Проблема дослідження психологічних особливостей міжособистісних стосунків у юнацькому віці

Сфера міжособистісних відносин охоплює практично весь діапазон існування людини. Можна стверджувати, що людина, навіть будучи в повній самоті, продовжує спиратись у своїх діях і думках на свої уявлення про оцінки, значущі для інших. Не випадково були створені і до цих пір показують свою теоретичну і практичну цінність такі психологічні теорії, в яких найважливіше значення для всіх особистісних складових приписується міжособистісним відносинам[] (В.Н. Мясищев, 1969).

Міжособистісні відносини виявляються у великій різноманітності сфер людського буття, які суттєво відрізняються одна від одної і в яких діють різні психологічні чинники. Сьогодні образ сучасної успішної молодої людини визначає її соціальну успішність, незалежність, діловитість,здатність не піддаватися на емоції і нехтувати близькими, особистими взаєминами заради кар'єри, справи.

Юнацький вік - це час досягнень, стрімкого нагромадження знань, умінь, становлення моральності, набуття нової соціальному позиції. Але водночас, це теж вік втрат дитячого світовідчуття, вік безтурботного і у певній мірі, безвідповідального життя, час болісних, тривожних сумнівів щодо себе й своїх можливостей, пошуки правди у собі інших. Пошуки і запровадження власного "Я" у суспільстві, взаємовідносин з однолітками. []

Юнацький вік - одне із найбільш поплутаних і суперечливих в психологічних і педагогічних уявленнях і теоріях. За гіпотезою Д.Б.Эльконина (1996) про історичний зміст дитинства, як підлітковий, і юнацький вік історично молоді й тому здобули своєї культурно-історичної форми і творення механізмів розвитку. [Д.Б.Эльконин (1996)] Юнацький вік – період індивідуального життя, де розвивається здатність діяльно, практично співвідносити цілі, ресурси, і умови вирішення завдань будівництва власного життя, перспективи, властиві дорослій людині: рішення професійних, виробничих завдань; прояв громадянської позиції; здійснення суспільно значимого вчинку чи дії; побудова власної сім'ї та т.п. []

Юність спрямовано пошук свого місця у світі. Але хоч би як була молода людина інтелектуально готова осмисленню всього сущого, вона багато чого не знає ще немає досвіду реального практичного і приклад духовного життя серед близьких й інших людей [].

Пошуки свого місця у цьому світі, пошуки сенсу життя можуть бути особливо напруженими. Виникають нові потреби інтелектуальної і соціальної сфери, задоволення яких буде можливим тільки у майбутньому. Вважається, що для повноцінного становлення особистості необхідні пошуки й сумніви, характерні для юнацького віку. Ті, хто пройшов крізь них, зазвичай, у більшою мірою незалежні, творчо ставляться до справи, більш лабільні, що сприяє прийняттю самостійних рішень у непростих ситуаціях, на відміну від тих, чий переломний період проходив благополучно і без ускладнень. Існують ще два варіанта розвитку. Це, по-перше, швидкі, стрибкоподібні зміни, які завдяки високому рівню саморегуляції добре контролюються, не викликаючи різких емоційних зривів. Старшокласники рано визначають свої життєві цілі й наполегливо прагнуть їх досягненню. Однак вони слабше розвинені рефлексія та емоційну сфера. Інший варіант пов'язані з особливо болісними пошуками свого шляху. Але вони недостатньо розвинена рефлексія, не високий рівень спізнання. Такі діти імпульсивні, непослідовні у вчинках, недостатньо відповідальні. Часто вони відкидають цінності батьків, але натомість неспроможні сформулювати власні цінності і пріоритети [].

Юність характеризується як період виражених соціальних потреб. Потреба дружбі, у самоствердженні, пошук власного Я, реалізується в дружньому спілкуванні. Головне переживання, яке її характеризує, - це впізнавання у близькості цієї людини у собі, своєму Я. З друзями спілкування набуває інтимно-особистісного, сповідального характеру. У цей час юнак прилучає друга до свого внутрішнього світу - до своїх почуттів, думок, інтересів, захоплень. З найкращим другом обговорюються випадки найбільших розчарувань, пережитих у ці час, відносини з представниками протилежної статі. Зміст такого спілкування - реальне життя, життєві перспективи; передана другу інформація досить секретна. Спілкування вимагає порозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вона заснована на відношенні до іншої людини, яке базується на власному соціальному досвіді; у ньому розкривається власне реальне “Я". Юність вважається привілейованим віком дружби.

Міжособистісні стосунки - система установок, очікувань, стереотипів, орієнтації, якими люди сприймають і оцінюють одне одного.

В той же час, міжособистісні стосунки - це суб'єктивне переживання взаємозв'язку людей, які у характері й засобах взаємного впливу взаємодіють у процесі спільної прикладної діяльності і спілкування [].

У конкретно-психологічному плані міжособистісні стосунки — це сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. Їх сталість і неповторність забезпечує особиста привабливість людей, що ґрунтується на почутті симпатії. Міжособистісна привабливість чи непривабливість може набувати сталого характеру і переходити у взаємну прихильність чи неприхильність.

Міжособистісні стосунки набувають ділового чи особистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, дружба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення міжособистісних стосунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визначається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу — дружба і кохання

У численних роботах, присвячених дослідженню груп, і колективів, груповий динаміці, группоутворенню, коллективоутворенню тощо, показано вплив організації спільної прикладної діяльності та розвитку групи на становлення міжособистісних відносин на становлення згуртованості, ціннісно-орієнтаційної єдності членів колективу.

Емоційна насиченість дружби знижується у разі любові. Юнацька любов включає у собі дружбу, до того ж час вона не передбачає велику ступінь інтимності, ніж дружба. Юнацькі мрії про кохання відбивають, передусім, потребу в розумінні, душевній близькості. Здатність до інтимної юнацької дружби та романтичного кохання, що виникає у період, позначиться на майбутньому дорослому житті. Ці найбільш глибокі відносини, що визначають важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як любитиме вже доросла людина. []

Юність – період, коли людина продовжує рефлексувати за свої відносини із сім'єю пошуках свого місця серед близьких. Це не підлітковий негативізм, а часто лояльне, але свідоме усунення рідних, що прагнуть зберегти колишні безпосередні відносини зростаючим сином або донькою. Конструктивним завершенням переломного періоду можна вважати коли наприкінці свого боріння юнак чи дівчина повернуться оновленими духовно з і довірою до своїх близьких [].

Підхід до соціальної мотивації було запропоновано в 70-ті роки XX століття. Мак-Клінток зі співробітниками виявили шляхом експериментальних досліджень взаємодії шість різновидів соціальних мотивів, які спонукують учасників так чи інакше вибудовувати свою поведінку. Мотиви максимізації: загального виграшу — кооперація; власного виграшу — індивідуалізм; відносного виграшу — суперництво; виграшу іншого — альтруїзм. Мотиви мінімізації: виграшу іншого — агресія; різниць у виграшах — рівність.[]

Важливе значення у розвиток особистості юнацькому віці має спілкування з однолітками -- специфічний канал інформації, специфічний вид міжособистісних відносин, і навіть один із видів емоційного контакту.

Набуває актуальності пошук супутника життя і однодумців, зростає потреба у співробітництві з людьми, зміцнюються зв'язки зі своєю соціальною групою, з'являється відчуття інтимності з деякими людьми. Визнанням і повагою в юнаків та вродливих дівчат користуються такі однолітки, що є їх близькими друзями. З іншими підтримуються лише товариські чи дружні стосунки.

Дружба - найважливіший вид емоційної прихильності і міжособистісних відносин юнацького віку. Юнацька дружба унікальна, на неї припадає виняткове місце серед інших уподобань. Однак потребу в інтимності тим часом задовольнити дуже важко,оскільки підвищується вимоги до дружби, ускладнюються її критерії. Психологічні закономірності юнацької дружби - ідеалізовані чи реальні - відрізняються сталістю і виявляються у різних поєднаннях в найрізноманітніших соціальних і культурних середовищах.

Вікова динаміка дружби, як та інші міжособистісних відносин, вимірюється передусім ступенем її вибірковості, стійкості й інтимності. Чим старша людина, то меншого значення у виборі друзів надає зовнішнім, ситуативним чинникам. Прив'язаності дитини вимагають постійного підкріплення, відсутність безпосереднього контакту з одним швидко руйнує прихильність. У юності дружба може зберігатися на відстані, оскільки він вже інтериоризована.

Зростання вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості. З одного боку, це пояснюється загальним підвищенням стабільності інтересів і уподобань.

Міжособистісні стосунки, спілкування у юнацькому віці займає ще більше часу, ніж у підлітковому, причому більша частина часу витрачається на спілкування з однолітками. Юнаки та дівчата перебувають у постійному пошуку спілкування. Прагнення нового досвіду, потреба вирішити нагальні проблеми змушують їх сподіватися (частіше ще неусвідомлено), що у потоці людей їх чекає багато цікавих, важливих, незвичайних знайомств, тому, зазвичай, інтерес викликає кожне нове обличчя.

У людини існують три міжособистісні потреби і ті області поведінки, які відносяться до цих потреб, достатнім для передбачення і пояснення міжособистісних явищ. Незадоволення міжособистісних потреб у дитини формує характерні способи адаптації. Ці способи продовжують існувати і в зрілому віці, визначаючи в цілому типовий спосіб орієнтації індивіда в соціальному середовищі. Людина за своєю природою побудована таким чином, що вона схильна шукати міжособистісних контактів з іншими людьми. В. Шутц у 50-ті роки XX століття запропонував концепцію мотивів соціальної поведінки людини, згідно з якою в основу взаємодії покладено три міжособистісні потреби: приєднання, контроль і відкритість.[]

Потреба включення. Це потреба створювати і підтримувати задовільні відносини з іншими людьми, на основі яких виникають взаємодія і співпраця. Задовільні відносини означають для індивіда психологічно прийнятні взаємодії з людьми, які протікають у двох напрямках:

1) від індивіда до інших людей - діапазон від «встановлює контакти з усіма людьми» аж до «не встановлює контакти ні з ким»;

2) від інших людей до індивіду - діапазон від «завжди з ним встановлюють контакти» аж до «ніколи з ним не встановлюють контакти».

На рівні емоцій потреба включення визначається як потреба створювати і підтримувати почуття взаємного інтересу. Це почуття включає інтерес суб'єкта до інших людей, а також інтерес інших людей до суб'єкта.

З точки зору самооцінки потреба включення проявляється у бажанні почуватися цінною і значущою особистістю. Поведінка, відповідна до потреби включення, спрямована на встановлення зв'язків між людьми, які можна описати поняттями виключення або включення, приналежності, співпраці. Велика частина прагнень спрямована на те, щоб бути поміченим, звернути на себе увагу.Потреба бути включеним трактується як бажання подобатися, привертати увагу, інтерес. Бути людиною, не схожою на інших, тобто бути індивідуальністю, - інший аспект потреби включення. Основним у цьому виділенні з маси інших є те, що потрібно домогтися розуміння.

Проблемою, що часто виникає на початку міжособистісних відносин, є рішення, чи бути залученим в дане відношення чи ні. Зазвичай при первісному встановленні взаємин люди намагаються представитися один одному, часто намагаючись знайти в собі ту межу, яка могла б зацікавити інших. Часто юнак спочатку мовчазний, тому що він не впевнений в тому, що цікавий іншим людям.

У міжособистісному спілкуванні потреба включення обумовлює такі поняття, як взаємини між людьми, увагу, визнання, популярність, схвалення, індивідуальність і інтерес. Від афекту воно відрізняється тим, що не включає в себе сильних емоційних прихильностей до окремих людей; а від контролю тим, що його сутністю є заняття видного положення, але ніколи - домінування.

Потреба контролю. Ця потреба визначається як потреба створювати і зберігати задовільні відносини з людьми, спираючись на контроль і силу. Задовільні відносини включають психологічно прийнятні відносини з людьми в двох напрямках:

1) від індивіда до решти людей в діапазоні від «завжди контролює поведінку інших людей» аж до «ніколи не контролює поведінку інших»;

2) від інших людей до індивіду - у діапазоні від «завжди контролюють» до «ніколи не контролюють».

На емоційному рівні ця потреба визначається як прагнення створювати і зберігати почуття взаємної поваги, спираючись на компетенцію і відповідальність. Це почуття включає достатню повагу по відношенню до інших та отримання достатньої поваги з боку інших людей.

На рівні саморозуміння дана потреба проявляється в необхідності відчувати себе компетентною і відповідальною особистістю. Поведінка, викликана потребою контролю, відноситься до процесу прийняття рішення людиною, а також зачіпає області її сили, впливу і авторитету.

Не існує жорстких зв'язків між поведінкою, спрямованою на домінування над іншими, і поведінкою, спрямованою на підпорядкування іншим в одній людині. Відмінність поведінки контролю від поведінки включення полягає в тому, що не передбачає популярність. Від поведінки афекту відрізняється тим, що воно має справу більше з відносинами влади, ніж з емоційною близькістю.

Міжособистісна потреба в афекті визначається як потреба створювати й утримувати задовільні стосунки з іншими людьми, спираючись на любов і емоційні стосунки. Потреба цього типу стосується, перш за все, парних відносин.

Задовільні взаємини завжди включають психологічно прийнятні відносини особистості з іншими людьми у двох напрямках:

1) від індивіда до решти людей - в діапазоні від «зав'язують близькі особисті стосунки з кожним» до "не зав'язує близьких особистих стосунків ні з ким»;

2) від інших людей до індивіду - у діапазоні від «завжди зав'язують близькі особисті стосунки з індивідом» до «ніколи не укладають близьких особистих стосунків з індивідом».

На емоційному рівні дана потреба визначається як прагнення створювати і зберігати почуття взаємного теплого емоційного ставлення. Потреба в афекті на рівні саморозуміння визначається як потреба індивіда відчувати, що він гідний любові. Вона зазвичай стосується близьких особистих емоційних відносин між двома людьми.

Емоційне ставлення є відношенням, яке може існувати, як правило, між двома людьми, тоді як відносини в області включення і контролю можуть існувати як в парі, так і між індивідом і групою осіб. Потреба в афекті веде до поведінки, метою якого є емоційне зближення з партнером або партнерами.

Поведінка, відповідно до потреби в емоційних зв'язках в групах, свідчить про встановлення дружніх відносин і диференціації між членами групи. Якщо така потреба відсутня, то індивід, як правило, уникає близького зв'язку. Загальним методом уникнення близького зв'язку з певною людиною є дружнє ставлення з усіма членами групи.

У дитинстві, якщо дитина виховується неадекватно в емоційному плані, то у нього може сформуватися почуття страху, яке згодом він може спробувати подолати різними способами: або замикання в собі, тобто униканням близьких емоційних контактів, або спробою вести себе зовні приятельському.

По відношенню до міжособистісних взаємодій включення вважається, насамперед, процесом формування ставлення, тоді як контроль і аффекція стосуються відносин, які вже сформувалися. Серед існуючих відносин контроль стосується тих людей, які віддають накази і приймають рішення стосовно інших, а аффекція стосується того, яким стає ставлення -- емоційно близьким або далеким.

Подальшу диференціацію можна вести на рівні кількості людей, включених у відносини. Аффекція - це завжди відносини в парі, включення - це зазвичай ставлення індивіда до багатьох людей, контроль ж може бути як ставленням до пари, так і ставленням до багатьох людей.

Попередні формулювання підтверджують міжособистісний характер цих потреб. Для нормального функціонування індивіда необхідно, щоб існувала рівновага в трьох областях міжособистісних потреб між ним і навколишніми людьми.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас запропонував двомірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених в конфлікт, і напористість, для якої характерний акцент на захисті власних інтересів. Оптимальною стратегією в конфлікті вважається така, коли застосовуються всі п'ять тактик поведінки. Відповідно до цих двох основних вимірах К. Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

Юнак, який використовує стиль конкуренції (суперництва) -- активний і воліє йти до вирішення конфлікту власним шляхом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими і досягає мети, використовуючи свої вольові якості. В першу чергу намагається задовольнити власні інтереси на шкоду інтересам інших, змушуючи їх приймати потрібне йому рішення проблеми.

Стиль уникнення означає, що юнак не відстоює свої права, ні з ким не співпрацює для вироблення рішення або ухиляється від вирішення конфлікту. Для цього використовуються відхід від проблеми, ігнорування її, перекладання відповідальності за вирішення на іншого, відстрочка рішення тощо.

Пристосування -- це дії спільно з іншою людиною без спроби відстоювати власні інтереси. На відміну від ухилення, при цьому стилі має місце участь в ситуації і згоду робити те, чого хоче інший. Це стиль поступок, злагоди і принесення в жертву власних інтересів.

Юнак, який слідує стилю співробітництва, бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але намагається при цьому співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш тривалих витрат часу, ніж інші, так як спочатку висуваються потреби, турботи й інтереси обох сторін, а потім йде їх обговорення. Це хороший спосіб задоволення інтересів обох сторін, який вимагає розуміння причин конфлікту і спільно пошуку нових альтернатив його рішення. Серед інших стилів співробітництво - найважчий, але найбільш ефективний стиль у складних і важливих конфліктних ситуаціях.

При використанні стилю компромісу обидві сторони дещо поступаються в своїх інтересах, щоб задовольнити їх в іншому, часто головному. Це робиться шляхом торгу та обміну, поступок. На відміну від співпраці, компроміс досягається на більш поверхневому рівні - один поступається в чомусь, інший теж, в результаті з'являється можливість прийти до спільного рішення. При компромісі відсутній пошук прихованих інтересів, розглядається тільки те, що кожен говорить про свої бажання. При цьому причини конфлікту не зачіпаються. Йде не пошук їх усунення, а знаходження рішення, що задовольняє одномоментні інтереси обох сторін.

Поиск по сайту: