РОЗДІЛ І ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВСТУП

Актуальність теми данної магістерської роботи зумовлена потребою дослідження початкового періоду Великої Вітчизняної війни.

Трагедія захисників Зеленої Брами приховує ще багато нерозгаданого, потребує детального вивчення. Так, ще досі не встановлено, як стало відомо німецькому командуванню про план Понєдєліна розпочати прорив у ніч з 5 на 6 серпня 1941 року. Не виключається факт зради з боку когось с тих, хто знав про точний час початку прориву…

Потребує детального вивчення героїчна боротьба 6-ї та 12-ї армій, яка відіграла важливу роль в подальшому перебігу воєних подій на території України. Це був справжній подвиг бійців не лише зазначених армій, а й інших роздроблених військових сил які на той час перебували в районні міста Умань, адже вони фактично на місяць затримали сили противника, і дали можливість евакуювати населення і деякі підприємства з Києва, Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Запоріжжя.

На початку серпня вони, потрапивши в оточення ворога у районі с. Підвисокого Новоархангельського району, вели оборонні бої проти переважаючих сил ворога. Ці дві радянські армії скували навколо себе 22 дивізії і 700 літаків противника, що особливо відзначилися під час боїв у різних країнах Європи. У районі Зеленої Брами фактично було знищено дві радянські армії.

Під тиском противника радянські війська відступали, залишаючи територію за територією. Обстановка різко загострилася, коли 31 липня німецьким військам удалося зімкнути кільце оточення навколо знекровлених у прикордонних боях частин 6-ї та 12-ї радянських армій у районі міста Умань. Радянська історіографія довго замовчувала цей факт. Лише завдяки Євгену Долматовському, відомому поету, який написав документальну легенду «Зелена Брама», стали відомими трагічні сторінки кривавих боїв наприкінці червня – початку серпня 1941 року.

Розробка означеної теми становить безумовний науковий інтерес і має важливе практичне значення з огляду на її недостатнє висвітлення.

На сучасному етапі розвитку історичної науки гостро стоїть завдання по заповненю так званих "білих плям" в історії України, у тому числі періоду Великої Вітчизняної війни.

Виходячи з цього, постає завдання по дослідженню маловідомих подій в районні лісового масиву «Зелена Брама» наприкінці липня – початку серпня 1941 року, які потребують обєктивного та аналітичного дослідження.

Об'єктом дослідження є оперативна обстановка у смузі оборони 6-ї та 12-ї армій Південно - Західного фронту влітку 1941 року.

Предметом дослідження виступають героїчні бої 6-ї й 12-ї армій у червні - серпні 1941 року та подальша трагічна доля оточених з'єднань та їхнього командування.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 22 червня по 15 серпня 1941 року.

Мета магістерської роботи полягає у комплексному науковому аналізі та визначені характеру військових і тактичних дій 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 року, а також встановленні основних причин оточення так званої «групи Понєдєліна» в районні міста Умань. Поставлена мета обумовлює наступні завдання:

· теоретично обгрунтувати стан та ступінь дослідження даної проблеми в історіографії, охарактеризувати її джерельну базу;

· встановити хід військових дій 6-ї та 12-ї армії влітку 1941 року;

· проаналізувати дії радянського командування різних рівнів, визначити їх доцільність;

· визначити й дослідити причини оточення армій генералів Івана Миколайовича Музиченка та Павла Григоровича Понєдєліна;

· з'ясувати подальшу долю оточених частин та їхнього командування;

Методологічну основу дослідження магістерської роботи складають принципи історизму, наукового та об’єктивного підходу до вивчення теми, які передбачають з’ясування умов виникнення, розвитку подій, розуміння їх причинно-наслідкового зв’язку.

При розв’язанні конкретних дослідницьких завдань було використано такі методи: проблемно-хронологічний, порівняльний, систематизації і класифікації фактів. Використання сукупності методів стало можливою умовою для розв’язання поставленої мети, сприяло висвітленню змісту і напрямів військових і тактичних дій 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 року, а також встановленні основних причин оточення так званої «групи Понєдєліна» в районні міста Умань.

Наукова новизна роботи у спробі комплексного висвітлення діяльності радянського командування по відношенню до 6-ї та 12-ї армій в досліджуваний період на основі узагальнення доступних джерельних матеріалів. В роботі залучені архівні матеріали та свідчення очевидців.

Одержаний результат формує якісно новий науковий і пізнавальний погляд на роль «групи Понєдєліна», які цінною власних сил зірвали план блискавичної Німеччини проти СРСР у здобутті перемоги у Великій Вітчизняній війні, дає можливість по-новому підійти до оцінки важливих аспектів історії пов'язаної з героїзмом та трагедією особового складу 6-ї та 12-ї армій Південно-західного фронту влітку 1941 року.

Практичне значення роботи полягає у тому, що проаналізований фактичний матеріал, теоретичні положення й висновки можуть бути використані при вивченні історії України в школах Кіровоградської області, написанні рефератів, доповідей, курсових робіт, проведенні лекцій та семінарів, а також сприятимуть поглибленню дослідження краєзнавчої роботи в гуртках та школах Новоархангельського району. В роботі методичних обєднань, семінарах, семінарах- практикумах та конференціях для вчителів історії, які проводяться районими, місцевими та обласними відділами освіти.

Структура та обсяг роботи. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, трьох розділів поділених на параграфи, висновків, списку використаних джерел і літератури. (53 найменувань).Загальний обсяг основної частини роботи складає

У першому розділі "Історіографія та джерела до проблеми вивчення дослідження", зроблено сучасну характеристику історіографії данної проблеми та її джерельної бази.

Другий розділ "Трагічні події на Південно-Західному фронті в червні-липні 1941 року", присвячений оборонним боям в районні лісового масиву «Зеленої Брами» 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 року, спрямованим на захист та оборону Київського напрямку, а також стосується причин оточення з'єднань в районі села Підвисокого.

Третій розділ "Подальша доля захисників «Зеленої Брами»", в якому йдеться про долю оточених частин та їхнього командування після воєнних дій в районні міста Умань.

У висновках підведено основні результати проведеної роботи.

РОЗДІЛ І ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Історія людства протягом усього його існування зазнала багато масштабних подій, котрі залишили глибокі сліди у пам’яті нащадків та на скрижалях Вічності. Однією з них, безперечно, є Друга світова війна, котра для нашої багатонаціональної на той час країни була Великою Вітчизняною. Закінчилася священна війна Великою Перемогою. Вона була завойована життям більше 27 мільйонів чоловік Радянського Союзу. За офіційними даними, Україна втратила 5 мільйонів 300 тисяч своїх синів та доньок.

Але для нас війна ще не закінчилася, так як ще не названо ім’я останнього невідомого солдата. А таких, на жаль, невідомих солдатів лежить не одна сотня тисяч у нашій українській землі.

Гітлерівський план блискавичного захвату СРСР “Барбаросса” передбачав його завершення протягом декількох тижнів і полягав у знищенні 6-ої, 12-ої та 26-ої армій Південно-Західного фронту. Але це вдалося зробити лише на початку серпня 1941-го, коли 9-а танкова дивізія генерала Хубіцкі та альпійські єгері 49-го гірського корпусу генерала Кюблера замкнули кільце оточення у районі Вільшанки Кіровоградської області. У цьому кільці опинилося 24 радянські дивізії, у тому числі й 6-а, 12-а армії (командири – генерал-лейтенант Музиченко І.Н. і генерал-майор Понєдєлін П.Г.) та 22-ий, 92-ий, 93-ий, 95-ий і 97-ий прикордонні загони, два полки 10-ої дивізії НКВС, 21-ий кавалерійський полк НКВС, 43-ій резервний полк, десятки корпусних шпиталів, медсанбатів Південно-Західного фронту. Число оточених, за даними дослідників, могло сягати 150-ти тисяч чоловік.

Усі вище перелічені бойові формування були повністю знищені. Саме тому події у Зеленій Брамі історія назвала найтрагічнішою сторінкою перших місяців Великої Вітчизняної війни. Загибель двох радянських армій отримала назву “Уманський котел”, а саме урочище Зелена Брама - рукотворний лісовий масив площею 10 на 10 кілометрів, що під селом Підвисоке Новоархангельського району на Кіровоградщині - стало епіцентром бойових дій.

Про події у Зеленій Брамі протягом чотирьох десятиліть керівництвом держави замовчувалося. Тривалий час доступу до архівів Зеленої Брами не було навіть для істориків та вчених.

У 1961 році кафедрою історії військового мистецтва Військової академії імені М. В. Фрунзе розробляється під грифом "Для службового користування" підручник "Історія військового мистецтва" в трьох книгах. Другий том був присвячений військовому мистецтву в першому і другому періодах Великої Вітчизняної війни Радянського союзу (1941 - 1943 рр.). У томі, загальним об'ємом 496 сторінок, для опису бойових дій 6-ї і 12-ї армій Південно-західного фронту наприкінці липня – на початку серпня 1941 року присвячено трохи більше однієї сторінки [43].

У той же час події, що відбувалися в районі Умані в кінці липня – на початку серпня 1941 року, не залишилися без уваги й зарубіжних дослідників. У 1955 році в Гайдельберзі (ФРН) була видана книга учасника боїв під селом Підвисоким, офіцера оперативного відділу штабу 49 німецького корпусу Ганса Штееца "Гірські єгері під Уманю", в якій автор у хронологічній послідовності описує події очима учасника, який подав опис реальних подій.

У 1959 році виходить у світ книга Оскара Мюнцеля "Танкова тактика", в якій також йдеться про застосування танкових військ Німеччини в районі Умані. На жаль, ця книга як і попередня не перекладалися з німецької мови [43, c. 6].

Командувач Південно-західним фронтом генерал М. П. Кирпонос і начальник штабу фронту В. І. Тупіков загинули у вересні 1941 року, керівник штабу фронту генерал М. А. Пуркаєв спогадів не залишив. Цілком зрозуміло, що нічого не написав той, що пережив війну в полоні і розстріляний за вироком Верховного суду СРСР в 1950 році – командувач 12-ю армією генерал П. Г. Понєдєлін. Відмовчався і колишній командувач 6-ю армією генерал І. М. Музиченко який, після звільнення з полону і спеціальної перевірки органами НКВС, в 1946 році був відновлений в кадрах РСЧА, а після відставки в 1947 році прожив ще 24 роки [11].

Одним із першим хто підняв цю тему був К. І. Хизенко в книзі "Ожившие страницы", виданої в 1963 році [51].

Цінність цієї книги полягає в тому, що в її основу покладений щоденник автора, ведений ним, з 18 червня по 9 серпня 1941 року. Недолік – порівняно невисокий ранг автора політробітника (К. І. Хизенко закінчив війну в званні майора) і опис його подій лише в рамках однієї 80-ї стрілкової дивізії 37-го стрілецького корпусу 6-й армії. [43, c. 8].

Потім події, що сталися під Уманю, описав дослідник М. Д. Грецов у роботі "На південно-західному напрямі", виданій обмеженим тиражом в 1965 році під грифом "Для служебного пользования". Цілком зрозуміло, що цю книку мало хто бачив. Крім того, автор в своїй праці нерідко, заради розкриття одних подій, недостатньо повно розмовляв про інші [43].

У одній з відомих книг Г. К. Жукова "Воспоминания и размышления", що вийшла в 1969 році, події, що стались під Уманю влітку 1941 року, згадуються пробіжно [20].

Відомий маршал ці події вважав однією з перших важливих промахів першого періоду війни і не висвітлював їх. Як видно, для начальника Генерального штабу втрата кількох армій літом 1941 року була неприємною, але не смертельною.

В книгі А.М. Василевського «Дело всей жизни» (замісник керівника, з 1 серпня 1941 року – керівник Оперативного управління Генерального штабу) цим подіям присвячено декілька рядків. Головнокомандувач Південно-Західним стратегічним направленням Маршал Радянського Союзу С.М. Будьоний також не пожалів залишити свої згадки про трагедію, яка спідкала підпорядковані йому армії під містом Умань літом 1941 року.Інші автори від дослідження данної теми також тривалий час свідомо уклонялись.

Про трагедію, що сталася під Уманю, написав і К. І. Чернявський в книзі "Всегда с Бойцами", виданій 1979 року. Зауважимо, що книга, написана політпрацівником і присвячена пропаганді мужності радянських бійців і командирів і не розглядає оперативно тактичні питання. Все про що він пише, це те, що війська мужньо до останнього боролись без боєприпасів та палива [50].

З цього випливає наступне, що в радянський час в історіографії замовчувалися дані про розгром двох армій під Уманню. Оскільки це одна з неприємних сторінок історії першого періоду війни. Але тримати в таємниці це було можливо, оскілики залишалось досить багато свідків даних подій, тому розповіді про них набували все більш легендарного-героїчного характеру. Вже з прийняттям незалежності та розпадом СРСР, для українських та російських дослідників зникли ідеологічні перепони та полегшився доступ до матеріалів, що лежали під грифом "таємно". Тому вже на сучасному етапі приділяється достатня увага закритим сторінкам історії Великої Відчизняної війни.

Так, в 2004 році вийшла у світ книга О. В. Ісаєва "От Дубно до Ростова". Книга присвячена бойовим діям на південно-західному направленні радянсько-німецького фронту в червні — листопаді 1941 року і охоплює всі найбільш значимі події цього периоду: танкову битву в районі Дубно — Броди — Луцьк, бій за «лінію Сталіна», окруження під містом Умань, Київ і Мелітопіль, успішний контрнаступ радянських військ під Ростовом. Основою для її написання стали розсекречені бойові документи. В книзі широко використовуються немецькі дослідження, мемуари і документи. У ній автор розповідає про військові дії 1941 року, й при цьому значну увагу приділяє Південно-західному фронту, зокрема 5-ій, 6-ій, 26-ій, 12-ій, 18-ій армям. Також говорить про трагедію, що сталася з військами 6-ї і 12-ї армій під Уманю, детально описуючи дії радянського та німецького командвання [19].

У 2006 році виходить друком праця М. С. Ковальчука "Оточення вогневе". Вона є по суті художньо-документальною повістю про маловідому сторінку початкового періоду Великої Вітчизняної війни. В ній розповідається про бойові дії 6-ї та 12-ї армій у червні – серпні 1941 року. Дана праця хоч написана в художньому стилі, але чітко відбиває події літа 1941 року [26].

Останнім часом з'явилась ще одна досить солідна праця В. А. Рунова "Победный парад Гитлера. Правда об Уманском побоище", що містить глибокий аналіз подій, що сталися влітку 1941 року з 6-ю та 12-ю арміями. На початку праці автор наводить багато статистичних даних, про готовність армій обох сторін до війни. Нова книга ведущьго воєнного історика вперше аналізує Уманську катастрофу на сучасному рівні, з залученням архівних джерел – як радянських, так і німецьких, – не замовчуючи ні страшні подробиці трагедії, ні імена її головних винуватців. "Это – долг памяти всех бойцов и командиров Красной Армии, павших смертью храбрых в Уманском «котле», но задержавших врага на несколько недель. Именно этих недель немцам потом не хватило под Москвой. " [43].

Також увагу привертає праця Ю. А. Лискина "Тайники Великой Отечественной. Командарм Понеделин и другие", де висвітлюється проблема оточення 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 року, але тут робиться наголос на долі командного складу, зокрема генерал-майора П. Г. Понєдєліна. Книга "Тайники Великой Отечественной. Командарм Понеделин и другие" присвячена таємним згадкам 1941 року, які відносились до територій Новоархангельского району Кіровоградської області України, а також особистій долі генерал-майора Павла Григоровича Понєдєліна (1893-1950), долям війсковослужбовців частин і з’єднань, які входили в склад 6-ї і 12-ї Армії РККА, окружених на початку липня 1941 року в міжріччі Ятрані та Синюхи. Автор, як спеціаліст, пише про невідомих і забутих героях 1941 року, пошукових об’єктах початкового періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, пов’язаних з ними документальних свідченнях, згадок учасників подій, відомих і невідомих загадках минулої трагедії. В книзі використанні свідчення із архівних документів і друкованих видань, які зберігались в фондах організації: - Центрального архіва Міністерства оборони (ЦАМО СССР); - Головного управлення кадрів Міністерства оборони (ГУК МО СССР); - Головної військової прокуратури (ГВП); - Російської державної бібліотеки (РДБ) і ін. Автором, окрім архівних документів, використовувались військові мемуари, энциклопедичні видання, а також предметні справки спеціалістів, щоденники комплексних пошукових експедицій (1983-1988), записки і згадки військових юристів, листи рідних та близьких. Видання іллюстровано фрагментами копій унікальних карт, схем, малюнків, фотознімками [30].

Таким чином, історія оточення двох армій в районі Умані в кінці липня - на початку серпня 1941 року, займає провідне місце в сучасній історіографії, оскільки окреслена проблема ще залишається однією з «білих» плям в історії Великой Вітчизняної війни.

Для досить точного і достовірного висвітлення теми героїзму та трагедії 6-ї та 12-ї армії ми використовували різні види доступних нам джерел щоб отримати об'єктианий результат. Серед основних джерел ми виділимо кілька їх видів, а саме опубліковані накази, дерективи, звіти, мемуари, щоденники.

На особливу увагу дослідників заслуговує «Отчет помощника командующего войскамя Южного фронта по автобронетанковым войскам начальнику Главного автобронетанкового управлення Красной Армии о боевых действиях механизированных войск фронта за период с 22 июня по 1 августа 1941 г». В ньому ми беремо відомості про дії механізованих корпусів в означений у документі день та час. Потім йдеться мова про характер діяльності противника на території України [40].

Досить важливим джерелом, що містить повну підбірку документів та наказів які стосуються подій на фронтах України влітку 1941 року є збірник "Лето 1941. Украина: Документи и материалы. Хроника событий. Київ 1991 рік". В збіркі зібранні невідомі і маловідомі документи Центрального архиву МО СССР, дипломатичні і розвіддокументи предвійськового часу, що розкривають підготовку фашистськой Німеччини до нападу на СССР. Директиви і накази Ставки ВГК, військові і політдонесення командування армії, частин, войськових рад, політорганів періода військових дій які проливають світло на трагічні прорахунки радянського керівництва та військового командування, свідчать про величезну самовіддачу і стійкість, проявлених радянськими бійцями в перших боях з захватчиками на території України. [29].

Частково можна зустріти матеріали про 6-у та 12-у армії в збірці документів "Год 1941. Юго-западный фронт. Документи и материалы", виданий у Львові. В знаки дається те, що вона була виданна ще в радянські часи, коли все ще діяв гриф таємності. Матеріали в названому виданні вибіркові і зовсім нічого не говорять про оточення та наслідки для командного складу [13].

Наступний вид джерел представлений мемуарами, які є найбільш чисельнішими. Це передусім спогади учасників бойових дій та осіб командного складу. Колишній керівник Оперативного відділу штабу Південно-західного фронту Баграмян І. Х. (згодом Маршал Радянського Союзу) у своїй книзі "Так починалася війна", виданій в 1971 році, «тактовно» мало говорить про означену проблему. Книга починається с таких слів: "чтобы помочь читателю понять события начального периода войны, я решил начать свои записки с обстановки, которая складывалась в Киевском Особом военном округе в предвоенные месяцы.

Особо я попытался объяснить причины, вынудившие наше Верховное Главнокомандование всемерно оттягивать отвод армий Юго-Западного фронта из района Киева, когда главные силы фронта находились под угрозой окружения. Читатель сможет убедиться, что, хотя после семидесятидневной героической обороны нашим войскам пришлось оставить столицу Украины, сопротивление их не только не ослабло, но стало еще более яростным. В результате огромных усилий удалось восстановить огромный участок фронта на киевско-харьковском направлении.

Мне хотелось развеять неверное представление о том, что войска Юго-Западного фронта отошли в октябре 1941 года к востоку от линии Белгород, Харьков якобы в связи с поражением в боях, разгоревшихся в конце сентября и в первой половине октября. Что это было не так, я покажу читателю на убедительных фактах " [7].

Баграмян І. Х. просто описує події, важливі моменти з самого початку військових дій на Південно-західному фронті. Щодо питань постійного виснаження сил та небезпек оточення 6-ї та 12-ї армій автор спогадів мовчить.

В знаки дається і те, що в радянський час всі воєначальники не хотіли виписувати на сторінках мемуарів свої промахи.

Не меньш важливим є мемуар І. В. Тюлєнєва "Через три войны", який під час Великої Вітчизняної командував фронтами: спочатку Південним, потім Закавказьким. В ній він описує майже всю свою військову кар'єру, але нас цікавив період його перебування на посту командуючого Південним фронтом, особливо коли з 25 липня 1941 року в його розпорядження перейшли 6-та та 12-та армії. Він побіжно оповідає про головування над даними арміями, оскільки велику увагу приділяв збереженню сил 18-ої армії [48].

В 1977 році вийшла праця І. А. Ласкина "На пути к перелому". Книга створювалась автором через 30 після військових подій, тому закономірним є те, що в пам’яті автора стерлось багато імен через це в книзі не згадуються прізвищя солдат та офіцерів які брали участь у військових подіях, за що автор приносить свої вибачення. Генерал-лейтенант Іван Андрійович Ласкин в боях під Уманню деякий час командував 15-ю дивізією.

У спогадах він згадує події липня-серпня 1941 року, під Уманю приділяючи особливу увагу 2-му механізованому корпусу Ю. В. Новосельського [28].

Оповідь про бої згаданого корпусу в районі Зеленої Брами містилися і в мемуарах генерал-лейтенанта в відставці В. Джанджгави колишнього командира стрілецького полку, а потім і дивізії, який пройшов всю війну. В своїх записках він розповідає про героїзм, військову доблесть рядових бійців, командирів, якому довелось керувати в боях на кордоні, в Молдавії, на Україні, під Воронежем, при звільненні Білорусії, Польщі. Його мемуари мають назву "Немеряные версты. Записки комдива" [16].

Досить грунтовно в своїх художньо-документальних оповіданнях трагедію армій описав Є. А. Долматовський у праці "Зелена брама". Вона вийшла у 1983 році, а в 1985 році, до 40-річчя Перемоги, була перевидана [18].

У ній автор описав події, що відбувалися в липні-серпні 1941 року в районі на південний схід від Умані, безпосереднім учасником яких він був. Але Євгеній Аронович працював у військах як фронтовий журналіст, військове звання мав невисоке, з оперативною інформацією він був незнайомий, а знань оперативного масштабу не мав зовсім. У зв'язку з цим усі події, що відбувалися, він описував з позиції молодшого офіцера-політпрацівника. Його робота складається з Кількох десятків військових оповідей, в основному літературного характеру. При цьому необхідно визнати, що книга Є. А. Долматовського стала кращою пам'яткою для усього радянського народу про уманські події літа 1941 року [15, c.56].

Після виходу у світ книги Є. А. Долматовського більше чверті століття, трагедія, що сталася під Уманю в липні-серпні 1941 року, залишалася поза увагою вітчизняних дослідників і письменників.

Характеризуючи джерельну базу роботи варто згадати мемуари К. С. Москаленка "На південно – західному напрямі: 1941 – 1943. Спогади командарма". Справжня книга охоплює період з перших прикордонних битв до весни 1943 р. На основі особистих спогадів і великого архівного матеріалу автор докладно висвітлює бойові дії з'єднань і об'єднань, якими йому довелося командувати. З великою достовірністю та щирістю він розповідає про виняткову стійкість воїнів в обороні, їх доблесть і відвагу в наступі. Значний інтерес представляє опис бойових дій, багато з яких до цього часу мало висвітлені в радянській літературі. На конкретних прикладах у книзі показана робота представників Ставки Верховного Головнокомандування, командування фронтів, армій і їх штабів. У ній він відводить мало місця для висвітлення досліджуваної проблеми, однак згадує і про групу Понєдєліна і про 2-й мехкорпус Ю. В. Новосельського. При цьому він про цікаві для нас подій говорив так: «Стан цих армій булв виключно важким. У тилах скупчилося багато поранених, техніки і біженців. Війська двох армій перемішалися. Та все ж бойовий дух військ 6-ї і 12-ї армій не був зломлений, вони продовжували хоробро оборонятись» [37, с. 133].

Про доблесть 6-ї та 12-ї армій можна прочитати і в спогадах Д. І. Рябишева "Первый год войны". Генерал-лейтенант Д. І. Рябишев командував механізованим корпусом, 38, 57, 28-й арміями, Південним фронтом. Ці війська стійко вели жорстокі оборонні бої. У книзі правдиво розповідається про багато маловідомих, але важливих і цікавих, часом драматичних і навіть трагічних подій тієї важкої доби. Він будучи командиром 8-го механізованого корпусу був знайомий з трагедією, а тому готуючи мемуари описав відхід радянських армій, аргументовано пояснив дії генералів І. М. Музиченка та П. Г. Понєдєліна [44].

В самостійну групу джерел варто виокремити щоденники та записки. Серед них на увагу заслуговує тритомний "Військовий щоденник" начальника генерального штабу сухопутних військ Німеччини Франца Гальдера, що у 1971 році був виданий в СРСР, в якому, починаючи з 113-ї сторінки і кінчаючи 240-й, у тій чи іншій мірі розглядаються події, що відбувалися в районі Умані у другій половині липня - початку серпня 1941 року. Гальдер у щоденнику описував стан, військові дії, плани німецьких військ у ході війни з радянськими арміями [14].

Серед джерел такого типу в роботі використовувались також посилання на записки Курта Майера «Танки СС в бою. Танковая гвардия Гитлера». Автор цієї книги Курт Мейєр, на прізвисько Panzermayer, був одним з найбільш відомих і харизматичних командирів ваф-фен-СС, по своїй популярності у військах порівнянними тільки з Паулем Хауссером і Зеппом Дітріхом. У 1941 році, командуючи розвідувальним батальйоном бригади «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер», Майєр прославився на Східному фронті як рішучий і хоробрий офіцер, заслуживши почесне прізвисько Panzermayer («Броньований Майєр») за вміле використання в бою бронетехніки і ставши одним із перших кавалерів Лицарського хреста. Його дивізія, чудово навчена й повністю укомплектована новітньою бронетехнікою, була спрямована в Нормандії, де вела запеклі бої проти військ союзників. Восени 44-го, важко поранений при прориві з Фалезского котла, легендарний Panzermayer потрапив у полон. Ця книга була написана відразу після звільнення з в'язниці, де Майєр відбував термін за військові злочини. Автор в своїй праці показує особливості ведення боїв механізованих частин вермахту під Новоархангельськом [33].

Як джерела, у написанні роботи ми використовували матеріали опубліковані у військово-історичному журналі у 80-х – 90-х рр. минулого століття. Серед них можна назвати ― «Приказ Ставки Верховного Главного Командования Красной Армии № 270», «Отчет помощника командующего войскамя Южного фронта по автобронетанковым войскам начальнику Главного автобронетанкового управлення Красной Армии о боевых действиях механизированных войск фронта за период с 22 июня по 1 августа 1941 г.».

16 серпня 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування Червоної Армії видала наказ № 270 «Про випадки боягузтва і здачі в полон та, заходи щодо припинення таких дій», у якому зі сталінською жорстокістю і категоричністю проаналізовано причини розгрому радянських військ на початковій стадії радянсько – німецької війни і йде мова про генералів Понєдєліна та Кирилова, які опинилися в німецькому оточенні на території Кіровоградської області, а звідти потрапили в полон. [42,с.26].

Підписаний головою Державного комітету оборони СРСР Й.В. Сталіним, заступником голови ДКО В.М. Молотовим, маршалами Радянського Союзу С.М. Будьонним, К. Є. Ворошиловим, С.К. Тимошенком, Б.М. Шапошниковим і генералом армії Г.К. Жуковим наказ було адресовано усім членам і кандидатам в члени ЦК ВКП(б), секретарям обкомів, крайкомів, ЦК компартій союзних республік, головам обласних і крайвиконкомів, РНК республік, секретарям райкомів, міськкомів і головам райвиконкомів та міськвиконкомів. Він не підлягав опублікуванню, але в категоричній формі вимагалося зачитати його у всіх ротах, ескадронах, батареях, ескадрильях, командах і штабах. У наказі у завуальованій формі йшлося про обставини розгрому 6-ї, 12-ї і інших армій, а також про невдачі на Західному фронті. Наказ починається з тиради про те, що "не тільки друзі визнають, але і вороги наші змушені визнати, що в нашій визвольній війні з німецько-фашистськими загарбниками частини Червоної Армії, переважна більшість їхніх командирів і комісарів поводяться бездоганно, а часом прямо героїчно". [42,с.26].

Водночас у наказі вміщена лавина прокльонів на адресу командуючих 28-ї і 12-ї армій та командира 13-го стрілецького корпусу: "Ми не можемо приховати і того, що останнім часом мали місце декілька ганебних фактів здачі в полон ворогу. Окремі генерали подали поганий приклад нашим військам». [42,с.28].

Отже, джерельна база роботи представлена мемуарами, записками, наказами, що дає змогу цілісно відтворити картину участі 6-ї та 12-ї армій у військових діях влітку 1941 року, та виділити причини оточення армій, дізнатись п ро долю оточених частин.

Архівна база для дослідження подій, що сталися в районі Умані в кінці липня - початку серпня 1941 року, також досить обмежена. В Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (колишній ЦАМО СРСР) міститься обмежена кількість документів, пов'язаних з діями радянських військ в районі Умані влітку 1941 року. Однак ця документальна база далеко не повна. Слід враховувати той факт, що більшість документів штабів 6-ї і 12-ї армій в результаті оточення і загибелі їх військ в районі Умані були загублені. Залишаються більш ранні документи і документи Південно-Західного і Південного фронтів. При цьому частина документів Південно-Західного фронту, розгромленого в районі Києва у вересні 1941 року, також була загублена.

Хотілося б зазначити, що завдяки місцевому краєзнавцю-пошуковику, нині вже покійному вчителеві Фартушняку Дмитру Івановичу, який пропрацював 40 років у Підвисоцькій сільській школі, та його учням було зібрано тисячі бойових реліквій безпосередньо з місця трагедії, фотознімків, розповідей очевидців, відшукано живих учасників боїв у Зеленій Брамі. У 1972-ому році Дмитро Іванович вперше організував зустріч через роки вже посивілих бійців тих подій, створив об’єднану раду ветеранів 6-ої та 12-ої армій. Фартушняком Д.І. було засновано і Народний краєзнавчий музей Підвисокого, який розповів громадськості колишнього Радянського Союзу правду про героїзм командирів і бійців 6-ої та 12-ої армій.

Поиск по сайту: