і пізніше. Ще довгий час після набуття повноліття молода людина зберігає матеріальну залежність від батьків і родини (особливо, якщо продовжує навчання).

Соціальна ситуація розвитку зумовлюється підготовкою старшокласника до вступу в самостійне життя, який полягає у виборі професії, у визначенні подальшого життєвого шляху (продовжити навчання, створити сім'ю, розпочати трудову діяльність тощо). Звідси - найбільш актуальною особистісною проблемою старшокласника є здійснення життєвого самовизначення, яке б дало йому в майбутньому змогу повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, у сім'ї.

Психічний розвиток у ранній юності - це та необхідна основа, яка дозволяє людині свідомо й обґрунтовано здійснити вибір подальшого життєвого шляху відповідно до своїх можливостей та індивідуальних особливостей. Перевірка правильності зробленого життєвого вибору, а у деяких випадках і його зміна триває у другій половині юнацького віку.

Соціальна ситуація розвитку старшокласника породжує суперечність між ідентифікацією та індивідуалізацією його особистості серед оточуючих людей (Д. І. Фельдштейн). З одного боку, юнаки прагнуть до незалежності, самостійності, захищають своє право на індивідуальність. З іншого боку, активізується ціннісно-орієнтаційна діяльність, посилюється прагнення свідомо будувати свою поведінку відповідно до існуючих суспільних норм і вимог. Результатом взаємодії процесів індивідуалізації та ідентифікації є диференціація розумових здібностей та інтересів, розвиток інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції.

Провідною діяльністю для осіб юнацького віку виступає навчально-професійна діяльність.

Суттєвою складовою особистісного розвитку юнака є становлення його самосвідомості. Пов’язане воно як із продовженням розумового розвитку, так і з появою нових ситуацій, кутів зору, під якими він себе розглядає.

Зріла юність може оперувати гіпотетичними твердженнями, уявленнями, які фігурують тільки у думках, незалежно від можливості їх конкретно перевірити. Такі когнітивні орієнтації задовольняють потребу юної людини щодо формування змісту ідентичності, оскільки з-поміж багатьох можливих та уявних зв’язків вона повинна обирати завжди конкретні. Ці її вибори стосуються особистісних, професійних, сексуальних та ідеологічних обов’язків.

У цьому віці розвиток самосвідомості продовжується досить інтенсивно, хоч і не так бурхливо, як у період ранньої юності. Рівень домагань стабілізується, самооцінка стає незалежною від зовнішніх оцінок. Становлення ідентичності тісно пов’язане з рефлексією, детермінованою передусім когнітивними новоутвореннями, зміною соціальних стосунків, потребою подолання внутрішніх конфліктів. З її допомогою відбувається реалізація потреби в самоусвідомленні, зумовленої суперечностями між уявленнями про себе, що існували в ранній юності, прагненнями самоствердження, незалежності, пошуку реалістичного погляду на світ і себе.

Вченими встановлений взаємозв'язок у обох статей між фізичним виглядом та Я-концепцією. Якщо старшокласниці вважають себе зовнішньо малопривабливими, то вони негативно оцінюють й інші риси свого "Я". Юнаки ж різко розрізняють ці аспекти: вони можуть негативно оцінювати свою зовнішність, але високо оцінювати свої соціальні та інтелектуальні якості. Дівчатам притаманна занижена самооцінка. Старшокласниці схильні до негативних оцінок своїх теперішніх та майбутніх сексуальних ролей (наприклад, гарна дівчина, приваблива дівчина та ін.), надаючи надзвичайного значення жіночій красі та її канонам.

Потреба в безпеці у ранньому юнацькому віці підсилюється і реалізується не тільки у групі однолітків і в родині, але й з дорослими за межами родини.

У старших класах виникає особливий інтерес до спілкування з дорослими. Емансипація від родини завершується у ранній юності. При конструктивному стилі відношень у родині після підліткового віку звичайно встановлюються довірливі стосунки з батьками, до того ж на трохи вищому рівні старшокласники потребують життєвого досвіду та допомоги дорослих, тому сім'я стає тією малою соціальною групою, де вони відчувають себе спокійно та впевнено.

З батьками вони обговорюють життєві перспективи, особливо професійні. Життєві плани обмірковують і з учителями, і зі своїми дорослими знайомими, чия думка для них важлива. Але відношення з дорослими зберігають певну дистанцію, а спілкування "на рівних" реалізується тільки з однолітками.

Потреба в незалежності у молодих людей усвідомлюється завдяки зростанню когнітивних здібностей, настанню фізіологічної зрілості та вимогам з боку суспільства. Відбуваються зіткнення з батьківськими бажаннями, внаслідок чого виникає багато сімейних конфліктів як протидія нав'язаних думок, заперечення авторитетів, сумніву щодо соціальних норм.

Спілкування з однолітками найповніше реалізує потребу в коханні, тому що спілкування з друзями стає інтимно-особистісним (дружба, кохання). Старшокласник прилучає однолітка до свого внутрішнього світу; з другом обговорюються розчарування, взаємини з однолітками протилежної статі. Змістом спілкування стає реальне життя, а інформація, що передасться другу, — секретною.

Юнаки та дівчата знаходяться у постійному очікуванні спілкування, і цей душевний стан змушує їх активно шукати спішування з однолітками, яке відрізняється особливою довірою, інтенсивністю, відповідальністю. Тому стає зрозумілим, чому так важко переживаються невдачі. Як з'ясувалось при опитуванні, тільки 33% хлопців з випускних класів вважають, що справжня дружба серед однолітків їхнього віку зустрічається часто. Юнацька дружба — перша самостійно обрана прив'язаність, яка передує коханню з притаманною йому високою емоційністю та безкомпромісністю.

Зазначимо, що для розвитку особистісних рис юнацтва великого значення набувають внутрішні чинники: цілі, мотиви, установки та ідеали. Соціолог В. Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним, і з ним не можна не згодитися. Саме цей період найсприятливіший для формування багатьох психічних функцій і розвитку інтелектуальних можливостей особистості. На нього припадає пік розвитку уваги (22-24 роки, а в 27-29 років спостерігається спад), пік розвитку пам'яті (23, 24, 29 років), пік розвитку мислення (від 20-22років до 25 років). Юнацький організм має високу працездатність, високий рівень активності та витривалості. Іноді це спричиняє дещо ейфоричні, ілюзорні уявлення про невичерпність і безмежність такого стану, може стати причиною нераціонального, безцільного та безплідного витрачання фізичних та духовних сил. Слід мати на увазі, що до 20 років здатність людини до свідомої регуляції поведінки знаходиться у стадії становлення, тому можуть мати місце невмотивовані флуктуаційні прояви негативної поведінки, неадекватних дій, схильність до протиправних вчинків та девіацій.

Характерними рисами юнацького віку є максималізм суджень, своєрідний егоцентризм: висуваючи свої теорії, юнак досить часто поводить себе так, ніби оточуючі повинні підпорядковуватись його теоріям, а не теорії - об'єктивній дійсності. Прагнення довести свою незалежність і самобутність можуть супроводжуватися типовими поведінковими реакціями, зокрема зневажливим ставленням до порад батьків чи викладачів, недовірою і критиканством стосовно старших поколінь, іноді відвертою немотивованою протидією. І в той же час для юнацтва характерними є сугестивність і конформізм відносно впливу ровесників, що обумовлює однаковість інтересів, смаків, стилів поведінки (жаргон, музика, мода тощо). Серед молоді можуть мати прояви групового екстремізму, на що слід звертати увагу, організовуючи виховну роботу серед студентства.

Поиск по сайту: